31 березня 2026 рокуЛьвівСправа №460/3272/26 пров. №А/857/13424/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Нагибайло Т.О.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 23.02.2026р. про відмову в забезпеченні позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на іншій посаді, відшкодування моральної шкоди (суддя суду І інстанції: Комшелюк Т.О.; час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 23.02.2026р. м.Рівне; дата складання повної ухвали суду І інстанції: 23.02.2026р.),-
Оскаржуваною ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.02.2026р. відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову (а.с.5-7).
Розгляд заяви про забезпечення позову проведено судом за правилами ч.1 ст.154 КАС України у порядку письмового провадження за відсутності учасників справи.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, її оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкової відмови в забезпеченні позову, просить вжити заходи забезпечення позову до завершення розгляду справи (а.с.9-10).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що за станом здоров'я він не може проходити службу в штабі мотопіхотного батальйону Військової частини НОМЕР_2 . Покликається на незадовільний стан здоров'я, відсутність фахової освіти для виконання функцій за посадою начальника секції цивільно-військового співробітництва штабу.
Вважає, що в дійсності є очевидними ознаки протиправності рішення, дій чи бездіяльності відповідача, порушення прав та інтересів позивача.
Відповідач Військова частина НОМЕР_1 скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.30-32).
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
1) скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 за № 84 (по особовому складу) від 20.02.2026р. про призначення ОСОБА_1 на посаду начальника секції цивільно-військового співробітництва штабу мотопіхотного батальйону Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_1 ;
2) поновити ОСОБА_1 на посаді старшого помічника начальника оперативного відділення штабу Військової частини НОМЕР_3 Військової частини НОМЕР_4 Військової частини НОМЕР_1 ;
3) стягнути моральну шкоду з командира Військової частини НОМЕР_1 в розмірі 500000 грн.
23.02.2026р. позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії індивідуального акту - наказу командира Військової частини НОМЕР_1 за № 84 (по особовому складу) від 20.02.2026р. в частині, що стосується його, до закінчення розгляду справи по суті (а.с.1-2).
В обґрунтування поданої заяви покликається на те, що за станом здоров'я він не може проходити службу в штабі мотопіхотного батальйону Військової частини НОМЕР_2 . Покликається на незадовільний стан здоров'я, відсутність фахової освіти для виконання функцій за посадою начальника секції цивільно-військового співробітництва штабу.
Відмовляючи в задоволенні заявленого клопотання, суд першої інстанції виходив з того, що заява про забезпечення позову не містить належного та достатнього обґрунтування з приводу необхідності забезпечення позову; не наведено суду істотних обставин та не надано будь-яких доказів, які б вказували на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ж очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
В розглядуваному випадку суд вважає, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить заявник, не є співмірними із предметом позову, з яким він звернувся до суду. Вжиття заходів та забезпечення позову, в цьому випадку, може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність наказу командира Військової частини НОМЕР_1 за № 84 (по особовому складу) від 20.02.2026р. про призначення позивача на посаду, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
З огляду на недоведеність позивачем існування обставин, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду та що очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, а також неспівмірність запропонованих заявником заходів з предметом судового спору, суд вважав відсутніми визначені законом підстави для забезпечення позову, тому в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову слід відмовити.
Враховуючи в сукупності обставини справи, колегія суддів приходить до переконливого висновку про відсутність достатніх та необхідних підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про обґрунтованість та підставність відмови суду в забезпеченні позову і дотримання судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали вимог ст.150 КАС України.
Наведений висновок обґрунтовується наступним.
Відповідно до ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено, серед іншого, шляхом: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Відповідно до роз'яснень, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989р., рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2019р. у справі № 826/10936/18 та від 30.09.2019р. у справі № 420/5553/18.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Під час вирішення заяви про забезпечення позову установлено, що заявлений позов стосується оскарження наказу командира Військової частини НОМЕР_1 за № 84 (по особовому складу) від 20.02.2026р. про призначення ОСОБА_1 на посаду начальника секції цивільно-військового співробітництва штабу мотопіхотного батальйону Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_1 ; поновлення на посаді старшого помічника начальника оперативного відділення штабу Військової частини НОМЕР_3 Військової частини НОМЕР_4 Військової частини НОМЕР_1 ; стягнення моральної шкоди.
Обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Водночас, подана заява про забезпечення позову не називає підстави для забезпечення позову, які визначені ч.2 ст.150 КАС України, що об'єктивно позбавляє суд можливості застосування заходів забезпечення позову.
Крім того, колегія суддів вважає, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. У разі задоволення такої заяви ОСОБА_1 суд своєю ухвалою фактично подовжує спірні правовідносини для останнього, але ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин.
Отже, вжиття заходів забезпечення позову у запропонований ОСОБА_1 спосіб фактично вирішило б спір по суті, що суперечить меті застосування ст.150 КАС України.
Колегія суддів вважає слушними висновки суду про те, що застосування запропонованих заявником заходів забезпечення позову може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність бездіяльності, дій та рішень відповідача, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
Зазначені обставини можуть бути встановлені виключно під час розгляду по суті справи, предметом якого буде надання судом правової оцінки правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням зазначеного, у суду відсутні підстави стверджувати про очевидну протиправність рішення суб'єкта владних повноважень та порушення прав або інтересів ОСОБА_1 дією такого рішення, а також про наявність підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів заявника, а тому на думку, колегії суддів відсутні правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.
Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, апеляційний суд звертає увагу, що вагомих доводів таких наслідків в разі незастосування заходів забезпечення позову не наведено.
Враховуючи специфіку проходження військової служби, колегія суддів вважає, що невжиття заходів забезпечення позову не призведе до можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на громадян, які проходять військову службу. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Таким чином, оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність законних та переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених ст.151 КАС України.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при постановленні ухвали суду і погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків ухвали суду, а тому підстав для скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
В силу приписів ст.139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат в цьому апеляційному провадженні є відсутніми.
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 23.02.2026р. про відмову в забезпеченні позову в адміністративній справі № 460/3272/26 залишити без задоволення, а зазначену ухвалу суду - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 03.04.2026р.