31 березня 2026 року м. Дніпросправа № 280/10886/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.01.2025 в адміністративній справі №280/10886/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.10.2024 №083950023252 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2;
зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи з 01.01.1992 по 06.03.1993, з 24.02.1993 по 26.10.1998 та з 30.04.1998 по 16.04.1999 та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 з 28.09.2024.
На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві посилається на Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу, яка на момент звернення досягла 50-річного віку та мала необхідний загальний та пільговий стаж роботи, пенсії за віком на пільгових умовах із посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, передбаченого ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є протиправною. Щодо незарахування стажу на території російської федерації вказує, що твердження відповідача про неможливість зарахувати спірні періоди роботи позивача на території рф у зв'язку з припиненням останньої участі в Угоді від 13.03.1992 є хибними, оскільки згідно з ч. 2 ст. 13 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.01.2025 в адміністративній справі №280/10886/24 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 14.10.2024 №083950023252 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди її роботи з 01.01.1992 по 06.03.1993, з 24.02.1993 по 26.10.1998 та з 30.04.1998 по 16.04.1999 згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 26.08.1991, у зв'язку із чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 28.09.2024.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що записами трудової книжки позивача та додатково доданими позивачем документами підтверджуються спірні періоди роботи на посадах, які дають право на їх зарахування при обрахунку пільгового стажу за Списком №2 для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_2 , виданого Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області 16.07.1999, який доданий до справи.
07.10.2024 позивач звернулась ГУ ПФУ в Запорізькій області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку із досягненням 50-річного віку та наявністю необхідного стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком 2.
З урахуванням вимог п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, органом, що приймав рішення за заявою про призначення пенсії, визначено ГУ ПФУ в Хмельницькій області.
Так, рішенням відповідача від 14.10.2024 №083950023252 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з не досягненням пенсійного віку 55 років та з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років. Страховий стаж особи становить 24 роки 4 місяці 2 дні. Пільговий стаж за Списком №2 становить 14 років 4 дні. За доданими документами до страхового не зараховано: періоди роботи з 01.01.1992 по 13.05.1992, з 14.05.1992 по 06.01.1993, з 24.02.1993 по 26.10.1998, з 30.04.1998 по 16.04.1999 згідно з трудовою книжкою від 26.08.1991 НОМЕР_1 , оскільки організації знаходяться на території держави, з якою розірвано дипломатичні відносини на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»; період догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 11.08.1993 по 10.08.1996, оскільки в свідоцтві про народження дитини відсутні відомості про видачу паспорта. Крім того відсутній документ, що підтверджує зміну прізвища дитини ОСОБА_2 на ОСОБА_3 . До пільгового стажу не зараховано: періоди з 30.04.2016 по 20.11.2016 за Списком №2 відповідно до пільгової довідки від 17.09.2024 №06/19, виданої ПАТ «Запоріжсклофлюс», оскільки наявна перерва в атестації робочих місць за умовами праці. Згідно з поданими документами позивач матиме право на пенсію з 28.09.2033.
Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову в призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та не зарахуванням до її страхового стажу періодів роботи з 01.01.1992 по 06.03.1993, з 24.02.1993 по 26.10.1998 та з 30.04.1998 по 16.04.1999, позивач звернулась із даним позовом до суду.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Згідно з п.6 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
За змістом ст.1 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з п.2 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Частиною 1 статті 114 Закону №1058-IV передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні приписам п. б ст.13 Закону №1788-XII у редакції до Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII, за якими право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки після досягнення 50 років.
Вказаний висновок суду першої інстанції відповідає правовим висновкам Верховного Суду, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Так, 21 квітня 2021 року Верховним Судом розглянуто зразкову справу №360/3611/20 та прийнято відповідне рішення, що набрало законної сили 3 листопада 2021 року після перегляду в апеляційному порядку Великою Палатою Верховного Суду, якою змінено мотивувальну частину рішення.
У зазначеному рішенні Верховного Суду визначено ознаки типової справи, а саме:
1) позивач - особа, яка:
звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 року з підстав, визначених статтею 13 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;
на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років;
набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;
б) відповідач - орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.
Суд апеляційної інстанції вважає, що передана на розгляд колегії суддів справа підпадає під ознаки типової справи, визначені у рішенні Верховного Суду.
За таких обставин, з огляду на положення ч.3 ст.291 КАС України, суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи застосовує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зразковій справі №360/3611/20, рішення в якій набрало законної сили та які полягають у такому.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення КСУ №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку з цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду при перегляді зразкової справи дійшла висновку, що таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду також послалась на правовий висновок, сформульований нею раніше у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56), згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Так, в розумінні ст.1 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Стаття 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Колегія суду апеляційної інстанції зауважує, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача, що регламентовано частиною 1, 10, 12 статті 20, частиною 16 статті 106 Закону №1058-IV.
Такі вимоги визначені і в національному законодавстві російської федерації.
Обов'язок реєстрації в системі обов'язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та, відповідно, сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в бюджет Пенсійного фонду російської федерації виник з 01 січня 2012 року.
При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Разом з тим, ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 вказаного Порядку визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Згідно із положеннями пунктом 22 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами, легалізованими відповідно до законодавства (крім роботи на території колишнього СРСР і держав, з якими колишнім СРСР було укладено угоди про соціальне забезпечення (до укладення відповідних двосторонніх угод).
Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що єдиною підставою для визначення трудового стажу є трудова книжка, а у разі її відсутності або відповідних відомостей у ній уточнюючі довідки або рішення комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах. Отож, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у трудовій книжці.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем подано усі документи для підтвердження стажу його роботи на території іншої держави - рф, при цьому такий стаж підлягає визнанню на території України відповідно до вищевказаних міжнародних договорів.
Отже, дії органу пенсійного фонду щодо відмови у зарахуванні спірних періодів роботи позивача до страхового та пільгового стажу не відповідають критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, оскільки такі періоди також підтверджені відомостями з його трудової книжки та вкладишем до трудової книжки, що фактично відповідачем і не заперечувалось.
Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.01.2025 в адміністративній справі №280/10886/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя А.О. Коршун
суддя Д.В. Чепурнов