03 квітня 2026 року Чернігів Справа № 620/664/26
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департамент патрульної поліції про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) за допомогою системи ''Електронний суд'' звернувся до суду з адміністративним позовом до Департамент патрульної поліції (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 включно;
зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 включно;
визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 20.10.2025, з встановленням базового місяця - листопад 2015 року;
зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 20.10.2025 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - листопад 2015 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та виплатити з урахуванням виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для оздоровлення за 2025 рік;
зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для оздоровлення за 2025 рік;
визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за виконання службових обов'язків в умовах дії карантину, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період з лютого 2021 року по 30.07.2023, з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення;
зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову доплату до грошового забезпечення у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за виконання службових обов'язків в умовах дії карантину, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період з лютого 2021 року по 30.07.2023 року з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін і нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення;
визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції області щодо невиплати ОСОБА_1 1) одноразової грошової допомоги при звільненні 2) грошової компенсації за невикористані дні чергової та додаткової оплачуваної відпустки за 2016-2025 роки, 3) грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2025 роки, 5) допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2025 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди згідно Постанови № 168;
зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 1) одноразову грошову допомогу при звільненні 2) грошову компенсацію за невикористані дні чергової та додаткової оплачуваної відпустки за 2016-2025 роки, 3) грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2025 роки, 4) допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2025 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди згідно Постанови № 168;
визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 надбавки до посадового окладу за службу в умовах режимних обмежень у період з 25 жовтня 2024 року по 20 жовтня 2025 (по день звільнення);
зобов'язати Департамент патрульної поліції, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку до посадового окладу за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 10 (десяти) відсотків, починаючи з 25 жовтня 2024 року по 20 жовтня 2025 (по день звільнення).
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не нараховувалася та не виплачувалася йому в спірні періоди проходження служби індексація грошового забезпечення відповідно до законодавства. Також вказує, що має право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2025 роки, грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік та доплату, на період карантину, до грошового забезпечення за період з лютого 2021 року по 30.07.2023 у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375. Крім того вказує про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні чергової та додаткової оплачуваної відпустки за 2016-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2025 роки, допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2025 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди згідно Постанови № 168 та надбавки до посадового окладу за службу в умовах режимних обмежень у період з 25 жовтня 2024 року по 20 жовтня 2025 (по день звільнення).
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в електронній формі. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та зазначає про відсутність правових підстав для виплати позивачу спірного грошового забезпечення, оскільки при виплаті грошового забезпечення позивач діяв у відповідності до чинного законодавства України з урахуванням бюджетних асигнувань на відповідні цілі. Крім того вказує про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Позивачем подана відповідь на відзив, в якій зазначені аналогічні обставини, викладені в позові.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 19.02.2016 проходив службу на посаді інспектора взводу №2 роти №2 батальйону управлінні патрульної поліції в Чернігівській області та наказом від 09.10.2025 № 1697 о/с звільнений зі служби в поліції з 20.10.2025 за пунктом 7 частини першої статті 77 закону України “Про Національну поліцію». Зокрема, у вказаному наказі зазначено про звільнення позивача з виплатою грошової компенсації за 72 доби невикористаних щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток (2023 рік - 10 діб, 2024 рік - 35 діб, 2025 рік - 27 діб). Також зазначено, що станом на день звільнення стаж служби в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби - 11 років 06 місяців 20 днів.
Як слідує з довідки про грошове забезпечення позивача з березня 2016 року по 31.10.2017 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
При цьому позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення з листопада 2017 року по грудень 2022 року, з серпня 2024 року по грудень 2024 року, з липня 2025 року по жовтень 2025 року щомісячно. З 01.01.2023 по липень 2024 року, з січня 2025 року по червень 2025 року індексація грошового забезпечення позивачу не здійснювалась.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.05.2015.
Як слідує з довідок про грошове забезпечення позивача за період з 2016 року по 2025 роки, останньому зокрема, було виплачено матеріальну допомогу для оздоровлення за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, вихідну допомогу (огд при звільненні), компенсацію за відпустку. Також позивачу було виплачено додаткову винагороду на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з травня 2022 року по листопад 2025 року щомісячно.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Так у відповідності до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Закон України від 02.07.2015 №580-VIII “Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону (частина 5 статті 94 Закону № 580-VIII ).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення»(далі - Закон №1282-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Так статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так постановою Кабінету Міністрів України від17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати, як складова належної працівникові заробітної плати, спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи зі служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу на підтвердження виплати відповідачем індексації грошового забезпечення з 19.02.2016.
Таким чином відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 по 31.10.2017 відповідно до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення».
Відтак підсумовуючи вищезазначене, з огляду на те, що відповідач не врахував та не перевірив наявність підстав визначених Законом №1282-ХІІ та Порядком № 1078 для виплати позивачу індексації грошового забезпечення, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 19.02.2016 по 31.10.2017.
При цьому, суд зазначає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги у вказаній частині за період з 07.11.2015, оскільки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи. Як встановлено судом вище ОСОБА_1 проходив службу на посаді інспектора взводу №2 роти №2 батальйону управлінні патрульної поліції в Чернігівській області з 19.02.2016, відповідно з вказаної дати і має право на перерахунок та виплату спірної індексації грошового забезпечення.
Також суд зазначає, що пунктом 3 розділу Прикінцеві положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» було зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Вказаний пункт Закону є чинним та неконституційним не визнавався.
При цьому, статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX визначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 01 січня 2024 року.
Встановленні статтею 39 Закону України від 09.11.2023 №3460 IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» правила, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року, не впливає на визначення базового місяця, оскільки посадові оклади поліцейських не змінювалися. Базовим місяцем для визначення індексації залишився листопад 2015 року.
Відповідно до Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, що публікується Держстатом не пізніше 10 числа кожного місяця.
Зважаючи на це, у позивача виникло право на виплату індексації грошового забезпечення з 01 січня 2024 року з застосуванням базового місяця - листопад 2015 року.
Таким чином, відповідачем протиправно не проведено виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01 січня 2024 року по 20.10.2025 включно відповідно до приписів Порядку № 1078, а тому вказані вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022-2025 роки, то останні підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Так, Закон “Про відпустки» (далі - Закон) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно статті 4 Закону установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Частиною четвертою статті 18 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, учасникам війни та постраждалим учасникам Революції Гідності, які одночасно є особами, на яких поширюється чинність цього Закону згідно із статтею 10 цього Закону, видається одне посвідчення за їхнім вибором, у якому робиться відмітка про встановлення іншого правового статусу.
Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції, чинній з 06.06.2015) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон України “Про Національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України “Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (стаття 60 Закону України “Про Національну поліцію»).
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону України “Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону України “Про Національну поліцію» передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону України “Про Національну поліцію» (в редакції, чинні на час звільнення позивача зі служби в поліції) поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону України “Про Національну поліцію» обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260, в редакції, чинні на час звільнення позивача зі служби в поліції) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Так, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону України “Про Національну поліцію». Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України “Про Національну поліцію», а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону України “Про Національну поліцію» та Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України “Про відпустки».
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону України “Про відпустки» і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20, від 11.11.2021 у справі № 360/1874/20 та постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач є учасником бойових дій, а тому при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що саме під час звільнення зі служби в поліції із поліцейським повинен бути повністю проведений розрахунок, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати матеріальної допомоги для оздоровлення за 2025 рік, то останні задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до абзацу 1 пункту 13 розділу ІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом МВС №260 від 06.04.2016, поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.
Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи позивачу виплачено матеріальну допомогу для оздоровлення за 2025 рік в лютому 2025 року, як наслідок позовні вимоги у вказаній частині не знайшли свого підтвердження та були спростовані доказами, наданими відповідачем.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати додаткової доплати до грошового забезпечення у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за виконання службових обов'язків в умовах дії карантину, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 (далі - Постанова № 375) за період з лютого 2021 по 30.07.2023 з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 Постанови №375 встановлено, що на період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Відповідно до пунктів 2, 3 Постанови №375 встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення). Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору, які безпосередньо надають соціальні послуги за місцем проживання/перебування їх отримувачів (вдома), здійснюється у граничному розмірі до 100 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Зі змісту вищевикладеного вбачається, що доплата проводиться не всім поліцейським, а саме тим, які безпосередньо забезпечують життєдіяльність населення і мають безпосередній контакт з ним. Для проведення вказаної доплати, безпосередніми керівниками формуються відповідні списки, де відображаються кількість днів несення служби в таких умовах. Наприклад, працівник штабу чи кадрової служби в такий список не буде внесений, бо його функціональні обов'язки не передбачають безпосередньою участь у забезпеченні життєдіяльності населення.
Відповідно до статті 94 Закону №580-VIII, Постанови №988 з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260).
Відповідно до пунктів 6, 7 Порядку №260 підставою для виплати грошового забезпечення є наказ керівника (начальника) органу, закладу, установи Національної поліції (далі - орган поліції) про призначення на посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, наказ ректора ЗВО про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу поліції та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.
Водночас необхідно зауважити, що відповідно до пункту 5 Постанови №375 доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
Судом встановлено, що позивач проходив службу на посаді інспектора взводу № 2 роти № 2 батальйону управління патрульної поліції в Чернігівській області.
Разом з тим суд зазначає, що вказана доплата здійснюється не всім поліцейським, а лише окремим категоріям поліцейських, які внаслідок безпосереднього виконання своїх обов'язків забезпечують життєдіяльність населення, у зв'язку з чим мають з населенням безпосередній контакт.
Матеріали справи не містять доказів щодо залучення позивача до виконання обов'язків із забезпечення життєдіяльності населення в період з лютого 2021 року по 30.07.2023.
Отже позивачем не доведено суду, що відповідачем було протиправно не нарахована та не виплачена додаткова доплата відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375 у період проходження ним служби з лютого 2021 року по 30.07.2023.
Враховуючи викладене позовні вимоги позивача про нарахування доплати за несення служби, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні чергової та додаткової оплачуваної відпустки за 2016-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2025 роки, допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2025 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди згідно Постанови № 168, суд зазначає наступне.
Так, як встановлено судом вище відповідно до довідок про грошове забезпечення позивача за період з 2016 року по 2025 роки, останньому зокрема, було виплачено вихідну допомогу (огд при звільненні), компенсацію за чергову відпустку, матеріальну допомогу для оздоровлення за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки.
Також позивач за період проходження служби отримував індексацію грошового забезпечення та додаткову винагороду на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Спірним в даному випадку є питання виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні чергової та додаткової оплачуваної відпустки, грошової допомоги на оздоровлення, допомоги на вирішення соціально-побутових питань без урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди згідно Постанови № 168.
Суд зазначає, що юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно частини 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача, передбаченого Законами № 1282-ХІІ та № 580-VIII та порушено, воно підлягає відновленню в судовому порядку.
Також суд зазначає, що статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
Статтею 9 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регульовано Законом України “Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно статті 1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Таким чином, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною сум, для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористані відпустки.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку вказаних вище виплат.
При цьому, відповідачем не надано суду доказів нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані чергові відпустки за 2023-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2024 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані чергові відпустки за 2023-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2024 роки без урахування індексації грошового забезпечення є протиправними.
Водночас суд зазначає про помилковість доводів позивача, що одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані відпустки, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань мають виплачуватись з урахуванням додаткової винагороди згідно Постанови №168, оскільки вказана винагорода має тимчасовий (непостійний) характер в зв'язку з введенням в Україні воєнного стану.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема у постанові від 16.01.2025 по справі № 200/1564/24, які в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані чергові відпустки за 2023-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2024 роки; зобов'язання відповідача провести позивачу перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані чергові відпустки за 2023-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2024 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні чергової та додаткової оплачуваної відпустки, допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2019, 2025 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди згідно Постанови № 168, то останні задоволенню не підлягають, оскільки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи.
Щодо компенсації за чергову відпустку, то згідно матеріалів справи в період з 2016 по 2022 роки залишок відпустки становить 0 діб, що свідчить про використання позивачем відпустки за період з 2016-2022 роки. Щодо компенсації за додаткову відпустку, то остання відповідачем ще не нарахована та невиплачена, а тому позовні вимоги у відповідній частині є передчасними.
Також суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо отримання позивачем допомоги на вирішення соціально-побутових питань за період 2016-2019, 2025 років, як наслідок відсутні правові підстави для відповідного перерахунку.
Щодо позовних вимог в частині ненарахування та невиплати надбавки до посадового окладу за службу в умовах режимних обмежень у період з 25 жовтня 2024 року по 20 жовтня 2025 (по день звільнення), то останні також задоволенню не підлягають, оскільки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи.
Так, як встановлено судом та слідує з матеріалів справи відповідно до наказу від 25.10.2024 № 195д позивачу було надано допуск до державної таємниці за формою 3 (три).
За приписами пункту 7 розділу II Порядку № 260, поліцейським, які проходять службу в умовах режимних обмежень та за своїми функціональними обов'язками постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом охорони державної таємниці (далі - поліцейські, які проходять службу в умовах режимних обмежень)), установлюється надбавка до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "особливої важливості", - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком таємно", - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 10 відсотків.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 3855-ХІІ залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці: форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно»; форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно»; форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності «таємно», а також такі терміни дії допусків: для форми 1 - 5 років; для форми 2 -7 років; для форми 3-10 років.
При цьому згідно абзацу 7 пункту 7 II Порядку № 260, виплата надбавки за службу в умовах режимних обмежень припиняється з дня: звільнення з посади, за якою вона була встановлена; припинення доступу до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці; закінчення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.
Суд зазначає, що відповідно до відповіді командира Зведеного стрілецького полку поліції при Департаменті патрульної поліції «Хижак-3» підполковника поліції Андрія Ліснічука на запит № 2945/41/22' 26 від 29.01.2026 позивачу наказом Зведеного стрілецького полку поліції «Хижак-3» № 23 дек від 14.04.2025 припинено доступ до державної таємниці, що, у свою чергу, позбавило останнього права на отримання відповідної надбавки.
Таким чином, оскільки позивачу доступ до державної таємниці було припинено наказом № 23 дек від 14.04.2025, позовні вимоги щодо нарахування та виплата надбавки за службу в умовах режимних обмежень у період з 25 жовтня 2024 року по 20 жовтня 2025 року задоволенню не підлягають.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд зазначає наступне.
Так, положеннями частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Суд також зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Отже, враховуючи вищевикладене, зважаючи, що про розмір виплаченого позивачу грошового забезпечення за спірний період останньому було повідомлено листом від 30.01.2026, то строк звернення до суду не пропущено, підстав для залишення позову без розгляду немає.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Департамент патрульної поліції про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 по 31.10.2017.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.02.2016 по 31.10.2017.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 20.10.2025, з встановленням базового місяця - листопад 2015 року.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 20.10.2025 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - листопад 2015 року відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023, 2024, 2025 роки.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023, 2024 2025 роки.
Визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані чергові відпустки за 2023-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2024 роки.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані чергові відпустки за 2023-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2024 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП ).
Відповідач: Департамент патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3,м. Київ,03048, код ЄДРПОУ 40108646).
Повне судове рішення складено 03.04.2026.
Суддя Оксана ТИХОНЕНКО