про відвід самовідвід судді
01 квітня 2026 року №320/8098/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши в порядку письмового провадження питання про відвід судді в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16), у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у невиконанні вимог Законів України № 2262-ХІІ, № 2050-ПІ, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Порядку № 159, щодо проведення перерахунку та виплати боргу пенсії, враховуючи компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати нарахованої пенсії за період з 01.04.2019 по 30.07.2022 у сумі 77109,98 грн., але досі ще не виплаченої, ОСОБА_1 , особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, з урахуванням проведених необхідних компенсаційних виплат від несплаченої суми 77109.98 грн;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві відповідно до вимог Законів України № 2262-ХІІ, № 2050-ПІ, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Порядку № 159 здійснити перерахунок та виплату заборгованої військової пенсії за період з 01.04.2019 по 30.07.2022 на суму 77109.98 грн., ОСОБА_1 , особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, з урахуванням проведених необхідних компенсаційних виплат від несплаченої суми 77109.98 грн., враховуючи приріст індексу споживчих цін (за даними Держстату України), за весь період затримки виплати заборгованості;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві на підставі частини 1 статті 5 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» здійснити виплату компенсації від заборгованої пенсії (77109,87 грн.), ОСОБА_1 , особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми 77109.87 грн. за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року відкрите провадження в адміністративній справі. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).
30.03.2026 до суду через канцелярію від позивача надійшла заява про відвід судді, яка передана судді 30.03.2026 року.
В обґрунтування заяви про відвід судді позивач зазначив, що суддею Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д. здійснюється розгляд справи пози межами процесуальних строків.
Відтак, позивач вважає, що суддя Панченко Н.Д. не може брати участь в розгляді справи, оскільки може діяти упереджено та не об'єктивно, тому підлягає відводу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року визнано необґрунтованим заявлений позивачем відвід судді Панченко Н.Д. Матеріали адміністративної справи вирішено передати до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду для вирішення питання про відвід відповідно до вимог ч. 1 ст. 31 КАС України.
Згідно з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Панченко Н.Д. від розгляду справи №320/8098/25.
Проте, після повернення справи після розгляду питання про відвід судді, суддею Панченко Н.Д. написано заяву про самовідвід у зв'язку з тим, що Корнієнко О.В., який виступає позивачем у справі, подавшиаяву про відвід судді Панченко Н.Д., висловив недовіру складу суду. Тому суддя Панченко Н.Д., дійшла висновку, що наявні підстави, визначені у пункті 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України для самовідводу, зокрема для забезпечення усунення будь-яких сумнівів щодо неупередженості і об'єктивності судді в розгляді саме даної адміністративної справи.
Розглянувши заяву про самовідвід суд зазначає наступне.
Приписами частини першої, третьої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Частинами першою, другою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Питання про самовідвід вирішується ухвалою суду, що розглядає справу.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб'єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об'єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб'єктивному і об'єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб'єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об'єктивним тестом, тобто з'ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.
Статтею 2 Закону України 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частина перша статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду.
Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK).
Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі Comte, Va№ Leuve№ i De Meyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.
У справі П'єрсак проти Бельгії (Piersac vs Belgium) ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.
У такому контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі Хаушильд проти Данії зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.
Стосовно об'єктивної неупередженості у справі Фей проти Австрії ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstei№ v. Switzerla№ d) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain ), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).
Такі ж самі висновки містяться також в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява № 33949/02).
В той же час реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.
Як встановлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Отже, відводу підлягає суддя не лише у разі існування фактів, що свідчать про його упередженість, але й у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви у неупередженості судді. Аналогічне правило має розповсюджуватись і на розгляд питання щодо самовідводу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в ухвалах від 17 квітня 2018 року в справі № 800/63/16, від 27 червня 2018 року в справі № 800/427/17, від 14 червня 2021 року в справі № 9901/230/21.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Отже, право на подання заяви про відвід (самовідвід) судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатись особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, позивач по справі не довіряє складу суду.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, правосуддя має не тільки здійснюватися, а повинно також демонструватись. Під сумнівом - довіра до суду, яку суд має вселяти громадянам у демократичному суспільстві. Так кожний суддя, стосовно якого існують будь-які сумніви щодо недостатньої неупередженості, повинен відмовитись від розгляду справи (справа Micallef v. Malta (Мікалефф проти Мальти) п. 98).
А тому, задля виключення будь-яких сумнівів щодо неупередженості і об'єктивності судді, дотримання судом принципів законності за результатами розгляду цієї справи, суд вважає, що подана заява судді про самовідвід є вмотивованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.
Керуючись статтями 36, 39-41, 241-243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву про самовідвід судді Панченко Н.Д. задовольнити.
Передати адміністративну справу № 320/8098/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з дати її підписання суддею та не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.