02 квітня 2026 року справа № 320/5414/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту також позивач, Фонд) з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту також відповідач, Шевченківський ВДВС), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №73752969 від 09.01.2024.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 у справі №160/10268/19 зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду в розмірі - 50 000,00 грн. 07.05.2020 державним виконавцем Шевченківського ВДВС винесено постанову про відкриття ВП №62020040, з примусового виконання виконавчого листа по справі №160/10268/19, виданого 08.04.2020. Одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження відповідачем винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №62020040 від 07.05.2020 у розмірі 18 892,00 грн, яка є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення. Строк пред'явлення до виконання - три місяці.
Позивач пояснив, що в подальшому ВП №62020040 було завершено та 09.01.2024 винесено спірну постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №73752969, з примусового виконання виконавчого документа - постанови № 62020040, виданої 07.05.2020 року Шевченківським ВДВС.
Позивач вважає, що відповідачем пропущено строк пред'явлення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП №62020040, а тому у відповідача були відсутні підстави для винесення оскаржуваної постанови про відкриття ВП №73752969 від 09.01.2024.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу, про що свідчать довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням Діловодство спеціалізованого суду.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Постановою державного виконавця від 07.05.2020 відкрито виконавче провадження №62020040 з примусового виконання виконавчого листа №160/10268/19, виданого 08.04.2020 Дніпропетровським окружним адміністративним судом про зобов'язання уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЦЛІВСЬКИЙ» подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_1 до переліку владників.
Постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 07.05.2020 ВП №62020040 з боржника - Уповноваженої особи Фонду, стягнуто виконавчий збір у сумі 18892,00 грн.
Постановою державного виконавця від 05.01.2024 ВП №62020040 закінчено виконавче провадження відповідно до пункту 9 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням рішення боржником.
Постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 09.01.2024 ВП №73752969 відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови №62020040, виданої 07.05.2020 Шевченківським ВДВС про стягнення заборгованості у сумі 18892 грн з Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ».
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цієї постанови, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту також - Закон №1404-VIII).
Згідно зі статтею 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Частиною шостою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Відповідно до частин першої-другої статті 11 Закону № 1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.
Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
За приписами частини другої статті 12 Закону № 1404-VIII строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення (частина четверта статті 12 Закону № 1404-VIII).
За змістом частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що виконавчий документ може бути пред'явлений до примусового виконання у чітко визначений статтею 12 Закону № 1404-VIII строк.
Водночас строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Спірним питанням у цій справі є правомірність постанови про відкриття виконавчого провадження від 09.01.2024 ВП №73752969, прийнятої державним виконавцем на підставі постанови від 07.05.2020 №62020040 про стягнення виконавчого збору.
Доводи позивача зводяться до того, що відповідачем протиправно відкрито виконавче провадження на підставі постанови від 07.05.2020 №62020040, оскільки пропущений строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, з приводу чого суд зазначає таке.
У розумінні положень Закону № 1404-VIII постанова про стягнення виконавчого збору є різновидом виконавчого документу, примусове виконання якого здійснюється з певними особливостями, обумовленими правовою природою виконавчого збору як плати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ВП №62020040 відкрито постановою від 07.05.2020 з примусового виконання виконавчого листа №160/10268/19, виданого 08.04.2020 Дніпропетровським окружним адміністративним судом про зобов'язання уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЦЛІВСЬКИЙ» подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_1 до переліку владників.
Постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 07.05.2020 ВП №62020040 з боржника - Уповноваженої особи Фонду, стягнуто виконавчий збір у сумі 18892,00 грн.
Наведене свідчить, що постанова про стягнення виконавчого збору приймалася одночасно з початком примусового виконання судового рішення.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів оскарження постанови про стягнення виконавчого збору.
В подальшому постановою державного виконавця від 05.01.2024 ВП №62020040 закінчено виконавче провадження відповідно до пункту 9 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням рішення боржником.
Постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 09.01.2024 ВП №73752969 відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови №62020040, виданої 07.05.2020 Шевченківським ВДВС про стягнення заборгованості у сумі 18892 грн з Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ».
Отже, матеріалами справи підтверджено, що постанова про стягнення виконавчого збору приймалася одночасно з початком примусового виконання рішення і виконувалася за рахунок стягнутих із боржника грошових сум одночасно із задоволенням вимог стягувача в межах основного виконавчого провадження (№62020040), а тому постанова про стягнення виконавчого збору є такою, що автоматично пред'явлена до виконання з дати її прийняття.
Судом також враховуються висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.05.2021 у справі №640/18626/20, відповідно до яких, враховуючи, що постанова про стягнення виконавчого збору приймалася одночасно з початком примусового виконання рішення і виконувалася за рахунок стягнутих із боржника грошових сум одночасно із задоволенням вимог стягувача в межах основного виконавчого провадження, постанова про стягнення виконавчого збору є такою, що автоматично пред'явлена до виконання з дати її прийняття.
Отже, строк її пред'явлення до виконання був перерваний, у зв'язку з чим його початок після переривання у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з моменту завершення виконавчого провадження у межах якого вона виконувалася.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №320/6360/18, від 26.08.2020 у справі №360/4369/19, від 29.05.2020 у справі №826/7708/17, від 17.03.2026 у справі №580/2152/24.
Таким чином, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору від 07.05.2020 №62020040 перебувала на виконанні в межах виконавчого провадження №62020040, відповідно строк пред'явлення виконавчого документа до виконання слід обраховувати з моменту закінчення означеного виконавчого провадження, а саме, з моменту винесення постанови про закінчення виконавчого провадження - 05.01.2024.
Отже станом на час відкриття виконавчого провадження №73752969 спірною постановою від 09.01.2024 тримісячний строк пред'явлення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 07.05.2020 №62020040 не закінчився, що свідчить про правомірність прийняття державним виконавцем такої постанови.
Суд також врахував висновки Верховного Суду в постанові від 16.12.2021 у справі №640/8132/20 відповідно до яких, якщо виконавче провадження закінчено й ухвалена в ньому постанова щодо стягнення з боржника штрафу є чинною в порядку, визначеному законодавством, не визнана протиправною та не скасована, законодавство не передбачає іншої поведінки виконавця, окрім як відкриття нового виконавчого провадження з виконання такої постанови.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Дудін С.О.