про закриття провадження у справі
31 березня 2026 року 320/516/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до Державного підприємства "Електронмаш" про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з позовом до Державного підприємства "Електронмаш" про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до суду від представника позивача надійшла заява про відмову від позову.
В обґрунтування вказаної заяви представник позивача зазначив, що заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з липня по листопад 2025 року, що є предметом стягнення у справі, відповідачем була погашена у повному обсязі, а тому просить закрити провадження в адміністративній справі.
Крім того, представник позивача, з посиланням на положення статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України, просить стягнути з відповідача судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду.
Вирішуючи питання щодо поданої представником позивача заяви про закриття провадження у справі, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.
Суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Таким чином, судом встановлено, що після відкриття провадження у даній справі відповідачем було погашено заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій у розмірі 94 579,35 грн., що у свою чергу свідчить про відновлення порушених інтересів позивача та про те, що відпали обставини, які були підставою звернення з даним позовом до суду.
За таких обставин, суд, з огляду на подання позивачем заяви про відмову від адміністративного позову, враховуючи те що ця відмова не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-небудь охоронювані законом права та інтереси, дійшов висновку про прийняття відмови від позову та закриття провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Розглянувши подану позивачем заяву, суд вважає, що заява позивача про закриття провадження у справі не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав, свобод або інтересів, у зв'язку з чим підлягає прийняттю, а провадження у справі - закриттю.
Щодо стягнення з відповідача судового збору, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Засади розподілу судових витрат визначені ст. 139 КАС України. Так, ч. 1 ст. 139 КАС України встановлено загальні правила, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Відповідно до ч. 6 та 7 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Зміст наведених положень КАС України щодо розподілу судових витрат свідчить про те, що вони стосуються загального правила компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.
Водночас, процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб'єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз. У контексті відшкодування судового збору у ст. 139-142 КАС України законодавець визначив коло суб'єктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача й відповідача) і третю особу.
Зокрема, у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача (ст. 140 КАС України).
Частиною 2 ст. 142 КАС України визначено, що у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) п'ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
Також положеннями ч. 4 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
Аналіз змісту ч. 1-3 ст. 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. На користь саме такого тлумачення свідчить зміст ч. 3 ст. 139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору.
Суд вважає, що такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат щодо сплати судового збору є нерозривно пов'язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані в ст. 139 КАС України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб'єкт владних повноважень чи особа), на думку суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (ст. 139 КАС України) про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, наведене вище дає підстави для висновку, що передбачене ст. 140 КАС України правило щодо присудження витрат реалізовується, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб'єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб'єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу.
Такий висновок щодо застосування ст. 140 КАС України щодо присудження витрат, якщо позивачем виступає суб'єкт владних повноважень, викладено в постанові Верховного Суду у справі № 826/16473/15 від 29.08.2022.
Також, Верховний суд заначив, що інше тлумачення цих статей призведе до ситуації, коли при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень до особи про стягнення заборгованості судовий збір з відповідача стягнутий не буде, а сплата особою-відповідачем боргу до бюджету до прийняття судом рішення та, відповідно, відмови позивача - суб''єкта владних повноважень від позову з мотивів погашення відповідачем заборгованості - призведе до стягнення з відповідача (особи) судового збору. Такий підхід не сприятиме врегулюванню відповідачами спорів в позасудовому порядку, оскільки їм буде вигідніше «програти справу» і не відшкодовувати судові витрати на сплату судового збору, аніж добровільно виконати вимоги позивача-суб'єкта владних повноважень до вирішення спору по суті та мати обов'язок відшкодовувати його витрати на сплату судового збору. У контексті цього видається помилковим підхід, що обов'язок відповідача відшкодувати позивачу (суб'єкту владних повноважень) судовий збір є мірою відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, незалежно від суб'єктного складу сторін спору, - адже законодавець не покладає на відповідача такого обов'язку у випадку задоволення позовних вимог до нього позивача - суб'єкта владних повноважень.
З урахуванням наведеного об'єднана палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 380/3138/20 щодо можливості покладення на відповідача обов'язку відшкодування понесених позивачем - суб'єктом владних повноважень судових витрат як міри відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, та дійшла висновку про те, що передбачене ст. 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб'єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб'єкт владних повноважень, незалежно від результату розгляду справи не підлягають відшкодуванню понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Застосовуючи цей висновок Верховного Суду до обставин даної справи, суд дійшов до висновку про те, що заява представника пенсійного органу у частині стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 3028,00 грн. задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 140, 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Прийняти відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від позову.
2. Закрити провадження в адміністративній справі №320/516/26.
3. Копію ухвали про закриття провадження в адміністративній справі надіслати (видати) сторонам (їх представникам).
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя Василенко Г.Ю.