03 квітня 2026 року Справа № 280/2769/26 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Новікова І.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
31 березня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не застосування січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 14.05.2016 по 28.02.2018;
зобов'язати Міністерство оборони України здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.05.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо порушення вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 3918,91 грн. в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу;
зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 3918,91 грн. в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо неврахування індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення, здійсненого наростаючим підсумком з 01.03.2018 по 31.12.2022 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2024 по 21.03.2025;
зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 21.03.2025 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 3918,91 грн. в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу військовослужбовців в березні 2018 року відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Відповідно до пункту 3 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви зокрема з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Позовна заява подана без додержання вимог, встановленою статтею 160, 161 КАС України, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Також, відповідно до статті 233 Кодексу Законів про працю України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Судом встановлено, що позивачем припинено проходження служби у відповідача 21.03.2025.
Разом з тим, позивач протягом 3-х місяців з дня звільнення не звернувся до відповідача з питання виплати грошового забезпечення, як і не звернувся до суду з позовною заявою щодо невиплати йому грошового забезпечення у повному обсязі, що свідчить про пропуск строку звернення до суду.
При цьому, суд зазначає, що строк звернення до суду не обмежений лише в частині позовних вимог по 18.07.2022, в подальшому законодавцем змінено правове регулювання відносин щодо виплати заробітної плати, а тому з 19.07.2022 застосовується трьох місячний строк звернення до суду.
Заява про поновлення строку звернення до суду відсутня.
Стосовно посилань позивача на рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/25, суд зазначає таке.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
У випадку ж який склався у цій справі, позивача 21 березня 2025 року звільнено зі служби. Вказане є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, що відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВЕРХОВНОГО СУДУ від 18.02.2026 по справі №400/11972/24.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Статтею 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
У відповідності до частини 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно із статтею 166 КАС України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
Вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення викладені в статті.167 КАС України.
Таким чином, позивачу слід надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших поважних причин пропуску строку звернення до суду за період вимог з 19 липня 2022 року.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.4 КАС України, відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Згідно п.2 ч.5 ст.160 КАС України, в позовній заяві зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Відповідно до п.4 ч.5 ст.160 КАС України, в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Суд зазначає, що у позовній заяві позивачем зазначено в якості єдиного відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 , водночас позовна заява містить також вимоги до Міністерства оборони України, яке не є відповідачем по справі.
Такі обставини свідчать про невідповідність позовної заяви вимогам статті 160 КАС України, у зв'язку з чим позивачу необхідно подати уточнюючу позовну заяву, із уточненням складу учасників справи - відповідачів або уточненням позовних вимог.
Такі обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам КАС України, а тому, згідно з ч.1 ст.169 КАС України, вона підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись ст.ст.160, 161, 169, 171 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви можуть бути усунуті шляхом подання до суду:
заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформлену у відповідності до статті 167 КАС України, із зазначенням поважних підстав пропуску строку звернення до суду за період позовних вимог з 19 липня 2022 року;
уточненої позовної заяви із уточненням складу учасників справи - відповідачів або уточненням позовних вимог.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Новікова