03 квітня 2026 року Справа № 280/402/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку по цій справі однією сумою;
- зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по фактичного розрахунку по цій справі однією сумою за період з 25 вересня 2024 року по день фактичного розрахунку ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення ОСОБА_1 виплати компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення з 25 вересня 2024 року по день фактичного розрахунку;
- зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення за період 25 вересня 2024 року по день фактичного розрахунку ОСОБА_1 .
Також, позивачем заявлено клопотання про витребування у відповідача доказів по справі.
Суддею встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він вважає протиправними дії відповідача, що полягають у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 вересня 2024 року по 12 грудня 2025 року та компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення з 25 вересня 2024 року по 12 грудня 2025 року, а тому вважає свої права порушеними, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді від 20 січня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін в порядку статті 262 КАС України. Крім того, вказаною ухвалою судді відповідачам встановлено п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву. Також, вказаною ухвалою судді від відповідача витребувано докази по справі.
09 березня 2026 року від представника Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України на адресу суду надійшов відзив на позов, який містить заперечення проти його задоволення та в обґрунтування якого вказано, що підстави для звернення до суду з позовом щодо стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні ще не наступили, оскільки позивач є діючим військовослужбовцем, такій вимозі повинна передувати сплата судового збору, додаткова винагорода, передбаченої Постановою № 168, не включається до розміру середнього заробітку, позовна вимога щодо компенсації втрати частини доходів, то це не є належним способом захисту прав позивача, оскільки чинним законодавством передбачене оскарження саме відмови у виплаті. Також, вказує, що зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні є спеціальною компенсаційною санкцією для роботодавця, яка безпосередньо пов'язана з фактом несвоєчасного розрахунку при припиненні трудових відносин працівника і не може застосовуватися до чинних трудових відносин. У задоволенні позову просить відмовити.
На виконання вимог ухвали судді від 20 січня 2026 року до суду надано наявні у відповідача документи.
У період з 06 березня 2026 року по 30 березня 2026 року суддя Запорізького окружного адміністративного суду Татаринов Д.В. був відсутній на робочому місці на підставі листка не працездатності.
Ухвалою суду від 03 квітня 2026 року відповідачу поновлено строк на подання відзиву на позов.
ОСОБА_1 з 26 червня 2023 року проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 НГУ, що підтверджується відповідним записом у військовому квитку позивача Серії НОМЕР_4 від 20 травня 2009 року.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 від 09 жовтня 2015 року .
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/11991/24 від 19 березня 2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовленою
ОСОБА_1 не погодившись із вищезазначеним судовим рішенням звернувся до Третього апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі № 280/11991/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року в адміністративній справі №280/11991/24 - скасовано та ухвалено нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, зокрема зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн. за період з 25 вересня 2024 року по 18 жовтня 2024 року
Відповідно до Платіжної інструкції № 47883 від 10 грудня 2025 року на виконання розрахунку за вказаним вище рішенням суду апеляційної інстанції відбулося 12 грудня 2025 року.
18 грудня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування йому середнього заробітку за весь час затримки по фактичного розрахунку та виплату компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення за період 25 вересня 2024 року по день фактичного розрахунку.
Однак, виплата коштів позивачу за вищезазначеною заявою здійснена не була.
Вважаючи допущену відповідачем бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення за період 25 вересня 2024 року по день фактичного розрахунку протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Статтею 1 - 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) встановлено, що військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із частинами 1, 2 статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з'єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров'я та установах Національної гвардії України врегульовано Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 15 березня 2018 року № 200, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за № 405/31857.
Разом із тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України , у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Верховний Суд України при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанова від 17 липня 2015 року у справі № 21-8а15).
Тобто, в даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника визначений Кодексом законів про працю України.
Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналізуючи згадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) зробив висновок, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.
При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, за висновком Верховного Суду України, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Водночас, положення статті 117 Кодексу законів про працю України застосовуються у щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
Однак, у спірних правовідносинах, як самостійно зазначено позивачем у позовній заяві та підтверджується доданим до матеріалів справи військовим квитком серії НОМЕР_4 від 20 травня 2009 року з 26 червня 2026 року проходить військову службу та наразі є діючим військовослужбовцем.
Отже, у даному випадку застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України є неможливим, оскільки позивач не звільнений з військової служби.
Враховуючи, що у даній справі предметом спору є нарахування та виплата середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України, які у даному випадку не підлягають застосуванню, суд доходить висновку про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, і вважає що підстави для виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку за період з 25 вересня 2024 року по 12 грудня 2025 року відсутні.
З приводу вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення за період 25 вересня 2024 року по день фактичного розрахунку ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
У розумінні Закону № 2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду.
При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індекс інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Верховний Суд у постанові від 13 січня 2020 року у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Тому, у випадку ненарахування та невиплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов'язку здійснити виплату належних сум.
Відповідно до приписів пункту 2 розділу І Інструкції 200 до складу грошового забезпечення військовослужбовців (крім курсантів вищих військових навчальних закладів із числа осіб, які не перебували на військовій службі перед зарахуванням на навчання) входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23 зазначив, що за своєю правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
Отже, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена постановою №168, є складовою грошового забезпечення і, відповідно, належить до доходів, визначених статтею 2 Закону № 2050-III .
Вказана правова позиція узгоджується з рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у зразковій справі № №280/8933/24.
Зокрема, за результатом розгляду справи № 280/8933/24 як зразкової, Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова винагорода, установлена постановою Уряду № 168 на період дії воєнного стану у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних) включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення, є додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців та входить до складу їх грошового забезпечення. Відповідно, в розумінні вимог Закону № 2050-III та Порядку № 159, такий додатковий вид грошового забезпечення є грошовим доходом, який вони одержують на території України і який не має разового характеру, а порушення строку його виплати є підставою для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів.
Відтак, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум додаткової винагороди на період дії воєнного стану, яка входить до складу грошового забезпечення за період з 25 вересня 2024 року, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови виплати нарахованих громадянину сум доході
До того ж, в постанові Верховного Суду від 21 серпня 2023 року у справі № 460/6767/20 суд акцентував увагу, що виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Колегія суддів відхилила доводи відповідача про те, що виплата донарахованої суми мала разовий характер, а тому компенсації не підлягає.
При цьому, оскільки за загальним правилом виплата додаткової грошової допомоги відповідно до постанови № 168 проводиться разом із грошовим забезпеченням (зарплатою) у наступному місяці після місяця виконання бойових завдань, на основі оформлених наказів командирів, враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що сума додаткової винагороди фактично виплачена позивачу платіжною інструкцією 12 грудня 2025 року, та без компенсації втрати частини доходів та враховуючи, вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Суд також звертає увагу, що Верховний Суд у постановах, зокрема від 19 травня 2022 року у справі №200/3859/21, від 24 січня 2023 року у справі №200/10176/19-а дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Суд зазначає, що протиправною бездіяльністю є зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про наявність у цьому випадку бездіяльності відповідача, яку суд кваліфікує як протиправну, та наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат з урахуванням положень статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі № 280/11991/24 та постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період починаючи з 25 вересня 2024 року по 18 жовтня 2024 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі № 280/11991/24 та постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період починаючи з 25 вересня 2024 року по 12 грудня 2025 року включно.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено 03 квітня 2026 року.
Суддя Д.В. Татаринов