02 квітня 2026 рокум. Ужгород№ 260/474/26
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання наказів протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 Військової частини НОМЕР_1 , яким просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період;
- визнати протиправним та скасувати Наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;
- визнати протиправним та скасувати наказ №309 від 22.10.2025р командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 ;
- зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 із військового обліку.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в жовтні 2022 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 було виключено з військового обліку на підставі ст.37 п.6 пп.6 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_3 (пункти 8 та 9) позивач виключений з військового обліку як такий, що був раніше судимий за тяжкий злочин.
Згідно з вироком Хустського районного суду Закарпатської області від 07.11.2003 року громадянина ОСОБА_1 засуджено за ст. 15-185 ч. 3, 185 ч. 3, 289 ч. 2 Кримінального кодексу України і остаточно визначено йому покарання у вигляді 5 років 8 місяців позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26.02.2004 року вирок суду змінено в частині.
Позивач засуджений за вчинення тяжкого злочину в розумінні положень ч. 5 статті 12 Кримінального кодексу України.
Незважаючи на вищевикладені обставини, 22 жовтня 2025 року на блок пості у м. Тячів позивача було затримано працівниками ТЦК та СП та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 для додаткової перевірки наданих позивачем документів про його виключення з військового обліку.
Позивач неодноразово наголошував на тому, що він виключений з військового обліку, надавши підтверджуючі документи в т.ч надав застосунок Резерв+, де чітко зазначено, що позивач "не військовозобов'язаний" за рішенням ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Через певний час, без письмової згоди його ІНФОРМАЦІЯ_5 позивача було поновлено на військовий облік та без належного проходження медичного огляду військово-лікарською комісією позивача було доправлено до Військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби.
Позивач вважає таке поновлення на військовому обліку протиправним, мобілізацію без належного проходження ВЛК незаконною, в зв'язку з чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Представником ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду було подано відзив на позовну заяву, зі змісту якого, відповідач вимоги позивача не визнає повністю і вважає такі безпідставними та необґрунтованими.
Додатково зазначив у поданому відзиві, що є певні категорії громадян, які дійсно не можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Позиція представника ІНФОРМАЦІЯ_2 полягає в тому, що після свого "виключення з військового обліку"в 2022р. та на момент взяття позивача на військовий облік (повторний) ІНФОРМАЦІЯ_5 позивач не підпадав під жоден із винятків, передбачених законодавством, які б унеможливлювали взяття його на облік (фактично повторний) ІНФОРМАЦІЯ_6 та проведення щодо нього заходів мобілізації.
Представником Військової частини НОМЕР_1 до суду було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується із трактуванням обставин та нормативно-правових актів позивачем, оскільки вважає їх хибними.
Представник зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 , видаючи наказ про зарахування позивача до списків особового складу, діяла на підставі іменного списку, наданого ІНФОРМАЦІЯ_3 та виходила з презумпції належного виконання цим органом (РТЦК та СП) обов'язку щодо перевірки наявності або відсутності підстав для надання відстрочки. Перевірка таких підстав та надання відстрочок не належать до компетенції військової частини.
Зарахування військовозобов'язаного до списків особового складу здійснюється в день прибуття на підставі іменних списків команд, приписів та документів, що посвідчують особу.
У межах повноважень військова частина НОМЕР_1 , на підставі наказу №309 від 22.10.2025, зарахувала позивача, направленого з ІНФОРМАЦІЯ_2 , до списків особового складу для проходження базової та фахової підготовки, поставила його на всі види забезпечення та призначила на посаду курсанта, відтак протиправні дії військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування позивача до списків особового складу відсутні.
Окремо зазначили, що призов позивача на військову службу під час мобілізації вважають таким, що здійснено відповідно до вимог чинного законодавства, з дотриманням установленої процедури, а тому відсутні правові підстави для визнання зазначеного наказу протиправним та його скасування.
Порядок звільнення військовослужбовців із військової служби регламентовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008. Вказаним нормативно-правовим актом не передбачено можливості звільнення військовослужбовця з військової служби шляхом скасування судом наказу про його призначення (зарахування) до військової частини.
Згідно зі ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що вироком Хустського районного суду Закарпатської області від 07.11.2003 року громадянина ОСОБА_1 засуджено за ст. 15-185 ч. 3, 185 ч. 3, 289 ч. 2 Кримінального кодексу України і остаточно визначено йому покарання у вигляді 5 років 8 місяців позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26.02.2004 року вирок суду змінено в частині.
Позивач перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року за №559 затверджено Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів (надалі - Порядок №559) та форму військово-облікового документа.
Відповідно до пункту 1 Порядку №559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року за № 559 Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа.
Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №559 відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Згідно з абз.5 п.7 Порядку №559, у разі коли відомості, зазначені у підпунктах 1-5, 8, 11-13 пункту 8 цього Порядку, на момент зчитування не відповідають відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, військово-обліковий документ в електронній формі вважається недійсним.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відповідальними особами за ведення Реєстру до обов'язку яких належить, зокрема, внесення змін до персональних та службових даних військовозобов'язаних на підставі відомостей, що подаються органу ведення Реєстру військовозобов'язаними.
26 жовтня 2022 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 було виключено з військового обліку на підставі ст.37 п.6 пп.6 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», що підтверджується наданим тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного № НОМЕР_3 (а.с.24).
Згідно наданого тамчасового посвідченням № НОМЕР_3 (а.с.24). та наявного витягу з Резерв+ категорія обліку позивача - не військовозобов'язаний, а підставою виключення з обліку зазначено - "були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (п.6 ч.5 ст.37)". (а.с. 27)
22 жовтня 2025 року позивача було затримано на блок пості та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 для учтонення облікових даних.
Співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 після перевірки документів без згоди та заяви про взяття особи на військовий облік було взято ОСОБА_1 на військовий облік, як військовозобов'язаного.
Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №1045 від 22.10.2025 року ОСОБА_1 , було призвано на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження служби до Військової частини НОМЕР_4 .
Однак Наказом командира Військової частини №309 від 22.10.2025 року позивача було зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 як резервіста та військовозобов'язаного та призначено на посаду курсанта навчального взводу відповідно до підготовки за вказаною військово -обліковою спеціальністю (ВОС).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Разом із тим, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.
Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Стаття 1 цього Закону передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з ч.5 ст.4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
За змістом ст.2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України: які звільнені з військової служби в запас та незараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених статтею 10-1 цього Закону; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову)службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних; військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць)України або з-закордону на нове місце проживання; які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України; які відповідно до статті 18 цього Закон у звільнені від направлення для проходження базової військової служби; які досягли 25-річноговіку підчас перебування на військовому обліку призовників; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань; призовники, які отримали спеціальні звання рядового, сержантського, офіцерського (начальницького)складу; жінки з дотриманням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону; які отримали військові звання офіцерського складу після проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу.
Згідно п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції від14.01.2020 року виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Згідно ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції від 11.04.2024 року виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.
Як вже зазначалося вище Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року за №559 затверджено Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Порядок №559) та форму військово-облікового документа.
Відповідно до пункту 1 Порядку №559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року за № 559 Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа.
Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №559 відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Згідно з абз.5 п.7 Порядку №559, у разі коли відомості, зазначені у підпунктах 1-5, 8, 11-13 пункту 8 цього Порядку, на момент зчитування не відповідають відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, військово-обліковий документ в електронній формі вважається недійсним.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відповідальними особами за ведення Реєстру до обов'язку яких належить, зокрема, внесення змін до персональних та службових даних військовозобов'язаних на підставі відомостей, що подаються органу ведення Реєстру військовозобов'язаними.
Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною (ч.3 ст.14 Закону №1951-VIII).
Отже, у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов'язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зобов'язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов'язаних та резервістів, в тому числі і інформацію про проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.
Судом встановлено, що 26 жовтня 2022 року - ІНФОРМАЦІЯ_3 було виключено з військового обліку ОСОБА_1 на підставі ст. 37 п.6 пп.6 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу». (а.с. 24)
Згідно наявного витягу з Резерв+ категорія обліку ОСОБА_1 - не військовозобов'язаний, підставою виключення зазначено - були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (п.6 ч.5 ст.37). (а.с. 27)
Однак, незважаючи на це, як стверджує представник позивача, ОСОБА_1 був примусово доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 , на що може вказувати відсутність подання до відповідача заяви про взяття позивача на військовий облік.
Того ж дня, позивача, всупереч його волі, без належного документального оформлення було поновлено на військовий облік та в примусовому порядку було доправлено до Військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби.
Законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов'язаного на такий облік, а при виключенні - ні.
Згідно з чинним законодавством України (зокрема ст.37 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу»), особа, яку повністю виключено з військового обліку, не підлягає повторному взяттю на облік.
Такі особи більше не є військовозобов'язаними, тому вимоги ТЦК щодо повторного проходження ВЛК або взяття на облік є неправомірними. Тобто рішення про виключення з військового обліку є остаточним, - позивача не може бути поновлено на військовому обліку, окрім випадку, коли він робить це добровільно.
В даному випадку, жодної заяви про взяття на військовий облік громадянина ОСОБА_1 до суду подано не було.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України
Суду не надано жодних доказів визнання нечинним Тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_3 позивача чи притягнення до відповідальності осіб, які оформили та видали його позивачу, тому суд вважає, що Тимчасове посвідчення №8813 є допустимим доказом, що позивач на момент його мобілізації вже не мав статусу військовозобов'язаного та був виключений з військового обліку військовозобов'язаних з жовтня 2022 року.
Відтак, відсутність волевиявлення та заяви позивача про взяття його на військовий облік на час прийняття спірного наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 , на думку суду, свідчить про протиправність та необхідність скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 №1045 від 22.10.2025 року, в частині призову солдата ОСОБА_1 , на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження до Військової частини НОМЕР_5 .
Крім того, суд зазначає, що Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення № 402 для проведення військово- лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення № 402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).
Питання медичного огляду військовозобов'язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період регламентує глава 3 розділу II Положення № 402.
Зокрема, згідно пункту 3.1. глави 3 розділу II Положення №402 медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП.
Відповідно до пункту 3.4. глави 3 розділу ІІ Положення №402 перед оглядом військовозобов'язаних їм проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту "В" (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту "С" (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW); визначається група крові та резус-належність, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ. Особам старшим 40 років обов'язково проводиться вимір внутрішньоочного тиску, дослідження крові на цукор. Інші дослідження проводяться за показаннями.
Відповідно до пункту 3.6. глави 3 розділу ІІ Положення № 402 картка обстеження та медичного огляду на солдатів, матросів, сержантів і старшин зберігається у ТЦК та СП до чергового огляду, а на офіцерів, прапорщиків (мічманів) у їх особових справах - постійно.
Абзацом 10 пункту 5.1.глави 5 розділу ІІ Положення № 402 передбачено, що на кожного кандидата заводиться Картка обстеження та медичного огляду.
Отже, під час проходження ВЛК результати усіх аналізів, медичних оглядів, військовозобов'язаного заносяться до картки обстеження та медичного огляду, форма якої затверджена Положенням № 402.
За змістом Положення № 402 в картці обстеження та медичного огляду наявний, зокрема розділ дев'ятий під назвою: "Результати додаткових методів обстеження". Даний розділ картки обстеження та медичного огляду, згідно із додатком 13 до Положенням № 402 має таких вигляд: "9. Результати додаткових методів обстеження. Назва дослідження. Дата Результат. Загальний аналіз крові. Група крові та резус-фактор. Біохімічний аналіз крові: вміст глюкози, вміст білірубіну, вміст АЛТ, вміст загального білка. Серологічний аналіз крові на: ВІЛ, антиген до вірусу гепатиту В, антитіла до вірусу гепатиту С, реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном. Загальний аналіз сечі. Флюорографія органів грудної клітки. ЕКГ. Інші дослідження. Місце для вклеювання направлення командира військової частини (військового комісара), характеристик, інших медичних та додаткових матеріалів, додаткових методів обстеження тощо.".
Вирішуючи спір, суд враховує і правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 12 червня 2020 року, що ухвалена у справі №810/5009/18, згідно якого до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає позивач під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби. Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку.
Відтак, надаючи оцінку доводам позову щодо порушення процедури прийняття висновку ВЛК про придатність позивача до військової служби, суд звертає увагу на те, що з відомостей, наявних у картці обстеження та медичного огляду від 22 жовтня 2025 року (складена за формою згідно Додатку 13 до Положення №402) вбачається, що така картка не містить даних результатів проведення загального аналізу крові позивача, групи крові та резус-фактору, біохімічного аналізу крові, серологічного аналізу крові, загального аналізу сечі, флюорографії органів грудної клітини та ЕКГ.
Означене вказує, що медичний огляд військовослужбовця належним чином військово-лікарською комісією проведено не було та як наслідок у довідці від 22.10.2025 року належної оцінки стану здоров'я ОСОБА_1 не надано.
За таких обставин суд вважає необґрунтованими та передчасними висновки ВЛК, наведені у картці обстеження та медичного огляду від 22 жовтня 2025 року та довідці ВЛК №2025-1022-1951-5857-3 від 22.10.2025 року про придатність позивача до військової служби, що додатково вказує на протиправність оскаржуваного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 №1045 від 22.10.2025 року.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права у цій категорії справ, що вбачається із постанови суду від 11 квітня 2024 року, що ухвалена у справі № 520/7954/22.
Згідно із статтею 242 частиною 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22 визначив підходи щодо застосування принципу “легітимних очікувань» (legitimate expectations):
“… 75. Також колегія суддів зазначає, що поняття “легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну “legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.
76. Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
77. Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти “малої людини» від “великої держави», в особі її багаточисленних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.
78. Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).
79. Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законіприписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права…».
У спірних правовідносинах, позивач після виключення його з обліку, мав легітимні очікування щодо забезпечення дотримання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки встановлених Порядком №560 заборони щодо його мобілізації до виявлення бажання самим позивачем щодо його взяття на облік та мобілізацію.
На момент прийняття спірного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 №1045 від 22.10.2025 року про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період за яким було призвано ОСОБА_1 , який був виключений з військового обліку, а отже останній не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.
Крім того, згідно з процесуальним законодавством, обов'язок доказування належить стороні, яка стверджує обставини, що мають юридичне значення. Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_5 не було подано до суду доказів написання позивачем заяви про взяття його на облік за власним бажанням до ІНФОРМАЦІЯ_2 , відтак відповідачем було неправомірно поновлено останнього на військовому обліку та в подальшому мобілізовано.
Щодо позовних вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування до списків особового складу частини та звільнення зі служби, суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.
Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі “Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі “Мелоун проти Сполученого Королівства»).
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Частина 3 ст. 24 Закону №2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до п.12.1 розділу ХІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення №1153/2008.
Згідно з абзацом 2 п.225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч. 3, п.2 ч.4, п.3 ч.5 та п.3 ч.6 ст.26 Закону №2232-XII у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Ухвалюючи судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень. та y Згідно з рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються.
Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У зв'язку з тим, що призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 був протиправним, оскільки останній був виключений з військового обліку, відтак, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №309 від 22.10.2025р. в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з огляду на матеріали та обставини справи є протиправним та порушує основоположні права позивача.
Таким чином, встановивши порушення прав позивача, суд має обрати такий захисту, який з урахуванням конкретних обставин справи буде ефективним з точки зору ч.1 ст.2 КАС України та ст.13 Конвенції та виключатиме можливі подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
Суд дійшов висновку, що здійснення належного захисту у даній справі з урахуванням дискреційних повноважень відповідача є зобов'язання командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 із військової служби та виключити із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Разом з тим, вимога щодо зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервісті про виключення ОСОБА_1 із військового обліку є передчасною, адже спірні правовідносини між учасниками справи в цій частині ще не виникли.
Оскільки, позивач ще не звільнений з військової служби на виконання цього рішення суду, тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені.
Крім цього, суд зазначає, що захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, що має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами. Порушення прав, свобод чи інтересів особи-фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності відповідного органу щодо неї.
Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні наслідки, тобто, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами.
Положеннями КАС України не встановлено можливості захисту порушених прав та інтересів осіб на майбутнє, а судове рішення не повинно містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та про зобов'язання відповідача вчинити чи утриматись від вчинення певних дій на майбутнє.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 21.02.2018 року у справі №826/15718/16, від 24.04.2018 року у справі №167/592/17, від 31.07.2018 року у справі №348/9/17, від 23.10.2018 року у справі №344/4560/17 та від 14.02.2019 року у справі №362/7962/15-а.
При цьому, позивачем не надано доказів того, що після звільнення його з військової служби не буде внесено відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервісті про виключення ОСОБА_1 із військового обліку.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своїх дій, які є предметом оскарження.
Доводи відповідача про правомірність таких спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 78, 139, 243, 246, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання наказів протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 №1045 від 22.10.2025 року, в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та відправлення.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №309 від 22.10.2025 року в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 із військової служби та виключити із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяП.П.Микуляк