79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
22.08.06 Справа № 5/2246-19/443А
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого - судді Галушко Н.А.
суддів Процика Т.С.
Юрченка Я.О.
розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миколаївському районі, м. Миколаїв № 1309/10-007 від 26.05.2006 року (далі ДПІ у Миколаївському районі, м. Миколаїв)
на рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2006 року
у справі № 5/2246-19/443
за позовом: Миколаївської МДПІ, м. Миколаїв
до відповідача 1: Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка», м. Новий Розділ (далі Роздільське ДГХП «Сірка», м. Новий Розділ)
до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Юліпс», м. Харків (далі ТзОВ фірма «Юліпс», м. Харків)
про визнання недійсним договору
За участю представників:
від позивача -Сагаль Н.С. -головний державний податковий інспектор юридичного відділу
від відповідача 1 -Свереняк І.І. -заступник директора, Федущак Р. - представник
від відповідача 2 - не з'явився
Права та обов'язки представникам сторін відповідно до ст.ст. 49, 51 КАС України роз'яснено.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.01.2006 року у справі № 5/2246-19/443 частково задоволено позовні вимоги Миколаївської МДПІ, м. Миколаїв: визнано недійсним договір про надання ремонтних послуг № 7/28 від 15.05.2003 року укладений між Роздільським ДГХП «Сірка», м. Новий Розділ та ТзОВ фірма «Юліпс», м. Харків, у позовній вимозі про застосування правових наслідків визнання угод недійсними, що передбачені ст. 208 ГК України - відмовлено.
Приймаючи рішення господарський суд першої інстанції виходив з того, що державною податковою інспекцією не доведено належним чином наявність умислу, а також в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення договору і чи була вона спрямована на порушення чинного законодавства.
ДПІ у Миколаївському районі (правонаступником Миколаївської МДПІ у даній справі) подано апеляційну скаргу № 1309/10-007 від 26.05.2006 року, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області змінити в частині відмови у застосуванні наслідків визнання угод недійсними та застосувати наслідки, що передбачені ст.. 208 ГК України. Зокрема скаржник зазначає, що при прийнятті рішення господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушено норми ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне:
Миколаївською МДПІ проведено позапланову документальну тематичну перевірку фінансово -господарської діяльності Роздільського ДГХП «Сірка»з питань правомірності відшкодування з бюджету податку на додану вартість по деклараціях за квітень, травень, червень 2003 року, про що складено довідку № 96-230/23-239/05792891 від 15.08.2003 року.
Як встановлено податковим органом при проведенні перевірки, між Роздільським ДГХП «Сірка»та ТзОВ «Юліпс» був укладений договір від 15.05.2003 року № 7/28 про надання ремонтних послуг. Факт виконання договору відповідачем-2 підтверджено податковою накладною від 20.05.2003 року № 742 на загальну суму 340000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість -56666,67 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.03.2001 року у справі № 10/23-05 припинено юридичну особу -ТзОВ фірма «Юліпс». Як встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 21.03.2001 року, порушуючи п. 2 ст. 9 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року, ТзОВ фірма «Юліпс»починаючи з І кварталу 1999 року не подає органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону, на виклик до податкової інспекції не з'являється.
Відповідно до ст.ст. 173 - 175 Господарського кодексу України, ст. 509 Цивільного кодексу України, господарське зобов'язання (зобов'язання), виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Такі зобов'язання регулюються нормами ЦК України з урахуванням особливостей ГК України; згідно ст. 11 ЦК України, ст. 174 ГК України, підставою для виникнення таких зобов'язань є договори та інші правочини; загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, передбачені ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України, відповідно до яких, правочин є дія особи, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності, вчинена у формі встановленій законом на виконання договору та спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, до яких застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.
Обґрунтовуючи наявність умислу у відповідача-2, скаржник посилається на ту обставину, що рішенням Господарського суду Харківської області від 21.03.2001 року у справі № 10/23-05 припинено юридичну особу -ТзОВ фірма «Юліпс»та починаючи з І кварталу 1999 року не подає органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону, на виклик до податкової інспекції не з'являється.
Однак, дане посилання скаржника не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки податковий орган вправі самостійно визначити податкове зобов'язання платнику податків на підставі пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Скаржником не подану судовій колегії доказів, які б стали підставою для скасування судового рішення.
Слід також зазначити, що при винесенні рішення господарським судом застосовано норми Господарського процесуального кодексу України.
Однак, у відповідності до ч.1 п.7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, заяви у справах щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану (глави 29 - 32 і 36 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року), позовні заяви у господарських справах, що віднесені цим Кодексом до адміністративної юрисдикції, а також апеляційні, касаційні скарги (подання), заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами у таких справах, подані і не розглянуті до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ст. 201 КАС України у випадку правильного вирішення по суті справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права, судове рішення підлягає зміні.
Враховуючи викладене, судова колегія прийшла до висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2006 року слід змінити в частині застосування норм Господарського процесуального кодексу України, в решті судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 207 ГК України, ст.ст. 69, 71, 86, 198, 201, 205, 207 КАС України, -
Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:
1. Змінити рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2006 року у даній справі в частині застосування норм Господарського процесуального кодексу України, застосувавши норми Кодексу адміністративного судочинства України.
Прийняти судове рішення у формі постанови.
В решті судове рішення залишити без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку, згідно ст. 212 КАС України.
Головуючий-суддя Галушко Н.А.
Суддя Процик Т.С.
Суддя Юрченко Я.О.