Справа № 209/10127/25
Провадження № 2/209/544/26
03 квітня 2026 року м. Кам'янське
Дніпровський районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючої судді - Левицької Н.В.,
за участі секретаря судового засідання - Погрібної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
До Дніпровського районного суду міста Кам'янського через підсистему «Електронний суд» з позовною заявою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», в інтересах якого діє представник Жабченко Т.М. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № 2021193990 від 30.10.2018, продукт (POS) у розмірі 9350,62 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Стислий виклад позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що 30.10.2018 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2021193990. Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин ст.526 та ст.527 Цивільного кодексу України. Внаслідок чого, ТОВ «Цикл Фінанс» набуто всіх прав вимоги за Кредитним договором № 2021193990 від 30.10.2018р., продукт (POS), разом з усіма додатками до нього та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід'ємними частинами, укладеним між ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк» на суму 6552,71 грн., із яких: заборгованість по тілу кредиту - 4134,08 грн.; заборгованість по відсотках - 0,64 грн.; заборгованість по комісії - 2417,99 грн.; заборгованість по пені - 0,00 грн, відповідно до Договору факторингу №12/4/21 від 12.04.2021 року, укладеного між ТОВ «Цикл Фінанс» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» наступні права вимоги, які були ним набуті на підставі Договору факторингу №437/ФК/-20 від 11.12.2020року укладеним між ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» та ТОВ «Діджи Фінанс», які були раніше відступлені по договору №11/2/20 від 11.12.2020р. укладеним між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс». На момент подання позовної заяви зобов'язання з приводу повернення кредитних коштів за Кредитним договором Відповідачем не виконано ні Первісному кредитору, а ні Новому, в зв'язку з чим позивач вимушений звернутись до суду із вищевказаною позовною заявою.
Процесуальні дії у справі.
За відомостями відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради від 10.01.2026, які надані на запит суду та отримані судом 04.02.2026, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 04 лютого 2026 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання. Витребувано. в АТ «ОТП БАНК» (ЄДРПОУ: 21685166) розрахунок заборгованості та виписку про рух коштів по рахунках боржника рахунках ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 за кредитним договором № 2021193990 від 30.10.2018 продукт (POS).
Відповідачу ухвалу про відкриття провадження від 04 лютого 2026 року та копію позовної заяви разом із доданими до неї додатками була направлена на адресу зазначену у позові, однак конверт повернувся не врученим на адресу суду.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до вимог ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, суд приходить до наступного висновку.
Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст.3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст.12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України
Відповідно до частини 1статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ч. 2 ст.1056-1ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Положеннями статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно з ч. 3 ст. 95 ЦПК України учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ч. 2 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У постанові Верховного суду України від 17 січня 2020 року, справа №916/2286/16, предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.
Обов'язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (стаття 11 ЦК України), як елементу зобов'язального правовідношення (стаття 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.
Згідно ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).
Фактичні обставини справи, встановлені судом та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.
Судом встановлено, що 30 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «ОТП Банк» і підписала анкету-заяву на отримання кредиту (а.с. на звороті 24) та заяву №04/01/02/2021193990 від 30.10.2018 на приєднання до договору добровільного страхування життя (а.с.24).
30 жовтня 2018 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2021193990 (а.с.21).
За умовами договору банк надає позичальнику кредит, а позичальник отримує його на наступних умовах: розмір 10449 грн 60 коп., 300 грн на сплату додаткових послуг Банку, а саме: послуга «СМС+Довідка, загальний розмір кредиту 10749 грн 60 коп.; продавець 1 ТОВ «Єпіцентр» (ЄДРПОУ 32490244); передоплата позичальника 1000 грн.; фіксована процентна ставка у розмірі 0,01% річних (пільгова); стандартна процентна ставка 5% в місяць.
Також позичальником погоджено та власноруч підписано графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту, який є додатком №1 до Договору про надання споживчого кредиту №2021193990 від 30.10.2018 року, які складаються з 24 платежів, останній з яких має бути внесено 30.10.2020 року (а.с.22).
Також відповідачем власноруч підписано паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), в якому були викладені основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки у розмірі 56,33%, та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача за весь строк користування кредитом, у розмірі 16555,38 грн та орієнтовний графік платежів наведено у додатку №1 до Паспорту споживчого кредиту (звор. стор. 22, а.с.23).
Як вбачається із специфікації до кредитного договору від 30 жовтня 2019 року (а.с.29), АТ «ОТП Банк» прийнято позитивне рішення щодо можливості надати позичальнику ОСОБА_1 кредит згідно даних: процентна ставка 0,01%; комісія по кредиту 3%; сума кредиту на 10449,60 грн.; строк 24 місяці; сума належна до перерахування/списання 10449,60 грн.; початковий внесок 1000 грн (а.с. 29).
З матеріалів справи вбачається, що позичальник ОСОБА_1 сплатила перший внесок у розмірі 1000 грн. та отримала у ТОВ «Епіцентр» товари на загальну суму 9923,20 грн., що підтверджується замовленням товару (а.с.28, оберт 28), чеком ТОВ «Єпіцентр» від 30.10.2018 року (а.с. на звороті 27), рахунком-фактурою №ГРЛ/DD-0000798 від 30.10.2018 року (а.с. на звороті 26), рахунком фактури №ГРЛ/DD-0000799 від 30.10.2018 року (а.с. 27), на яких міститься власноручний підпис позичальника ОСОБА_1 із позначкою дати 30.10.2018 року.
Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором №2021193990 від 30 жовтня 2018 року, надавши відповідачеві кредитні кошти в сумі, строки та на умовах, передбачених Кредитним договором.
11 грудня 2020 року між Акціонерним товариством «ОТП Банк»» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» було укладено Договір факторингу №11/2/20, відповідно до якого АТ «ОТП Банк» відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2021193990 від 30 жовтня 2018 року. (а.с.30-38)
Згідно платіжної інструкції №529 від 11.12.2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» було сплачено грошові кошти на користь АТ «ОТП БАНК» за договором факторингу №11/2/20 від 11.12.2020 року в сумі 2823184 грн( а.с.56).
Згідно актів приймання-передачі реєстру боржників №1, №2, №3 до договору факторингу №11/12/20, АТ «ОТП Банк» передав, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняв реєстри боржників (а.с.,8,оберт 8, 9).
Відповідно до витягу із Реєстру боржників до договору факторингу №11/2/20 від 11 грудня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №2021193990 від 30 жовтня 2018 року на загальну суму 9350,грн. 62 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту 3933,21, заборгованість за відсотками 0,57 грн та заборгованість по комісії у сумі 5416,84 грн (а.с.14)
11 грудня 2020 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» було укладено Договір факторингу №437/ФК-20, відповідно до якого ТОВ «Діджи Фінанс» відступило на користь ТОВ «Укрфінанс груп» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2021193990 від 30 жовтня 2018 року (а.с.46-53).
Згідно платіжного доручення №511 від 11.12.2020 року ТОВ «Укрфінанс груп» було сплачено грошові кошти на користь ТОВ «Діджи Фінанс» за набуття права вимоги за договором факторингу №437/ФК-20 від 11.12.2020 року на загальну суму 2540700 грн. (а.с.58)
З актів приймання-передачі реєстру боржників №1 та №2 до договору факторингу №437/ФК-20, АТ ТОВ «Діджи Фінанс» передав, а ТОВ «Укрфінанс груп» прийняв реєстр боржників №1 та №2 (а.с.11, звор. бік 11).
Відповідно до витягу із Реєстру боржників до договору факторингу №437/ФК-20 від 11 грудня 2020 року ТОВ «Укрфінанс груп» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №2021193990 від 30 жовтня 2018 року на загальну суму 9350,грн. 62 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту 3933,21, заборгованість за відсотками 0,57 грн та заборгованість по комісії у сумі 5416,84 грн (а.с.16).
12 квітня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено Договір факторингу №12/4/21, відповідно до якого «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» відступило на користь ТОВ «Цикл Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2021193990 від 30 жовтня 2018 року (а.с.39-45)
Згідно платіжних інструкцій № 2 та №3 від 16.04.2021 року, також платіжних інструкцій №7 від 16.04.2021 року ТОВ «Цикл Фінанс» було сплачено грошові кошти на користь ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» за право вимоги за договором факторингу №12/4/21 від 12 квітня 2021 року (а.с.57)
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до договору №12/4/21 від 12 квітня 2021 року ТОВ «Цикл Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором №2021193990 від 30 жовтня 2018 року на загальну суму 9350,грн. 62 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту 3933,21, заборгованість за відсотками 0,57 грн та заборгованість по комісії у сумі 5416,84 грн (а.с.15)
Таким чином, ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право належного кредитора до ОСОБА_1 за договором №2021193990 від 30 жовтня 2018 року.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Цикл Фінанс» 08.07.2025 року направило на адресу боржника ОСОБА_1 вимогу про погашення кредитної заборгованості в розмірі 9350,62 грн. та повідомило про відступлення прав вимоги (а.с.60), проте, вимога була залишена без задоволення.
На час розгляду справи судом, відповідачем не надано доказів, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором №2021193990 від 30 жовтня 2018 року.
Первісним кредитором умови договору були виконані, надано ОСОБА_1 кредитні кошти для покупки товару, що повністю підтверджується матеріалами справи.
Із розрахунку заборгованості, наданого АТ «ОТП Банк» на виконання ухвали суду від 04.02.2026, та виписки по особовому рахунку вбачається, що відповідачем за кредитним договором №2021193990 від 30 жовтня 2018 року не в повному обсязі сплачувалися суми кредиту, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед банком на загальну суму 9350,грн. 62 коп, з яких: заборгованість за тілом кредиту 3933,21, заборгованість за відсотками 0,57 грн та заборгованість по комісії у сумі 5416,84 грн.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом.
Отже, суд вважає підтвердженими позивачем належними допустимими та достовірними доказами факт укладення 30.10.2018 року між АТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 кредитного договору №2021193990, на умовах які в ньому зазначені, разом із самим договором, Додатком №1 до нього «Графік платежів, реальна річна процентна ставка та обчислення загальної вартості кредиту», а також Паспортом споживчого кредиту. Всі ці документи підписані позичальником власноруч.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_1 відповідно до укладеного між ним та АТ «ОТП Банк» кредитного договору №2021193990 від 30.10.2018 року видано товар за кредитні кошти. Однак, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, не вносила платежі у строки і розмірах, встановлених договором, чим істотно порушив його умови, внаслідок чого у ОСОБА_1 утворилася заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3933,21 грн та заборгованість за відсотками 0,57 грн. Вказані обставини відповідачем не спростовані, тому позов в цій частині підлягає задоволенню, а заборгованість за зазначеним розрахунком - стягненню з відповідача на користь позивача ТОВ «Цикл Фінанс», яке згідно договору факторингу №12/4/21 від 12 квітня 2021 року прийняло належні кредиторові права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 .
Щодо стягнення з відповідача заборгованості по комісії розміром 5416,84 грн., суд зазначає наступне.
Закон України «Про споживче кредитування» передбачає можливість встановлення сторонами кредитного договору обов'язку позичальника сплачувати певні комісії. Водночас такі положення мають відповідати положенням законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 вказала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, а також постанові Верховного Суду від 11.12.2024 у справі № 611/679/21 зроблено висновок, що у разі коли кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Верховний Суд у постанові від 17.04.2025 у справі № 910/1274/24 вказав, що під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з'ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).
Товариство у цій справі не надало жодного доказу щодо додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надавались боржнику та за які кредитором встановлена комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування, інформація тощо).
При цьому положеннями кредитного договору (п. 1.1) передбачено, що комісія за управління кредитом щомісячно, у розмірі 0 % від суми кредиту. Іншого положення договору, яким передбачено сплату комісії позивач не наводить, а тому суд дійшов висновку, що вимога про стягнення комісії не підлягає задоволенню.
За таких обставин, суд вважає, що заявлена позивачем вимога щодо сплати комісії є необґрунтованою, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії в розмірі 5416,84 грн відмовляє, що відповідає висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21.
Отже, позовні вимоги ТОВ «Цикл Фінанс до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню в частині стягнення заборгованості за кредитним договором за тілом кредит у розмірі 3933,21 грн, процентами за користування ним 0,57 грн, разом 3933,78 грн. У решті, вимог про стягнення комісії слід відмовити.
Розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн., суд враховує наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3ст.133 ЦПК України).
Відповідно дост.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у ч.3ст.141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Для підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано суду: договір про надання правової допомоги № 43453613/1 від 25.08.2025; додаткову угоду №2021193990 від 14.11.2025 до договору про надання правової допомоги № 43453613/1 від 25.08.2025; детальний опис робіт необхідних для надання правничої допомоги; акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом № 2024229723 від 14.11.2025, відповідно до якого надано такі послуги: правовий аналіз обставин спірних правовідносин 500 грн; складання позовної заяви щодо стягнення заборгованості 2000 грн, формування додатків до позовної заяви 500 грн. Загальна сума 3 000 грн; копію ордеру на надання правової допомоги..
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Водночас, відповідно до правового висновку, який наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Оскільки вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20 (подібний у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17), відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Тобто, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, пункт 7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи наведене, суд вважає, що заявлені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн за участь у цивільній справі, не можуть вважатись розумними та співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, а також їх необхідністю для постановлення судового рішення.
Таким чином, з урахуванням принципу співмірності, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та її необхідності для постановлення даного судового рішення, суд дійшов висновку, що із відповідача на користь позивача слід стягнути 1500 грн витрат на професійну правничу допомогу
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с.48).
Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача в загальному розмірі 3933,78 грн.
Отже, процентне співвідношення задоволених вимог становить 42,07% ((3933,78 грн. задоволені вимоги) / ( 9350,62 грн. заявлені позовні вимоги )*100%).
З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 1019 грн 10 коп. (2422,40 грн сплачений судовий збір * 42,07%), який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК, понесені позивачем судові витрати на загальну суму 2591,10 грн. підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача, які складаються з судового збору за пред'явлення позову - 1019 грн 10 коп. та 1500,00 грн. витрати на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 211, 247, 263-265, 274, 353-355 ЦПК України, суд-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором №2021193990 від 30.10.2018 у розмірі 3933 (три тисячі дев'ятсот тридцять три) гривні 78 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» судовий збір в розмірі 1019 одна тисяча дев'ятнадцять) гривень 10 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», 04112, м. Київ, р-н Шевченківський, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ: 43453613, НОМЕР_2 у АТ «СЕНС БАНК», код банку (МФО) 300346.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ).
Дата складення судового рішення 03 квітня 2026 року.
Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА