Справа № 932/8568/24
Провадження № 2/932/2979/24
03 квітня 2026 року м. Дніпро
Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді - Потоцької С. С.,
за участю секретаря судового засідання - Карапиш А.М.,
представника позивача- ОСОБА_1 ,
представника відповідача 2 -Проворотов Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського міського Нотаріального округу Козіна Анжеліка Валеріївна про визнання договору іпотеки недійсним,
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір іпотеки від 23.03.2007 № 2007-039, укладений між ОСОБА_3 та Акціонерним товариством Комерційний Банк «Приват Банк», виключити записи про обтяження іпотекою з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту договору іпотеки від 23.03.2007 № 2007-039: домоволодіння загальною площею 782, 9 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову вказав, що з 23.11.1991 він перебуває у шлюбі зі ОСОБА_3 07.03.2007 його дружина уклала договір купівлі-продажу домоволодіння загальною площею 782, 9 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Він запропонував дружині взяти кредит, який за розміром співставний з сумою, яка витрачена на купівлю будинку. Позивач погодився бути поручителем за цим кредитом. Про іпотеку будинку мови не було. Через 17 років він не пам'ятає обставин та їх пояснень, що надавала дружина, за якими її умовили укласти договір іпотеки № 2007-039 додатково до договору поруки. Це відбувалося без його участі. З часу реєстрації договору іпотеки він позбавлений буд-яких повноважень на укладання договорів про розпорядження цим спільним майном. Посилаючись на ст. 63, 65 СК України, позивач зазначив, що договір іпотеки не був підписаний ним як співвласником спільної сумісної власності нерухомого майна, і на скільки йому відомо він не надавав письмову згоду на укладання договору іпотеки, Тому оскаржуваний правочин не відповідає формі, яка встановлена законом для його укладання. Вказує, що строк позовної давності не є таким, що пропущений, оскільки позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у користування та розпорядженні майном його власника. У зв'язку з чим, просить визнати договір іпотеки недійсним.
Ухвалою від 30.09.2024 позовна заява залишена без руху і позивачу наданий строк для усунення недоліків.
Ухвалою від 30.12.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначений у порядку загального позовного провадження, призначене підготовче засідання..
Відповідач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» проти задоволення позову заперечував, у відзиві на позов зазначив, що 26.08.2010 рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська у справі № 2-1758/10 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором №2007 - 039 від 23.03.2007. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24.07.2012 (справа № 412/603/2012) стягнуто солідарно зі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ТОВ торгова-будівельна компанія «Валган» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» - 9555954,10 грн (1196303,71 доларів США), в тому числі 688393,22 доларів США заборгованості за кредитом, 368054,63 доларів США заборгованості за відсотками, 139855,86 доларів США пені, у задоволенні зустрічного позову про визнання договору недійсним відмовлено.У рішенні по справі № 2-1758/10 (рішення про звернення стягнення) та № 412/603/2012 (стягнення заборгованості) судами були встановленні преюдиційні факти, які не потребують доказуванню.
Частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом. Враховуючи це, договір іпотеки припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов'язання. За відсутністю інших доказів і наявністю поточної заборгованості, відсутністю факту виконання зобов'язання належним чином, та підстав викладених в ст. 17 ЗУ “Про Іпотеку» відсутні підстави припинення договору Іпотеки чи визнання його недійсним.
Звертає увагу, що у справі № 412/603/2012 ОСОБА_2 був стороною у справі № 412/603/2012, в матеріалах якої є кредитний договір № 2007- 039, згідно з пунктом 3 якого передбачено, що кредитний договір забезпечується договором іпотеки № 2007-039 від 23.03.2007, а згідно з п. 3 договору поруки № 2007/039/1 між ОСОБА_2 та Банком зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений, тобто позивачу за цим позовом - ОСОБА_2 було відомо про заключення договору іпотеки №2007 - 039 ще 23.03.2007 році. Таким чином, строк позовної давності за вимогами про визнання недійсним договору іпотеки сплив - у 2010 році. Тому позивач пропустив строк позовної давності.
Відповідач ОСОБА_3 надала пояснення, в яких зазначила, що у 2007 році вона придбала домоволодіння по АДРЕСА_1 за спільні з чоловіком кошти. Вона придбала будинок самостійно, витративши гроші, які були необхідні у бізнесі. Коли чоловік це дізнався, він запропонував взяти кредит. Вона домовилась з чоловіком за повернення кредиту по договору № 2007- 039 він надасть поруку. Будинок вони планували швидко продати, тому не бажали зв'язуватися з іпотекою.
У день укладання договору іпотеки працівник банку повідомив, що необхідно додатково укласти договір іпотеки і поставив перед фактом, що якщо я зараз не укладу договір іпотеки, то кредит не отримаю. Вона самостійно прийняла рішення укласти договір іпотеки, її чоловік у цей час знаходився і іншому місці, укладаючи договір поруки. У приміщенні нотаріуса, де вона укладала договір, ОСОБА_2 жодних документів, дозволів, угод, що стосувалися договору іпотеки не підписував, згоди не надавав. Відповідач зазначає, що підтримує позов.
У судовому засіданні представник позивача, та представник відповідача 2 надали пояснення аналогічні викладеним у заявах по суті. Відповідач 2 та третя особа у судове засідання не з'явилися.
У судовому засіданні оголошено про перехід до стадії ухвалення рішення, проголошення рішення призначено на 03.04.2026.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 23.11.1991 уклали шлюб, який зареєстрований Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції.
23.03.2007 між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладений кредитний договір № 2007-039, відповідно до якого ОСОБА_3 23.03.2007 отримала кредит у розмірі 800000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення згідно з графіком погашення кредиту, процентів та винагороди, але не пізніше 22.03.2019.
У забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № 2007-039 від 23.03.2007, між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 23.03.2007 укладено Договір іпотеки від 23.03.2007 № 2007-039.
У п. 7 Договору іпотеки від 23.03.2007 № 2007-039 зазначено, що у забезпечення виконання позичальником ( ОСОБА_3 ) зобов'язань за Кредитним договором та Іпотекодавцем зобов'язань, Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності, що підтверджується Договором купівлі-продажу домоволодіння від 07.03.2007, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Колодій Л.М., реєстровим № 1143, зареєстрованим в Державному реєстрі правочинів приватним нотаріусом Колодій Л.М., згідно з витягом з Державного реєстру правочинів серія ЕР 134990, виданим 16.03.2007 за № 3699429, номер правочину: 1970270 та зареєстрованого Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серія ССС № 802510, виданим 21.03.2007 за № 13953301, реєстраційний номер 10717500, має наступний опис: літ.А-2 житловий будинок, цегла, загальною площею 782, 90 кв.м, житловою площею 304, 10 кв.м, № 1-10, І-ІІ-споруди. Предмет іпотеки зареєстрований у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об'єкт права власності. Майно та усі його приналежності розташовані на земельній ділянці площею 916 кв. м та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення майна: житловий будинок.
Вказане майно належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 4494500,00 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24.07.2012 у справі № 412/603/2012) стягнуто солідарно зі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ТОВ торгова-будівельна компанія «Валган» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 9555954,10 грн (1196303,71 доларів США), в тому числі 688393,22 доларів США заборгованості за кредитом, 368054,63 доларів США заборгованості за відсотками, 139855,86 доларів США пені, у задоволенні зустрічного позову про визнання договору недійсним відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.10.2012 рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24.07.2012, у частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 , ТОВ торгова будівельна компанія «Валган» було скасовано та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ТОВ торгова будівельна компанія «Валган» відмовлено, в іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2013 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2012 року скасоване, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2012 року залишено в силі.
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 09.11.2023 № 932/10558/21 у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦПК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).
Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Позов про визнання недійсним договору іпотеки, зняття заборони відчуження та припинення обтяження є негаторним, що зумовлює застосування до спірних правовідносин статті 391 ЦК України, а тому на такі позовні вимоги позовна давність не поширюється.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).
Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників (частина перша статті 578 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення міститься у статті 368 ЦК України.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Згідно із абзацом другим частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом про іпотеку.
Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель (абзац шостий частини першої статті 1 Закону про іпотеку).
Іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що є зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов'язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків (частина третя статті 6 Закону про іпотеку).
Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 викладено правовий висновок, що вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
Відсутність згоди іншого з подружжя може мати наслідком, зокрема, визнання договору недійсним у разі недобросовісності контрагента іншого з подружжя. Суб'єкт, який надає згоду на укладення договору іншим з подружжя, не стає стороною договору. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з третьою особою права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 147/66/17 від 14 грудня 2021 року вказано, що "добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки".
За статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 459/844/20 викладено висновок про те, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У зв'язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загально соціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 відступила від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 шляхом його уточнення та зазначила, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває у спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором.
Зокрема у пункті 8.65 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Отже, суди під час розгляду спорів про недійсність договору у зв'язку з ненаданням одним із подружжя згоди на відчуження спільного майна мають з'ясовувати, чи був добросовісним набувач такого майна (контрагент за договором).
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2024 року у справі № 201/254/23 викладено висновок про те, що "презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Отже, можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором".
У постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц Велика Палата Верховного Суду погодилася з доводом колишньої дружини про те, що "сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним. Необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцева набувачка - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема щоб кінцева набувачка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя".
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17).
Недобросовісною є особа, яка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).
Отже, добросовісність насамперед характеризує поведінку кінцевого набувача, який за обставин, про які відомо суду, очевидно, міг або не міг дізнатися про факти, які становлять предмет доказування. Адже об'єктивно неможливо дізнатися, як та чи інша особа сприймає певні обставини. Тому й добросовісність не можна пов'язувати з внутрішнім сприйняттям кінцевим набувачем певних обставин.
Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як встановлено під час судового розгляду у Договорі поруки від 23.03.2007 № 2007/039/1 (п.3) вказано, що поручитель (позивач) з умовами Кредитного договору ознайомлений.
Крім того, у розділі 3 Кредитного договору зазначено, що виконання обов'язків позичальника по цьому Договору забезпечуються Договором іпотеки № 2007-039 та Договором поруки № 2007/039.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що при укладанні Договору поруки позивач був обізнаний про укладання Договору іпотеки, та відповідно був поінформований Банком про укладання Договору іпотеки. Позов про визнання Договору іпотеки недійсним поданий позивачем лише зі спливом 14 років.
З урахуванням досліджених доказів, у суду відсутні підстави вважати дії Банка недобросовісними. Твердження відповідача 1 щодо введення її в оману представниками банку не знайшли підтвердження під час судового розгляду.
Суд підкреслює, що перебування спірного майна в іпотеці не позбавляє позивача права на частину цього майна як спільного майна подружжя.
Також суд враховує, що позивач лише у позові зазначив, що не надавав згоду на укладання договору Іпотеки. Інші докази відсутності згоди на укладання Договору іпотеки стороною позивача не надано. Клопотань про витребування не заявлено.
Отже доводи позивача не найшли підтвердження під час судового розгляду.
З огляду на викладене позовна вимога про визнання недійсний договору іпотеки задоволенню не підлягає.
Вимога про виключення записи про обтяження іпотекою з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту договору іпотеки від 23.03.2007 № 2007-039: домоволодіння загальною площею 782, 9 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 є похідною від вимоги про визнання договору недійсним. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про визнання іпотеки недійсним, тому і в цій вимозі також слід відмовити.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ст. 143 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Керуючись ст. 4, 10-13, 76-81, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського міського Нотаріального округу Козіна Анжеліка Валеріївна недійсним договір іпотеки від 23.03.2007 № 2007-039, укладений між ОСОБА_3 та Акціонерним товариством Комерційний Банк «Приват Банк», виключити записи про обтяження іпотекою з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту договору іпотеки від 23.03.2007 № 2007-039: домоволодіння загальною площею 782, 9 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2
Представник позивача: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач ОСОБА_3 , РНКОПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2
Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д,.
представник відповідача: Проворотов Юрій Васильович, адреса: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д,
Третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Козіна Анжеліка Валерівна, адреса: м.Дніпро, вул. Троїцька, 20
Суддя С.С. Потоцька