Справа №:755/2619/26
Провадження №: 2-о/755/160/26
про відмову у відкритті провадження
"27" березня 2026 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали заяви окремого провадження ОСОБА_1 , заінтересована особа - Дніпровський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення,
ОСОБА_1 , заінтересована особа - Дніпровський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Вивчивши зміст поданої заяви з доданими до неї документами, суд приходить до таких висновків.
У поданій заяві ОСОБА_1 просить встановити факт припинення обтяження квартири АДРЕСА_1 , та уповноважити Дніпровський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) внести відомості у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про відсутність обтяження квартири.
На обґрунтування заяви зазначив, що ухвалою Бориспільського районного суду Київської області від 16 червня 2002 року на майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , накладено арешт. На виконання вказаної ухвали постановою державного виконавця Дніпровського районного управління юстиції м. Києва від 09 грудня 2002 року накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно, транспортні засоби та грошові кошти, які належать ОСОБА_2 , та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить їй, зокрема, квартиру
АДРЕСА_1 . Далі ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2004 року скасовано забезпечення позову у вигляді арешту всього рухомого і нерухомого майна, транспортних засобів та грошових коштів, які належать ОСОБА_2 і які знаходяться у неї або третіх осіб, накладений (арешт) згідно ухвали судді Бориспільського районного суду Київської області від 12 червня 2002 року, справа № 2-33/03. Судове рішення про зняття арешту набрало законної сили. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заявник є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , однак, не може вступити у право володіння часткою квартири АДРЕСА_1 , через перебування її під арештом. Дніпровський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) у знятті арешту відмовлено, оскільки на виконанні у відділі не зареєстровані та не перебувають виконавчі провадження, боржником в яких є ОСОБА_2 . Державним реєстратором відмовлено у проведенні реєстраційних дій щодо майна, у зв'язку із тим, що на майно накладено арешт, реєстраційний запис
№ 1361472.
Оскільки правова підстава для накладення арешту на майно відпала, то арешт повинен бути скасований Дніпровським районним відділом Державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ).
З огляду на викладене вимоги заяви просив задовольнити.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями скаргу передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; визнання спадщини відумерлою; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (стаття 293 ЦПК України).
Главою шостою ЦПК України передбачений захист прав людини шляхом встановлення фактів, які мають юридичне значення.
Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
На відміну від позовного провадження, окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність та прикладну значущість і які визначаються такою суттєвою ознакою, як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження. Важливою також є не тільки конкретна мета встановлення факту, а його зв'язок із певним суб'єктивним матеріальним правом.
Важливе значення має вимога про обов'язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки, та обраний спосіб захисту для відновлення порушених прав позивача підлягає захисту у судовому порядку.
Тобто визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту є безспірним та не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Аналогічні за змістом правові висновки щодо встановлення юридичного факту викладені в постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19, від 27 серпня 2020 року у справі № 201/1935/20, від 14 квітня 2021 року у справі
№ 205/2102/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19.
Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК України, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) вказано, що «для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. […] Якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено, що існує спір про право і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито».
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року
№ 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно з роз'ясненнями, зазначеними у пункті 3 цієї ж постанови, у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Судом встановлено, що метою звернення із заявою про встановлення факту припинення арешту майна є реалізація спадкових прав.
В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
При цьому, статтею 448 ЦПК України встановлено, що така скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18 (провадження
№ 61-4726сво19).
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
В порядку визначеному частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
У постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що норма частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі.
Як роз'яснено в абзаці п'ятому пункту 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна» на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства.
У пункті 5 вказаної постанови також роз'яснено, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження».
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права й виникають із цивільних правовідносин, а тому відповідно до положень статті 19 ЦПК України чи статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 зробила висновок, що спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту.
Згідно з вимогами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 642/4263/21 виклав правовий висновок про те, що з позовом про зняття арешту з майна має право звернутися особа, яка не є стороною виконавчого провадження, однак вважає, що її право власності на майно порушене накладеним арештом, натомість сторона, яка є стороною виконавчого провадження, має право поновити порушене накладенням арешту право шляхом оскарження дій державного виконавця у визначеному законом порядку.
Зі змісту заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається, що заявником фактично ставиться питання про зняття арешту зі спадкового майна після смерті ОСОБА_2 , накладеного на підставі ухвали Бориспільського районного суду Київської області від 16 червня 2002 року.
Суд також враховує, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_2 є заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якого не залучено до складу учасників справи.
Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявник не підлягає з'ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви встановлено, що існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.
Вирішення цього спору неможливо у справі окремого провадження, оскільки для цього необхідно застосовувати засади змагальності цивільного судочинства, які не притаманні окремому провадженню.
При цьому, як наголошено у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Суд може виявити наявність спору про право як на стадії відкриття провадження так і в процесі розгляду справи. У разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від
07 жовтня 2020 року у справі №755/2276/17.
З огляду на викладене, суддя доходить висновку, що заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дніпровський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту припинення арешту нерухомого майна, не підлягає розгляду в порядку окремого провадження відповідно до статті 315 ЦПК України, оскільки убачається спір про право, тому з метою захисту порушених, невизнаних прав та інтересів заявник має право звернутись до місцевого загального суду з відповідним позовом в порядку цивільного судочинства, що дає підстави відмовити у відкритті провадження у справі на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 293, 294, 353 ЦПК України,
У відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Дніпровський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення, - відмовити.
Роз'яснити заявнику, що із вказаними вимогами слід звернутися до суду в порядку позовного провадження.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.
Суддя О.О. Хромова