Справа № 369/3332/26
Провадження № 2-а/369/177/26
01 квітня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
cудді Лапченко О.М.,
за участі секретаря Дубицької М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
встановив:
представник позивача - адвокат Іваненко І.П., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якого просить визнати протиправною та скасувати постанову від 12.02.2026 року № R340098 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 КУпАП, справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 532,48 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
В обґрунтування вимог заяви позивач посилався на те, що 12.02.2026 о 08:30 ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 , Відповідач) щодо Позивача винесено постанову, інформація про яку з'явилася у застосунку «Резерв+» у вигляді сповіщення про прийняте рішення. У розділі «Штрафи» відображено дані про винесення постанови № R340098 у справі про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Також зазначено вимогу сплатити штраф у розмірі 8 500,00 грн за підставою: «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК». 04.03.2026 в застосунку «Резерв+» позивача з'явився електронний документ - постанова від 12.02.2026 року № R340098 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 КУпАП. Так в постанові зазначено, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК (п.2 розділу ІІ ЗУ “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Згідно пункту 2 розділу ІІ ЗУ “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист» визначено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов'язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов'язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. Аналіз п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX (Закону №4235-IXвід 12.02.2025 року) дозволяє дійти висновку, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, тобто до 04.05.2024 року, зобов'язані були до 05.06.2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Відповідно до військово-облікового документа № 210120236289111200061, ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 19.06.2003. 19.05.2024 ОСОБА_1 вчасно уточнив свої військово-облікові дані, про що є відповідний запис в застосунку «Резерв+». 19.07.2024 рішенням військово-лікарської комісії ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби згідно довідки № 138/13. Відповідно до військово-облікового документу № 210120236289111200061 від 26.07.2024, визначена необхідність повторного медичного огляду у липні 2029 року. Ні в Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні в Правилах військового обліку, затверджених Постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 (у чинній редакції), не міститься норми, яка б покладала на військовозобов'язаних обов'язок щорічно з власної ініціативи проходити військово-лікарську комісію (ВЛК). Законодавство передбачає проходження ВЛК виключно за направленням, що видається територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), або за ініціативою особи через «Резерв+», яка є правом, а не обов'язком. Отже, для направлення особи на ВЛК ТЦК та СП спершу мають належним чином викликати військовозобов'язаного (вручення повістки особисто під підпис, надсилання рекомендованим листом, направлення розпорядження роботодавцю для оповіщення), причому у виклику має бути чітко визначена мета - проходження ВЛК. У протилежному випадку обов'язок проходити ВЛК не виникає. Окремі випадки самостійної ініціативи щодо ВЛК (без очікування повістки) законодавство пов'язує з окремими статусами/ситуаціями, проте загального обов'язку «щороку проходити ВЛК» не існує. Строк чинності висновку ВЛК щодо придатності під час мобілізації становить один рік від дати завершення медичного огляду. Сам по собі річний строк чинності висновку не породжує обов'язку особи щороку проходити ВЛК без належного направлення. У випадку Позивача направлення на ВЛК та повістка не вручались. За таких умов склад правопорушення, інкримінованого як «не проходження (відмова від проходження) ВЛК», відсутній: у Позивача не виник обов'язок проходження ВЛК, отже відсутня й об'єктивна сторона правопорушення. Оскільки, ОСОБА_1 не відноситься до категорії військовозобов'язаних, які були зобов'язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для повторного проходження медичного огляду, ним не скоєне адміністративне правопорушення, оскільки відповідні повістки щодо виклику його для проходження ВЛК ним не отримувалися.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.02.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила про їх задоволення.
Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився та про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позов не надав.
Згідно з ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив таке.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановлено цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася та діє на момент розгляду цієї справи.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 цього Указу встановлено, місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Судом встановлено, що 19.07.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був оглянутий Військово-лікарською комісією при І відділі ІНФОРМАЦІЯ_6 та визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії І відділу ТЦК №13 від 26.07.2024, копія якої долучена до позову. На підставі вказаної довідки позивачу було видано військово-обліковий документ № 210120236289111200061 від 26.07.2024, копія якого міститься в матеріалах справи, в якому зазначено про необхідність повторного медичного огляду до липня 2029.
Позивач вказує, що 12.02.2026 о 08:30 ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо Позивача винесено постанову, інформація про яку з'явилася у застосунку «Резерв+» у вигляді сповіщення про прийняте рішення. У розділі «Штрафи» відображено дані про винесення постанови № R340098 у справі про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Також зазначено вимогу сплатити штраф у розмірі 8500,00 грн за підставою: «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК». 04.03.2026 в застосунку «Резерв+» позивача з'явився електронний документ - постанова від 12.02.2026 року № R340098 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 КУпАП.
12.02.2026 за результатами розгляду адміністративної справи щодо ОСОБА_1 начальник ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 встановив, що 06.02.2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій він зазначає, що не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності). Спосіб надходження заяви: Через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста. За результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК (п.2 розділу ІІ ЗУ “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Враховуючи, що ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 ст. 210-1 КУпАП вирішено накласти на ОСОБА_1 штраф у сумі 17000 грн, про що було складено постанову про накладення адміністративного стягнення № R340098 від 12.02.2026.
Згідно зі статтею 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 2 розділу II ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов'язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов'язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Оскільки судом встановлено, що 19.07.2024 ОСОБА_1 був оглянутий Військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 та визнаний придатним до військової служби та мав пройти повторний медичний огляд до липня 2029, суд дійшов висновку про те, що вимоги, передбачені пунктом 2 розділу II ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», за порушення яких позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності, на нього не розповсюджувалися.
Крім того, позивач вказує, що він не отримував жодної повістки від ІНФОРМАЦІЯ_8 , у зв'язку з цим 27.01.2026 на адресу зазначеного ІНФОРМАЦІЯ_3 направлено адвокатський запит від 26.01.2026 щодо надання: 1. копії повісток ТЦК, які направлялися ОСОБА_1 починаючи з 01.07.2025 по момент надання відповіді на адвокатський запит, 2. докази направлення та вручення даних повісток. У разі неможливості надати витребувані вище документи у паперовому вигляді, прохалося у тексті відповіді зазначити щодо кожної повістки окремо: підставу виклику до ТЦК, що вказана в повістці, трек-номер рекомендованого відправлення, яким направлено повістку, дату направлення, дату вручення. Станом на дату подачі адміністративного позову відповідь на адвокатський запит, направлений цінним листом з описом вкладення за трек-номером 031512862140, не було отримано. 23.02.2026 ІНФОРМАЦІЯ_9 отримано даний запит, на який з пропуском встановлено законодавством строку простим листом надано відповідь від 03.03.2026 № 2260, яку отримано Позивачем 13.03.2026. Згідно даної відповіді, представником Позивача отримано копії 2 повісток та описи вкладення до рекомендованого поштового відправлення, згідно яких «начебто» направлялися дані повістки Позивачу.
Виходячи з наведених правових норм, в контексті спірних правовідносин, визначальним для кваліфікації дій позивача як порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене під час дії особливого періоду, є факт неявки Позивача до ІНФОРМАЦІЯ_10 за повісткою у встановлений строк.
Порядок виклику громадянина під час мобілізації до територіального центру комплектування та соціальної підтримки врегульований Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. № 560 (в редакції чинній станом на 15.10.2024 року, далі - Порядок)).
Так, пунктом 28 Порядку визначено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Згідно з пунктом 29 Порядку у повістці зазначаються: прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) і дата народження громадянина, якому адресована повістка; найменування районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ, що видав повістку; мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; місце, день і час явки за викликом; найменування посади, власне ім'я та прізвище, підпис посадової особи, яка видала повістку, та дата її підписання - для повісток, оформлених на бланку. Такі повістки скріплюються гербовою печаткою; прізвище та власне ім'я керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, дата накладення кваліфікованого електронного підпису - для повісток, сформованих за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів; реєстраційний номер повістки; роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.
Пунктом 30 Порядку передбачено, що повістка може формуватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів або оформлюватися на бланку, який заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. У разі формування повістки за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на повістку кваліфікований електронний підпис у день її формування. У разі оформлення повістки на бланку керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу засвідчує її особистим підписом та скріплює гербовою печаткою. Реєстраційний номер повістки фіксується в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Порядком визначено, що повістки можуть бути вручені на підставі п. 31-33 Порядку, або надіслані засобами поштового зв'язку на підставі п. 34 Порядку.
Відповідно до п. 30-3 Порядку у разі надсилання повістки, сформованої за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення, на такому відправленні повинні зазначатися штриховий кодовий ідентифікатор оператора поштового зв'язку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому надсилається повістка. В описі вкладення зазначається інформація про найменування поштового відправлення, власне ім'я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому надсилається поштове відправлення, найменування вкладення із кількістю аркушів, власне ім'я та прізвище керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, інформація про дату накладення кваліфікованого електронного підпису.
Згідно з п. 34 Порядку повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних. Повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ надсилається адресату протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником. При цьому день явки за викликом резервіста або військовозобов'язаного з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів - протягом десяти діб від дня надсилання повістки засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Між тим, суду не надано доказів, що така повістка була направлена, опис вкладення до рекомендованого поштового відправлення не містить штриховий кодовий ідентифікатор оператора зв'язку АТ «Укрпошта», опис вкладення не містить власне ім'я та прізвище керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу та інформація про дату накладення кваліфікованого електронного підпису такої особи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно з ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що суб'єкт владних повноважень не подав до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконано обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, в зв'язку з чим судом не встановлена наявність складу адміністративного правопорушення в діях позивача.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи наведене, постанова у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
Щодо судових витрат суд вказує таке.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат відповідно до вимог частини сьомої цієї статті покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат підлягає оцінці кожен окремий доказ надання правової допомоги та у їх сукупності співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката, а також заперечення суб'єкта владних повноважень щодо обґрунтованості їх розміру.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представник позивача надав суду: договір про надання правничої допомоги від 26.08.2025 року; акт наданих послуг від 12.03.2026 року.
Згідно з актом наданих послуг фіксована вартість наданих адвокатом послуг становить 10 000 гр.
Так, в постанові Великої Палати у справі № 910/12876/19, суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин.
Хоча справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності не є складними, це не може бути безумовною підставою для відмови у стягненні витрат на правову допомогу.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що загальний розмір витрат на правову допомогу є завищеним, не відповідає критерію розумності та справедливості, виходячи з обставин справи та враховуючи, що розгляд справи проводився за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на вказане, виходячи з принципів справедливості, пропорційності та верховенства права, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням викладеного, у зв'язку із задоволенням позову суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого ним за подання позовної заяви до суду, за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 532 гр. 48 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст. 5-7, 77, 90, 139, 241-246, 286 КАС України, суд,
адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити частково.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № R340098 від 12.02.2026, складену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та справу про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір в розмірі 532 гр. 48 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 гр.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄРДПОУ НОМЕР_2 .
Суддя - Лапченко О.М.
01.04.2026