Апеляційне провадження № 22-ц/824/5957/2026
Справа № 753/1461/25
Іменем України
01 квітня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва в складі судді Осіпенко Л.М., постановлену в м. Київ 09 грудня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Данилюк Ольги Борисівни, начальника Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лапанашвілі Петра Юрійовича, заінтересовані особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазепіна Валентина Георгіївна,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даною скаргою, просила встановити обґрунтованість скарги та визнати оскаржувані рішення, дії головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Данилюк О.Б. під час виконання ухвали суду по справі № 753/18617/24 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 неправомірними, скасувати постанови у ВП НОМЕР_1, винесені головним державним виконавцем Данилюк О.Б. 15 листопада 2024 року про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; скасувати постанову про скасування процесуального документу від 12 листопада 2024 року ВП № НОМЕР_1, винесену начальником відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лапанашвілі П.Ю.; стягнути з Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.
Скаргу мотивувала тим, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 26 вересня 2024 року по справі № 753/18617/24 задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову в цивільній справі, стягувачем є ОСОБА_3 , боржниками ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Так, у повідомленні про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 06 листопада 2024 року зазначено, що як вбачається з ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 26 вересня 2024 року, остання не містить відомостей, в якій частині необхідно виконати рішення та зазначено двох боржників, що свідчить про невідповідність виконавчого документу вимогам, передбаченим цією статтею, що є підставою для повернення виконавчого документу без прийняття до виконання на підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону.
Начальником Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лапанашвілі П.Ю. винесено постанову про скасування процесуального документу від 12 листопада 2024 року, якою скасовано повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 06 листопада 2024 року.
15 листопада 2024 року головним державним виконавцем Данилюк О.Б. винесено постанови у ВП № НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, у яких, всупереч ухвалі Дарницького районного суду м. Києва від 26 вересня 2024 року по справі № 753/18617/24, визначено одного боржника ОСОБА_1 .
Ознайомившись з постановами державного виконавця 15 січня 2025 року, ОСОБА_1 оскаржила ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 26 вересня 2024 року в апеляційному порядку.
Зазначала, що будь-які процесуальні документи ОСОБА_1 у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 не отримувала, в зв'язку з чим добровільно ухвалу суду виконати не мала змоги.
Враховуючи невідповідність виконавчого документу (ухвали суду) вимогам Закону України «Про виконавче провадження», відсутність можливості заявника у добровільному порядку виконати ухвалу суду, відсутність будь-якого перешкоджання проживання (перебування) стягувачу у житловому приміщенні, відсутності належного повідомлення заявника про виконавче провадження і вчинення виконавчих дій, всі виконавчі дії являються протиправними, а винесені державним виконавцем постанови підлягають скасуванню.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09 грудня 2025 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Заявник ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість ухвали, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 грудня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити скаргу в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала таке.
Щодо незаконності дій начальника Дарницького ВДВС Лапанашвілі П.Ю.: начальником відділу було винесено постанову від 12 листопада 2024 року, якою скасовано правомірне рішення державного виконавця Данилюк О.Б. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Це рішення є необґрунтованим, оскільки виконавчий документ (ухвала від 26 вересня 2024 року) не відповідав вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема не містив чіткого визначення часток виконання для двох боржників.
Щодо передчасності відкриття виконавчого провадження: державним виконавцем було відкрите виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 на підставі судового рішення, яке не набрало законної сили, оскільки було оскаржене ОСОБА_5 в апеляційному порядку 18 січня 2025 року. Вчинення будь-яких примусових дій на підставі рішення, яке не набрало законної сили, є протиправним.
Щодо дискримінаційного визначення лише одного боржника: у постанові про відкриття провадження, стягнення виконавчого збору (16000 грн.) та витрат (300 грн.) державний виконавець Данилюк О.Б. ігнорує наявність другого боржника ОСОБА_5 , покладаючи весь тягар виконання та фінансові санкції виключно на ОСОБА_1 , що прямо суперечить змісту ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 26 вересня 2024 року, в якій зазначено двох боржників.
Щодо відсутності належного повідомлення: ОСОБА_1 не отримувала жодних процесуальних документів до 15 січня 2025 року, що позбавило її можливості добровільно виконати рішення суду, накладення штрафних санкцій та стягнення збору без підтвердження отримання боржником постанови про відкриття провадження є незаконним.
Повідомляла, що постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року було залишено без задоволення, а саме рішення про відмову в його позові про визнання договору дарування недійсним залишено без змін. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 судом визнані безпідставними, що підкреслює необґрунтованість поспішних та вибіркових дій виконавчої служби проти скаржника.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені: ОСОБА_1 - через свого представника ОСОБА_6 , якому судову повістку було направлено до електронного кабінету, посадові особи Державної виконавчої служби - шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету, інші учасники справи - шляхом направлення судової повістки-повідомлення на поштові адреси. Поштове відправлення, направлене на адресу ОСОБА_4 , повернуто до суду з відміткою Укрпошти про відсутність адресата, а тому в розумінні ч. 8 ст. 128 ЦПК України остання вважається такою, що отримала судову повістку-повідомлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).
Враховуючи наведене, оскільки учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині оскарження постанови державного виконавця від 15 листопада 2024 року про відкриття виконавчого провадження, а також в частині оскарження постанови начальника Дарницького відділу державної виконавчої служби від 12 листопада 2024 року про скасування повідомлення державного виконавця у виконавчому провадженні, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відносно кожного з боржників видається окремий виконавчий документ, і оскільки стягувач ОСОБА_3 звернувся до Дарницького ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) із заявою про примусове виконання ухвали суду стосовно одного боржника - ОСОБА_1 , то неприйняття державним виконавцем ухвали суду до примусового виконання не відповідає принципу диспозитивності, постанова начальника Дарницького ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) про скасування повідомлення державного виконавця у виконавчому провадженні винесена у межах його повноважень, є законною і обґрунтованою.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року у справі № 753/18617/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазепіна В.Г., про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації вжиті заходи забезпечення позову, а саме накладено арешт на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , заборонено ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо відчуження, передачі майнових (в тому числі укладання будь-яких договорів, правочинів, передбачених діючим цивільним законодавством) щодо квартири за адресою АДРЕСА_1 , заборонено будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири за адресою АДРЕСА_1 , заборонено ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії у перешкоджанні здійснення ОСОБА_3 права користування щодо об'єкту нерухомого майна квартири за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 175 - 176).
Вказана ухвала була оскаржена в апеляційному порядку та постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року залишена без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/127267747).
Для примусового виконання ухвали суду ОСОБА_3 звернувся до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), вказавши в заяві про примусове виконання від 23 жовтня 2024 року відомості про боржника ОСОБА_1 (а. с. 174).
06 листопада 2024 року головним державним виконавцем Дарницького ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Данилюк О.Б. позивачу направлено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 12 - 13), за змістом якого, згідно ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним. Як вбачається з ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року, остання не містить в якій частині необхідно виконати рішення та зазначено 2 боржників. Згідно заяви адвоката Федорова О.С. про відкриття виконавчого провадження ухвала Дарницького р/с м. Києва підлягає виконанню у частині заборони двом боржникам ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії у перешкоджанні здійснення ОСОБА_3 права користування щодо об'єкту нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене свідчить про невідповідність виконавчого документу (ухвали) вимогам, передбачених цією статтею, що, в свою чергу, є підставою для повернення виконавчого документу без прийняття до виконання на підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 12 - 13).
Вказане повідомлення головного державного виконавця скасоване постановою начальника Дарницького ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Лапанашвілі П.Ю. від 12 листопада 2024 року на підставі абз. 4 ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 14 - 15).
15 листопада 2024 року головним державним виконавцем Данилюк О.Б. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, у якій боржником зазначено ОСОБА_1 , стягувачем ОСОБА_3 , а також постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 16000 грн. та постанову про мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 300 грн. (а. с. 180 - 187).
Наведене підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із наступного.
Звертаючись до суду з даною скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, ОСОБА_1 зазначала наступні підстави для визнання дій і постанови державного виконавця Данилюк О.Б. незаконними: оскарження ОСОБА_4 ухвали суду, що є підставою для виконавчого провадження, що ставить під сумнів законність виконавчих дій; відсутність належного повідомлення ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження до 15 січня 2025 року; не визначення ОСОБА_4 як боржника у постановах державного виконавця.
Також ОСОБА_1 зазначено такі підстави для скасування постанови начальника Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лапанашвілі П.Ю.: порушення службової дисципліни (скасування повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 06 листопада 2024 року, яке було прийнято головним державним виконавцем, може свідчити про втручання у компетенцію іншого державного виконавця без належних правових підстав); необґрунтованість скасування правомірного процесуального рішення (якщо повідомлення головного державного виконавця про повернення виконавчого документа відповідало вимогам Закону України «Про виконавче провадження», то його скасування начальником відділу є необґрунтованим та порушує принцип законності виконавчого провадження); ігнорування невідповідності виконавчого документа вимогам закону (скасувавши повідомлення, начальник відділу фактично проігнорував очевидну невідповідність виконавчого документа (ухвали суду) вимогам закону, а саме відчутність чіткого визначення дій, які боржники повинні вчинити для виконання рішення, та визначення обох боржників); порушення прав стягувача та боржників (такі дії начальника відділу призвели до порушення прав як стягувача шляхом прийняття до виконання невідповідного виконавчого документа, так і боржника шляхом відкриття виконавчого провадження на підставі такого документа та застосування заходів примусового виконання).
Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Згідно ч. 5 ст. 431 ЦПК України якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька виконавчих листів, у яких зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо невідповідності виконавчого документа вимогам ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», апеляційний суд констатує, що за наявності в ухвалі Дарницького районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року у справі № 753/18617/24 про забезпечення позову відомостей, наявність яких передбачена вимогами ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», у державного виконавця не було передбачених п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для повернення зазначеного виконавчого документа без виконання.
При цьому відсутність у виконавчому документі посилань на те, в якій частині необхідно виконати рішення, або зазначення, що обов'язок є солідарним, не свідчить про невідповідність ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року у справі № 753/18617/24 про забезпечення позову вимогам ч. 2 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», про що зазначала ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, з огляду на те, що обов'язок у вигляді заборони вчиняти певні дії є ані частковим, ані солідарним, а виконується кожним боржником в повному обсязі, що відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону не вимагає додаткової конкретизації.
Отже, судом першої інстанції правомірно виснувано, що постанова начальника Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лапанашвілі П.Ю. від 12 листопада 2024 року про скасування повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 06 листопада 2024 року, виданого державним виконавцем Данилюк О.Б., винесена у межах його повноважень та відповідає приписам законодавства, є законною та обґрунтованою.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та звертає увагу, що вимог про визнання неправомірними дій начальника Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лапанашвілі П.Ю. ОСОБА_1 не заявлено.
Доводи ОСОБА_1 щодо втручання начальником Дарницького ВДВС в компетенцію іншого державного виконавця, недостатньої мотивованості прийнятої ним постанови не ґрунтуються на вимогах ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» та відхиляються апеляційним судом.
Також апеляційний суд відхиляє необґрунтовані доводи апеляційної скарги щодо передчасності відкриття виконавчого провадження на виконання ухвали суду, яка була оскаржена в апеляційному порядку, і що позовні вимоги ОСОБА_3 по суті спору апеляційним судом визнані безпідставними, що підкреслює необґрунтованість поспішних та вибіркових дій виконавчої служби проти скаржника, з огляду на те, що відповідно до ч. 11 ст. 153 ЦПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення ОСОБА_3 про наявність виконавчого провадження та неотримання нею процесуальних документів до 15 січня 2025 року, апеляційний суд констатує, що відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, а тому такі доводи заявника є необґрунтованими.
Крім того, апеляційний суд не може погодитись з помилковими доводами апеляційної скарги щодо дискримінаційного визначення лише одного боржника, покладаючи весь тягар виконання та фінансові санкції виключно на ОСОБА_1 , з огляду на те, що виконавче провадження відкривається відносно кожного із боржників, і таким чином відкриття виконавчого провадження щодо іншого боржника ОСОБА_4 не призведе до розподілу між ними розміру виконавчого збору або витрат у відкритому щодо ОСОБА_1 виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1, а отже і до зменшення цих витрат.
Встановивши, що дії державного виконавця при здійсненні виконавчих дій щодо відкриття виконавчого провадження відповідали наведеним вимогам закону, порядок здійснення виконавчих дій державним виконавцем дотримано, а отже він діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та у спосіб, визначені діючим законодавством України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відмову у задоволенні скарги.
Крім того, суд першої інстанції вважав правомірними дії старшого державного виконавця, які полягають у прийнятті постанов про стягнення виконавчого збору та визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, оскільки прийняття таких постанов є обов'язком виконавця, покладеним на нього законом.
Апеляційний суд не може в повній мірі погодитися з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах щодо рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, за загальними правилами процесуального закону скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що перебуває на виконанні.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частини перша та друга статті 74 Закону).
Отже, Закон відносить до справ адміністративної юрисдикції спори, крім іншого, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
У постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) та від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) Велика Палата Верховного Суду виклала правові висновки, згідно з якими імперативним правилом частини другої статті 74 Закону врегульовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи частину другу статті 74 Закону з огляду на принципи визначення юрисдикції спорів, пов'язаних з виконанням виконавчих документів, виснувала, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
У постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 310/2210/21 (провадження № 14-82цс24) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір щодо оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Такий спір не є спором учасників приватноправових відносин, виконавець під час прийняття постанови про визначення розміру додаткових витрат не був у приватноправових відносинах із заявником.
Отже, практика щодо того, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження постанов виконавця про стягнення виконавчого збору та витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема й судом якої юрисдикції, вони видані, є послідовною і сталою.
Таким чином, в частині оскарження постанов державного виконавця від 15 листопада 2024 року у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження скарга підлягала розгляду в порядку адміністративного судочинства з наведених вище підстав, про що суд першої інстанції навіть зазначив в оскаржуваній ухвалі, проте, не надавши безпосередньо правової оцінки таким постановам, водночас безпідставно не закрив провадження в справі у цій частині, а відмовив у задоволенні скарги в цілому.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною четвертою статті 377 ЦПК України передбачено, що у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Враховуючи наведене, ухвала суду першої інстанції в частині оскарження постанов державного виконавця від 15 листопада 2024 року у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України та частини першої статті 377 цього Кодексу, із роз'ясненням заявнику, на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України, права протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи в цій частині вимог за встановленою юрисдикцією
За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанови головного державного виконавця від 15 листопада 2024 року у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, відповідно до п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки постановлена в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, з прийняттям нової постанови про закриття провадження в справі в частині оскарження постанов головного державного виконавця від 15 листопада 2024 року у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
В іншій частині, якою ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні скарги на неправомірні дії головного державного виконавця під час примусового виконання ухвали суду по справі № 753/18617/24 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, на постанову головного державного виконавця від 15 листопада 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження та на постанову начальника відділу Дарницького відділу ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) від 12 листопада 2024 року про скасування процесуального документу, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та не підлягає зміні чи скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду скарга ОСОБА_1 залишається без задоволення, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у вигляді витрат на правничу допомогу відповідно до 452 ЦПК України покладаються на неї.
Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 грудня 2025 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанови головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Данилюк Ольги Борисівни від 15 листопада 2024 року у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження скасувати та закрити провадження в справі в цій частині.
Роз'яснити, що розгляд зазначеної справи в частині оскарження дій і рішень державного виконавця про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження віднесено до юрисдикції адміністративного суду, та що протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови заявник може звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
В іншій частині ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.