Апеляційне провадження № 22-ц/824/7940/2026
Справа № 369/3989/22
Іменем України
01 квітня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року (повний текст рішення складено 02 червня 2023 року), ухвалене у складі судді Янченка А.В. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору, стягнення коштів,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В травні 2022 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом, просив визнати договір купівлі-продажу транспортного засобу з розстроченням платежу № 19, укладений 21 січня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо купівлі-продажу транспортного засобу Mercedes-Benz модель С200, рік випуску 2017, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 , недійсним, стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачені грошові кошти на виконання договору купівлі-продажу в сумі 15250 доларів США, що еквівалентно 446137,23 грн., судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Позов мотивував тим, що 21 січня 2021 року позивач та відповідач уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу з розстроченням платежу № 19 (далі - договір).
Згідно з пунктом 1.2 договору транспортним засобом за цим договором є легковий автомобіль Mercedes-Benz, модель С200, 2017 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , колір чорний, зареєстрований транспортний засіб 8046, дата реєстрації 03 грудня 2019 року (далі - ТЗ).
Згідно з Актом № 1 приймання-передачі 21 січня 2021 року відповідач передав ТЗ позивачу.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що в підтвердження наміру придбання автомобіля та з метою забезпечення перереєстрації автомобіля ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_1 гарантійний внесок у сумі 2500 доларів США. Решту вартості автомобіля, яка становить 29750 доларів США, покупець зобов'язаний сплачувати продавцю протягом 35 місяців, починаючи з наступного місяця. Сторони погодили графік платежів, що є невід'ємною частиною договору (пункт 2.4 договору).
Вказував, що згідно з графіком платежів, закріпленим у додатку № 1 до договору, позивач сплатив відповідачу грошові кошти за 15 місяців дії договору та гарантійний внесок, загальна сума яких становить 15 250 доларів США (15 (кількість місяців) х 850 доларів США + 2 500 доларів США).
08 квітня 2022 року він виявив відсутність ТЗ, про що повідомив поліцію. 09 квітня 2022 року відповідач зателефонував та повідомив про повернення свого майна, а не його викрадення.
На момент подання позову відповідач ухиляється від повернення автомобіля або сплачених коштів.
Зазначав, що договір сторони уклали поза межами територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України (сервісних центрів), він не зареєстрований, перереєстрацію ТЗ із відміткою про придбання в розстрочку сторони не проводили, тому, на його думку, в момент вчинення правочину сторони не дотрималися вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України щодо форми правочину.
Оскільки договір є недійсним, а позивач на його виконання сплатив щомісячні платежі в розмірі 15 250 доларів США, вважає, що відповідач повинен повернути ці кошти згідно зі статтею 216 ЦК України.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу і стягнено зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачені на виконання договору грошові кошти в сумі 14 400 доларів США, 5 232,51 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, а також 28 326 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив зміст ст. 6, 627, 628, 629, 632, 638 ЦК України, п. 1.1, 1.4, 2.4 договору, вказував, що факт прийняття в експлуатацію позивачем транспортного засобу підтверджується додатком № 2 до договору, який позивач долучив до позовної заяви (акт № 1 приймання-передачі автомобіля від 21 січня 2021 року).
Вказував, що у рішенні суд першої інстанції послався як на підставу обґрунтованості на ч. 1 ст. 656 ЦК України, яка регулює особливості купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва та майбутніх об'єктів нерухомості, в той час як предметом договору є рухоме майно, який покупець набуде в майбутньому.
Тобто такий договір не засвідчує реального факту купівлі-продажу транспортного засобу, а лише засвідчує намір сторін у майбутньому після сплати покупцем повної вартості транспортного засобу здійснити державну реєстрацію такого транспортного засобу на користь покупця та набуття права власності. Відтак, помилковими є висновки суду щодо застосування норм права, на які посилався суд, як на підставу визнання договору недійсним.
Посилався на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 911/1278/20, зазначив, що застосовуючи положення ст. 334 ЦК України та ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», слід вважати, що реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не впливає на набуття особою права власності на нього.
Крім цього, в судовому засіданні досліджувались оригінали договору, акту № 1 (додаток № 2 до договору), і під час дослідження оригіналів документів представником відповідача висловлені зауваження, що вказані оригінали документів не містили підпису та зазначення прізвища, ім'я, по батькові позивача, на відміну від копій документів, які були долучені до позову.
В графіку платежів (додаток № 1 до договору) взагалі відсутні підписи позивача в 15 графах «підпис покупця» та в графі «покупець». В судовому засіданні представник відповідача заперечував факт укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, вказував на підробку документів, а саме копій письмових доказів, і обґрунтованих пояснень з цього приводу позивачем не надано. Оскільки договір не підписано, він є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, і у суду були відсутні підстави для визнання договору недійсним.
Посилався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 924/637/20 щодо наслідків недійсності правочину, зазначав, що одностороння реституція чинним законодавством не передбачена, і у тому разі, коли тільки одна зі сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України, зокрема ст. 1212 цього Кодексу.
Звертав увагу, що станом на дату скарги транспортний засіб перебуває у власності та користуванні позивача, який і надалі безпідставно користується транспортним засобом.
Наголошував, що факт передачі грошових коштів у розмірі 15250 доларів США від позивача відповідачу не встановлено, а позивачем не доведено. Мотивувальна частина рішення не містить посилань на докази та фактичні обставини щодо передачі грошових коштів відповідачу від позивача. Доводи суду в цій частині ґрунтуються виключно на поясненнях позивача.
Зауважував, що графік платежів не є фінансовим документом, який засвідчує факт передачі грошових коштів, а свідчить лише про погодження строків оплати та про суми грошових коштів, які покупець повинен сплатити на виконання умов договору.
Більше того, оскільки оглянутий в судовому засіданні оригінал графіку платежів не містить підписів позивача, на думку відповідача, суд першої інстанції не мав права посилатися на нього як доказ.
Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, зазначив, що позивачем в порушення ст. 137, 138 ЦПК України не долучено детального опису робіт (наданих послуг), як і не долучено договору про надання правничої допомоги, виставлених рахунків. У судових дебатах представник позивача просив суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн., сам позивач не заперечував. За таких обставин суд не мав права за власної ініціативи та в порушення вимог ЦПК України стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 28326 грн.
Зазначив, що оскільки транспортний засіб, який є предметом договору, належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності та є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд був зобов'язаний в порядку ст. 53 ЦПК України залучити її в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, однак наведених приписів ст. 53 ЦПК України судом дотримано не було, що є істотним порушенням норм процесуального права.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року в частині визнання договору недійсним скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання договору недійсним та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, аргументував це тим, що укладений сторонами правочин фактично є договором лізингу і, оскільки його нотаріально не посвідчено, такий договір є нікчемним на підставі вимог закону, тому не підлягає визнанню недійсним.
Постановою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував вимог Закону України «Про фінансовий лізинг» щодо суб'єктного складу сторін договору фінансового лізингу та помилково кваліфікував укладений фізичними особами правочин як договір лізингу.
Також Верховний Суд вказав, що наслідками недійсності правочину є двостороння реституція, тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яка може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони. Апеляційний суд, застосовуючи наслідки недійсності правочину, погодився з висновками суду першої інстанції, стягнув зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачені за таким договором платежі, при цьому не встановив, у кого зі сторін в розпорядженні перебуває ТЗ на момент розгляду справи, та не вирішив, за необхідності, питання про його повернення та відшкодування вартості користування цим майном. Тобто суд апеляційної інстанції погодився із помилковим застосуванням односторонньої реституції судом першої інстанції, що суперечить положенням статті 216 ЦК України, і не спростував посилання відповідача на перебування ТЗ у розпорядженні позивача.
Згідно вказівок Верховного Суду, при новому розгляді справи апеляційний суд має перевірити доводи апеляційної скарги відповідача, об'єктивно дослідити наявні у справі докази, перевірити підстави визнання недійсним оспорюваного договору, встановити, у кого зі сторін перебуває ТЗ на момент розгляду справи, у разі необхідності - надати належну оцінку доводам і запереченням сторін щодо необхідності застосування двосторонньої реституції та врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 202/7809/23 (провадження № 61-9305св24).
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21 січня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір № 19, який сторони визначили як договір купівлі-продажу транспортного засобу з розстроченням платежу (а. с. 7 - 11 т. 1).
Згідно з пунктом 1.2 договору транспортним засобом за цим договором є легковий автомобіль Mercedes-Benz, модель С200, 2017 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 , колір чорний, зареєстрований транспортний засіб 8046, дата реєстрації 03 грудня 2019 року.
Пунктом 2.3 договору передбачено, що в підтвердження наміру придбання автомобіля та з метою забезпечення перереєстрації автомобіля ОСОБА_2 (покупець) сплатив ОСОБА_1 (продавцю) гарантійний внесок у сумі 2 500 доларів США. Залишок вартості автомобіля, який становить 29 750 доларів США, покупець зобов'язаний сплачувати продавцю протягом 35 місяців, починаючи з наступного місяця, за погодженим сторонами графіком платежів, що є невід'ємною частиною договору (пункт 2.4 договору).
Відповідно до пункту 1.4 договору право власності на ТЗ переходить від продавця до покупця після сплати останнім повної вартості ТЗ, визначеної в пункті 2.1 договору, та його перереєстрації згідно з вимогами законодавства України. Покупець розуміє, що до перереєстрації ТЗ власником є продавець. До повного виконання покупцем своїх обов'язків щодо грошового зобов'язання відповідно до розділу 2 договору та за умови своєчасної оплати залишку вартості ТЗ покупець має лише право користування автомобілем.
Згідно п. 4.2.15 договору покупець зобов'язується після здійснення за автомобіль оплати в повному розмірі перереєструвати за власний рахунок автомобіль у відповідних органах згідно діючого законодавства України.
Згідно акта приймання-передачі № 1 від 21 січня 2021 року, який є додатком № 2 до договору, продавець передав, а покупець прийняв транспортний засіб Mercedes-Benz, модель С200, 2017 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 , колір чорний, зареєстрований транспортний засіб 8046, дата реєстрації 03 грудня 2019 року (а. с. 13 т. 1).
Згідно графіку платежів, який є додатком № 1 до договору, на виконання умов договору ОСОБА_2 сплатив грошові кошти ОСОБА_1 у розмірі 14 400 доларів США, а саме 21 січня 2021 року - 2 500 доларів США(гарантійний внесок), 21 січня 2021 року - 850 доларів США, 21 лютого 2021 року - 850 доларів США, 21 березня 2021 року - 850 доларів США, 21 квітня 2021 року - 850 доларів США, 21 травня 2021 року - 850 доларів США, 21 червня 2021 року - 850 доларів США, 21 липня 2021 року - 850 доларів США, 21 серпня 2021 року - 850 доларів США, 21 вересня 2021 року - 850 доларів США, 21 жовтня 2021 року - 850 доларів США, 21 листопада 2021 року - 850 доларів США, 21 грудня 2021 року - 850 доларів США, 21 січня 2022 року - 850 доларів США та 21 лютого 2022 року - 850 доларів США, що підтверджується підписом продавця у відповідній графі (а. с. 12 т. 1).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Статтями 6 та 627 ЦК України закріплено принципи свободи договору, згідно з якими сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 695 ЦК України договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів
Якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.
Згідно ч. 1 ст. 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.
Правове регулювання відносин, пов'язаних із купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України «Про дорожній рух», Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388), які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки відповідних договорів.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, присвоєнням буквено-числової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформленням і видачею реєстраційних документів та/або їх формуванням в електронному вигляді. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.
Абзацами першим, другим пункту 7 Порядку № 1388 передбачено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. У разі припинення або скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях власники зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом дев'яноста днів.
Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.
Абзацом першим пункту 8 Порядку № 1388 встановлено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Також пунктом 8 Порядку № 1388 визначено перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів і є підставою для їх реєстрації за новим власником. Такими документами є, зокрема, договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в сервісному центрі МВС бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений між покупцем та суб'єктом господарювання, який є власником зареєстрованого за ним транспортного засобу і здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, підписаний уповноваженою особою такого суб'єкта господарювання та скріплений печаткою (у разі наявності); договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений між покупцем та суб'єктом господарювання, що здійснює торгівлю транспортними засобами та придбав транспортний засіб, який перебував на державній реєстрації, для його подальшого продажу, підписаний уповноваженою особою такого суб'єкта господарювання та скріплений печаткою (у разі наявності); укладені та оформлені в центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких центрів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.
Відповідно до абзацу першого пункту 33 Порядку № 1388 перереєстрація транспортних засобів проводиться в разі, зокрема, зміни їх власників.
Отже, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід'ємно пов'язаний з обов'язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).
Вказані висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 601/1936/20, від 26 липня 2023 року у справі № 166/817/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 756/12321/21.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 та визнаючи недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу з розстроченням платежу № 19, укладений 21 січня 2021 року, а також стягуючи зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачені на виконання цього договору грошові кошти у розмірі 14400 доларів США, суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу було укладено сторонами поза межами територіальних органів МВС України (Сервісних центрів), реєстрація цього договору не здійснювалася, перереєстрація транспортного засобу із відміткою про придбання в розстрочку, як це передбачено законом, сторонами не проводились, що свідчить про те, що сторонами не дотримано в момент вчинення правочину вимог, які встановленні частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України щодо форми правочину.
Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.
Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу транспортного засобу з розстроченням платежу № 19, укладений 21 січня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у простій письмовій формі.
Згідно п. 1.4 зазначеного договору, право власності на ТЗ переходить від продавця до покупця після сплати останнім повної вартості ТЗ, визначеної в пункті 2.1 договору, та його перереєстрації згідно з вимогами законодавства України. Покупець розуміє, що до перереєстрації ТЗ власником є продавець. До повного виконання покупцем своїх обов'язків щодо грошового зобов'язання відповідно до розділу 2 договору та за умови своєчасної оплати залишку вартості ТЗ покупець має лише право користування автомобілем.
Згідно п. 4.2.15 договору покупець зобов'язується після здійснення за автомобіль оплати в повному розмірі перереєструвати за власний рахунок автомобіль у відповідних органах згідно діючого законодавства України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 вказано, що «Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України). На відміну від нерухомого майна, ЦК України не передбачено переходу права власності на рухоме майно за наслідком державної реєстрації переходу права на підставі правочину, навіть якщо реєстрація рухомого майна є обов'язковою виходячи з нормативного регулювання (частина четверта статті 334 ЦК України)» (п. 7.10 постанови);
«як положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію великотоннажного та технологічного транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу» (п. 7.13 постанови).
Апеляційний суд звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язкового нотаріального посвідчення або державної реєстрації договорів купівлі-продажу транспортних засобів, і ОСОБА_2 , звертаючись до суду з даним позовом, не послався на жодну норму матеріального права, якою встановлено вимоги щодо форми такого договору.
Посилання позивача на те, що сторонами не здійснювалась реєстрація транспортного засобу, як на підставу визнання договору недійсним, є неспроможними, оскільки зазначені обставини не впливають на чинність правочину, а відносяться до питань, які виникають в порядку виконання умов договору, зокрема, прямо передбачених п. 4.2.15 щодо обов'язку покупця здійснити відповідну перереєстрацію транспортного засобу.
Таким чином, укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу з розстрочкою платежу в простій письмовій формі поза межами сервісних центрів не є порушенням вимог щодо форми правочину в розумінні ч. 4 ст. 203 ЦК України, як помилково вважав суд першої інстанції.
Крім того, у випадку реальної наявності підстав для визнання договору недійсним (які в даній справі не доведені), суду першої інстанції слід було звернути увагу, що відповідно до положень ст. 216 ЦК України наслідками недійсності правочину є двостороння реституція, тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яка може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
Застосувавши односторонню реституцію, а саме стягнувши з відповідача на користь позивача отримані за договором купівлі-продажу грошові кошти та не вирішивши питання щодо повернення транспортного засобу на користь відповідача, суд першої інстанції даних вимог не дотримався.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним з підстав недодержання встановлених законом вимог щодо форми договору та стягнення коштів в порядку реституції є передчасними та помилковими, здійснені в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, тому таке рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи позов ОСОБА_2 , апеляційний суд виходить із того, що позивачем не доведено підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу з розстроченням платежу № 19, укладеного 21 січня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , позов є недоведеним і необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Водночас, повідомлені ОСОБА_2 у позові обставини щодо ухилення ОСОБА_1 від виконання умов договору можуть бути підставою для звернення до суду з вимогами про розірвання договору з підстав, передбачених ст. 651 ЦК України, які в межах даного позову заявлені не були.
Виконуючи вказівку Верховного Суду у постанові від 09 квітня 2025 року щодо покладення на апеляційний суд обов'язку встановити, у кого зі сторін перебуває транспортний засіб на момент розгляду справи, апеляційним судом у судовому засіданні було вжито заходів щодо з'ясування даних обставин у сторін та їх представників, разом із тим, кожною стороною заперечувалося, що спірний транспортний засіб перебуває у неї.
Доводи апеляційної скарги, що у рішенні суд першої інстанції застосував ч. 1 ст. 656 ЦК України, яка регулює особливості купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва та майбутніх об'єктів нерухомості, в той час як предметом договору є рухоме майно, який покупець набуде в майбутньому, є неспроможними та відхиляються апеляційним судом, оскільки положення ст. 656 ЦК України регулює предмет договору купівлі-продажу в цілому.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що досліджені в судовому засіданні оригінали договору та акту приймання-передачі не містили підпису та зазначення прізвища, ім'я, по батькові позивача, на відміну від копій документів, які були долучені до позову, що, на думку відповідача, має свідчити про неукладеність договору та про можливу підробку документів, апеляційний суд звертає увагу, що згідно п. 9.9 договору від 21 січня 2021 року № 19, даний договір складений у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із сторін.
Оскільки відповідачем не доведено, що його примірник оспорюваного договору і додатків до нього також не містить підпису покупця ОСОБА_2 , у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що сторони не уклали договір або що його було підроблено.
Також апеляційний суд відхиляє необґрунтовані доводи апеляційної скарги щодо недоведеності передачі коштів, відповідно до додатку №1 до договору, оскільки вказаний документ містить не тільки графік платежів за договором, а і строки отримання коштів та підписи особи, яка вказані кошти отримувала.
Крім того, відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що оскільки транспортний засіб, який є предметом договору, належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності та є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд був зобов'язаний в порядку ст. 53 ЦПК України залучити її в якості третьої особи, враховуючи таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) зазначено, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору.
У постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20 (провадження № 61-2790св23) вказано, що «процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Наведений правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17 та від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18».
У справі, що переглядається, судом першої інстанції не вирішувалось питання про права та обов'язки ОСОБА_3 , а заявляючи про порушення ст. 53 ЦПК України, відповідач у апеляційній скарзі не обґрунтував, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Крім того, клопотань про залучення третьої особи під час розгляду справи судом першої інстанції не заявлялось ні відповідачем, ні самою ОСОБА_3 .
Разом із тим, помилковість окремих доводів апеляційної скарги не впливає на її обґрунтованість в цілому, в зв'язку з чим апеляційний суд приходить до висновку, що аргументи відповідача щодо помилковості висновків суду першої інстанції та необхідності скасування рішення суду першої інстанції знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду і апеляційна скарга підлягає задоволенню.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову в позові.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року скасувати та прийняти нову постанову.
Відмовити ОСОБА_2 в позові до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору, стягнення коштів.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 03 квітня 2026 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.