Справа № 346/729/26
Провадження № 3/346/368/26
03 квітня 2026 року м. Коломия
Суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Сольський В.В., розглянувши справу, яка надійшла від Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, не працюючого,
за ч.1, 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 08 лютого 2026 року, ОСОБА_1 за місцем свого проживання, що в АДРЕСА_1 , перебуваючи в стані алкогольного спяніння вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 , що полягає у висловлюванні в її сторону словесних образ, внаслідок чого була завдана шкода психологічному здоров'ю потерпілої.
Окрім цього, 08 лютого 2026 року о 12 год. 00 хв., ОСОБА_1 , за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 , перебуваючи в стані алкогольного спяніння вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 домашнє насильство психологічного характеру, що полягало у висловлюванні в його сторону словесних образ, внаслідок чого була завдана шкода психологічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до правил ч.2 ст.36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), то стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Враховуючи те, що вказані правопорушення вчинені однією особою, справи про адміністративні правопорушення надійшли одночасно до суду та передані для розгляду одному судді, вважаю, що ці справи слід об'єднати в одне провадження.
В судовому засіданні ОСОБА_1 вину не визнав, пояснив, що домашнього насильства відносно колишньої дружини та неповнолітнього сина не вчиняв, між ними виникла сварка, ініціаторкою якої була колишня дружина.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши особу, що притягується до адміністративної відповідальності суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, одним з завдань провадження в справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтями 251, 280 КУпАП, визначено фактичні дані, обставини, на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого
19.12.2024 року набули чинності зміни до ч.1 ст.173-2 КУпАП, відповідно до яких, правопорушенням за цією статтею є вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Таким чином, дане правопорушення є умисним з матеріальним складом, тобто обов'язковою ознакою його об'єктивної сторони є настання шкідливих наслідків. У даній категорії справ такими наслідками є шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, у відповідності до положень ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, та іншими.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» (заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016року) Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), суд встановив, серед іншого, порушення ч. 3 ст. 6 Конвенції у зв'язку з тим, що в протоколі фабула була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення.
Відповідно до протоколів про адміністративні правопорушення від 08 лютого 2026 року серії ВАД № 736638 та серії ВАД № 737185 ОСОБА_1 , 08 лютого 2026 року, перебуваючи за місцем свого проживання в АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 , та неповнолітнього сина ОСОБА_3 , що полягає у висловлюванні в їхню сторону словесних образ, внаслідок чого була завдана шкода психологічному здоров'ю потерпілих, та відповідно вчинив правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно з протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 08 лютого 2026 року інспектор СРПП Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області Турчанський П.М. прийняв усну заяву від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про домашнє насильство, а саме про те, що її чоловік, за місцем проживання в АДРЕСА_1 , вчинив словесний конфлікт, в ході якого ображав та погрожував заявниці.
В письмових поясненнях від 08 лютого 2026 року ОСОБА_2 зазначила, що 08 лютого 2026 року о 12 год. 00 хв, її колишній чоловік ОСОБА_1 вчинив конфлікт, в ході якого почав ображавти її та сина, погрожував фізичною розправою, після чого син викликав поліцію на її прохання. ОСОБА_1 систематично вживає спритними напоями та після чого вчиняє конфлікти з нею та дітьми.
Письмовими поясненнями від 08 лютого 2026 року, наданими ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлено, що він проживає в с. Печеніжин з своїми батьками та сестрою. Цього дня, о 12 год. його батько вчинив сварку з мамою, а коли він заступився за матір та почав кричати і на нього.
Згідно п. 3 ч. 1ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно п. 14 ст.1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» під психологічним насильством розуміється форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Варто зазначити, що насильство (передусім психологічне) є відмінним від конфліктних ситуацій, спорів, що виникають у кожній сім'ї та не становлять загрози подальшому розвитку здорових стосунків. У такому випадку для визнання факту домашнього насильства слід звернутися до його ознак: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством. Наприклад, якщо немає порушення прав і свобод людини, це не насильство, а правомірне застосування сили.
Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.
Якщо в сім'ї виникає конфлікт і його розв'язання здійснюється на засадах компетентності, тобто виходячи з того, хто краще розуміється на тому чи іншому питанні, про насильство не йдеться. Натомість ситуації, коли основним способом розв'язання спірних питань стає принцип «хто сильніший, той і має рацію», або коли головною метою є не так справжнє розв'язання проблеми, як доведення власної правоти за будь-яких умов і в будь-який спосіб, стають сприятливим підґрунтям для виникнення насильницьких стосунків.
Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди, а не прагненням розв'язати спір. Для того щоб визначити, чи являється конфлікт певним видом насильства, потрібно знайти всі чотири ознаки цієї дії.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ст. 173-2 КУпАП, необхідно з'ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Диспозиція ч. 2 ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.
Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров'ю іншого члена сім'ї.
Отже, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Разом з тим, з обставин домашнього насильства, описаних у протоколах, неможливо зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбаченого ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП, оскільки в них не зазначено не лише про характер вчиненого психологічного насильства відносно колишньої дружини та сина, а й про можливість завдання внаслідок цього шкоди їхньому психічному здоров'ю.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП).
З долучених до протоколу матеріалів, а саме: рапорту поліцейського про отримання повідомлення на службу 102 від ОСОБА_3 , протоколу про прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від ОСОБА_2 , її письмових пояснень та сина, слідує, що колишнє подружжя проживають разом за адресою АДРЕСА_1 , чоловік часто зловживає алкогольними напоями. В зв'язку з цим між ними виникають непорозуміння та конфліктні ситуації, в ході яких вживається ненормативна лексика та образи.
Згідно зі ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Даючи оцінку зібраним у справі доказам в сукупності з поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд приходить до висновку, що ними підтверджується періодичне виникнення побутових конфліктів між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв'язку з їх спільним проживанням.
При цьому, суд бере до уваги, що нецензурна лайка в межах конфлікту, який склався між потерпілою, її сином та колишнім чоловіком, за відсутності доказів на підтвердження завдання шкоди психічному здоров'ю потерпілого не охоплюються складом адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП, оскільки завдання шкоди в даному випадку є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного проступку.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах "Кобець проти України" від 14.02.2008, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001, "Леванте проти Латвії" від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008 року, заява № 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
При цьому Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у вчиненні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
За вищевикладених обставин, суд прийшов до висновку, що належних та допустимих доказів, які б об'єктивно та поза межами розумного сумніву доводили той факт, що ОСОБА_1 вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП, матеріали справи не містять.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі встановлення відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, вважаю, що провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.173-2 КУпАП, ст.ст. 283-285 КУпАП, суддя,-
Об'єднати в одне провадження адміністративні справи №№ 346/729/26, 346/730/26, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП.
Даній справі присвоїти один номер 346/729/26.
Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.ч. 1, 2 ст.173-2 КУпАП, закрити на підставі п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутності в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Суддя: Сольський В. В.