Справа № 177/2443/25
провадження 2/216/1196/26
іменем України
03 квітня 2026 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі: головуючого судді Кузнецова Р.О.,
за участю секретаря судового засідання Шакули Є.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.05.2014 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду №200035891 щодо кредитування. Відповідно до умов кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) Банк надав Позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 18157,20 грн, з встановленим строком користування з 22.05.2014 по 22.05.2016, а Відповідач зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. 20.07.2020 між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ПАТ «Банк Михайлівський» відповідно до чинного законодавства України, укладено договір факторингу № 7_БМ та відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право вимоги за вказаним кредитним договором до відповідача. Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов'язання, кредитні кошти та відсотки не повернув. Станом на 19.08.2025 загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 56388,82 грн, з яких: 18157,20 грн - заборгованість за кредитом; 38231,62 грн - заборгованість за відсотками. Крім цього, позивач нарахував відповідачу суму збитків з урахуванням 3% річних - 5070,36 грн та суму збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 12330,23 грн. Отже, разом заборгованість становить - 73789,41 грн. Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» за кредитним договором, яку позивач просить стягнути з відповідача у судовому порядку.
Зважаючи на предмет та ціну позову, а також інші обставини, які підлягають врахуванню у відповідності до положень пунктів 1-8 частини 3 статті 274 Цивільного процесуального кодексу України, дана справа підпадає під ознаки малозначної справи та не віднесена до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, у зв'язку з чим, на підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідач про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, судом повідомлявся належним чином, але відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, в установлений судом строк не подав суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, також не подав до суду відзив на позовну заяву.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому, згідно з роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, в частині, що стосуються питання виконання зобов'язань за кредитним договором.
Матеріалами справи підтверджено, що 22.05.2014 між публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено заяву №200035891, за умовами якої відповідачу надано кредит у сумі 18157,20 грн на споживчі потреби, строком на 731 дні з 22.05.2014 по 22.05.2016. Розмір процентної ставки 0,01% річних.
20.07.2020 між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ПАТ «Банк Михайлівський» укладено договір факторингу №7_БМ, згідно з умовами якого ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право вимоги до відповідача.
Кредитор свої зобов'язання, щодо надання кредиту виконав у повному обсязі, проте, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, кредитні кошти та відсотки не повертає, в результаті чого виникла заборгованість, згідно з розрахунком позивача в розмірі 73789,41 грн, з яких:
- 18157,20 грн - заборгованість за кредитом;
- 38231,62 грн - заборгованість за відсотками;
- сума збитків з урахуванням 3% річних - 5070,36 грн;
- сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 12330,23 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Разом з цим, за приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як свідчать матеріали справи, станом на день ухвалення рішення у справі відповідач відзив на позов або доказів сплати заборгованості за кредитним договором не надав.
Враховуючи відсутність оплати за кредитним договором з боку відповідача, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за основною сумою боргу (тіло кредиту) в розмірі 18157,20 грн.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.
Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.
Такий правовий висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.
Позивач додав до позову розрахунок заборгованості по відсоткам, згідно з яким сума заборгованості становить 38231,62 грн та який відповідачем не спростований, іншого розрахунку матеріали справи не містять, тому суд вважає, що вимоги позивача про стягнення відсотків у вказаному вище розмірі також підлягають задоволенню.
Водночас позивач, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, просив стягнути заборгованість за відсотками та іфляційні збитки, нарахованими відповідно до ст. 625 ЦК України.
Перевіряючи доводи позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості в цій частині за кредитним договором, суд прийшов до таких висновків.
Частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних. Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватися одночасно. Тому за період до прострочення підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення стягуються річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, то за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України на вимогу кредитора він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти від простроченої суми боргу.
Як вбачається з розрахунку заборгованості позивач нарахував відповідачу 3% річних та інфляційні збитки відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 25.02.2019 по 23.02.2022 у розмірі 5070,36 грн та 12330,23 грн відповідно.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнає його правильним, а також враховує, що наданий позивачем розрахунок відповідачем не спростований належними та допустимими доказами, а також не надано альтернативного розрахунку, у зв'язку з чим вважає, що вимоги позивача про стягнення відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України також підлягають задоволенню.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача підлягає заборгованість за кредитним договором у розмірі 19555,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 7000,00 грн; заборгованість за відсотками становить 12555,00 грн.
Розподіляючи судові витрати у справі суд приходить до такого висновку.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
На підтвердження складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги представником позивача було надано: копію договору про надання правової допомоги з додатковою угодою; акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Відповідно до акту про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом та детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом вбачається, що послуги, які надавалися позивачу адвокатом полягають у тому, що адвокат здійснив складання позовної заяви у справі про стягнення заборгованості для подачі її до суду, загальна вартість послуг складає - 7000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 7000,00 грн.
Крім цього, сплачена сума судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2422,40 грн також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 526, 527, 530, 610, 1048 ЦК України, ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 89, 128, 131, 136, 141, 258-259, 263, 265, 268, 274, 354-355 ЦПК України суд,-
ухвалив:
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №200035891 від 22.05.2014, в розмірі 73789,41 грн (сімдесят три тисячі сімсот вісімдесят дев'ять гривень 41 копійка), з яких: 18157,20 грн (вісімнадцять тисяч сто п'ятдесят сім гривень 20 копійок) - заборгованість за кредитом; 38231,62 грн (тридцять вісім тисяч двісті тридцять одна гривня 62 копійки) - заборгованість за відсотками; сума збитків з урахуванням 3% річних - 5070,36 грн (п'ять тисяч сімдесят гривень 36 копійок); сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 12330,23 грн (дванадцять тисяч триста тридцять гривень 23 копійки).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривнi 40 копійок) та витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн (сім тисяч гривень).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», місцезнаходження юридичної особи: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ: 42649746;
- відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , останнє відоме місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ