Ухвала
Іменем України
27 березня 2026 року
м. Київ
справа № 569/10465/24
провадження № 61-3436ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2025 року у складі судді: Левчука О. В., та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Хилевича С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Сивоглаз Світлана Станіславівна, про усунення від права на спадкування,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Сивоглаз С. С., про усунення від права на спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина.
Відповідач звернувся до приватного нотаріуса Сивоглаз С. С. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, на підставі чого було заведено спадкову справу №71714967 від 12 грудня 2023 року та зроблено відповідний запис про реєстрацію у Спадковому реєстрі.
Таким чином, ОСОБА_1 стало відомо, що відповідач претендує на спадкове майно. Однак, у зв'язку з тим, що за життя спадкодавця відповідач жодним чином не піклувався про батька, не навідував його сам, не спілкувався з ним та не цікавився його станом протягом більш ніж 20 років, не надавав коштів на його утримання, позивачка вважала, що відповідач повинен бути усунутий від права на спадкування.
ОСОБА_1 просила:
усунути відповідача ОСОБА_3 від спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Зазначений правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 127/11015/17 (провадження № 61-13141св18);
під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Крім того, підлягає з'ясуванню судом питання чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємців за умови отримання її від інших осіб. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18);
суд першої інстанції виснував, що з досліджених в судовому засіданні доказів та фактичних обставин справи суд не встановив юридичного складу для ухвалення рішення про усунення відповідача від спадкування спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_4 , оскільки жодних належних медичних документів, які б свідчили про те, що внаслідок хвороби чи старості ОСОБА_4 перебував у безпорадному стані суду надано не було. Позивачем не доведено, що померлий ОСОБА_4 перебував в безпорадному стані та потребував у зв'язку з цим допомоги відповідача. Крім того, позивачем не доведено факту ухилення відповідача від надання допомоги померлому ОСОБА_4 при наявності у нього можливості. Матеріалами справи стверджується, що відповідач все ж таки брав певну участь в догляді за своїм батьком. Та обставина, шо така участь була меншою ніж участь позивача не є достатньою для висновку про ухилення відповідача від надання допомоги батьку. Судом не встановлено інших обов'язкових елементів необхідних для ухвалення рішення про усунення відповідача від права на спадкування.
Додатковим рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 липня 2025 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2025 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
висновки Верховного суду щодо застосування частини п'ятої статті 1224 ЦК України свідчать, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи (постанови Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц (провадження № 61-34600св18), від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17 (провадження № 61-37615св18));
у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20) суд касаційної інстанції зазначив, що при вирішенні таких спорів підлягають з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу;
у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) сформульовано висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини;
при цьому необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її нагальну необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.;
Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц (провадження № 61-18578св18) зазначив, що безпорадним станом спадкодавця є такий стан, під час перебування у якому особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування; він викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Безпорадний стан необхідно доводити відповідними записами у медичних документах;
таким чином, суд при вирішенні спору про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи;
ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій;
при залишенні без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зробив висновок про те, що суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю, оскільки позивачка не надала достовірних доказів на підтвердження обставин, які б давали підстави вважати, що відповідач умисно ухилявся від надання допомоги своєму батьку, а останній перебував в безпорадному стані через похилий вік і тяжку хворобу та потребував такої допомоги саме від відповідача. При вирішенні спору судом було досліджено надані позивачкою докази, зокрема, медичні документи стосовно стану здоров'я спадкодавця, які безспірно не доводять безпорадний стан спадкодавця. Також під час вирішення спору позивачка не довела належними доказами факт ухилення відповідача від надання допомоги батьку як особі, яка через похилий вік і тяжку хворобу перебувала у безпорадному стані.
Додатковою постановою Рівненського апеляційного суду від 05 березня 2026 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
16 березня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 24 червня 2020 року у справі № 127/9778/17; від 27 вересня 2023 року у справі № 752/12045/17; від 12 червня 2024 року у справі № 2-438/2010; від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 12 квітня 2022 року у справі № 754/1836/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованих та передчасних висновків про недоведеність безпорадного стану батька позивачки та, відповідно, відсутність потреби в наданні йому сторонньої допомоги, тим самим не урахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 127/9778/17;
усі наявні у батька позивачки та документально підтверджені захворювання утворювали єдиний патогенетичний комплекс хронічної судинної недостатності головного мозку, що призвело до органічного ураження центральної нервової системи з прогресуючим порушенням когнітивних, психічних та рухових функцій і спричинило його соціальну дисадаптацію та неспроможність жити без постійного стороннього догляду за ним. При цьому, позивачка звертає увагу касаційного суду, що з метою підтвердження безпорадного стану батька в силу діагностованих йому хвороб, вона зверталася до суду першої інстанції із клопотанням від 19 вересня 2024 про призначення судової експертизи (докази знаходяться в матеріалах справи). Однак, ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 19 вересня 2024 суд відмовив у задоволенні клопотання, мотивуючи відмову тим, що для встановлення обставини безпорадного стану та потреби допомоги не потрібні спеціальні знання, адже суд може встановити ці обставини «за іншими окремими відомостями та сукупними даними як доказам». У свою чергу, з мотивувальної частини рішення не вбачається будь-яких обґрунтувань суду про те, які саме відомості і дані він дослідив, а також на підставі чого дійшов висновку про відсутність обставин безпорадного стану батька. Апеляційний суд не усунув зазначеної помилки в постанові;
суди попередніх інстанцій не надали оцінку висновку спеціаліста з судово-медичної експертизи № 123-44-2024 від 30 жовтня 2024 року (у якому констатовано, що спадкодавець не міг проживати без сторонньої допомоги та відповідати за свої дії) як доказу, не мотивували підстави його неврахування (відхилення);
в порушення норм процесуального права суди також залишили без уваги відповідь ФОП ОСОБА_5 від 15 квітня 2024 року на адвокатський запит про те, що у період перебування батька позивачки з 17 лютого 2023 року по 07 грудня 2023 року у Приватному пансіонаті «Родинна турбота», де йому надавався сторонній догляд, що полягав у допомозі здійснення гігієнічних процедур, зміні памперсів, прийнятті їжі, здійсненні контролю за своєчасним прийомом їжі, прибиранні, провітрюванні і кварцуванні приміщення для проживання, супроводі на прогулянках, забезпеченні цілодобового спостереження сестрами-доглядальницями (докази долучалися до позовної заяви). Зазначене також підтверджує обставини безпорадного стану Батька і потребу в наданні йому сторонньої допомоги. Крім того, фактична і реальна потреба батька позивачки в постійному сторонньому догляді за ним також підтверджується наявними у матеріалах справи показаннями свідків, які були безпосередньо залучені позивачем для допомоги їй у догляду за батьком, письмовими доказами та паперовими копіями електронних доказів, про які більш детально зазначено нижче. Однак, суди попередніх інстанцій безпідставно та без будь-яких мотивацій проігнорували зазначені аргументи, докази та обставини;
суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованих та передчасних висновків про недоведеність потреби батька позивача в допомозі від відповідача у зв'язку з його безпорадним станом, а також про відсутність умисного ухилення відповідача від надання такої допомоги;
стан здоров'я батька позивача об'єктивно зумовлював потребу у постійній сторонній допомозі, організації належного догляду, супроводі під час проходження медичних обстежень, а також у вирішенні його щоденних побутових питань. Тобто, постійна стороння допомога була необхідною та об'єктивно зумовленою. Отже, існувала об'єктивна необхідність у залученні, окрім позивача, інших осіб для належного забезпечення щоденних потреб життєдіяльності батька. За звичайних умов така допомога могла та повинна була надаватися, принаймні частково, відповідачем як його сином та спадкоємцем, який, однак, від участі у забезпеченні необхідної підтримки та догляду свідомо самоусунувся. Сам факт залучення Позивачем сторонньої допомоги свідчить про те, що існувала об'єктивна та постійна потреба батька у сторонньому догляді, яка за нормального виконання родинних обов'язків мала б забезпечуватися, зокрема, і відповідачем. Однак, внаслідок ухилення відповідача, фактичне виконання його обов'язків виконували залучені позивачем сторонні особи. Відтак, належний догляд та підтримка хворого Батька забезпечувалися без участі відповідача не у зв'язку з відсутністю потреби у його допомозі, а внаслідок вимушеного залучення позивачем сторонньої допомоги як способу компенсації бездіяльності брата. Однак, суди попередніх інстанцій взагалі проігнорували вказані обставини та надані позивачем докази;
суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованих та безпідставних висновків про недоведеність факту спроможності відповідача допомагати батьку. У матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження незадовільного стану здоров'я відповідача, які б заважали йому брати активну участь у догляді за батьком;
суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованих та безпідставних висновків про те, що відповідач брав певну участь у догляді за батьком, оскільки докази на підтвердження цієї обставини у справі відсутні. Жоден із наявних у справі доказів не підтверджує хоча б якусь участь відповідача у догляді за батьком, яка б реально була спрямована на подолання його неспроможності самостійно обслуговувати себе і забезпечувати базові умови життя;
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що сторони у справі є рідними сестрою та братом та дітьми ОСОБА_4 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належну йому квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянка площею 0,0487 га, кадастровий номер 5610100000:01:027:0358.
Спадкоємцями першої черги вказаного майна є - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
12 грудня 2023 року ОСОБА_1 , а 22 грудня 2023 року ОСОБА_3 звернулися до приватного нотаріуса Сивоглаз С. С. із заявами про прийняття спадщини після смерті батька, на підставі чого було заведено спадкову справу №71714967 від 12 грудня 2023 року та зроблено відповідний запис про реєстрацію у Спадковому реєстрі.
Відповідно до медичних висновків та епікризів, ОСОБА_4 , зокрема, було діагностовано дисциркуляторну енцефалопагію 2 ступеня, цефалгічний, кохлео-вестибулярний синдром, гіперметропію, ангіопатію сітківки ока, пресбіопію, початкову катаракту, помутніння ока, астено-невратичнип синдром, а також ознаки виражених дифузних неспецифічних енцефалопагичних змін головного мозку, церебральної мікроангіопатії, зниження інтракраніального кровопогоку, гіперплазію передміхурової залози, перенесений гепатит С.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина п'ята статті 1224 ЦК України).
Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення зумовлює пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки (збільшення частки у спадщині, зміна черговості одержання права на спадкування), одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року в справі № 206/68/15-ц (провадження № 61-2254св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2018 року в справі № 441/509/16 (провадження № 61-27049св18).
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) зроблено висновок про те, що:
«для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування. Правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясували обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, оскільки позивачем не доведено того, що відповідачі свідомо ухилялися від надання допомоги спадкодавцю у зв'язку із його безпорадним станом, а також, що спадкодавець потребував допомоги саме ОСОБА_5 і ОСОБА_6, що могло бути підставою для усунення від права на спадкування».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2026 року у справі № 523/5419/24 (провадження № 61-11525св25) зроблено висновок про те, що:
«правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.
Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від: 14 листопада 2018 року в справі № 712/4709/15-ц, від 04 березня 2019 року в справі № 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 676/5086/15-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.
Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Крім того, при розгляді такої справи суду належить з'ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.
Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суди встановили, що: під час вирішення спору позивачка не довела належними доказами факт ухилення відповідача від надання допомоги батьку як особі, яка через похилий вік і тяжку хворобу перебувала у безпорадному стані; позивачем не доведено факту ухилення відповідача від надання допомоги померлому ОСОБА_4 при наявності у нього можливості; матеріалами справи стверджується, що відповідач все ж таки брав певну участь в догляді за своїм батьком; та обставина, шо така участь була меншою ніж участь позивача, не є достатньою для висновку про ухилення відповідача від надання допомоги батьку; відсутні обов'язкові елементи необхідні для ухвалення рішення про усунення відповідача від права на спадкування.
Установивши, що позивачка не довела сукупності обставин, передбачених частиною п'ятою статті 1224 ЦК України, за яких особа може бути усунена від права на спадкування за законом, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для усунення ОСОБА_3 від права на спадкування після смерті його батька ОСОБА_4 .
Аргумент касаційної скарги про те, що судом відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи з метою підтвердження безпорадного стану спадкодавця, а також суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованих та передчасних висновків про недоведеність безпорадного стану батька позивачки є необґрунтованим, оскільки судами зроблено висновок про недоведеність позивачкою сукупності обставин, передбачених частиною п'ятою статті 1224 ЦК України, за яких особа може бути усунена від права на спадкування за законом.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 24 червня 2020 року у справі № 127/9778/17; від 27 вересня 2023 року у справі № 752/12045/17; від 12 червня 2024 року у справі № 2-438/2010; від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 12 квітня 2022 року у справі № 754/1836/16-ц є необґрунтованим, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
У пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Оскільки суд касаційної інстанції зробив висновок про необґрунтованість касаційної скарги на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, то відсутні підстави для висновку про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази згідно пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Сивоглаз Світлана Станіславівна, про усунення від права на спадкування.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков