25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 751/6026/24
провадження № 61-8601св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області,
відповідачі: Чернігівська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах Державної екологічної інспекції у Чернігівській області на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 жовтня 2024 року у складі судді Лібстер А. С. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 травня 2025 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури (в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області звернувся до суду з позовом до Чернігівської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду.
Позов мотивовано тим, що на території м. Чернігова розташоване заповідне урочище місцевого значення «Святе» площею 44,0 га, створене на підставі рішення Чернігівського облвиконкому від 08 вересня 1958 року № 861, відповідальним за збереження заповідного об'єкту визначено Чернігівську міську раду.
Відповідно до Положення про заповідне урочище місцевого значення «Святе», затвердженого наказом Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації від 30 липня 2020 року № 49 (далі - Положення № 49), вказане урочище входить до складу природно-заповідного фонду України, щодо якого встановлено особливий режим охорони і використання природних ресурсів. Земельна ділянка, оголошена урочищем, являє собою старовинне мальовниче лісове урочище на краю борової тераси р. Десни, має історичне значення як місце хрещення жителів м. Чернігова в озері «Святе». Відповідно до пункту 1.8 Положення № 49 територія урочища не вилучається із земель землекористувача.
Незважаючи на це, рішенням сесії Чернігівської міської ради від 27 січня 2022 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безоплатну у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0600 га з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 для індивідуального садівництва, розташовану у м. Чернігові біля садівничого товариства «Енергетик».
22 вересня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки. На даний час власником цієї власником земельної ділянки є ОСОБА_1 на підставі договору міни, укладеного 14 вересня 2023 року з ОСОБА_3 .
Спірна земельна ділянка відведена у приватну власність з порушенням вимог ЗК України, Законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки потрапляє в межі заповідного урочища місцевого значення «Святе» та зони озеленення загального користування. На офіційному веб-порталі Держгеокадастру України, на якому розміщена Публічна кадастрова карта, з урахуванням шару «Природно-заповідний фонд», встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 накладається на територію заповідного урочища місцевого значення «Святе». Крім того, відповідно до інформації Державного підприємства Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» та графічних схем, складених сертифікованим інженером-землевпорядником ПП «Елітзем» ОСОБА_4 , спірна земельна ділянка потрапляє в межі заповідного урочища місцевого значення «Святе» та межі зони зелених насаджень загального користування та територій вулиць місцевого руху, позначених на Плані зонування території міста Чернігова відповідно до Генерального плану м. Чернігова, затвердженого рішенням Чернігівської міської ради від 25 грудня 2003 року.
Згідно з встановленими законодавством обмеженнями спірна земельна ділянка не може перебувати у приватній власності, оскільки власником земель природно-заповідного фонду є держава, що узгоджується з вимогами частини четвертої статті 84 ЗК України. У свою чергу, право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок протиправного рішення Чернігівської міської ради, яка відповідно до своєї компетенції не була наділена повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками природо-заповідного фонду, які не можуть набуватися у приватну власність. Таким чином, Чернігівською міською радою незаконно вилучино спірну земельну ділянку із земель природно-заповідного фонду та прийнято рішення про передачу у приватну власність громадянина. Крім того, ані проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ані рішення Чернігівської міської ради від 27 січня 2022 року не містять інформації щодо зміни цільового призначення земельної ділянки із «земель рекреаційного призначення» на «землі сільськогосподарського призначення».
З огляду на викладене, рішення Чернігівської міської ради від 27 січня 2022 року в частині передання земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 у приватну власність є незаконним, укладені на його підставі правочини підлягають визнанню недійсними, а державна реєстрація земельної ділянки та речових прав на неї - скасуванню з одночасним припиненням усіх зареєстрованих прав.
Прокурор просив суд усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою м. Чернігова права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617, площею 0,0600 га, шляхом:
визнання незаконним та скасування пункту 2.2 рішення Чернігівської міської ради від 27 січня 2022 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, передачу земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального садівництва, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та громадянам - учасникам АТО/ООС, учасникам бойових дій, ветеранам війни та членам сімей загиблих учасників АТО/ООС для індивідуального садівництва», яким затверджено проект відведення та передано безоплатно у власність ОСОБА_2 вказану ділянку для індивідуального садівництва, розташовану біля садівничого товариства «Енергетик»;
визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 серпня 2023 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ;
визнання недійсним договору міни земельної ділянки від 14 вересня 2023 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 ;
скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 63278156 від 07 лютого 2022 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 площею 0,0600 га;
скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 69303753 від 15 вересня 2023 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 площею 0,0600 га;
зобов'язання ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 площею 0,0600 га;
скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації вказаної ділянки з одночасним припиненням усіх речових прав щодо цієї земельної ділянки.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 травня 2025 року, у задоволені позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що проект землеустрою щодо організації меж території Заповідного урочища місцевого значення «Святе» не розроблений та не затверджений у встановленому законом порядку, а тому достовірно неможливо встановити чи дійсно спірна земельна ділянка знаходиться в оспорюваних межах. Як на час виділення ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки та на момент укладення ним договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки з ОСОБА_3 , так і на момент перебування у власності ОСОБА_1 , не надані відомості будь-яких обмежень чи обтяжень щодо спірної земельної ділянки. Позивачем також не надано суду доказів того, що на цей час змінено цільове призначення спірної земельної ділянки та внесено до відповідних державних реєстрів відомості про те, що ця земельна ділянка належить до категорії земель природно-заповідного фонду.
При таких обставинах належним та допустимим доказом, який би міг підтвердити чи спростувати факт належності спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду, є висновок судової земельно-технічної експертизи. При цьому, позивач не надав суду висновок експертизи та не звертався до суду із клопотанням про призначення у справі відповідної експертизи.
Не заперечуючи той факт, що земельна ділянка 7410100000:01:043:0617 може межувати з урочищем місцевого значення «Святе», на що посилається прокурор, суд вважає неможливим покладення на фізичних осіб - відповідачів негативних наслідків у вигляді фактичного позбавлення права власності на об'єкт нерухомого майна.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку у передбачений законом спосіб, судом не встановлено підстав для скасування рішення органу місцевого самоврядування про виділення цієї земельної ділянки, то відповідно ОСОБА_3 став добросовісним набувачем цієї земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки від 26 серпня 2023 року, на момент укладення якого не було наявних у відповідних державних реєстрах будь-яких обмежень, обтяжень, заборон щодо спірної земельної ділянки. Крім того, відсутні були будь-які обмеження, обтяження, заборони щодо спірної земельної ділянки у відповідних державних реєстрах й на момент укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договору міни від 14 вересня 2024 року.
Перекладення на відповідачів обов'язку з перевірки дотримання органом місцевого самоврядування законодавства при отриманні земельної ділянки у приватну власність (розумна обачність), як про те вказував позивач, є надмірним тягарем, що покладається на приватну особу у правовідносинах з органом, наділеним владними повноваженнями, який має відповідні інструменти і зобов'язаний діяти відповідно до вимог закону.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що у ході розгляду справи не спростовано інформацію Державного підприємства Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» від 01 травня 2024 року № 5-346, згідно з якою земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 нанесено на Генеральний плану м. Чернігова орієнтовно. Крім того, у справі немає жодного доказу, у якому офіційно зафіксовано точне місце розташування окружної межі території заповідного урочища «Святе». До того ж актом обстеження земельної ділянки від 04 квітня 2025 року № 2, складеним прокурором Чернігівської окружної прокуратури Тишкевич Л. В., заступником начальника управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради Носком С. В., начальником відділу правового регулювання земельних відносин управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради Манжулою Н. Л. у присутності ОСОБА_1 , з доданими до нього викопіюванням топографічної аерофотозйомки, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 квітня 2025 року та фотокопіями, спростовуються твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах зони зелених насаджень загального користування та територій вулиць місцевого руху. Отже, всі приєднані до справи докази не можуть бути використані як докази, що підтверджують позовні вимоги (зокрема, рисунки, що містяться у згаданому охоронному свідоцтві і схеми розташування земельної ділянки, виконані інженером-землевпорядником ОСОБА_4 ). Задоволення позову на вказаних доказах з точки зору права означало б задоволення його на припущеннях, що не узгоджується з вимогами частини шостої статті 81 ЦПК України. Тому у судовому порядку неможливо встановити, що має місце накладення спірної земельної ділянки на територію заповідного урочища місцевого значення «Святе».
Апеляційний суд також констатує неможливість задоволення позову з тих підстав, що у справі відсутні докази встановлення будь-небудь обмежень у використанні чи обтяжень земельної ділянки, витягом з Державного земельного кадастру НВ-6315843002021 від 25 серпня 2021 року підтверджується, що місце розташування спірної земельної ділянки - біля садівничого товариства «Енергетик» і що її цільове призначення - для індивідуального садівництва (01.05), категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.
Крім того, правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19, від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/2323/18, від 15 лютого 2023 року у справі № 734/1560/20 не можуть бути застосовані для вирішення цієї справи, оскільки всі вони ухвалені для врегулювання інших, а не подібних правовідносин.
Аргументи учасників справи
02 липня 2025 року через засоби поштового зв'язку заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, а також стягнути з відповідачів на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір.
Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з графічних схем розташування земельних ділянок з кадастровими з кадастровими номерами 7410100000:01:043:0617 та 7410100000:01:043:0616 відносно земель природно-заповідного фонду (урочище «Святе»), складених сертифікованим інженером-землевпорядником ПП «Елітзем» ОСОБА_4., спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 знаходиться у межах заповідного урочища місцевого значення «Святе». Згідно з інформацією ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» від 01 травня 2024 року № 5-346 спірна земельна ділянка відповідно до Плану зонування території міста Чернігова відповідно до Генерального плану м. Чернігова, затвердженого рішенням Чернігівської міської ради від 25 грудня 2003 року, знаходиться у межах зони зелених насаджень загального користування та територій вулиць місцевого руху. Це також підтверджується інформацією Державної екологічної інспекції у Чернігівській області від 18 квітня 2025 року № 02/1159 та схемами розташування спірної земельної ділянки відповідно до даних Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України та Національного геопорталу НІГД, виготовленими спеціалістами ДЕІ. Незважаючи на надання прокурором належних та допустимих доказів, суди вважали, що такі не було надано. Разом з тим, відповідачі на спростування вказаної обставини не надали жодного доказу, виготовленого незацікавленою у результатах розгляду спору особою.
Судами не враховано, що відповідно до частин першої-четвертої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Факт існування об'єкта природно-заповідного фонду пов'язується виключно з прийняттям уповноваженими органами відповідного рішення про створення такого об'єкта, при цьому відсутність виготовленої документації із землеустрою жодним чином не впливає на факт існування такого об'єкта та не спростовує такого існування. Наведене стосується також і питань щодо визначення цільового призначення земельної ділянки.
Саме внаслідок тривалої бездіяльності Чернігівської міської ради, яка відповідно до чинного законодавства зобов'язана забезпечити виготовлення технічної документації щодо вказаного об'єкта природно-заповідного фонду, технічна документація із землеустрою щодо встановлення в натурі меж заповідного урочища місцевого значення «Святе» не виготовлена до цього часу. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі № 620/6997/24 задоволено позов Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Держекоінспекції в області про визнання протиправною бездіяльності Чернігівської міської ради та зобов'язання вжити заходи, спрямовані на виготовлення документації із землеустрою щодо заповідного урочища місцевого значення «Святе». З огляду на наведене, помилковими є висновки апеляційного суду про відсутність обмежень/обтяжень у використанні спірної земельної ділянки на час передачі її у приватну власність, відчуженні за цивільно-правовими договорами.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту прийняття уповноваженим органом рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, виключення її з переліку територій зеленої зони, вулиць місцевого руху чи земель природно-заповідного фонду, що суперечить статтям 20, 21 ЗК України.
Апеляційним судом не взято до уваги ті відомості, які дійсно наведені в акті обстеження земельної ділянки від 04 квітня 2025 року № 2, складеного представниками Чернігівської міської ради за участі представника прокуратури, натомість у судовому рішенні процитовано дані, які в ньому взагалі відсутні. Зокрема, в акті зазначено, що земельна ділянка перебуває у вільному доступі, не огороджена, розміщення ділянки не обмежує суміжних землекористувачів використовувати їх власність, дороги і проїзди, тимчасові чи капітальні споруди, розпочате або закінчене будівництво на ній відсутні. Огляд проведено візуально, винос меж ділянки в натурі (на місцевості) не здійснювався. У свою чергу, в акті не вказано про те, що спірна земельна ділянка знаходиться чи не знаходиться у межах зеленої зони міста, у той час як згідно з фото-таблиць, долучених до акта, вбачається, що на спірній ділянці знаходяться зелені насадження. Крім цього, ураховуючи невстановлення меж ділянки в натурі (на місцевості) та проведення обстеження без залучення спеціаліста-землевпорядника (геодезиста), висновок суду про те, що спірна земельна ділянка не знаходиться у межах територій місцевого руху є припущенням.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2025 року поновлено заступнику керівника Чернігівської обласної прокуратури строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (зазначено, що суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду: від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/2323/18, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 734/1560/20, від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц, від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20, від 23 липня 2024 року у справі № 621/1372/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 910/10049/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 621/989/20, від 12 грудня 2018 року у справі № 761/31121/14-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 761/1554/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 761/11593/13-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 495/6080/17-ц, від 30 червня 2021 року у справі № 495/6082/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 910/21329/17, від 13 вересня 2023 року у справі № 761/31121/14, від 19 лютого 2025 року у справі № 495/1259/21, від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 357/10226/19, від 05 квітня 2023 року у справі № 139/997/21, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 760/6713/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 604/797/21, від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2025 року відзивЧернігівської міської ради на касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури залишено без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що постановою бюро Чернігівського обкому КП України і виконкому Чернігівської обласної Ради депутатів трудящих № 861 від 08 вересня 1958 року «Про заходи до поліпшення охорони природи в області» затверджено список пам'ятників природи і заповідних місць на території області, згідно з додатком до якого значиться «Святе «Пролетарський гай» під містом Черніговом, старовинний заповідний гай, місце відпочинку трудящих».
Протоколом № 6 засідання виконкому обласної (промислової) ради депутатів трудящих від 28 березня 1964 року затверджено та взято на облік список ботанічних садів, парків-пам'ятників садово-паркової архітектури та інші пам'ятники природи, що знаходяться на території міст Чернігівської області, серед яких «Пролетарський гай» (південна околиця міста, біля автотраси Київ-Ленінград). Старовинний заповідний лісопарк з соснових, березових і дубових насаджень віком від 50 до 150 років, місце відпочинку (пункт 4).
Рішенням виконкому Чернігівської обласної ради депутатів трудящих № 303 від 10 червня 1972 року «Про віднесення пам'яток природи до певних категорій» згідно з новою класифікацією заповідних та інших територій вирішено віднести до парків-пам'яток і пам'яток природи місцевого значення природні об'єкти, серед яких в пункті 57 списку парків-пам'яток садово-паркового мистецтва і лісопарків місцевого значення по районах Чернігівської області (додаток до цього рішення) зазначено «лісопарк «Пролетарський гай», старовинний лісопарк з соснових, дубових і березових насаджень віком 50-150 років, місце відпочинку трудящих».
Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 27 грудня 1984 року № 454 «Про мережу територій та об'єктів природно-заповідного фонду області» затверджено мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду області. У пункті 56 переліку державних пам'яток природи місцевого значення (додатку до вказаного рішення) зазначено таке: «Паркові дуби, м. Чернігів, Пролетарський гай, південна частина». Рішенням цього ж Комітету від 28 серпня 1989 року № 164 вказане рішення скасовано.
Наказом директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації від 30 липня 2020 року затверджено положення про заповідне урочище місцевого значення «Святе».
Відповідно до копії охоронного зобов'язання, виданого Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації від 30 липня 2020 року № 23/23-548, відповідальним за збереження зазначеного заповідного об'єкту визначено Чернігівську міську раду.
11 травня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Чернігівського міського голови Атрошенка В. А. з заявою про надання йому дозволу як учаснику АТО на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,06 га на території Чернігівської міської ради біля садівничого товариства «Енергетик».
Згідно з підпунктом 4.3 пункту 4 рішення від 24 червня 2021 року № 9/VIII-17 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки біля садівничого товариства «Енергетик» орієнтовною площею 0,0600 га.
У витязі НВ-6315843002021 від 25 серпня 2021 року з Державного земельного кадастру про земельну ділянку зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 розташована біля садівничого товариства «Енергетик», цільове призначення - для індивідуального садівництва, категорія - землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до витягу з містобудівної документації від 03 грудня 2021 року № 01-08/733 Управлінням архітектури та містобудування Чернігівської міської ради зазначено, що земельна ділянка, щодо якої складено проект землеустрою про відведення її у власність ОСОБА_2 , розташована на території існуючих колективних садів (садівничих товариств) з перспективою їх реконструкцій під садибно-житлову забудову. Відповідно до плану дії обмежень за екологічними умовами, ця ділянка не належить до жодної з санітарно-захисних чи водоохоронних зон. Щодо плану дії обмежень за умовами охорони культурної спадщини, то вона входить до меж підзон ландшафту, що охороняється.
Рішенням сесії Чернігівської міської ради від 27 січня 2022 року № 16/VIII-13 передано безоплатну у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0600 га з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617, розташовану у м. Чернігові біля садівничого товариства «Енергетик», за результатами його звернення, на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та на виконання рішення Чернігівської міської ради від 01 грудня 2020 року № 2/VIII-26 «Про програму підтримки учасників АТО/ООС, членів їх сімей та сімей загиблих (померлих) учасників АТО/ООС - мешканців м. Чернігова на 2021-2023 роки», підпункту 4.3 пункту 4 рішення від 24 червня 2021 року № 9/VIII-17.
26 серпня 2023 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки.
14 вересня 2023 року між ОСОБА_3 (відчужувач) та ОСОБА_1 (набувач) укладено договір міни, відповідно до якого земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 передано ОСОБА_1 .
Право власності на земельну ділянку з 14 вересня 2023 року зареєстроване за ОСОБА_1 .
У інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку зазначено, що згадана земельна ділянка з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання - для індивідуального садівництва, площа - 0,06 га, розташована в м. Чернігів біля садівничого товариства «Енергетик». Паперова копія поземельної книги містить таку ж інформацію.
Згідно з відповіддю Чернігівської міської ради від 19 квітня 2024 року, наданої на запит Чернігівської обласної прокуратури від 19 квітня 2024 року № 55-77-3662ВИХ-24, надати викопіювання з співставленням території Генерального плану м. Чернігова щодо території земельної ділянки 7410100000:01:043:0617 управління архітектури та містобудування немає можливості, оскільки графічні матеріали Генерального плану м. Чернігова як електронний документ виконано без прив'язки до відповідних систем координат.
Згідно з інформацією Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» від 01 травня 2024 року № 5-346, земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 нанесено на матеріали Генерального плану м. Чернігова орієнтовно, відповідно до відкритих даних земельного кадастру. З урахуванням вказаного ця ділянка відповідно до Генерального плану м. Чернігова за функціональним призначенням потрапляє в межі територій вулиць місцевого руху та земельних насаджень загального користування, які призначені для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів, території земельних насаджень загального користування призначаються для повсякденного відпочинку населення і включають парки, сквери, сади, бульвари, міські ліси, лугопарки та інші спеціалізовані парки; будь-яке інше функціональне використання таких територій не передбачено.
Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 29 квітня 2024 року № 10-25-0.2-2565/2-24, наданої на запит Чернігівської окружної прокуратури від 19 квітня 2024 року № 55-77-3665ВИХ-24, до кадастрового плану, який є складовою частиною документації із землеустрою, що була підставою для реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 7410100000:01:043:0617, зазначено, що вона віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення (арк. 113 т. 1).
На схемах розташування земельної ділянки, виконаної інженером-землевпорядником ОСОБА_4 , земельні ділянки з кадастровими номерами 7410100000:01:043:0616, 7410100000:01:043:0617 розташовані на території урочища «Святе».
Відповідно до акта обстеження спірної земельної ділянки від 04 квітня 2025 року огляд земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 проведено візуально, винос її меж в натурі (на місцевості) не здійснювався. Територія цієї ділянки перебуває у вільному доступі, не огороджена, розміщення ділянки не обмежує суміжних землекористувачів використовувати їх власність, доступ забезпечено, на земельній ділянці дороги (проїзди) відсутні, відсутні тимчасові або капітальні споруди, відсутнє розпочате або закінчене будівництво.
У листі ДЕІ у Чернігівській області від 18 квітня 2025 року № 02/1159 вказано, що за опрацюванням шарів Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України земельні ділянки, серед яких і спірна, повністю розташовані в межах об'єкта природно-заповідного фонду України заповідне урочище місцевого значення «Святе», у північно-західній його частині. Проте, за опрацюванням кейсів Національного геопорталу НІГД вказані земельні ділянки частково розташовані в межах об'єкта природно-заповідного фонду України Заповідне урочище місцевого значення «Святе», у північно-західній його частині. Картографічні матеріали, які були складовими проекту створення урочища, в інспекції відсутні.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
У абзаці другому частини другої статті 178 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.
За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об'єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об'єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об'єктів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).
Згідно з частинами першою, третьою, четвертою, сьомою статті 20 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення. Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, у випадках: передачі земельної ділянки державної, комунальної власності відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»; консервації деградованих і малопродуктивних, техногенно забруднених земель; віднесення земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім віднесення їх до земельних ділянок для садівництва, зміни цільового призначення земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами). При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру. Зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу таких категорій, а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом «б» частини першої статті 150 цього Кодексу, - з Кабінетом Міністрів України.
У статті 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).
Відповідно до статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки. Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
У статті 29 вказаного Закону передбачено, що заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території заповідних урочищ забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів, видалення захаращеності та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку (стаття 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
До особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення. Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пункті «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України (пункту «г» частини першої та частини другої статті 150 ЗК України).
Отже, землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв'язку з формуванням на цих земельних ділянках об'єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності було можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (провадження № 12-9гс23) зробила висновки, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. У випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.
Верховний Суд у постановах від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/2323/18, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 734/1560/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20, від 23 липня 2024 року у справі № 621/1372/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 910/10049/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 621/989/20, на які посилався заявник у касаційній скарзі, зробив висновки, що до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що відповідає частині четвертій статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», при цьому неоформлення земель під об'єктом природно-заповідного фонду не змінює його цільового призначення як земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду, та не звільняє органи державної влади від обов'язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22), на яку посилається заявник, вказано, що:
«7.21. Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв'язку з формуванням на цих земельних ділянках об'єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.
7.52. Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, абзац п'ятий пункту 143)). Однак, беручи до уваги те, що оскаржені рішення органів місцевого самоврядування не стосуються ОСОБА_2 як останньої набувачки земельної ділянки, вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування, на підставі яких земельну ділянку було оформлено за ОСОБА_1, не призводять відновлення порушеного права територіальної громади міста Полтави. За таких обставин у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
7.53. Не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для усунення перешкод територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 517556 від 05 червня 2009 року, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід також відмовити (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21 пункт 151).
8.6. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати висновок, наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 911/2325/18 та вказати, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов'язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання прокурора на те, що апеляційний суд мав урахувати висновки щодо застосування положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року № 554/10377/16-ц і від 30 жовтня 2019 року № 554/8661/16-ц.
9.8. Відповідно до абзацу третього преамбули до Закону № 2456-XII природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Тому на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням (частина третя статті 7 цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша, друга статті 367 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
У справі, що переглядається:
заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом з метою захисту права власності держави на земельну ділянку, яка за його твердженням розташована на землях природно-заповідного фонду;
відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що проект землеустрою щодо організації меж території Заповідного урочища місцевого значення «Святе» не розроблений та не затверджений у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим неможливо достовірно встановити факт розташування спірної земельної ділянки в межах земель природно-заповідного фонду, а також відсутні докази встановлення щодо неї обмежень чи обтяжень;
в апеляційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури зазначав, що згідно з графічних схем, складених сертифікованим інженером-землевпорядником ПП «Елітзем» ОСОБА_4 , спірна земельні ділянка знаходиться у межах заповідного урочища місцевого значення «Святе; за інформацією Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» від 01 травня 2024 року № 5-346, земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 відповідно до Плану зонування території міста Чернігова відповідно до Генерального плану м. Чернігова, затвердженого рішенням Чернігівської міської ради від 25 грудня 2003 року, знаходиться у межах зони зелених насаджень загального користування на території вулиць місцевого руху;
залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд належним чином доводи апеляційної скарги не перевірив та не звернув увагу на те, що відповідно до статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» факт існування території чи об'єкта природно-заповідного фонду пов'язується з прийняттям уповноваженим органом рішення про його створення, а відсутність документації із землеустрою щодо встановлення меж такого об'єкта в натурі не змінює його правового статусу та не припиняє режиму особливої охорони земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду. Відсутність установлених у натурі меж заповідного урочища не може ототожнюватися з відсутністю самого об'єкта природно-заповідного фонду та не виключає можливості доведення розташування спірної земельної ділянки в його межах з урахуванням інших доказів у справі;
апеляційний суд не надав належної оцінки сукупності доказів, поданих прокурором на підтвердження доводів позову, зокрема матеріалам містобудівної документації, схемам розташування спірної земельної ділянки відносно території заповідного урочища; поза увагою апеляційного суду залишив і те, що у матеріалах справи відсутні докази зміни цільового призначення спірної земельної' ділянки та її виключення із земель природно-заповідного фонду.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Разом з тим, за обставинами цієї справи позов спрямований на усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Чернігова, яка не втратила володіння земельною ділянкою як специфічним об'єктом цивільних прав (земельною ділянкою на території об'єкта природно-заповідного фонду), у здійсненні права користування та розпорядження нею шляхом її повернення від ОСОБА_1 .
З огляду на те, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування не стосується ОСОБА_1 як останнього набувача спірної земельної ділянки, вимога прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської міської ради від 27 січня 2022 року, яким затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_2 , сама собою не приводить до відновлення порушеного права територіальної громади міста Чернігова.
Для вирішення питання про належність права власності на спірну земельну ділянку та усунення перешкод територіальній громаді у користуванні та розпорядженні нею також не є необхідним оспорювання всього ланцюга правочинів щодо цього майна, відповідних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припиняти такі права на земельну ділянку.
Тому у задоволенні позову в цій частині судам належало відмовити саме з мотивів обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу.
Оскільки апеляційний суд доводи апеляційної скарги по суті належним чином не перевірив, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог прокурора про усунення перешкод у здійсненні територіальною громадою міста Чернігова права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення і скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, постанову апеляційного суду в цій частині належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду та частково рішення суду першої інстанції ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту рішення Чернігівської міської ради, визнання недійсними договорів, скасування рішень про державну реєстраціюз одночасним припиненням права приватної власності змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині постанову апеляційного суду скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).
Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 жовтня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури про визнання незаконним та скасування пункту рішення Чернігівської міської ради, визнання недійсними договорів, скасування рішень про державну реєстрацію з одночасним припиненням права приватної власностізмінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 травня 2025 року в частині вирішення позовних вимог керівника Чернігівської обласної прокуратури про повернення земельної ділянки та скасування її державної реєстрації скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Чернігівського апеляційного суду від 12 травня 2025 року в скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко