01 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 917/462/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес»
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 (головуюча - Хачатрян В. С., судді - Россолов В. В., Склярук О. І.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроойлтрейд»
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес»
про стягнення 2 989 613,56 грн
(за участю представників: позивача - Козел М.В., Непомнящий Я.В.; відповідача - Машков К.Є.)
Історія справи
Обставини справи, встановлені судами
1. 18.05.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроойлтрейд» (далі - ТОВ «Агроойлтрейд», поклажодавець, позивач) та Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (далі - СТОВ «Прогрес», зберігач, відповідач) уклали договір зберігання №18-05/20 (далі - договір), за умовами якого зберігач зобов'язується зберігати та повернути у схоронності, на першу вимогу поклажодавця, майно, найменування, вартість та кількість якого вказується в актах прийому-передачі.
2. За умовами договору:
- вартість послуг зберігання складає 500 грн за один календарний місяць (пункт 2.1); поклажодавець розраховується зі зберігачем за збереження майна щомісячно, відповідно до рахунку, що надається зберігачем (пункт 2.2);
- відомості про об'єкти зберігання наводяться в акті прийому-передачі майна на зберігання, без якого цей договір не вступає в силу (пункт 3.1);
- зберігач зобов'язується прийняти майно на збереження в день підписання акта прийому-передачі майна та забезпечити його схоронність (пункт 3.2);
- поклажодавець відповідає за всі можливі втрати чи пошкодження майна до моменту передачі його на збереження за актом прийому-передачі майна (пункт 3.3).
- зберігач несе відповідальність за втрату або ушкодження майна поклажодавця, що знаходиться у зберігача, незалежно від причини ушкодження або втрати, з моменту одержання майна від поклажодавця до закінчення його зберігання (підпункт 4.1.5);
- договір діє до 30.092.2020 (пункт 6.1)
- поклажодавець має право в будь-який час забрати все передане на зберігання майно, а цей договір розірвати достроково, повідомивши про це зберігача за п'ять днів у письмовій формі (пункт 6.2).
3. За актом приймання-передачі № 1 ТОВ «Агроойлтрейд» передало, а СТОВ «Прогрес» прийняло на зберігання паливні гранули (пелети) з лушпиння соняшника загальною масою 591 040 кг.
4. Матеріали справи містять товарно-транспортні накладні про отримання СТОВ «Прогрес» паливних гранул (пелет) з лушпіння соняшника загальною масою 591040 кг у період з 17.05.2020 по 06.06.2020.
5. Відповідач виставив позивачу рахунок на оплату послуг зберігання за договором від 01.07.2020 № 33 на суму 1 628 грн, який останній оплатив 18.08.2020.
6. 12.10.2020 за договором поставки № 12-10/20 позивач продав відповідачу 100 тон пелет з лушпиння соняшника зі складу майна, переданого на зберігання, що підтверджується видатковою накладною від 28.10.2020 № 65 та специфікацією № 1 від 01.10.2020.
7. Згідно з експертним висновком Запорізької Торгово-промислової палати від 02.02.2022 №ОИ-859 середньо ринкова вартість пелет з лушпиння соняшника станом на грудень 2021 року складає 6088,33 гривень за 1 тону.
8. Позивач 05.03.2024 та 17.04.2024 направив відповідачу вимоги про повернення переданих на зберігання 491 040 кг пелет, а у разі неможливості повернення - відшкодувати їх вартості в сумі 2 989 613,56 грн.
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
9. ТОВ «Агроойлтрейд» звернулось до суду з позовом до СТОВ «Прогрес» про стягнення 2 989 613,56 грн.
10. У позові посилається на те, що відповідач після закінчення строку зберігання не повернув пелети в кількості 491 040 кг, не зважаючи на неодноразові вимоги позивача, а тому зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки в розмірі середньо-ринкової вартості неповернутих за договором пелет станом на грудень 2021 року.
Узагальнений зміст та обґрунтування прийнятих у справі судових рішень
11. Справа розглядалась судами неодноразово.
12. Господарський суд Полтавської області рішенням від 21.05.2025 позов задовольнив.
13. Зазначив, що позивач довів факт передачі на зберігання відповідачу товару за договором, тоді як відповідач не надав доказів повернення цього товару позивачу після закінчення строку дії договору. За висновком місцевого господарського суду у діях відповідача наявний повний склад елементів господарського (цивільного) правопорушення, що є підставою для настання відповідальності останнього у вигляді відшкодування завданих збитків.
14. Суд першої інстанції відхилив заперечення відповідача з приводу того, що він не приймав майна на зберігання, зазначивши, що останній не вчинив дій з організації процедури повернення залишку майна, що позбавило позивача можливості реалізувати своє право на його отримання зі зберігання та спричинило для нього збитки у розмірі вартості неповернутого зберігачем майна.
15. Східний апеляційний господарський суд постановою від 21.08.2025 рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову з підстав не доведення позивачем факту передачі майна на зберігання за договором.
16. Верховний Суд постановою від 04.12.2025 постанову суду апеляційної інстанції скасував з направленням справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду.
17. За результатом нового розгляду Східний апеляційний господарський суд постановою від 16.02.2026 рішення суду першої інстанції залишив без змін.
18. Апеляційний суд встановив, що наявні у справі докази в сукупності підтверджують факт отримання відповідачем товару за договором на зберігання. Зокрема, суд встановив, що особа, яка приймала товар на складі в селі Тарасівка Гребенківського району Полтавської області та підписувала товарно-транспортні накладні від імені відповідача є працівником відповідача. Водночас відсутні докази ініціювання відповідачем процедури повернення на вимогу позивача залишків переданого на зберігання майна. Відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 2 989 613,56 грн збитків.
Касаційна скарга
19. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції від 16.02.2026, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
20. При встановленні обставини отримання відповідачем товару на зберігання суд апеляційної інстанції порушив статті 79, 86 ГПК України щодо стандарту доказування «вірогідність доказів», без урахування висновків Верховного Суду у постановах від 04.12.2025 у справі №917/462/25, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 22.02.2022 у справі № 904/6293/20, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20. Так, СТОВ «Прогрес» надало апеляційному суду докази, які підтверджують, що відповідач не отримував товар за договором, що були більш вірогідними, ніж докази, подані ТОВ «Агроойлтрейд» на підтвердження обставини отримання відповідачем товару.
21. Суд прийняв рішення на підставі недопустимих доказів - товарно транспортних накладних, які є підробленими, оскільки підписані від імені відповідача невідомою особою.
Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу
22. Проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції законними та обґрунтованими, погоджується з викладеними в судових рішеннях мотивами судів.
Позиція Верховного Суду
23. Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційної скарги тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження.
24. Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, які відповідають вимогам абзацу 2 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою у цій частині на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
25. Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України випливає, що оскарження судових рішень з зазначеної підстави може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
26. Отже, для касаційного перегляду судових рішень з цієї підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів.
27. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
28. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
29. Так, у касаційній скарзі (пункт 20 постанови) відповідач посилається на загальні висновки Верховного Суду у відповідних справах про застосування статті 79 ГПК України, зміст якої відтворює стандарт доказування «вірогідність доказів». Також відповідач цитує в тексті касаційної скарги окремі абзаци з тексту постанов Верховного Суду, які стосуються загальних процесуальних засад щодо дослідження та оцінки судами доказів.
30. Проте правовідносини у вказаних справах, на які посилається скаржник, є неподібними із правовідносинами у справі, що розглядається, оскільки в кожній із наведених справ Верховний Суд сформував відповідні висновки про дотримання стандартів доказування в залежності від конкретного предмета та підстав позову та встановлених судами фактичних обставин справ.
31. Суд касаційної інстанції вважає доцільним звернути увагу скаржника на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц вказала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.
32. Верховний Суд зауважує, що суть доводів відповідача, які підкріплені відповідним цитуванням загальних висновків Верховного Суду про застосування норм ГПК України, не стосується питань права або правозастосування, а зводиться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлення інших фактичних обставин справи. Втім, зазначене виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.
33. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
34. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про неподібність наведених скаржником справ зі справою, що переглядається, з огляду на суттєву відмінність змісту правових відносин, фактичних обставин справи та доказової бази, характеру спірних правовідносин, а тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.
35. Таким чином, визначений відповідачем виключний випадок для касаційного перегляду судового рішення не підтвердився.
36. Стосовно доводів відповідача про ухвалення постанови суду апеляційної інстанції на підставі недопустимих доказів, Верховний Суд зазначає таке.
37. Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
38. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина 2 статті 73 ГПК України).
39. Відповідно до статті 77 ГПК України («допустимість доказів») обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
40. Допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.
41. Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
42. Відповідно до положень пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.
43. У той же час відповідач не зазначив наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання оцінених судом доказів (товарно транспортних накладних) саме недопустимими. Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до необхідності вирішення питання щодо належності доказів, тобто переоцінки їх змісту (зокрема щодо встановлення особи, яка підписала такі документи від імені відповідача), що виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.
44. Таким чином відповідач помилково ототожнює правила належності та допустимості доказів, не враховуючи, що відповідно до частини другої статті 86 ГПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
45. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Отже, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії»).
46. За наведеного доводи скаржника про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України, Верховний Суд визнає безпідставними і відхиляє.
47. Стосовно інших доводів касаційної скарги відповідача, зокрема ненадання судом апеляційної інстанції оцінки всім доказам та фактичним обставинам справи щодо добросовісності ТОВ «Агроойлтрейд», то вони підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції не розглядаються.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
48. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.
49. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
50. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
51. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо задоволення позову, в зв'язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови.
52. Крім цього, Верховний Суду ухвалою від 18.03.2026 зупинив виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 і рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2025.
53. Відповідно до частини 3 статті 332 ГПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
54. З огляду на результат касаційного перегляду судового рішення виконання постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягає поновленню.
Розподіл судових витрат
55. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 у справі № 917/462/25 залишити без змін.
3. Поновити виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 і рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2025 у справі № 917/462/25.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.