02 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/3595/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О.О.
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А
та представників:
позивача - Бірюков А. О.
відповідача - Король І. П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Віра"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 (головуючий - Демидова А. М., судді Владимиренко С. В., Ходаківська І. П.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 (суддя - Трофименко Т. Ю.)
у справі № 910/3595/25
за позовом Фермерського господарства "Віра"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСКА КАПІТАЛ"
про визнання частково недійсним договору та стягнення 2 988 355,00 грн
Короткий зміст позовних вимог
1. Фермерське господарство "Віра" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСКА КАПІТАЛ" про визнання недійсним пункту 8.3 додатку № 1 до договору фінансового лізингу № 180321/ФЛ-1303 від 18.03.2021 та стягнення з відповідача на користь позивача отриманої ним вартості предмета лізингу в розмірі 2 988 355,00 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що пункт 8.3 додатку № 1 до Договору не відповідає нормам законодавства, чинного на момент укладення Договору, а сплачені позивачем на погашення вартості предмета лізингу кошти у зв'язку з розірванням між сторонами вказаного Договору мають бути повернуті, оскільки лізингоодержувач не набув у власність предмет лізингу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що дії позивача, який уклав Договір із відповідачем у березні 2021 року, сплачував лізингові платежі, однак через чотири роки після укладення Договору і лише після відмови судами в задоволенні позовів про визнання недійсним Договору в цілому, а також про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису від 02.02.2024, почав стверджувати про невідповідність законодавству положень п. 8.3 додатку № 1 до Договору, не можуть вважатись добросовісними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
5. Фермерське господарство "Віра" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
6. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, постановах Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 911/3483/16, від 09.07.2018 у справі № 911/2449/17, від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17, від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20, від 22.04.2019 у справі № 357/15432/15-ц, від 25.02.2025 у справі № 907/257/23 (907/929/23) (у якій також містяться посилання на постанови Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 912/209/21 (912/1417/22), від 04.04.2024 у справі № 925/322/23 (925/875/23), від 15.05.2024 у справі № 925/233/23 (925/750/23), від 22.05.2024 справа № 905/221/23 (905/917/23), від 12.06.2024 у справі № 907/257/23 (907/929/23), від 20.06.2024 у справі № 904/4871/22 (904/2141/23), від 10.09.2024 у справі № 920/692/23 (910/8611/23), від 11.09.2024 у справах № 927/896/23 (910/7583/23) та № 908/2212/23 (908/3143/23), від 24.09.2024 у справі № 916/803/23 (916/2849/23), від 24.09.2024 у справі № 916/803/23 (916/2849/23), від 04.02.2025 у справі № 905/221/23 (905/917/23)), та ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 925/1387/22 (925/852/23).
7. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
Позиція інших учасників справи
8. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
9. Відповідно до умов договору фінансового лізингу № 180321/фл-1303 від 18.03.2021, укладеного між Фермерським господарством "Віра" як лізингоодержувачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕСКА КАПІТАЛ" як лізингодавцем, лізингодавець набуває у власність предмети лізингу: Жатка для збирання зернових JONE DEERE 630 R - 1 (одна) одиниця; Жатка для збирання кукурудзи OROSHAZA H 5900 - 1 (одна) одиниця; Жатка для збирання соняшнику SUNWORKER - 1 (одна) одиниця; Комбайн зернозбиральний JONE DEERE 9770 STS - 1 (одна) одиниця; Трактор колісний CASE IH MX 310 - 1 (одна) одиниця; Сівалка механічна HORSCH SPRINTER 6 ST - 1 (одна) одиниця; Візок для транспортування жатки BRUNS SW96Z0B - 1 (одна) одиниця.
10. Згідно з п.5.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 25.03.2021) загальна сума Договору лізингу становить 5 730 936,32 грн.
11. За положеннями підп.5.1.1, 5.1.2 п.5.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 25.03.2021) перший лізинговий платіж становить 1 722 580,17 грн; останній лізинговий платіж становить 218 991,20 грн.
12. Пунктом 5.2 Договору встановлено строк лізингу - 33 місяці, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі предмета лізингу в лізинг.
13. Статтею 2 додатку № 1 до Договору "Загальні правила фінансового лізингу" визначено лізингові та інші платежі, а також порядок розрахунків, зокрема, відповідно до п.2.1 додатку № 1 до Договору лізингоодержувач за надане йому право володіння та користування предметом лізингу на умовах лізингу зобов'язується сплачувати лізингодавцю періодичні лізингові платежі згідно з Графіком лізингових платежів (додаток № 3 до Договору лізингу), а також інші платежі, вказані в Договорі лізингу.
14. У п.11.2, 11.3 додатку № 1 до Договору встановлено, що строк лізингу розпочинається з дати підписання акта приймання-передачі предмета лізингу в лізинг, а закінчення строку лізингу вказується у Графіку лізингових платежів.
15. Пунктом 7.1 додатку № 1 до Договору передбачено, що право власності (розпорядження) на предмет лізингу протягом строку дії Договору лізингу належить лізингодавцю. Лізингоодержувач протягом строку дії Договору лізингу має право тимчасового володіння та користування предметом лізингу.
16. Згідно з пунктом 7.3 додатку № 1 до Договору після закінчення строку лізингу та за умови належного виконання лізингоодержувачем Договору лізингу, зокрема, відсутності заборгованості зі сплати лізингових та інших платежів, в тому числі неустойки (штрафу, пені), предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувача.
17. Пунктом 2.8 додатку № 1 до Договору встановлено обов'язок лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі згідно з Графіком лізингових платежів і незалежно від виставлення та отримання рахунків лізингодавця.
18. Пунктом 2.13 додатку № 1 до Договору передбачено, що у випадку дострокового припинення Договору лізингу з будь-яких підстав, незавершений лізинговий період оплачується лізингоодержувачем в повному обсязі.
19. Відповідно до пункту 8.1 додатку № 1 до Договору лізингодавець вправі відмовитися від Договору лізингу в односторонньому порядку, без відшкодування лізингоодержувачу будь-якої шкоди, що виникла внаслідок відмови, зокрема, у випадку, якщо прострочення лізингоодержувача зі сплати лізингових платежів (хоча б одного місячного лізингового платежу) або зі сплати неустойки (штрафів, пені), передбачених Договором лізингу, перевищує 30 календарних днів, при цьому, під простроченням розуміється в тому числі неповна сплата (підп.8.1.5 п.8.1 додатку № 1 до Договору).
20. Пунктом 8.3 додатку № 1 до Договору встановлено, що у разі припинення Договору лізингу з причин, вказаних в п.п.8.1.4 - 8.1.15 цих Правил, лізингоодержувач зобов'язується повністю сплатити всю заборгованість за Договором лізингу, зокрема, зі сплати лізингових платежів та інших платежів, неустойки, відшкодування шкоди, в тому числі, понесеної лізингодавцем, у результаті такого припинення Договору лізингу.
21. При настанні випадків, передбачених п.п.8.1.4 - 8.1.15 цих Правил та/або невиконанні умов, вказаних у п.8.3 цих Правил, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача повернення йому предмета лізингу/вилучити предмет лізингу. В такому разі лізингоодержувач зобов'язується протягом 1 (одного) дня з дати отримання повідомлення від лізингодавця доставити предмет лізингу в належному стані з урахуванням нормального зносу, до місця, визначеного лізингодавцем п.8.4 додатку № 1 до Договору.
22. Згідно з пунктом 11.1 додатку № 1 до Договору, Договір лізингу й додатки (крім додатку № 4) набирають чинності з моменту їх підписання сторонами, скріплення печатками (за наявності) та діють до повного виконання зобов'язань.
23. Додатком № 2 до Договору є Специфікація предмета лізингу, якою визначено найменування предмета лізингу, його вартість та інші характеристики.
24. Додатком № 3 до Договору є Графік лізингових платежів, в якому сторони погодили, що позивач здійснює щомісячно у період 20.04.2021 - 20.12.2023 оплату лізингових платежів у загальній сумі 4 166 700,00 грн, відсотків у загальній сумі 1 564 236,32 грн, всього - 5 730 936,32 грн (в редакції додаткової угоди № 1 від 25.03.2021).
25. На виконання умов Договору 25.03.2021 сторонами підписано акт приймання-передачі до Договору, за яким відповідач передав, а позивач отримав у користування визначені в даному акті предмети лізингу, а саме: Сівалку механічну HORSCH SPRINTER 6 ST вартістю 336 700,00 грн з ПДВ; Жатку для збирання кукурудзи OROSHAZA H 5900 вартістю 250 000,00 грн з ПДВ; Комбайн зернозбиральний JONE DEERE 9770 STS вартістю 2 200 000,00 грн з ПДВ; Жатку для збирання зернових JONE DEERE 630 R вартістю 140 000,00 грн з ПДВ; Жатку для збирання соняшнику SUNWORKER вартістю 140 000,00 грн з ПДВ; Трактор Колісний CASE IH MX 310 вартістю 1 000 000,00 грн з ПДВ; Візок для транспортування жатки BRUNS SW96Z0B вартістю 100 000,00 грн з ПДВ.
26. Загальна вартість предметів лізингу за вказаним Актом склала 4 166 700,00 грн.
27. 02.02.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Обертун С. М. було вчинено виконавчий напис (зареєстрований в реєстрі за № 107) про вилучення у боржника (лізингоодержувача) - Фермерського господарства "Віра" на користь стягувача (лізингодавця) - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСКА КАПІТАЛ" предмета фінансового лізингу залишковою вартістю 1 419 780,30 грн з ПДВ, який був переданий лізингоодержувачу лізингодавцем у платне володіння та користування на підставі договору фінансового лізингу № 180321/фл-1303 від 18.03.2021, а саме: Трактора Колісного CASE IH MX 310; Комбайна зернозбирального JONE DEERE 9770 STS; Сівалки механічної HORSCH SPRINTER 6 ST; Жатки для збирання кукурудзи OROSHAZA H 5900; Жатки для збирання зернових JONE DEERE 630 R; Жатки для збирання соняшнику SUNWORKER; Візка для транспортування жатки BRUNS SW96Z0B, у зв'язку з несплатою лізингових платежів, починаючи з 20.10.2022.
28. У вказаному виконавчому написі нотаріуса також зазначено, що договір фінансового лізингу № 180321/фл-1303 від 18.03.2021 достроково припинено (розірвано) з 02.02.2024 на підставі підп.8.1.5 п.8.1 Договору та ст.651 ЦК України за ініціативою стягувача (лізингодавця). Визначено, що предмет фінансового лізингу підлягає поверненню/вилученню у зв'язку з несплатою лізингових платежів, у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса відповідно до вимог чинного законодавства.
29. За вказаним виконавчим написом приватним виконавцем виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьовою Т. В. було відкрито виконавче провадження № 74141876.
30. 04.09.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьовою Т. В. у ВП № 74141876 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.6 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з відсутністю у позивача (боржника) визначеного виконавчим документом майна, яке він за цим виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі, а саме: жатки для збирання соняшнику SUNWORKER, заводський номер 20161903, 2016 року випуску, якої не виявлено у боржника при здійсненні виконавчих дій.
31. У постанові приватного виконавця від 04.09.2024 у ВП № 74141876 вказано, що в процесі здійснення виконавчого провадження заходами приватного виконавця частково виконано виконавчий документ, вилучено у боржника та передано стягувачу предмети фінансового лізингу, зазначені у виконавчому документі, а саме: 1. трактор колісний CASE IH MX 310; 2. комбайн зернозбиральний JONE DEERE 9770 STS; 3. сівалку механічну HORSCH SPRINTER 6 ST; 4. жатку для збирання кукурудзи OROSHAZA H 5900; 5. жатку для збирання зернових JONE DEERE 630 R; 6. візок для транспортування жатки BRUNS SW96Z0B.
32. Звертаючись із позовом у даній справі, Фермерське господарство "Віра" послалось на те, що ним на виконання Договору, який розірвано (припинено) з 02.02.2024, сплачено відповідачу суму погашення вартості предмета лізингу в розмірі 2 988 355,00 грн, які підлягають відшкодуванню позивачу у зв'язку з ненабуттям ним у власність предметів лізингу за Договором. При цьому, позивач вказав про наявність підстав для визнання недійсним п.8.3 додатку № 1 до Договору як такого, що суперечить вимогам законодавства, чинного на момент укладання Договору. Позивач вважає, що укладений між сторонами Договір є змішаним договором оренди та купівлі-продажу, а передбачені цим Договором платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна в майбутньому у власність. Відтак, за доводами позивача, визначене в п.8.3 додатку № 1 до Договору право отримання відповідачем суми погашення вартості предмета лізингу в даному випадку відсутнє. Крім того, на переконання позивача, визнання п.8.3 додатку № 1 до Договору недійсним є самостійною підставою для стягнення з відповідача сплачених ним коштів вартості предмета лізингу в розмірі 2 988 355,00 грн у порядку ст.1212 ЦК України.
33. Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що п.8.3 додатку № 1 до Договору не суперечить нормам матеріального права, оскільки не містить зобов'язання позивача щодо сплати всіх лізингових платежів до кінця строку дії Договору, а лише заборгованості, яка утворилася до припинення Договору, що відповідає вимогам чинного законодавства та судовій практиці.
Позиція Верховного Суду
34. Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Віра" в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
35. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
36. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
37. Так, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник, зазначає про застосування судами попередніх інстанцій норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зазначених у пункті 6 цієї постанови.
38. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
39. Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
40. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
41. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
42. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, з-поміж яких змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
43. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
44. Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
45. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
46. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
47. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
48. Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
49. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
50. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення у цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що спір у даній справі виник із приводу того, що п.8.3 додатку № 1 до Договору, на думку позивача, суперечить законодавству, оскільки передбачає обов'язок лізингоодержувача сплатити повністю всю заборгованість за Договором лізингу у разі припинення Договору з причин, визначених у п.п.8.1.4 - 8.1.15 додатку № 1 до Договору.
51. Суди попередніх інстанцій зазначили, що з аналізу умов пунктів 2.13, 8.1 та 8.3 додатку № 1 до Договору слідує, що у разі припинення Договору сплаті підлягає заборгованість, що утворилася до його припинення, тоді як решта несплаченої вартості предмета лізингу сплаті не підлягає, що в свою чергу узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними в постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5426/19. Позивач, уклавши спірний Договір, схвалив та прийняв його умови до виконання, та в подальшому на відповідних ухвалених та узгоджених умовах такого правочину ним здійснювалось виконання цього Договору, зокрема, шляхом визначення та прийняття предмета лізингу, здійснення лізингових платежів, як це визначено Договором. При цьому судами встановлено, що укладений між сторонами Договір містить усі необхідні умови, притаманні саме цьому виду договорів, а його умови відповідають чинному законодавству. З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що при укладанні Договору не було порушено приписів статей 203, 215 ЦК України, такий правочин відповідає вимогам чинного законодавства, у подальшому виконання умов Договору було схвалено позивачем шляхом його підписання, прийняття відповідних прав та зобов'язань за укладеним правочином і їх подальшої реалізації.
52. При цьому суди встановили, що відповідач неодноразово звертався до Фермерського господарства "Віра" з листами-вимогами про сплату лізингових платежів та в грудні 2023 року звернувся з листом-вимогою про повернення предмета лізингу за Договором, які в добровільному порядку позивачем виконано не було, у зв'язку із чим 02.02.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Обертун С. М. було вчинено виконавчий напис про вилучення у позивача на користь відповідача предметів лізингу за Договором.
53. Також суди попередніх інстанцій встановили, що у межах справи № 912/510/24 Фермерським господарством "Віра" було оскаржено виконавчий напис від 02.02.2024, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Обертун С. М., зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 107, за результатами розгляду якої рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 04.06.2024 у справі № 912/510/24, яке згідно з даними з Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 05.07.2024, у задоволенні позову Фермерського господарства "Віра" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСКА КАПІТАЛ" про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису від 02.02.2024, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Обертун С. М., зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 107, відмовлено.
54. Окрім того, Фермерське господарство "Віра" зверталось до суду з позовом про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 180321/ФЛ-1303 від 18.03.2021 з підстав укладення вказаного Договору керівником позивача з перевищенням повноважень, без схвалення господарства та у зв'язку з відсутністю у відповідача ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 у справі № 910/2800/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що Договір укладений керівником позивача з перевищенням повноважень, однак відсутні підстави вважати, що відповідач знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника позивача, а отримання позивачем коштів від відповідача і подальша сплата лізингових платежів, невжиття будь-яких заходів членами господарства з припинення Договору свідчать про його схвалення позивачем, крім того, відповідач мав відповідну ліцензію, тому відсутні підстави для визнання Договору недійсним та для витребування майна у відповідача на користь позивача.
55. Відтак, при розгляді даної справи суди врахували, що Договір лізингу не було визнано недійсним повністю або частково, а тому його умови є обов'язковими для виконання сторонами.
56. При цьому судами також враховано і те, що позивачем не було повернуто відповідачу усіх предметів лізингу. Як зазначив відповідач, на підставі акта вилучення та передачі майна від 13.02.2024 обумовлені Договором предмети лізингу було вилучено у позивача, крім одного - жатки для збирання соняшнику SUNWORKER, заводський номер 20161903, 2016 року випуску, яка досі перебуває у володінні позивача, чого останнім не було спростовано.
57. Відтак, зважаючи на встановлені обставини справи, враховуючи положення чинного законодавства, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним п.8.3 додатку № 1 до Договору. Також суди виснували про відсутність правових підстав для задоволена й вимоги позивача про стягнення з відповідача отриманої ним вартості предмета лізингу у розмірі 2 988 355,00 грн, оскільки така вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним пункту Договору.
58. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.
59. Так, у справі № 904/5726/19, що переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про фінансовий лізинг в частині оплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості. Позивач зазначав, що договір фінансового лізингу є розірваним на підставі односторонньої відмови лізингодавця, однак об'єкт лізингу відповідач не повернула, у зв'язку з чим просив стягнути з останньої заборгованість з лізингових платежів, а також платежів за фактичне користування об'єктом лізингу після припинення дії договору.
60. У справі № 911/3483/16 предметом розгляду були вимоги лізингодавця до лізингоодержувача про стягнення основної заборгованості за договором про фінансовий лізинг, плати за фактичний час користування об'єктом лізингу, збитків, 3% річних, інфляційних втрат за невиконання лізингоодержувачем умов договору в частині сплати лізингових платежів до моменту, коли договір було розірвано за ініціативою лізингодавця, а також в частині не повернення предмета лізингу після припинення договору.
61. У справі № 911/2449/17 розглядались вимоги лізингодавця до поручителя нового лізингоодержувача про стягнення заборгованості, штрафних санкцій, збитків та інших платежів за договором фінансового лізингу, від якого лізингодавець відмовився, з посилання на невиконання новим лізингоодержувачем зобов'язань з оплати лізингових платежів за контрактом, що призвело до виникнення боргу по їх сплаті.
62. У справі № 910/10191/17 предметом спору були вимоги лізингоодержувача до лізингодавця та нового кредитора за договором про відступлення права вимоги за договором фінансового лізингу про стягнення сплачених лізингових платежів з посиланням на те, що лізингоодержувач сплатив усі платежі, однак у власність предмет лізингу не отримав через його викрадення після повної оплати, натомість право власті на предмет лізингу перейшло до страхової компанії, тому лізингоодержувач має право вимагати від лізингодавця повернення сплаченого відповідно до ст. 693 ЦК України. У цій справі Верховний Суд навів правовий висновок щодо питання застосування ст. 13 Закону № 723/97-ВР та ст. 809 ЦК України за інших фактичних обставин та за відсутності факту розірвання договору й встановив відсутність підстав для задоволення позовних вимог;
63. У справі № 904/2357/20 лізингоодержувач заявив про визнання недійсними пунктів договорів фінансового лізингу, згідно з якими в разі дострокового розірвання договору, сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають, та про стягнення з лізингодавця коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу. У цій справі апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції саме в частині визнання недійсними пунктів договорів, рішення в частині визначення суми коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу, змінив. Предметом касаційного перегляду були судові рішення в частині стягнення коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу, в іншій частині (щодо визнання недійсними пунктів договорів щодо утримання лізингодавцем на свою користь сум, сплачених як лізингові платежі та авансовий платіж, у разі дострокового розірвання правочину) судові рішення касаційним судом не переглядались.
64. У справі № 357/15432/15-ц предметом спору були вимоги лізингодавця до лізингоодержувача та його поручителя про стягнення заборгованості зі сплати лізингових платежів, а також трьох процентів річних, процентів за користування чужими грошовими коштами, пені та інфляційних втрат, нарахованих після розірвання договору. Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати лізингових платежів, а також трьох процентів річних, процентів за користування чужими грошовими коштами, пені та інфляційних втрат, які є похідними від основного зобов'язання, оскільки така заборгованість нарахована після розірвання договору. Таких висновків суд дійшов із встановлених апеляційним судом обставин про те, що відповідно до пункту 6.18 загальних умов, у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою ТОВ "Порше Лізинг Україна" лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу. Верховний Суд у цій справі залишив без змін судові рішення, якими в позові було відмовлено, та з посиланням на статті 655, 692 Цивільного кодексу України зазначив, що наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Тобто у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об'єкту лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача у зв'язку з припиненням зустрічного зобов'язання лізингодавця по переданню у майбутньому об'єкта лізингу у власність.
65. Так, Суд зазначає, що висновки Верховного Суду у наведених справах (пункти 59-64 цієї постанови) стосуються правовідносин, які визначально різняться фактичними обставинами справи та підставами позовів, тобто рішення у справах ухвалені за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, а відтак вказані скаржником для порівняння судові рішення не є релевантними до обставин цієї справи.
66. У справі № 905/1227/17 предметом спору були вимоги про визнання недійсним на майбутнє договору оренди, на обґрунтування позовних вимог позивач посилався на ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту", ч.2 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та вказував на незаконну передачу в оренду приміщень державного навчального закладу для здійснення діяльності, що не пов'язана з навчально-виховним процесом. У цій справі прокурор наголошував, що спірне майно державної форми власності, за цільовим призначенням повинно використовуватися для забезпечення громадян можливістю здобуття повної загальної середньої освіти та дошкільної освіти, задоволення їх потреб у навчальному та виховному процесах, реалізації здібностей, таланту, проте спірне майно фактично використовується суб'єктом господарювання для задоволення особистих потреб та одержання прибутку. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спірний договір оренди укладений з порушенням вимог чинного законодавства про освіту, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним за приписами ст.ст.203, 215 ЦК України. На думку Великої Палати Верховного Суду, порушення інтересів держави полягає в незаконному, нецільовому використанні приміщення навчально-виховного комплексу не за його цільовим призначенням та, що спірний договір оренди укладений з порушенням вимог чинного законодавства про освіту, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним за приписами ст.ст.203, 215 ЦК України.
67. Наведене очевидно свідчить про те, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справі № 905/1227/17 були зроблені в інших, ніж у цій справі правовідносинах, зокрема за відмінних підстав позову та правового регулювання спірних правовідносин, а також за відмінних встановлених судами фактичних обставин справи.
68. Щодо посилань скаржника на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 925/1387/22 (925/852/23) Суд зазначає таке.
69. Так у пункті 18 вказаної ухвали зазначено, що 25.02.2025 КГС ВС ухвалив постанову у справі № 907/257/23 (907/929/23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг Брідж Альянс" до Банку про стягнення 1 400 000 грн лізингових платежів з відшкодування вартості предмета лізингу, які є сумою здійсненої позивачем попередньої оплати за відповідне майно, через одностороннє розірвання відповідачем договору лізингу.
У пунктах 8.7-8.11 цієї постанови КГС ВС виснував, зокрема, що за положеннями частини другої статті 693 ЦК України, які стали правовою підставою для позовних вимог у спірних правовідносинах, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
За змістом Закону України "Про фінансовий лізинг" сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, що може включатись до складу лізингових платежів (частина друга статті 16 цього Закону), яка у спірних правовідносинах визначена як частина відшкодування / сплати вартості предмета лізингу (пункти 1.4, 6.2.11 договору лізингу), є за своєю суттю частиною покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу після закінчення дії договору лізингу, тобто є оплатою предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який у подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність. Тож належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
У зв'язку ж із розірванням договору лізингу та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця у лізингоодержувача відсутній такий обов'язок. Тобто, ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, а саме те, що ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу (пункт 7.5), з моменту розірвання договору лізингу зобов'язання лізингодавця щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно, в лізингоодержувача припиняється зобов'язання щодо відшкодування вартості цього об'єкта (пункт 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
А тому оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом на передане в лізинг майно право власності залишається за лізингодавцем, то наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати предмета лізингу.
Ураховуючи викладене, імперативну норму частини другої статті 693 ЦК України щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання у власність товару (висновки Верховного Суду в постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20), яке (право) не залежить від причин та підстав, за яких продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не здійснив передачу товару покупцю; та встановлені судами у цій справі обставини, зокрема щодо досліджених, оцінених та проаналізованих судами умов укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, якими (пункт 6.2.4) не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу (пункт 3.4), Верховний Суд погодився з висновками судів в оскаржуваних судових рішеннях про правомірне посилання позивача на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу вимог до відповідача у спірних правовідносинах та щодо наявності підстав для повернення відповідачем заявленої до стягнення частини сплаченої позивачем викупної плати за надання об'єкта лізингу в майбутньому у власність позивачу.
Формулюючи ці висновки, Верховний Суд указав, що аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 912/209/21 (912/1417/22), від 04.04.2024 у справі № 925/322/23 (925/875/23), від 15.05.2024 у справі № 925/233/23 (925/750/23), від 22.05.2024 справа № 905/221/23 (905/917/23), від 12.06.2024 у справі № 907/257/23 (907/929/23), від 20.06.2024 у справі № 904/4871/22 (904/2141/23), від 10.09.2024 у справі № 920/692/23 (910/8611/23), від 11.09.2024 у справах № 927/896/23 (910/7583/23) та № 908/2212/23 (908/3143/23), від 24.09.2024 у справі № 916/803/23 (916/2849/23), від 24.09.2024 у справі № 916/803/23 (916/2849/23), від 04.02.2025 у справі № 905/221/23 (905/917/23) тощо, ухвалених за участі відповідача з тим же предметом позову - про стягнення сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об'єкта лізингу за договорами фінансового лізингу.
70. Наведене у пункті 69 цієї постанови скаржник дослівно цитує з пункту 18 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 925/1387/22 (925/852/23), зазначаючи по неврахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2025 у справі № 907/257/23 (907/929/23) (у якій міститься посилання на постанови Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 912/209/21 (912/1417/22), від 04.04.2024 у справі № 925/322/23 (925/875/23), від 15.05.2024 у справі № 925/233/23 (925/750/23), від 22.05.2024 справа № 905/221/23 (905/917/23), від 12.06.2024 у справі № 907/257/23 (907/929/23), від 20.06.2024 у справі № 904/4871/22 (904/2141/23), від 10.09.2024 у справі № 920/692/23 (910/8611/23), від 11.09.2024 у справах № 927/896/23 (910/7583/23) та № 908/2212/23 (908/3143/23), від 24.09.2024 у справі № 916/803/23 (916/2849/23), від 24.09.2024 у справі № 916/803/23 (916/2849/23), від 04.02.2025 у справі № 905/221/23 (905/917/23)), однак Верховний Суд зазначає, що у справі № 925/1387/22 (925/852/23) судові рішення ухвалені виходячи з встановлених судами у наведеній справі обставин, зокрема щодо досліджених, оцінених та проаналізованих судами умов укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, якими, за висновками судів, не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу. Тобто судові рішення у справі № 925/1387/22 (925/852/23) були ухвалені за відмінних встановлених фактичних обставин на підставі аналізу наданих сторонами доказів, що в свою чергу свідчить про неподібність правовідносин у наведеній скаржником справі в порівнянні зі справою, яка розглядається.
71. Разом з цим, Суд вважає абсолютно декларативними доводи касаційної скарги в частині цитування скаржником пункту 18 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 925/1387/22 (925/852/23) та зазначення постанов Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 912/209/21 (912/1417/22), від 04.04.2024 у справі № 925/322/23 (925/875/23), від 15.05.2024 у справі № 925/233/23 (925/750/23), від 22.05.2024 справа № 905/221/23 (905/917/23), від 12.06.2024 у справі № 907/257/23 (907/929/23), від 20.06.2024 у справі № 904/4871/22 (904/2141/23), від 10.09.2024 у справі № 920/692/23 (910/8611/23), від 11.09.2024 у справах № 927/896/23 (910/7583/23) та № 908/2212/23 (908/3143/23), від 24.09.2024 у справі № 916/803/23 (916/2849/23), від 24.09.2024 у справі № 916/803/23 (916/2849/23), від 04.02.2025 у справі № 905/221/23 (905/917/23) за відсутності належного обґрунтування порушення судами попередніх інстанцій конкретних норм права, з урахуванням встановлених фактичних обставин у цій справі.
72. Окрім цього Верховний Суд зауважує, що посилання скаржника на загальні висновки у наведених вище постановах Верховного Суду самі по собі не підтверджують неправильне застосування чи порушення судами норм матеріального та процесуального права, натомість такі посилання носять суто декларативний характер. Відтак вказана скаржником підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, також не підтвердилася.
73. Згідно з пунктом 5 частин першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
74. Зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Віра", в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
75. Щодо оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.
76. Обґрунтовуючи наведену підставу касаційного оскарження, скаржник, зокрема стверджує, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
77. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
78. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
79. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
80. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
81. Саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з'ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.
82. При цьому, Верховний Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не вдається до переоцінки доказів та встановлених на підставі їх обставин, оскільки дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
83. Так, зміст оскаржуваних рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судами обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень у цій справі.
84. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
85. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
86. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
87. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
88. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Віра", в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
89. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
90. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
91. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
92. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з чим касаційна скарга в частині оскарження рішення місцевого суду і постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Розподіл судових витрат
93. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Віра" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 у справі № 910/3595/25 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Віра" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 у справі № 910/3595/25 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 у справі № 910/3595/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О. М. Баранець
О. О. Мамалуй