01 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/2982/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Мачульський Г. М., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025
у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина"
до 1) Фонду державного майна України, 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державне підприємство "Рихальське",
про визнання незаконними та скасування наказів в частині включення до переліку об'єктів приватизації,
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" (далі - позивач, СТОВ "Батьківщина") звернулося до суду з позовом до Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - Відділення ФДМУ) про визнання незаконними та скасування наказів в частині включення до переліку об'єктів приватизації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що СТОВ "Батьківщина" у матеріально-правовому розумінні є кредитором Державного підприємства "Рихальське" (далі - ДП "Рихальське"), оскільки його кредиторські вимоги не пов'язані з наявністю чи відсутністю провадження у справі про банкрутство, а витікають з договірних зобов'язань. Позивач вважає, що оскільки ДП "Рихальське" володіє на праві постійного користування у складі єдиного майнового комплексу земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, наказ ФДМУ від 10.02.2025 № 209 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 "Про затвердження переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації" (зі змінами), та наказ Відділення ФДМУ від 20.02.2025 № 57, якими до переліку об'єктів приватизації включено єдиний майновий комплекс ДП "Рихальське", повинні бути визнані незаконними та скасовані, як такі, що суперечать вимогам частини сьомої статті 130 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Господарський суд міста Києва рішенням від 24.06.2025 позов задовольнив; визнав незаконним та скасував наказ ФДМУ від 10.02.2025 № 209 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 №1 "Про затвердження переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації" (зі змінами), в частині включення до переліку об'єктів приватизації, що підлягають приватизації, єдиного майнового комплексу ДП "Рихальське"; визнав незаконним та скасував наказ Відділення ФДМУ від 20.02.2025 № 57 "Про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного підприємства "Рихальське", в частині включення до переліку об'єктів приватизації, що підлягають приватизації, єдиного майнового комплексу ДП "Рихальське".
Північний апеляційний господарський суд постановою від 17.12.2025 скасував рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
СТОВ "Батьківщина" через підсистему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025, у якій просило скасувати оскаржувану постанову, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 залишити в силі.
Верховний Суд ухвалою від 20.01.2026 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою СТОВ "Батьківщина" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025.
Верховний Суд ухвалою від 11.03.2026 повідомив учасників справи, що судове засідання з розгляду касаційної скарги СТОВ "Батьківщина" відбудеться 08.04.2026 о 12:30.
До Верховного Суду 31.03.2026 засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 (далі - скаржник, ОСОБА_1 ) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025, у якій вона просить:
- поновити строк на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 у справі № 910/2982/25 за касаційною скаргою ОСОБА_1 ;
- касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 у справі № 910/2982/25 прийняти та відкрити касаційне провадження;
- здійснювати спільний розгляд цієї касаційної скарги та касаційної скарги СТОВ "Батьківщина" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 у справі № 910/2982/25;
- задовольнити цю касаційну скаргу, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 у справі № 910/2982/25 повністю скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 залишити в силі.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду касаційну скаргу ОСОБА_2 передано на розгляд колегії суддів у складі: Рогач Л. І. - головуюча, Мачульський Г. М., Могил С. К.
Колегія суддів зауважує, що у касаційній скарзі зазначено у додатках докази оплати судового збору за подачу касаційної скарги, однак відповідно до акта Верховного Суду від 31.03.2026 № 32.1-14/120 при розкриванні поштового відправлення (штриховий код 1170700203162), яке надійшло від ОСОБА_1 , не виявилось вказаних у додатку касаційної скарги доказів оплати судового збору за подачу касаційної скарги.
Щодо строку на касаційне оскарження
Відповідно до інформації на поштовому конверті та поштового штемпеля на описі вкладення у цінний лист касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 (повна постанова складена 22.12.2025) з додатками направлена до Суду 28.03.2026.
Скаржник у касаційній скарзі просить суд визнати причини пропуску строку на касаційне оскарження поважними та поновити його виходячи з того, що ОСОБА_1 не брала участі у розгляді справи № 910/2982/25 у судах попередніх інстанцій, а про існування цього спору та зміст оскаржуваної постанови Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 дізналася лише 03.03.2026 з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до частин першої, другої статті 288 ГПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, що оскаржується, або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Таким чином останнім днем строку на подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду є 12.01.2026.
Приписами частин другої, третьої статті 288 ГПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
Суд наголошує, що звернення з касаційною скаргою є суб'єктивною дією скаржника, який зацікавлений у касаційному перегляді судового рішення та залежить від його волевиявлення.
Згідно з частиною першою статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі спрямовані на своєчасне одержання судових рішень, а також якісну підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.
Отже, можливість поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується з наявністю поважних причин пропуску строку звернення зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків. Такі підстави мають бути об'єктивними і не можуть залежати від суб'єктивних чинників, якими керувався скаржник, та які призвели до пропуску строку на касаційне оскарження в даному випадку.
Лише факт подання скаржником заяви про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов'язком суду поновити цей строк, оскільки заява про поновлення строку для подання касаційної скарги з огляду на приписи статті 119 ГПК України повинна містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Частиною четвертою статті 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас у касаційній скарзі зазначено, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025, яким було скасовано спірні накази, повністю відповідало інтересам скаржника як працівника ДП "Рихальське" та не порушувало його прав. Натомість саме постановою суду апеляційної інстанції від 17.12.2025 було вперше вирішено питання про права та інтереси скаржника.
Колегія суддів зазначає, що твердження ОСОБА_1 про те, що рішення суду першої інстанції "повністю відповідало інтересам скаржника" суперечить її твердженню про те, що вона дізналася про спір у справі та про постанову суду апеляційної інстанції від 17.12.2025 з Єдиного державного реєстру лише 03.03.2026. Такі доводи Суд вважає суперечливими, сумнівними і такими, що не дають підстав визнати причини пропуску строку на звернення з касаційною скаргою у цій справі поважними.
Щодо права касаційного оскарження
У касаційній скарзі вказано, що скаржник не був особою, яка брала участь у справі, однак виникли обставини, які впливають на його права та законні інтереси, які порушуються оскаржуваною постановою, що зумовлює його звернення з цією касаційною скаргою.
Скаржник наголошує, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у цій справі, яким позов задоволено, було законним, обґрунтованим та ніяким чином не порушувало права скаржника, оскільки дозволяло захистити його право на приватизацію майна ДП "Рихальське" за статтею 25 ЗК України.
Як зазначено у касаційній скарзі, скасувавши рішення суду першої інстанції, саме судом апеляційної інстанції було допущено порушення прав скаржника, адже внаслідок реалізації спірних наказів і продажу єдиного майнового комплексу державного підприємства працівники підприємства залишаться без можливості реалізації передбачених законом прав на майно такого підприємства, в якому вони працювали десятиліттями.
З огляду на вказане, на підставі частини четвертої статті 287 ГПК України скаржник звертається до суду касаційної інстанції з цією скаргою, оскільки саме постановою суду апеляційної інстанції порушуються його права.
Відповідно до частини четвертої статті 287 ГПК України особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
Особа, яка звертається з касаційною скаргою за таких підстав насамперед повинна обґрунтувати, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов'язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов'язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.
Такі правові висновки є усталеними у практиці Верховного Суду та викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/9016/16, від 21.07.2020 у справі № 914/1971/18, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21, від 11.03.2024 у справі № 922/5628/14.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 виклала висновок, зокрема, щодо того, що процесуальний закон розмежовує випадки, коли "рішення суду може вплинути на права та обов'язки" особи (коли в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно цієї особи або ця особа може пред'явити вимоги до сторони) (частина друга статті 50, пункт 1 частини першої статті 267 ГПК України) і коли має місце "рішення суду про права, інтереси та (або) обов'язки особи" (пункт 4 частини третьої статті 277, частина четверта статті 287, пункт 3 частини першої статті 296, пункт 8 частини 1 статті 310 ГПК України).
За висновком Великої Палати у вказаній справі ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, процесуальний закон вважає неприпустимим, у зв'язку з чим це є обов'язковою підставою для скасування ухваленого рішення (пункт 4 частини третьої статті 277, пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України).
Відповідаючи на питання про те, що є рішенням суду про права, інтереси та (або) обов'язки особи, Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові звернула увагу на те, що висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки особи можуть міститись в мотивувальній та резолютивній частині рішення. Ці висновки мають різне значення.
Процесуальний закон містить норми, які забезпечують, аби судове рішення, ухвалене у справі, не було протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов'язкової сили.
Закон не встановлює механізму, який виключав би особу, яка не брала участь у справі, з-під дії судового рішення, якщо таке містить присуд про її права, інтереси та (або) обов'язки (стягує з неї кошти, зобов'язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо).
Однак процесуальний закон встановлює право на перегляд справи та оскарження судового рішення для особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки (частина перша статті 17 ГПК України).
Таким чином ОСОБА_1 звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою у цій справі всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові Великої Палати від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21, повний текст якої опублікований у Єдиному державному реєстрі судових рішень, що є відкритим для загального цілодобового доступу в мережі Інтернет.
Як зазначено вище, скаржник, посилаючись на частину четверту статті 287 ГПК України, відповідно до якої особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції, вказує, що натомість постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 порушуються його права.
Однак, такої підстави, як порушення судовим рішенням прав особи, для надання права оскарження судових рішень ГПК України не передбачає.
Суд також звертає увагу, що у касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким суд задовольнив позов СТОВ "Батьківщина" до ФДМУ та Відділення ФДМУ.
Разом з тим за приписами статті 310 ГПК України наслідком прийняття судом рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є скасування такого рішення з направленням справи на новий розгляд, про що скаржник не просить.
З вказаного вбачається, що доводи касаційної скарги спрямовані на заперечення суті судового рішення, а не на реалізацію права скаржника бути почутим, яке є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, що передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Щодо змісту касаційної скарги та зловживання процесуальними правами
Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ГПК України).
Пунктом 11 частини третьої статті 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Верховний Суд, досліджуючи касаційну скаргу ОСОБА_1 , встановив, що її текст і доводи ідентичні тексту і доводам касаційної скарги, поданої до суду ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) у цій справі, окрім доводів у касаційній скарзі ОСОБА_2 щодо відстрочення/розстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_1 не спрямовані на отримання правосуддя у спорі, який розглядається у межах справи № 910/2982/25, а своє право на звернення до касаційного суду з касаційною скаргою скаржник використовує в цілях затягування та перешкоджання розгляду справи.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
За змістом частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У частині другій цієї статті Кодексу наведено перелік дій, які суд може визнати зловживанням процесуальними правами, що суперечить завданню господарського судочинства, проте не встановлює виключного переліку дій, які можуть розцінюватися судом як зловживання правом.
Згідно пункту 1 частини другої статті 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Частиною третьою цієї статті визначено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Згідно з пунктом 5 частини п'ятої статті 13 ГПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, вчинення дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.
Основним критерієм для висновку про визнання дій зловживанням процесуальними правами є їх невідповідність завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, а саме перешкоджання судочинству.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
Відповідно до частини четвертої статті 43 ГПК України суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
З огляду на викладене, виходячи з наведених обставин та змісту поданої ОСОБА_1 касаційної скарги Суд кваліфікує такі дії ОСОБА_1 як такі, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи, а тому визнає ці дії зловживанням процесуальними правами, що зумовлює залишення без розгляду поданої у цій справі касаційної скарги та застосування до вказаної особи заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.
Статтею 131 ГПК України передбачено, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 135 ГПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 встановлено у розмірі 3328 грн.
Враховуючи диспозитивність змісту статей 43, 131, 135 ГПК України, Суд може вжити заходи процесуального примусу шляхом накладення штрафу не лише в процесі розгляду касаційної скарги, а й на стадії вирішення питання щодо відкриття касаційного провадження.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду у справі Шульга проти України від 02 грудня 2010 року № 16652/04) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (рішення Суду у справі Мусієнко проти України від 20 січня 2011 року № 26976/06).
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до ОСОБА_1 заходу процесуального примусу за зловживання процесуальними правами та, зважаючи на характер дій скаржника та обставини їх вчинення, застосовує захід у вигляді штрафу у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 3328 грн.
Крім того, Суд звертає увагу, що у цій справі до Суду надійшло три касаційні скарги: від ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як осіб, які не брали участі у справі, текст і доводи яких ідентичні, окрім доводів у касаційній скарзі ОСОБА_2 щодо відстрочення/розстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги. Така кількість однакових касаційних скарг свідчить про умисні повторювані дії вказаних осіб, які спрямовані на перешкоджання розгляду справи судом касаційної інстанції.
Керуючись статтями 2, 13, 43, 131, 135, 234, 235, 287, 288, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 у справі № 910/2982/25 залишити без розгляду.
2. Стягнути з ОСОБА_1 - боржник ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України, 01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) за зловживання процесуальними правами штраф у розмірі 3328 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень).
Ухвала є виконавчим документом, набирає законної сили з моменту її підписання, не може бути оскаржена та підлягає негайному виконанню.
Головуюча Л. Рогач
Судді С. Могил
Г. Мачульський