01 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/5638/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Могил С.К.
перевіривши матеріали касаційної скарги Головного управління Державної податкової служби у місті Києві
на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2026 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025
у справі №910/5638/24
за позовом Головного управління Державної податкової служби у місті Києві
до Фізичної особи -підприємця Білоус Катерини Олександрівни; Товариства з обмеженою відповідальністю "Бейс Фуд"
про визнання договору удаваним,
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2026 у справі № 910/5638/24, подана до Суду засобами поштового зв'язку 10.02.2026.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.02.2026 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Случ О.В., Волковицька Н.О.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2026 відмовлено Головному управлінню Державної податкової служби у місті Києві у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору касаційну скаргу, а касаційну скаргу залишено без руху на підставі ст. 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Надано скаржнику строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху та вказано заявнику касаційної скарги на необхідність подати: 1) докази сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 3 328 грн; 2)касаційну скаргу в новій редакції із зазначенням підстави касаційного оскарження судового рішення, визначеної у ч. 2 ст. 287 ГПК України (з визначенням відповідного абзацу), з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, з огляду на предмет касаційного оскарження.
З автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" вбачається, що документ в електронному вигляді: (ЄДРСР) ст. 292 ГПК (1 ЕЦП судді) Ухвала про залишення касаційної скарги без руху від 09.03.2026 у справі № 910/5638/24 (суддя Могил С.К.) надіслано в електронний кабінет Головного управління Державної податкової служби у місті Києві та доставлено 09.03.2026 17:27, що підтверджується довідкою про доставку документа в кабінет електронного суду.
Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві 17.03.2026 (до закінчення десятиденного строку з дня вручення ухвали суду касаційної інстанції на усунення недоліків касаційної скарги) подано повторне клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Зазначене клопотання мотивовано тим, що контролюючий орган не є самостійним розпорядником коштів в частині покриття судових витрат та не має можливості сплати судовий збір через відсутність коштів на балансі контролюючого органу. На підтвердження зазначених доводів додано виписки з рахунку казначейства від 09.02.2026, 10.02.2026, 11.02.2026, 12.02.2026 та від 17.02.2026.
Дослідивши вказане клопотання, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати визначається статтею 8 Закону України ?Про судовий збір?.
Частиною 1 статті 8 Закону України ?Про судовий збір? унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зокрема, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік, в інших випадках, визначених цією нормою.
Звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону України ?Про судовий збір?, є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а повноваження суду на власний розсуд (за наявності передбачених законом умов) звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір) (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.03.2021 у справі №912/1061/20).
Разом із цим, особа, яка заявляє відповідне клопотання, зокрема, про відстрочення сплати судового збору, повинна надати докази того, що її майновий стан об'єктивно перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому порядку.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі "Княт проти Польщі" (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).
Посилання Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на неспроможність сплатити судовий збір носять загальний характер, а на підтвердження наведених в повторному клопотанні про відстрочення сплати судового збору доводів, зокрема про фінансове становище скаржника додано виписки з рахунків за 09.02.2026,10.02.2026,11.02.2026,12.02.2026,17.02.2026, тоді як з повторним клопотання про відстрочення сплати судового збору скаржник звернувся 17.03.2026 року.
Також згідно відомостей, що містяться в автоматизованій системі документообігу суду КП ?ДСС? вбачається, що Головним управління Державної податкової служби у місті Києві здійснюється оплата судового збору за звернення до суду касаційної інстанції, зокрема 09.03.2026 року Головним управління Державної податкової служби у місті Києві код платника 44116011 здійснено оплату судового збору в розмірі 4 844,80 грн. в іншій справі.
Крім того, повторно звертаючись до Верховного Суду з клопотанням скаржником не надано доказів, які б підтверджували можливість сплати судового збору протягом визначеного законом процесуального строку розгляду касаційної скарги до ухвалення рішення у справі.
Частиною третьою статті 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Верховний Суд акцентує, що при зверненні з вимогою про відстрочення сплати судового збору необхідним є надання актуальної та комплексної інформації про фактичний майновий стан заявника, зокрема, актуальної фінансової звітності (балансу) за останні звітні періоди, довідок банківських установ щодо залишків коштів на рахунках, відомостей про наявність/відсутність майна, дебіторської заборгованості чи інших активів товариства тощо.
Самі лише твердження про скрутний фінансовий стан, без надання належних та допустимих доказів на підтвердження реальної фінансової неспроможності боржника сплатити судовий збір у встановленому порядку, не є підставою для відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Надавши оцінку наведеним Головним управління Державної податкової служби у місті Києві доводам, колегія суддів дійшла висновку, що вони не доводять об'єктивної неможливості сплатити судовий збір на момент звернення з касаційною скаргою, оскільки не містять належних доказів на своє підтвердження.
Стосовно доводів скаржника про порушення принципу доступу на правосуддя у разі відмови у відстроченні сплати судового збору, слід зазначити наступне.
За змістом частини 4 статті 11 ГПК України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див. рішення суду від 28.10.1998 у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, № 32).
Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див. рішення суду від 28.11.2006 у справі "Апостол проти Грузії", заява № 40765/02). При цьому, Суд в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дію в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (див. рішення суду від 12.06.2007 у справі "Станков проти Болгарії", заява № 68490/01)
Верховний Суд відмічає, що законодавче закріплення судових витрат має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат); по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.
Особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.
Як визначено у рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).
При цьому ЄСПЛ також зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення у справі ?Креуз проти Польщі? (Case of Kreuz v. Poland) від 19.06.2001, № 28249/95, § 60)).
Отже, повторне клопотання про розстрочення або відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про відстрочення сплати судового збору у справі № 910/5638/24.
Суддя Могил С.К.