26 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 903/555/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мамалуй О.О. - головуючий, Баранець О.М., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Федорової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Масалова Сергія Миколайовича
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2025
у складі колегії суддів: Павлюк І.Ю. - головуючий, Розізнана І.В., Юрчук М.І.
у справі № 903/555/25
за позовом фізичної особи-підприємця Масалова Сергія Миколайовича
до державного підприємства "Дослідне господарство "Перше травня" Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України"
про стягнення 5 939 790,72 грн,
за участю представників:
за участю представників:
від позивача: Масалов С.М., Кондратюк В.В.
від відповідача: Пивовар В.В.
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець Масалов Сергій Миколайович звернувся до господарського суду з позовом до державного підприємства "Дослідне господарство "Перше травня" Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України" про стягнення 5939790,72 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв'язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу мінеральних добрив та засобів захисту рослин №1 від 30.03.2020 відповідач на підставі ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України зобов'язаний повернути позивачу вартість отриманих від позивача мінеральних добрив та засобів захисту рослин за нинішніми цінами.
Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення
Рішенням господарського суду Волинської області від 29.09.2025 у справі №903/555/25 позов задоволено. Стягнуто з державного підприємства «Дослідне господарство «Перше травня» Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України» на користь фізичної особи-підприємця Масалова Сергія Миколайовича 5939790 грн. 72 коп.
Вказане рішення мотивоване тим, що у зв'язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу мінеральних добрив та засобів захисту рослин № 1 від 30.03.2020 відпала правова підстава набуття Державним підприємством "Дослідне господарство "Перше травня" Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України у власність отриманих від фізичної особи-підприємця Масалова Сергія Миколайовича мінеральних добрив та засобів захисту рослин.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 скасовано рішення господарського суду Волинської області від 29.09.2025 у справі №903/555/25. Прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
Апеляційний господарський суд виходив з того, що за наявності обставин заперечення відповідачем факту передачі спірного товару, та враховуючи, що позивачем, окрім видаткових накладних, не надано суду належних доказів на підтвердження реальності здійснення господарської операції, матеріали справи не містять доказів, які можуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення передачі товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
Фізична особа-підприємець Масалов Сергій Миколайович звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 скасувати, а рішення господарського суду Волинської області залишити в силі.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд, не прийнявши до уваги подані позивачем видаткові накладні, неправильно застосував ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» без урахування правого висновку викладеного в постановах Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №910/19702/17 і від 15.07.2025 у справі №440/5003/23 про те, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі.
Також скаржник посилається на не дослідження судом апеляційної інстанції усіх доказів у справі, зокрема копії платіжного доручення від 16.09.2020 про часткову оплату відповідачем отриманого товару та відзиву на позовну заяву зі справи №903/700/20.
За твердженням скаржника суд апеляційної інстанції в порушення ст. 75 ГПК України не врахував обставини, встановлені в рішенні господарського суду Волинської області від 17 листопада 2021 року у справі №903/730/21, на те врахував висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду від 28.01.2020 у справі № 917/31335/18 щодо преюдиційності фактів. Також стверджує, що посилання апеляційного суду на рішення господарського суду Волинської області від 10.08.2023 у справі №903/700/20 є порушенням ст. 75 ГПК України.
Крім того скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм ст. 257, 261 та ч. 4 ст. 267 ЦК України застосовуючи позовну давність до вирішення спору.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні. Відповідач наголошує на тому, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про обставини фактичної передачі товару та отримання його відповідачем. Також зазначає щодо посилання скаржника на не дослідження доказів часткової оплати вартості отриманого товару, що з них неможливо підтвердити, що дійсно це була оплата за відповідний товар, і це не може вказувати, що товар реально поставлений.
Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій
30.03.2020 між Державним підприємством «Дослідне господарство "Перше травня" Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, як покупцем та фізичною особою-підприємцем Масаловим Сергієм Миколайовичем, як продавцем було укладено договір купівлі-продажу № 1.
Оригінал договору купівлі-продажу № 1 від 30.03.2020 знаходиться в матеріалах справи № 903/700/20.
Відповідно до п. п. 2.1.-2.3 договору продавець в порядку та на умовах даного договору зобов'язується продавати покупцеві мінеральні добрива, засоби захисту рослин (надалі товар). Покупець зобов'язується прийняти певний товар та своєчасно оплатити його в порядку та на умовах, передбачених даним договором. Кількість товару, ціна, умови продажу товару обумовлюються сторонами в договорі, в накладних на кожну конкретну партію товару (додатках до даного договору), які є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до видаткових накладних, оригінали яких знаходяться в матеріалах справи № 903/700/20, позивач передав, а відповідач отримав товар на суму 3 214 493,57 грн. Видаткові накладні підписані й скріплені печатками сторін.
Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач у повному обсязі не оплатив вартості отриманого товару. Лише 16.09.2020 відповідач перерахував в рахунок вартості товару 106 800,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення, яке знаходиться в матеріалах справи № 903/700/20.
Доказів на підтвердження повної оплати товару відповідач суду не подав.
В подальшому, господарський суд Волинської області розглядав справу №930/730/21 за позовом державного підприємства "Дослідне господарство "Перше травня" Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, в якій позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу №1 від 30.03.2020, укладений між державним підприємством Дослідне господарство "Перше травня" Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та фізичною особою-підприємцем Масаловим С. М., а також накладні №3 від 30.03.2020, №4 від 16.04.2020, №5 від 22.04.2020, №8 від 06.05.2020, №9 від 06.05.2020, №10 від 06.05.2020, №11 від 20.05.2020, №12 від 20.05.2020.
Рішенням господарського суду Волинської області від 17.11.2021 у справі №903/730/21 позов державного підприємства "Дослідне господарство "Перше травня" Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України було задоволено частково: ухвалено визнати недійсним договір купівлі-продажу мінеральних добрив та засобів захисту рослин № 1 від 30.03.2020; в частині позовних вимог про визнання недійсними накладних № 3 від 30.03.2020, № 4 від 16.04.2020, № 5 від 22.04.2020, № 8 від 06.05.2020, № 9 від 06.05.2020, № 10 від 06.05.2020, № 11 від 20.05.2020; № 12 від 20.05.2020 і № 13 від 20.05.2020 відмовлено.
Рішення набрало законної сили 09.02.2022.
Позивач у справі №903/555/25 на підставі ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України просить стягнути із відповідача 5 939 790,72 грн. вартості отриманого товару за договором купівлі-продажу мінеральних добрив та засобів захисту рослин № 1 від 30.03.2020, посилаючись на те, що повернути безпідставно набуте відповідачем майно в натурі вже неможливо.
Відповідно до висновку експерта № 30/2025 від 27.06.2024 ринкова вартість товару становить 6 046 590,72 грн.
У заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 5 939 790,72 грн, враховуючи при цьому часткову оплату відповідача в розмірі 106 800,00 грн, (6 046 590,72 грн - 106800,00 грн).
Позиція Верховного Суду
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Аналіз ст. 1212 ЦК дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з пунктом 3 статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 910/9072/17).
На підставі цього Верховний Суд зауважує, що для виникнення зобов'язання, передбаченого ст.1212 ЦК, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої воно відбулося.
За змістом статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Волинської області від 17.11.2021 у справі №903/730/21 визнано недійсним укладений між сторонами договір купівлі-продажу мінеральних добрив та засобів захисту рослин № 1 від 30.03.2020, рішення набрало законної сили 09.02.2022.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, що переглядається, суд першої інстанції виснував, що матеріалами справи підтверджується і не заперечується відповідачем, що на виконання договору купівлі-продажу мінеральних добрив та засобів захисту рослин № 1 від 30.03.2020 на підставі видаткових накладних № 3 від 30.03.2020, № 4 від 16.04.2020, № 5 від 22.04.2020, №8 від 06.05.2020, № 9 від 06.05.2020, № 10 від 06.05.2020, № 11 від 20.05.2020, № 12 від 20.05.2020 та № 13 від 20.05.2020 позивач передав, а відповідач отримав товар - мінеральні добрива та засоби захисту рослин на суму 4947354,19 грн.
Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з факту недоведеності позивачем отримання відповідачем відповідного товару.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За положеннями ч. ч. 1, 3 та 4 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Посилаючись на підставу касаційного оскарження, визначену в пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд, не прийнявши до уваги подані позивачем видаткові накладні, неправильно застосував ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» без урахування правого висновку викладеного в постановах Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №910/19702/17 і від 15.07.2025 у справі №440/5003/23.
Зі змісту частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Верховний Суд наголошує, що при оцінці наслідків господарських операцій суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов подання/неподання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів сторін має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
У свою чергу, документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
У постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19 зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.
Разом з тим, у постанові від 05.06.2024 у справі № 916/2492/21 Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т. ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
В даному випадку, з огляду на обставини даної справи, за наявності обставин заперечення відповідачем факту передачі спірного товару, та враховуючи що окрім видаткових накладних, не надано суду належних доказів на підтвердження реальності здійснення господарської операції, матеріали справи не місять доказів, які можуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення передачі товару, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати про реальність здійснених господарських операцій.
Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 15.07.2025 у справі №440/5003/23, оскільки вона ухвалена у справі за позовом про визнання протиправними та скасування рішень Комісії Головного управління ДПС у Полтавській області, зобов'язання вчинити певні дії, тобто є неподібною зі справою, що розглядається, з точки зору фактично-доказової бази та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цій справі не може бути аналогічним.
У постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №910/19702/17, на яку також посилається скаржник, Суд зробив висновок, що відсутність у видатковій накладній назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, не може свідчити про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі.
Апеляційний господарський суд у оскаржуваній постанові процитував судові рішення у справі № 903/700/20, зокрема про те, що у всіх наданих позивачем видаткових накладних не зазначено посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, такий недолік має системний характер, що у сукупності з іншими обставинами у справі об'єктивно ставить під сумнів правдивість інформації у видаткових накладних щодо зафіксованої в них господарської операції.
Разом з тим, висновки апеляційного суду у справі що переглядається ґрунтувались на тому, що відповідачем заперечується факт передачі спірного товару, а позивачем крім видаткових накладних, не надано суду інших належних доказів на підтвердження реальності здійснення господарської операції.
Таким чином, з огляду на обставини даної справи, Верховний Суд не вбачає порушень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у висновках апеляційного господарського суду.
Посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції ст. 75 ГПК України через не врахування обставин, встановлених в рішенні господарського суду Волинської області від 17 листопада 2021 року у справі №903/730/21, Верховний Суд вважає безпідставними, оскільки господарським судом Волинської області при розгляді справи №903/730/21 надавалась оцінка вимогам щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу №1 від 30.03.2020 та накладних і не досліджувалось питання реальності здійснення господарської операції на підставі відповідних накладних.
Крім того, постанова Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №917/31335/18, на не врахування висновків в якій посилається скаржник щодо застосування ст. 75 ГПК України, у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня.
Також Суд звертає увагу, що саме лише цитування апеляційним судом рішення господарського суду Волинської області від 10.08.2023 у справі №903/700/20, не є порушенням ст. 75 ГПК України.
Доводи скаржника про порушення господарським судом апеляційної інстанції норм ст. 257, 261 та ч. 4 ст. 267 ЦК України при застосовані позовної давності до вирішення спору є безпідставними з огляду на те, що в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду позовна давність не застосовувалась. Апеляційний господарський суд лише відхилив доводи скаржника про незастосування судом першої інстанції строку позовної давності, оскільки про застосування строків позовної давності відповідачем заявлено у відзиві, який судом першої інстанції залишено без розгляду.
Матеріалами справи та змістом оскаржуваного судового рішення підтверджується належне дослідження судом апеляційної інстанції доказів у справі, надання їм оцінки, а доводи скаржника про не дослідження судом всіх поданих ним доказів зводяться виключно до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням та до спонукання Суду переоцінити встановлені обставини всупереч статті 300 Господарського процесуального кодексу України, тому не є підставою для скасування постанови.
Крім того, процесуальний закон пов'язує право суду касаційної інстанції скасувати судове рішення з підстав не дослідження зібраних у справі доказів за обов'язкової умови попереднього встановлення обґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
З урахуванням того, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилась, а підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України згідно з доводами касаційної скарги стало саме не дослідження судом зібраних у справі доказів, то підстави для задоволення касаційної скарги і скасування постановленого у справі судового рішення згідно з пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків господарського суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення.
За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Масалова Сергія Миколайовича залишити без задоволення.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 у справі № 903/555/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді О. М. Баранець
О. А. Кролевець