01 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/426/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
позивача - Тищенко А.І.,
відповідача - Гребенара О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Високовольтні мережі"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2026 (головуючий - Кощеєв І.М., судді - Дармін М.О., Мороз В.Ф.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.2025 (суддя Перова О.В.) у частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 1 864 731,39 грн, 3 % річних у сумі 8 177,42 грн та інфляційних втрат у сумі 18 172,61 грн
у справі №904/426/25
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Високовольтні мережі"
про стягнення заборгованості,
Короткий зміст позовних вимог
1. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі за текстом також - НЕК "Укренерго") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Високовольтні мережі" (далі за текстом також - ТОВ "ДТЕК Високовольтні мережі") про стягнення заборгованості в розмірі 3 140 263,37грн, інфляційних втрат у розмірі 102 682,16грн та 3% річних у розмірі 40 027,09 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №535-02041-ПП про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2024 в частині здійснення розрахунків за надані послуги у період з жовтня 2024 до грудня 2024 року.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
3. 01.01.2024 НЕК "Укренерго" (оператор системи передачі, ОСП) та ТОВ "ДТЕК Високовольтні мережі" уклали договір №0535-02041-ПП про надання послуг з передачі електричної енергії.
4. Цей договір про надання послуг з передачі електричної енергії є публічним договором приєднання та встановлює порядок і умови надання послуг з передачі електричної енергії користувачам системи передачі (далі користувач). Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання користувача до умов цього договору згідно з заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього договору (пункт 1.1 договору).
5. Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Кодексу системи передачі (далі - КСП), затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №309, та є однаковими для всіх користувачів.
6. Далі за текстом цього договору ОСП та користувач іменуються "сторона", а разом "сторони" (пункт 1.2 договору).
7. Цей договір встановлює права та обов'язки ОСП та користувача за всіма видами його діяльності на ринку електричної енергії (пункт 1.3 договору).
8. За цим договором ОСП безперервно надає послугу з передачі електричної енергії (далі послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Послуга, яка надається за цим договором згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (ДК 016:2010), має код: 35.12 (пункт 2.1 договору).
9. Сторони здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Правил ринку, КСП, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку електричної енергії, ліцензій, відповідно до яких сторони здійснюють господарську діяльність, інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України (пункт 2.2 договору).
10. Планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії та/або ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України.
Тариф на послуги з передачі електричної енергії встановлюється Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) відповідно до затвердженої ним методики (порядку) та оприлюднюється ОСП на офіційному вебсайті https://uа.еnergу/.
Ставка плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру оприлюднюється ОСП на офіційному вебсайті в євро/МВт*год. Крім цього, ОСП щомісяця оприлюднює на офіційному вебсайті ставку плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру у грн/МВт*год не пізніше 03 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, у випадку її затвердження. Конвертація величини ставки здійснюється щомісяця за середньомісячним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, за розрахунковий період надання послуги.
До моменту підтвердження ЕNTSO-Е нового рівня ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру на відповідний період ОСП має право застосовувати рівень ставки, що була розрахована та застосовувалася у попередньому періоді. Сторони здійснюють фінансове врегулювання розрахунків не пізніше, ніж через один місяць після підтвердження ЕNTSO-Е нової ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру. ОСП зобов'язаний повідомити користувача у спосіб, визначений цим договором, про новий рівень ставки та спосіб донарахування різниці протягом 14 календарних днів після її підтвердження ЕNTSO-Е. Користувач зобов'язаний протягом 3 робочих днів у спосіб, визначений цим договором, підтвердити ОСП отримання цієї інформації (пункт 4.1 договору).
Ціна цього договору визначається як сума нарахованої фактичної вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік (пункт 4.3 договору).
11. Для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги.
Плановий обсяг послуги визначається відповідно до розділу XI КСП на підставі даних адміністратора комерційного обліку (далі - АКО) за кожну відповідну декаду розрахункового періоду. Плановий обсяг послуги формується без урахування даних щодо обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії.
Фактичний обсяг послуги в розрахунковому періоді визначається відповідно до розділу XI КСП (пункт 5.1 договору).
12. Розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць (пункт 6.1 договору).
13. Користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із такою системою платежів і розрахунків:
1 платіж до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду;
2 платіж до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду;
3 платіж до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду.
Плановий обсяг послуги, що використовується для розрахунку планової вартості послуги, визначається на підставі даних АКО за кожну декаду розрахункового періоду (пункт 6.2 договору).
14. У разі зміни тарифу на послугу з передачі електричної енергії ОСП здійснює розрахунок належної до сплати вартості послуги за новим тарифом, починаючи з дня введення в дію відповідного тарифу, згідно з рішенням НКРЕКП про зміну тарифу (пункт 6.3 договору).
15. Користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів приймання-передачі послуги, наданих ОСП, або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі.
Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).
Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в системі управління ринком, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку.
Оплату вартості послуги після коригування обсягів та вартості послуг користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно) або акт приймання-передачі послуги щодо проведення донарахувань в минулих періодах (включно).
Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням сервісу) або надає користувачу два примірники акта приймання-передачі послуги та/або акта коригування до актів приймання-передачі послуги в паперовій формі, підписані власноручним підписом зі свого боку. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 робочих днів з дня їх отримання користувачем (пункт 6.4 договору).
16. У разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий період актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначені в акті приймання-передачі послуги вартість та/або фактичний обсяг послуги шляхом направлення ОСП (АКО) та ППКО повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов'язання у встановлений цим договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.
У разі підтвердження розбіжностей ППКО надає АКО актуальні дані для здійснення врегулювання. Врегулювання розбіжностей здійснюється в терміни та відповідно до вимог Правил врегулювання (додаток 10 до Правил ринку). Результати зміни обсягів наданої послуги відображаються в акті коригування (пункт 6.5 договору).
17. За внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів користувач сплачує пеню у розмірі 0,1 % (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Пеня нараховується до повного виконання користувачем своїх зобов'язань щодо оплати заборгованості.
За прострочення користувачем термінів розрахунку оплати фактичної вартості послуги понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.
У разі виникнення від'ємної різниці між фактичною вартістю послуги в розрахунковому періоді та сумою планових платежів, виставлених в цьому ж розрахунковому періоді, на таку різницю пеня не нараховується.
Розрахунок штрафних санкцій, зокрема пені може бути проведений за результатами розрахункового періоду, тобто після формування акта приймання-передачі послуг.
Оплата пені здійснюється за окремим рахунком. Рахунок підлягає оплаті протягом 3 робочих днів від дати отримання.
У разі якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму нарахованої вартості послуг по цьому договору, ОСП (за заявою користувача) протягом 5 робочих днів з дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або самостійно враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів (у випадку відсутності заяви користувача про повернення надлишку коштів).
За наявності заборгованості за цим договором кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів може бути зарахований в оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди користувача.
У разі надання ОСП розрахунку коригування до податкової накладної, що відповідно до статті 192 Податкового кодексу України підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) користувачем, останній зобов'язується зареєструвати такий розрахунок коригування протягом строку, що визначений пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.
У разі відсутності технічної можливості/не проведення реєстрації в ЄРПН розрахунку коригування до податкової накладної протягом 365 днів з дати складання такого розрахунку коригування, ОСП має право нарахувати користувачу штраф у розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, визначеній в незареєстрованому розрахунку коригування, протягом 10 календарних днів з дати отримання відповідної вимоги ОСП.
За таких обставин ОСП повертає кошти в сумі, зменшеній на величину штрафу.
За порушення термінів повернення надлишково сплачених коштів ОСП сплачує пеню у розмірі 0,1 % від суми коштів (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), що підлягають поверненню, за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання ОСП зобов'язань щодо повернення коштів.
За прострочення зазначеного терміну понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від суми коштів, що підлягають поверненню.
Оплата пені здійснюється за окремим рахунком. Рахунок підлягає оплаті протягом 3 робочих днів від дати отримання (пункт 6.6 договору).
18. ОСП має право отримувати від користувача своєчасну оплату за послугу (підпункт 1 пункту 7.1 договору).
19. Користувач має право отримувати від ОСП послугу з дотриманням установлених показників якості надання цих послуг відповідно до глави 2 розділу ХІ КСП (підпункт 1 пункту 7.2 договору).
20. ОСП зобов'язується складати та надавати користувачу акти, рахунки, повідомлення у терміни та у порядку, що визначені в главах 6 та 10 цього договору (підпункт 2 пункту 9.2 договору).
21. Користувач зобов'язується підписувати зі свого боку акти приймання-передачі послуги, акти коригування до актів приймання-передачі послуги, акти звірки розрахунків наданої послуги та повертати ОСП (підпункт 1 пункту 9.3 договору).
22. Рахунки, акти приймання-передачі, акти коригування до актів приймання-передачі послуги, акти звірки розрахунків наданої послуги, повідомлення вважаються отриманими стороною:
- у день їх доставки кур'єром, що підтверджується квитанцією про вручення одержувачеві, яка підписується його уповноваженим представником;
- у день особистого вручення, що підтверджується підписом уповноваженого представника одержувача та/або реєстрацією вхідної кореспонденції.
Електронний документ, який направляється стороною на виконання цього договору через Сервіс, вважається одержаним іншою стороною з моменту набуття документом статусу "Доставлено" у Сервісі.
Сторони визнають, що електронний документ, сформований, підписаний та переданий за допомогою сервісу, є оригіналом та має повну юридичну силу, створює права та обов'язки для сторін, та визнається рівнозначним документом ідентичному документу, який міг би бути створений однією зі сторін на паперовому носії та скріплений власноручними підписами уповноважених осіб (пункт 10.3 договору).
23. Будь-які документи, що створюються/укладаються сторонами під час виконання цього договору (у тому числі акт приймання-передачі послуги або акт коригування до акта приймання-передачі послуги), можуть бути підписані сторонами як у паперовій формі шляхом проставляння власноручного підпису уповноваженої особи на час тимчасового не функціонування сервісу, про що ОСП зобов'язаний повідомити на своєму офіційному вебсайті, так і в електронній формі з використанням електронного підпису (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено законом) за допомогою сервісу, який забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами та знаходиться в мережі Інтернет за посиланням: https://оnlіnе.uа.еnеrgу/.
Один документ повинен бути підписаний обома сторонами у один і той самий спосіб (в залежності від форми документу).
Податкові накладні отримуються користувачем виключно в електронному вигляді у порядку, визначеному законодавством (пункт 10.4 договору).
24. Для забезпечення електронного документообігу сторони зобов'язуються здійснити реєстрацію в сервісі та дотримуватись правил та інструкції користування сервісом, які ним передбачені (пункт 10.5 договору).
25. При підписанні документів електронним підписом використовується сертифікат, виданий кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг, у порядку, встановленому законодавством (пункт 10.6 договору).
26. Сторона підтверджує, що документи, підписані електронним підписом за допомогою сервісу з використанням реєстраційних даних Сторони, є такими, що підписані цією стороною (уповноваженою нею особою) (пункт 10.7 договору).
27. Цей договір набирає чинності з дати акцептування заяви-приєднання, зазначеної в повідомленні ОСП, і діє до 31 грудня (включно) року, у якому акцептована заява-приєднання.
Цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії цього договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов, шляхом направлення відповідного повідомлення (пункт 14.1 договору).
28. На виконання умов договору НЕК "Укренерго" у період з жовтня 2024 до грудня 2024 року надало ТОВ "ДТЕК Високовольтні мережі" послуги з передачі електричної енергії, що підтверджується актами приймання-передачі послуги від 31.10.2024 №ПРА-0006383 за жовтень 2024 у розмірі 1 332 191,12грн, від 30.11.2024 №ПРА-0006963 за листопад 2024 у розмірі 1 140 194,63грн, від 31.12.2024 №ПРА-0007575 за грудень 2024 у розмірі 1 176 019,62грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
29. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 04.07.2025 у справі №904/426/25, яке Центральний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 29.01.2026, закрив провадження у справі №904/426/25 в частині стягнення заборгованості у розмірі 1 783 673,98 грн у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Позовні вимоги НЕК "Укренерго" до ТОВ "ДТЕК Високовольтні мережі" про стягнення заборгованості задовольнив у повному обсязі.
Стягнув з ТОВ "ДТЕК Високовольтні мережі" на користь ПрАТ "НЕК "Укренерго" заборгованість у розмірі 1 864 731,39 грн, 3% річних у розмірі 40 027,09 грн, інфляційні втрати у розмірі 102 682,16 грн та судовий збір у розмірі 24 089,29 грн.
У задоволенні заяви ТОВ "ДТЕК Високовольтні мережі" про відстрочку виконання рішення на 12 місяців відмовив.
Повернув ПрАТ "НЕК "Укренерго" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 20 136,56 грн.
30. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
(1) залишок несплаченої заборгованості складає 1 864 731,39 грн, з яких: за листопад 2024 у розмірі 688 711,77 грн та грудень 2024 у розмірі 1 176 019,62грн, наявність якої у відповідному розмірі контррозрахунок відповідача не спростовує;
(2) встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання свідчить про обґрунтованість вимог про стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат за визначені позивачем періоди.
31. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд відхилив доводи відповідача (скаржника) в частині неврахуванням судом призначення платежів, здійснених відповідачем в рахунок погашення заборгованості за певний розрахунковий період, з огляду на те, що:
(1) пунктом 6.6 договору сторони погодили, що за наявності заборгованості за цим Договором кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів може бути зарахований в оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди користувача;
(2) оскільки відповідач систематично не виконував свої зобов'язання зі своєчасного розрахунку з позивачем за отримані послуги, позивач, з врахуванням приписів затвердженого НКРЕКП договору, скористався своїм правом на зарахування отриманих коштів, першочергово, в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи
32. ТОВ "ДТЕК Високовольтні мережі" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2026 у справі 904/426/25 у частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 1 864 731,39 грн, 3% річних у сумі 8 177,42 грн та інфляційних втрат у сумі 18 172,61 грн та передати справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
33. Підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій у цій справі скаржник вважає наявність випадків, передбачених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом також - ГПК), зазначаючи, що:
- суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 18.04.2018 у справі №904/12527/16, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18, щодо пріоритету "призначення платежу" в платіжній інструкції при зарахуванні коштів (статті 534 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК);
- відсутній висновок Верховного Суду щодо пріоритетності застосування норм цивільного законодавства, а саме статей 534, 627 ЦК, норм Закону України "Про платіжні послуги" та Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, яка затверджена постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 29.07.2022 №163 (далі за текстом - Інструкція №163), якою передбачено право платника самостійно визначати призначення платежу над умовами договору, в контексті специфічного тлумачення пункту 6.6 Типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії щодо автоматичного зарахування коштів як "оплати минулих періодів" за наявності чіткого призначення платежу в платіжній інструкції.
34. Доводи скаржника зводяться до того, що:
(1) правові висновки в наведених справах можуть бути враховані при розгляді цієї справи із визначенням, що при зарахуванні конкретного платежу потрібно керуватися саме призначенням платежу та зараховувати в рахунок погашення заборгованості саме цього розрахункового періоду, який зазначено у платіжній інструкції;
(2) пунктом 6.6 Типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії передбачає зарахування коштів на минулі періоди лише за наявності надлишку або коли призначення платежу не конкретизовано, тоді як позивач та суди обох інстанції розповсюджують вказаний пункт на будь-які випадки сплати поточних платежів відповідачем із конкретним призначенням платежу на погашення заборгованості інших спірних періодів.
Суди попередніх інстанцій засотували умови вказаного пункту договору без урахування положень законодавства, а саме імперативного права платника на визначення призначення платежу згідно з правилами НБУ, ігноруючи зміст платіжних інструкцій, чим фактично легітимізували маніпуляції позивача з періодами заборгованості для штучного нарахування санкцій або погашення іншої спірної заборгованості;
(3) отримувач коштів не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. У випадку якщо б платником не було визначено напрямок, за що повинні були бути зараховані отримані грошові кошти, тоді б діяли інші вимоги законодавства;
(4) немаловажним фактом є те, що між сторонами у справі як учасниками ринку електричної енергії укладено декілька договорів відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", а саме: договір про надання послуг з передачі електричної енергії (саме за цим договором у цій справі наявна заборгованість), про врегулювання небалансів, про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління тощо.
За змістом вказаних договорів передбачено порядок оплати за розрахунковий період, яким за всіма цими договорами є календарний місяць. Порядок оплати та строк оплати також у даних договорах є майже аналогічним. Відповідно, без зазначення такого обов'язкового реквізиту як призначення платежу неможливо в подальшому здійснити облік сплачених розрахункових періодів;
(5) пункт 6.6 договору, укладення якого ініціював позивач, є великим за обсягом та неоднозначним за своїм розумінням, вміщує одночасно декілька різних за змістом питань, а саме регулює питання щодо штрафних санкцій та переплат, що не дає підстав вважати його зрозумілим та однозначним, без можливості перекручування того, що там зазначено.
За сформованим Верховним Судом принципом у договірному праві умови типового договору, до якого відповідач приєднався у зв'язку з виконанням вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", повинні тлумачитися на користь самого відповідача, оскільки відповідач не може впливати при укладенні на зміст пункту 6.6 цього договору, в якому наявні умови неоднозначності у його застосуванні (зокрема, конфлікт із правом платника на призначення платежу).
Аналіз пункту 6.6 договору свідчить, що зарахування може проводитись лише за рахунок надлишково сплачених коштів, а не коштів, які оплачені у чіткій відповідності до призначення платежу;
(6) у випадку, коли в графі платіжного доручення призначення платежу відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів.
Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
При цьому, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 ЦК, застосовуватися не може.
У порушення норм матеріального права суд першої інстанції не врахував той факт, що якщо керуватися саме призначенням платежу та зараховувати в рахунок погашення заборгованості саме цього розрахункового періоду, то заборгованість у цій справі є погашеною;
(7) суди не врахували порушення позивачем принципу добросовісності, передбаченого статтею 3 ЦК, а саме спробу перерозподілити кошти постфактум, яка є порушенням та втручанням у право власності платника на розпорядження своїми ресурсами, тобто якщо кредитор приймає виконання, він автоматично погоджується з умовами, вказаними у призначенні платежу;
(8) в порушення норм процесуального права, а саме 13, 14, 236 ГПК, суди першої та апеляційної інстанцій не вжили усіх заходів для з'ясування всіх обставин справи, не взяли до уваги надані відповідачем докази щодо сплати усієї суми заборгованості з урахуванням такого реквізиту як призначення платежу при здійсненні платежів та пріоритетності його врахування над неоднозначними та суперечливими умовами договору щодо автоматичного зарахування коштів як оплати минулих періодів.
Суд взяв до уваги тільки заяви позивача про закриття провадження у справі та про збільшення розміру позовних вимог, без належного обґрунтування закрив провадження у справі на суму 1 783 673,98 грн, хоча на момент переходу до розгляду справи по суті уся сума заборгованості за основним боргом була вже погашена;
(9) суд не надав жодної оцінки заяві відповідача від 03.06.2025, у якій останній зазначав про необхідність закриття провадження у справі на суму стягнення основного боргу 3 648 405,37 грн у зв'язку з відсутністю предмету спору на вказану суму відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК;
(10) порушення норм матеріального права, яке допустили суди допустили при ухвалення судових рішень, впливають також на стягнуті суми 3 % річних та інфляційних втрат.
Саме правильне врахування оплат з урахуванням призначення платежу та дат здійснення таких платежів відповідачем впливає на визначення належних сум до стягнення, а отже, сума стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за рішенням суду завищена на 8 177,42 грн та 18 172,61 грн відповідно.
35. НЕК "Укренерго" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення судів - без змін.
36. Доводи позивача зводяться до того, що:
(1) аналіз касаційної скарги дає підстави для висновку, що її вирішальна частина спрямована на досягнення одного результату - зміну встановленої судами моделі розрахунку заборгованості шляхом застосування іншого підходу до рознесення платежів за періодами.
Твердження скаржника в цій частині не містять вказівки на конкретну норму права, яка була застосована неправильно, і не пояснюють, у чому саме полягає юридична помилка судів, вони безпосередньо пов'язані з оцінкою доказів (платіжних інструкцій, бухгалтерських даних, розрахунків сторін) та встановленням фактичних обставин (які саме зобов'язання були погашені конкретними платежами), тоді як суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність доказів, перевагу одних над іншими, приймати нові докази чи додатково перевіряти докази;
(2) укладений між сторонами договір містить спеціальну умову щодо порядку зарахування платежів у разі наявності заборгованості, відповідно до якої всі кошти, що надходять від відповідача, зараховуються першочергово в рахунок погашення заборгованості минулих періодів, починаючи з найдавнішої за часом її виникнення.
Отже, сторони прямо погодили відступ від загального правила черговості погашення, передбаченого статтею 534 ЦК, яка застосовується лише за відсутності іншого регулювання. У цьому випадку таке інше регулювання прямо встановлено договором, що виключає можливість довільного визначення боржником черговості зарахування платежів;
(3) за наявності заборгованості попередніх періодів будь-які платежі, що надходять від боржника, відповідно до умов договору, насамперед спрямовуються на її погашення. Лише після цього залишок коштів може бути зарахований у рахунок більш пізніх зобов'язань, у тому числі тих, що є предметом цього спору.
Саме тому навіть ситуація, коли загальна сума платежів у певний період дорівнює або перевищує суму нарахувань, це не свідчить про погашення саме цієї заборгованості.
З урахуванням договірного порядку зарахування коштів та фактичної наявності попередніх боргів, такі платежі правомірно спрямовувалися на погашення інших (найдавніших) зобов'язань, що прямо узгоджується з умовами договору та статтею 534 ЦК;
(4) правова позиція у наведених скаржником постановах Верховного Суду щодо статті 534 ЦК (в офіційному узагальненні) підкреслює залежність висновку від двох параметрів: наскільки призначення платежу конкретизує борг/період, і чи передбачено договором можливість самостійного розподілу коштів одержувачем.
Саме друга ознака є визначальною для цієї справи: договір містить спеціальне застереження про розподіл коштів за наявності заборгованості, атому наведені скаржником постанови не доводять неправильності застосування права судами попередніх інстанцій у цій справі, а навпаки підтверджують значення договірних умов;
(6) Закон України "Про платіжні послуги" та Інструкція №163 дійсно передбачають, що платіжна інструкція повинна містити відповідні реквізити, а інформація, зазначена ініціатором платежу, передається без змін, при цьому платник самостійно визначає зміст реквізиту призначення платежу для належної ідентифікації платежу.
Однак, правове значення цих положень обмежується виключно сферою виконання платіжної операції, тобто технічним аспектом руху коштів через банківську систему та передачі інформації про платіж від платника до отримувача.
Проте такі положення не регулюють і не можуть регулювати матеріально-правові наслідки виконання грошового зобов'язання, зокрема, не визначають, яке саме зобов'язання вважається виконаним у разі наявності кількох грошових зобов'язань між сторонами, не встановлюють черговості їх погашення та не надають реквізиту призначення платежу пріоритету над умовами договору.
Питання про те, який саме борг погашається сплаченими коштами, не може вирішуватися виключно на підставі формального змісту реквізиту призначення платежу, оскільки правові наслідки виконання зобов'язання визначаються умовами договору, а не технічними характеристиками платіжної інструкції.
Саме договір, укладений між сторонами, визначає порядок зарахування коштів, і відповідно до статті 534 ЦК такий порядок має пріоритет над загальними правилами;
(7) правова оцінка обставин, що є необхідними для застосування статті 625 ЦК, була надана судами двох інстанцій, і їх висновки скаржник не спростовує належними доводами, зокрема не наводить жодних окремих аргументів щодо неправильності застосування судами вказаної норми, не ставить під сумнів методику розрахунку відповідних сум і не доводить арифметичних помилок.
Натомість його заперечення зводяться виключно до повторення позиції про відсутність основного боргу, яка вже була предметом дослідження та обґрунтовано відхилена судами попередніх інстанцій.
Позиція Верховного Суду
37. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
38. Предметом розгляду в цій справі були вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 3 140 263,37грн, інфляційних втрат у розмірі 102 682,16грн та 3% річних у розмірі 40 027,09 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
39. Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода відповідача з рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 1 864 731,39 грн, 3% річних у сумі 8 177,42 грн та інфляційних втрат у сумі 18 172,61 грн.
40. Отже, предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій в частині розгляду вимог про стягнення основного боргу в сумі 1 864 731,39 грн, 3% річних у сумі 8 177,42 грн та інфляційних втрат у сумі 18 172,61 грн, а саме правомірність їх стягнення з відповідача на користь позивача. В іншій частині зазначені судові рішення не оскаржуються, а тому згідно з частиною першою статті 300 ГПК в касаційному порядку не переглядаються.
41. У аспекті предмета спору, висновків судів попередніх інстанцій (пункти 30-31 цієї постави) та доводів касаційної скарги (пункт 34 цієї постанови) в межах визначених скаржником підстав касаційного оскарження (пункт 33 цієї постанови), під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій підлягають з'ясуванню питання щодо правомірності зарахування позивачем сплачених відповідачем коштів з визначеним призначенням платежу (із зазначенням періоду, за яким сплачуються кошти) в рахунок погашення заборгованості за минулі періоди як це передбачено умовами укладеного сторонами договору.
Щодо правомірності зарахування позивачем сплачених відповідачем коштів з визначеним призначенням платежу в рахунок погашення заборгованості за минулі періоди як це передбачено умовами укладеного сторонами договору в аспекті визначених скаржником підстав оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК
42. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК).
43. Відповідно до статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
44. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК).
45. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК).
46. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 ЦК однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК).
47. Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи, зокрема, зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
48. Приписи частин другої та третьої статті 6 ЦК встановлюють, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
49. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
50. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
51. Тобто, особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
52. Норми частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
53. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
54. За змістом статті 534 ЦК, на пріоритетність якої над умовами укладеного сторонами договору в аспекті поставленого перед Верховним Судом питання та визначеної в цій частині підстави касаційного оскарження (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК) посилається скаржник, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
55. За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, пункт 6.6 укладеного сторонами договору визначає, зокрема, що у разі якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму нарахованої вартості послуг по цьому договору, ОСП (за заявою користувача) протягом 5 робочих днів з дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або самостійно враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів (у випадку відсутності заяви користувача про повернення надлишку коштів).
За наявності заборгованості за цим договором кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів може бути зарахований в оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди користувача.
56. Тобто, в межах наданого статтею 534 ЦК як диспозитивною нормою права визначити іншу черговість погашення вимог кредитора у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, керуючись принципом свободи договору (статті 3, 627 ЦК), сторони встановили іншу черговість зарахування здійснених відповідачем платежів у разі наявності нього заборгованості за укладеним сторонами договором, а саме визначили, що за наявності заборгованості за цим договором кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення.
57. Узгоджені сторонами в цій частині умови щодо черговості зарахування здійснених відповідачем платежів у разі наявності в останнього заборгованості за цим договором є обов'язковим для сторін, оскільки вони відповідають приписам статей 6, 627, 628, 629 ЦК, та узгоджуються з нормами статті 534 ЦК, яка як диспозитивна норма визначає черговість погашення вимог кредитора у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі лише тоді, коли інше не встановленого договором або законом.
58. Оскільки за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, керуючись принципом свободи договору (статті 3, 627 ЦК), пунктом 6.6 договору сторони встановили інше, а саме іншу черговість зарахування здійснених відповідачем платежів у разі наявності в останнього заборгованості за цим договором, визначена в статті 534 ЦК черговість погашення вимог кредитора не підлягає застосуванню до спірних у цій справі правовідносин щодо зарахування сплачених відповідачем коштів за наявності в нього (відповідача) заборгованості за цим договором.
59. Наведене, в свою чергу, виключає можливість формування у межах спірних у цій справі правовідносин висновків щодо застосування статті 534 ЦК, а саме стосовно пріоритетності її норм над положеннями пункту 6.6 укладеного сторонами договору, як про це просить скаржник у межах визначеної ним підстави касаційного скарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК.
60. У контексті зазначеного Суд також звертає увагу на суперечливу позицію скаржника, який у межах поставленого перед Верховним Судом питання та визначеної в цій частині підстави касаційного оскарження (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК) у наведеному формулюванні відповідного питання вказує про пріоритетність відповідних норм цивільного законодавства, а саме статей 534 (черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням), 627 (свобода договору) ЦК, над згаданими умовами пункту 6.6 договору щодо визначення черговості зарахування здійсненних ним платежів за наявності у нього заборгованості за цим договором, при цьому в подальшому за текстом касаційної скарги доводить (у тому числі в аспекті іншої визначеної ним підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК), що відповідна норма не підлягає застосуванню, так як можливість її застосування безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання, вказуючи на порушення судами норм матеріального права через неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 18.04.2018 у справі №904/12527/16, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18, щодо пріоритету "призначення платежу" в платіжній інструкції при зарахуванні коштів.
61. Проте відповідні доводи скаржника Суд вважає безпідставними з огляду на таке.
62. У наведених скаржником постановах у аспекті визначеної ним підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) Верховний Суд дійсно виснував, що:
можливість застосування статті 534 ЦК ставиться в залежність від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 ЦК застосовуватися не може.
У випадку, якщо стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту "призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості, розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 ЦК.
Правовою підставою для даного висновку є Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (пункт 3.8), затверджена постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 №22, та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (пункт 1.2), затверджене наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу, на що за текстом касаційної скарги посилається скаржник.
63. Проте, проаналізувавши зміст цих постанов, Суд вважає, що ухвалені у цій справі №904/426/25 рішення судів жодним чином не суперечать наведеній правовій позиції Верховного Суду щодо можливості застосування визначеної статтею 534 ЦК черговості погашення вимог кредитора у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, яка ставиться в залежність від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання, так як задовольняючи позовні вимоги у цій справі, суди попередніх інстанцій взагалі не застосовували норми статті 534 ЦК, зокрема, визначену нею черговість погашення вимог кредитора у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, а виходили з погоджених сторонами умов договору, а саме пункту 6.6. Зокрема, суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи скаржника в частині призначення здійснених ним платежів у рахунок погашення заборгованості за певний розрахунковий період, процитувавши спірну частину цього пункту, зазначив, що оскільки відповідач систематично не виконував свої зобов'язання зі своєчасного розрахунку з позивачем за отримані послуги, позивач, з врахуванням приписів затвердженого НКРЕКП договору, скористався своїм правом на зарахування отриманих коштів, першочергово, в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення.
64. Тоді як у наведених скаржником справах суди попередніх інстанції не встановлювали, що умовами укладених у цих справах договорів сторони погодили черговість зарахування сплачених боржником коштів за наявності в останнього заборгованості за відповідним договором, а отже, виснуючи про можливість застосування статті 534 ЦК, яка ставиться в залежність від змісту реквізиту "призначення платежу", яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання, Верховний Суд виходив з відмінних від цієї справи встановлених судами попередніх інстанцій обставин.
65. Крім цього Суд враховує, що:
- у всіх наведених постановах Верховний Суд виснував, що підставою для такого висновку (пункт 62 цієї постанови) є, зокрема, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (пункт 1.2), затверджене наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу;
- у постанові від 26.09.2019 у справі №910/12934/18, вказуючи про те, що наявні в матеріалах справи банківські виписки свідчать про здійснення відповідачем оплати з призначенням платежу "оплата за оренду нежитлового приміщення" із зазначенням місяця, за який ці кошти сплачуються, Верховний Суд зауважив, що договором не передбачено можливості самостійного розподілу орендодавцем отриманих від орендаря коштів з чітким призначенням їх сплати, з огляду на що дійшов висновку, що у цьому випадку розподіл коштів не може здійснюватися із застосуванням статті 534 ЦК;
- у постанові від 26.12.2019 у справі №911/2630/15, вказуючи про те, що наведений алгоритм розподілу коштів урегульований в статті 534 ЦК, Верховний Суд зазначив, що інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо (пункт 46 цієї постанови).
66. Тобто, виснуючи про те, що можливість застосування визначеної статтею 534 ЦК черговості погашення вимог кредитора у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, яка (можливість застосування) ставиться в залежність від змісту реквізиту "призначення платежу", яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання, Верховний Суд виходив з того, що договором може бути встановлений інший порядок погашення вимог кредитора, відповідно, враховував, чи передбачена відповідним договором можливість самостійного розподілу кредитором отриманих від боржника коштів, з чого, задовольняючи позовні вимоги, виходили суди попередніх інстанцій у цій справі №904/426/25, врахувавши інший, визначений умовами пункту 6.6 укладеного сторонами договору, порядок погашення вимог кредитора, чого скаржник у межах визначеної ним підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, з посиланням на відповідні постанови Верховного Суду за текстом касаційної скарги жодним чином не спростовує.
67. При цьому Суд враховує, що у межах іншої визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК, останній стверджує, що, застосувавши умови вказаного пункту договору без урахування положень законодавства, а саме імперативного права платника на визначення призначення платежу згідно з правилами НБУ, ігноруючи зміст платіжних інструкцій, суди попередніх інстанції фактично легітимізували маніпуляції позивача з періодами заборгованості для штучного нарахування санкцій або погашення іншої спірної заборгованості.
68. У аспекті наведеного, посилаючись на Закон України "Про платіжні послуги" та Інструкцію №163, відповідно до якої платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити обов'язкові реквізити, зокрема призначення платежу (пункт 37), платник заповнює реквізит "призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція, повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України, надавач платіжних послуг платника перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у пункті 41 розділу II цієї Інструкції, лише за зовнішніми ознаками (пункт 41), скаржник стверджує, що за зміст реквізиту "призначення платежу" несе повну відповідальність платник, і ніхто, крім нього самого, не може втручатись у власну господарську діяльність.
69. Скаржник стверджує, що відповідно до Закону України "Про платіжні послуги" та Інструкції №163 реквізит "призначення платежу" є істотною умовою платіжної інструкції, тобто платник, як власник грошових коштів, має первинне право визначати, яке саме зобов'язання він виконує, з огляду на що отримувач коштів не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.
70. Проте Суд вважає відповідні доводи скаржника безпідставними, так як наведені ним норми, а саме положення Інструкції №163 (посилаючись на Закон України "Про платіжні послуги", скаржник в обґрунтування своєї позиції не наводить жодних його положень), які визначають "призначення платежу" як один із обов'язкових реквізитів платіжної інструкції, а також відповідальність платника за повноту інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція, жодним чином не змінюють узгоджені сторонами в укладеному договорі умови щодо черговості зарахування здійснених відповідачем платежів у разі наявності в останнього заборгованості за цим договором, які, як Суд зазначав раніше в цій постанові, є обов'язковим для сторін, оскільки відповідають приписам статей 6, 627, 628, 629 ЦК.
71. Норми пункту 1.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, відповідно до яких господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування, записи в регістрах бухгалтерського обліку проводяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення, на які скаржник також посилається за текстом касаційної скарги, як і наведені положення Інструкції №163, не можуть змінювати визначений умовами договору порядок погашення вимог кредитора (зарахування сплачених боржником коштів).
72. За викладеного Суд наголошує, що наведені скаржником положення не є нормами, в силу яких, як прямої вказівки акта законодавства, сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства (в цьому випадку від диспозитивних норм статті 534 ЦК, яка визначає черговість погашення вимог кредитора) та врегулювати відповідні відносини на власний розсуд, а також не є імперативними нормами, які регулюють такі відносини по іншому.
73. Застосування судами попередніх інстанцій в цій частині умов пункту 6.6 договору не може свідчити про те, що таким чином суди фактично легітимізували маніпуляції позивача з періодами заборгованості для штучного нарахування санкцій або погашення іншої спірної заборгованості, як про це вказує скаржник, адже останній не доводить, що відповідне зарахування позивач проводить за відсутності у відповідача заборгованості за попередні періоди та/або з порушенням погоджених сторонами умов щодо черговості їх зарахування.
74. Тоді як скаржник, незважаючи на погоджені умови договору щодо черговості зарахування здійснених ним платежів у разі наявності в нього заборгованості, які є обов'язковим для сторін, не спростовуючи наявність підстав для їх застосування (наявність заборгованості за цим договором), шляхом здійснення оплати за цим договором з чітким призначенням платежу (із зазначенням періоду, за який сплачує кошти), що не передбачено умовами договору, зокрема в аспекті визначення черговості зарахування таких оплат лише в рахунок погашення періоду, який визначений платником у "призначенні платежу", намагається змінити визначені договором умови в цій частині, що є неприпустимим у силу норм статті 525 ЦК.
75. За наведеного Суд звертає увагу на те, що за наявності чітко встановленого договором порядку зарахування сплачених відповідачем коштів за наявності у нього заборгованості за цим договором, відповідач як боржник не вправі в односторонньому порядку через платіжну інструкцію із зазначенням чіткого "призначення платежу" змінювати цей алгоритм, зокрема з огляду на те, що така (платіжна інструкція) не може підміняти собою умови договору. В свою чергу, позивач за таких умов також зобов'язаний діяти саме відповідно до погодженого сторонами порядку, що виключає можливість боржника довільно обирати період зарахування здійсненої ним оплати всупереч умовам договору, які визначають черговість зарахування сплачених ним коштів за наявності у нього заборгованості за цим договором та які відповідач погодив, укладаючи відповідний договір, в тому числі на умовах приєднання.
76. Посилання скаржника на те, що аналіз пункту 6.6 договору свідчить про те, що зарахування може проводитись лише за рахунок надлишково сплачених коштів, а не коштів, які оплачені у чіткій відповідності до призначення платежу, Суд відхиляє, так як процитована скаржником в цій частині за текстом касаційної скарги умова пункту 6.6 договору стосовно того, що у разі якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму нарахованої вартості послуг по цьому договору, ОСП (за заявою користувача) протягом 5 робочих днів з дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або самостійно враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів (у випадку відсутності заяви користувача про повернення надлишку коштів), чітко визначає, що у разі якщо фактичний обсяг оплати перевищує суму нарахованої вартості, то такі кошти підлягають врахуванню як оплата послуг наступних розрахункових періодів.
77. Тоді як умова пункту 6.6 договору передбачає зарахування сплачених відповідачем коштів в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення за наявності у відповідача заборгованості, а не надлишку сплачених коштів, як помилково стверджує скаржник.
78. Крім цього Суд враховує, що суди попередніх інстанцій не встановили, а скаржник не доводить, що умови цього пункту та/або умови договору в цілому передбачають можливість зарахування сплачених відповідачем коштів в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення лише, коли призначення платежу не конкретизовано.
79. Доводи скаржника в частині того, що умови пункту 6.6 договору, укладення якого ініціював позивач, є великими за обсягом та неоднозначними за своїм розумінням, вміщують одночасно декілька різних за змістом питань, а саме регулюють питання щодо штрафних санкцій та переплат, що не дає підстав вважати його зрозумілим та однозначним, без можливості перекручування того, що там зазначено, повинні тлумачитись на користь відповідача, так як останній приєднавшись до цього договору не може впливати на його умови, які є неоднозначними у застосуванні, Суд також відхиляє, адже незважаючи на те, що відповідний пункт є великим за обсягом, визначена ним умова щодо зарахування сплачених відповідачем коштів за наявності у нього заборгованості за цим договором в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення є цілкою однозначною та зрозумілою.
80. З огляду на наведене та встановлені судами обставини щодо наявності у відповідача заборгованості за спірним договором, зокрема, з огляду на погоджені сторонами умови пункту 6.6 договору щодо черговості зарахування сплачених відповідачем коштів за наявності у нього заборгованості за цим договором, Суд вважає цілком обґрунтованими та законними висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача неоплаченої за спірний у цій справі період заборгованості.
81. При цьому, оскільки скаржник в межах визначених ним підстав касаційного оскарження (пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК), не спростовує висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з нього на користь позивача вказаної заборгованості, Суд не вбачає підстав для розгляду доводів скаржника в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат як похідних вимог від вимоги про стягнення заборгованості, які (доводи) скаржник обґрунтовує порушенням норм матеріального права в частині основних вимог про стягнення заборгованості.
82. Інші доводи скаржника, зокрема, стосовно того, що суди попередніх інстанцій (1) не врахували порушення позивачем принципу добросовісності, передбаченого статтею 3 ЦК, а саме спробу перерозподілити кошти постфактум, яка є порушенням та втручанням у право власності платника на розпорядження своїми ресурсами, тобто якщо кредитор приймає виконання, він автоматично погоджується з умовами, вказаними у призначенні платежу; (2) в порушення норм процесуального права не вжили усіх заходів для з'ясування всіх обставин справи, не взяли до уваги надані відповідачем докази щодо сплати усієї суми заборгованості з урахуванням такого реквізиту як призначення платежу при здійсненні платежів та пріоритетності його врахування над неоднозначними та суперечливими умовами договору щодо автоматичного зарахування коштів як оплати минулих періодів, не охоплюються визначеними скаржником підставами касаційного оскарження та не обґрунтовані належним чином іншими підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктами 2, 4 частини другої статті 287 ГПК, а отже знаходяться поза межами поставлених перед Верховним Судом питань у межах цієї справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
83. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
84. Згідно із статтею 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
85. За результатами касаційного перегляду Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Оскаржувані рішення судів ухвалені за результатами повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи і підстав для їх зміни чи скасування, за мотивів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд не вбачає.
Розподіл судових витрат
86. За загальним правилом статті 129 ГПК у зв'язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги, судовий збір за її подання покладається на скаржника
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Високовольтні мережі" залишити без задоволення.
2.Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.2025 у частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 1 864 731,39 грн, 3% річних у сумі 8 177,42 грн та інфляційних втрат у сумі 18 172,61 грн у справі №904/426/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.Р. Кібенко
В.І. Студенець