Рішення від 24.03.2026 по справі 922/4675/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4675/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Ломакіній О. В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "РВС Банк", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне управління "Енергоюжспецстрой", м. Харків , Василенко Вікторії Станиславівни, Харківська обл., Харківський р-н, смт. Покотилівка , ОСОБА_1 , м. Харків , Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Композіт", Харківська обл., Золочівський район, смт. Золочів

про стягнення 196252,90 грн.

за участю представників учасників справи:

позивача -Коваль Л.Л.,

відповідача (ТОВ "Енергоюжспецстрой") - не з'явився,

відповідача (Василенко В.С.) - не з'явився,

відповідача (Котікова А.В) - не з'явився,

відповідача (ТОВ "Альфа Композіт") -не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство "РВС Банк", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне управління "Енергоюжспецстрой", 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_1 , 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Композіт", в якому просить суд стягнути на свою користь солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 196252,90 грн з яких: 89139,56 грн - основна заборгованість, 35014,75 грн - пеня, 37401,99 грн - 30 процентів річних, 7954,73 грн - інфляційні втрати, 26741,87 грн - 10% штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами своїх зобов'язань за договором про надання гарантії № Д-2500-24Г від 28.05.2024 та договорами поруки № ДП-2500-24Г, № ДП-2500-1-24Г, № ДП-2500-2-24Г від 28.05.2024. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідачів.

Ухвалою суду від 05.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

16.01.2026 до суду від представника відповідача ТОВ будівельно-монтажне управління "Енергоюжспецстрой" надійшла заява про часткове визнання позову, зменшення штрафних санкцій та розстрочення виконання рішення. Відповідач вказує на те, що визнає позов частково у розмірі 134496,28 грн, з них: 89139,56 грн - основна заборгованість; 37401,99 грн - 30% річних; 7954,73 грн - інфляційні втрати. У зв'язку із визнанням позову відповідачем, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 806,98грн, що складає 50% сплаченого судового збору під час подання позовної заяви. При цьому, відповідач-1 не визнає позов в частині стягнення пені у розмірі 35014,75 грн та штрафу у розмірі 26741,87 грн, а у відповідній частині просить суд зменшити нараховані штрафні санкції. Відповідач-1 зазначає, що позивач заявляє до стягнення штрафні санкції у загальному розмірі 61756,62 грн (пеня у розмірі 35014,75 грн та штраф у розмірі 26741,87 грн,), порівняно із сумою заборгованості 89139,56 грн, що у пропорційному співвідношенні складає 70%, що явно свідчить про їх надмірний характер.

З 24 лютого 2022 року місто Харків та відповідні населені пункти Харківської області, а також м. Харків (згідно із відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України) знаходяться під постійними обстрілами з боку ворожих військ. Так, очевидним є той факт, що це є як наслідком зниження обсягів здійснення підприємницької діяльності або так і взагалі її припинення. Відповідач просить зменшити загальний розмір заявлених штрафних санкцій на 90%, а саме: пеню з 35014,75 грн до 3501,48 грн; штраф з 26741,87 грн до 2674,19 грн.

Також, відповідач-1 зазначає, що наразі є необхідність у розстроченні судового рішення про стягнення 140671,95 грн (89139,56 грн - основна заборгованість; 37401,99 грн - 30% річних; 7954,73 грн - інфляційні втрати; пеня - 3501,48 грн; штраф- 2674,19 грн) за банківською гарантією № 2500-24Г від 29.05.2024 року. Згідно із відомостями ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності відповідача-1 є будівництво житлових і нежитлових будівель, що відповідає фактичній діяльності відповідача-1. У зв'язку із військовою агресією РФ проти України, яка зумовила введення воєнного стану указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, обсяги господарської діяльності значно знизилися. І це не пов'язано із діями відповідача-1 (як то, наприклад, неякісне виконання робіт), а безпосередньо є наслідком зниження обсягу замовлень на ринку через військову агресію. Означене знаходить своє підтвердження і у попередній фінансовій звітності підприємства за 2025 рік. У зв'язку із тим, що строки подання фін. звітності ще не настали, то відповідач-1 надає відповідну інформацію у вигляді довідки про фінансовий стан підприємства станом на 31.12.2025 року. Так, ТОВ БМУ "Енергоюжспецстрой" відноситься до мікропідприємств у розумінні чинного законодавства. Згідно з статтями 11 та 14 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», мікропідприємства подають скорочену фінансову звітність один раз на рік та не зобов'язані складати і подавати проміжну (квартальну) фінансову звітність. У зв'язку з цим, фінансові показники товариства за 2025 рік сформовані на підставі даних бухгалтерського обліку, що ведеться із використанням спеціалізованих бухгалтерських програм та інформаційних систем, які застосовуються товариством у щоденній господарській діяльності. Станом на 31.12.2025, за даними бухгалтерського обліку товариства, основні фінансові показники є наступними: кредиторська заборгованість - 145216881,63 грн, що відображає обсяг зобов'язань товариства перед контрагентами, бюджетом та іншими кредиторами. Дебіторська заборгованість - 38132405,33 грн, що характеризує суму грошових коштів, яка підлягає отриманню товариством від контрагентів. Порівняльний аналіз основних фінансових показників товариства свідчить про перевищення обсягу кредиторської заборгованості над дебіторською, що впливає на поточну платоспроможність та фінансову стабільність підприємства. Формування кредиторської заборгованості відбувалося у зв'язку з сукупністю обставин господарського та економічного характеру, зокрема: виникненням потреби у залученні кредитних та позикових коштів з метою забезпечення виконання зобов'язань та підтримання операційної діяльності у період припинення дії окремих контрактів, що вплинуло на заплановані грошові надходження; відтермінуванням надходження коштів за виконаними роботами та наданими послугами, що, у свою чергу, позначилося на обсязі обігових коштів товариства; зміною ринкової вартості матеріалів та ресурсів після укладення договорів, умови яких передбачали фіксовану або обмежено змінювану ціну; необхідністю виконання договірних зобов'язань за раніше узгодженими цінами, що в умовах подальшого зростання витрат зумовило додаткове фінансове навантаження. Зазначені чинники мали комплексний вплив на фінансові показники товариства та зумовили накопичення кредиторської заборгованості без ознак ухилення від виконання грошових зобов'язань. З урахуванням статусу мікропідприємства, обмеженого обсягу фінансових ресурсів та наявної структури активів і зобов'язань, фінансовий стан товариства на відповідну дату може бути охарактеризований як такий, що потребує врахування при оцінці можливостей виконання зобов'язань у конкретний період часу. Отже, фінансовий стан підприємства не дозволяє виконати зобов'язання одним платежем. Отже, з цієї довідки вбачається, що відповідач-1 має можливості отримати в майбутньому кошти за рахунок дебіторської заборгованості, що складає майже 40 млн. грн, тобто можливість виконання розстроченого рішення суду. Розстрочення на 6 місяців, тобто по 23445,32 грн на місяць, сприятиме належному виконанню зобов'язань та призведе до реального виконання зобов'язання. Натомість, відсутність такого розстрочення призведе до неможливості виконання зобов'язання.

27.01.2026 до суду від представника позивача надійшли заперечення на заяву на розстрочення виконання рішення та зменшення штрафних санкцій. В обґрунтування своїх заперечень позивач вказує на те, що скрутне фінансове становище відповідача 1, яким обґрунтована наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, не може бути безумовною підставою для розстрочення виконання судового рішення з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється боржником на власний ризик. Так, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності, особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Крім того, відповідач 1 вже звертався до позивача з листом від 02.05.2025 року №849-03-05-25 в якому просив розтермінувати йому оплату заборгованості по Банківській гарантії №2500-24Г в розмірі 267418,68 грн терміном на 6 місяців де кінцевим терміном оплати визначав жовтень 2025 року, однак відповідач 1 взяті на себе в зазначеному листі зобов'язання повністю не виконав. Водночас, подаючи заяву про розстрочення виконання судового рішення, відповідач 1 не надав будь-яких гарантій того, що рішення господарського суду буде виконано в запропонований ним період, не вказав, яким чином, за рахунок яких коштів та як це розстрочення сприятиме боржнику у виконанні судового рішення. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Позивач звертає увагу, що рішенням Правління Національного банку України № 398-рш/БТ від 04.11.2025 АТ "РВС БАНК" віднесено до категорії неплатоспроможних, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 04.11.2025 №1044 в АТ "РВС БАНК" було запроваджено тимчасову адміністрацію. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Таким чином, при вирішенні питання про розстрочення виконання судового рішення має враховуватися, що стягнуті на користь АТ "РВС БАНК" будуть спрямовані на задоволення вимог кредиторів АТ "РВС БАНК" , який перебуває в процесі ліквідації.

Позивач зазначає, що ним вже зменшено розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідачів, оскільки в своєму позові просить стягнути лише 10% від суми Гарантії, тоді як за умовами договору про надання гарантії має право на стягнення штрафу у розмірі суми Гарантії. Так, відповідно до п.5.3. договору у випадку не надання Принципалом грошового забезпечення (покриття) Гарантії у порядку передбаченому п.2.4. цього договору Принципал зобов'язаний сплатити на користь банку штраф у розмірі суми Гарантії, визначений у п.1.2. цього договору, на рахунок банку, зазначеному у повідомленні банку, протягом 3 х робочих днів з дати отримання принципалом повідомлення у порядку, передбаченому цим договором. Отже, розмір штрафу, який позивач просить стягнути з відповідачів вже зменшено і баланс інтересів сторін дотримано, а посилання відповідача 1 на спробу позивача збагатитися виглядає дивним, оскільки позивач перебуває в процесі ліквідації та має зобов'язання перед кредиторами. На думку позивача зменшення розміру пені та штрафу на 90% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

У судовому засіданні 24.03.2026 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Відповідачі правом на участь представника у судовому засіданні не скористалися, причину неявки не повідомили. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідачі повідомлялися належним чином, відповідно до ст. 120, 121 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Отже, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників відповідачів за наявними у справі матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

29.05.2024 року Акціонерним товариством "РВС Банк" (надалі - АТ "РВС БАНК" або Банк) на підставі договору про надання гарантії № Д-2500-24Г від 28.05.2024 року, укладеного між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне управління "Енергоюжспецстрой" (надалі - ТОВ БМУ "Енергоюжспецстрой" або Принципал) видано на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (надалі - ПАТ "Укрнафта" або Бенефіціар) Гарантію № 2500-24Г від 29.05.2024 року у розмірі 267418,68 грн (надалі - Гарантія).

Документом, з якого виникає основне зобов'язання між ПАТ "Укрнафта" та ТОВ БМУ "Енергоюжспецстрой" є договір № 13/2029-Р від 31.05.2024 на виконання робіт: "Капітальний ремонт водопроводу ЦППН-КНС2ПД інв. № 47590 НГВУ “Долинанафтогаз" в с. Яворів, Долинської ТГ, Івано-Франківської області (ДКБ-24070) (код 45220000-5 за ДК 021:2015, Інженерні та будівельні роботи)" (оголошення про проведення відкритих торгів № UA-2024-04-19-002893-a).

Як вбачається з Гарантії, Гарант надає цю банківську гарантію, за якою безумовно та безвідклично зобов'язується сплатити Бенефіцару суму, зазначену у відповідній вимозі Бенефіціара, що не перевищує 267418,68 грн протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання першої вимоги Бенефіціара про сплату коштів за Гарантією, без необхідності для Бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім Вимоги, або виконання будь-яких інших умов.

21.02.2025 АТ "РВС БАНК" через АТ "Укргазбанк" (лист № 130/5652/2025 від 19.02.2025 року) отримано від ПАТ "Укрнафта" письмову вимогу №01/01/13/04/03/502 від 17.02.2025 року про сплату коштів за Гарантією № 2500-24Г від 29.05.2024 року у розмірі 267418,68 грн у зв'язку з порушенням Принципалом основного зобов'язання.

На виконання вищезазначеної вимоги 15.05.2025 року Банком сплачено Бенефіціару 267418,68 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 8 від 15.04.2025 року.

Відповідно до п.4.5. договору про надання гарантії № Д-2500-24Г від 28.05.2024 року, Банк має нічим не обмежене право на зворотну вимогу до Принципала (регрес) у розмірі суми гарантії, процентів та будь-яких витрат (збитків) Банку тощо згідно з п. 4.2. цього договору .

Пунктом 4.2. договору про надання гарантії № Д-2500-24Г від 28.05.2024 року встановлено обов'язок Принципала, а саме: якщо на вимогу Бенефіціара та/або на виконання рішення суду про сплату за Гарантією Банк виплачує грошові кошти за Гарантією, Принципал зобов'язаний протягом 2 (двох) робочих днів з дня отримання регресної вимоги Банку, в повному обсязі відшкодувати Банку такі виплати та усі пов'язані з цим витрати Банку.

Відповідно до умов вищезазначеного договору про надання гарантії № Д-2500-24Г від 28.05.2024 року, до повного такого відшкодування Принципал також сплачує Банку проценти від суми боргу в розмірі 30% (тридцять) процентів річних у валюті Гарантії, за період з моменту виконання Банком вимоги Бенефіціара до моменту зарахування суми боргу на належні рахунки Банку (п. 4.2.4. договору про надання гарантії № Д-2500-24Г від 28.05.2024 року).

Також, згідно п. 5.2. договору про надання гарантії № Д-2500-24Г від 28.05.2024, за порушення Принципалом строків надання документів, визначених п. 4.7. цього договору, а також інших документів, передбачених цим договором, в тому числі у випадку подання недостовірної інформації, яка стосується умов цього договору та/або умов виконання цього договору, в тому числі - порушення будь-якого із зобов'язань, вказаних в цьому договорі, Принципал сплачує на користь Банку штраф в розмірі 10% (десять) відсотків від суми Гарантії. Сплата штрафу не звільняє Принципала від виконання своїх зобов'язань за цим договором.

Відповідно до п.5.3. договору надання гарантії № Д-2500-24Г від 28.05.2024, у випадку не надання Принципалом грошового забезпечення (покриття) Гарантії у порядку передбаченому п.2.4. цього договору Принципал зобов'язаний сплатити на користь Банку штраф у розмірі Суми Гарантії, визначений у п.1.2. цього договору, на рахунок Банку, зазначеному у повідомленні Банку, протягом 3 х робочих днів з дати отримання принципалом повідомлення у порядку, передбаченому цим договором.

16.04.2024 року АТ "РВС БАНК" на адресу Принципала надіслало регресну вимогу № 1124-25/БТ від 16.04.2025 року, відповідно до якої АТ "РВС БАНК" просило ТОВ БМУ "Енергоюжспецстрой" виконати свої зобов'язання за договором про надання гарантії № Д-2500-24Г від 28.05.2024 року у розмірі 267418,68 грн, що повернулася Банку 01.05.2025 року у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання (трекінг відправлення АТ "Укпошта" № 0408034404991).

Принципал здійснив часткове погашення заборгованості за договором про надання гарантії № Д-2500-24Г від 28.05.2024 року, у зв'язку з чим залишок основної заборгованості становить 89139,56 грн.

28.05.2024 року між АТ "РВС БАНК", ТОВ БМУ "Енергоюжспецстрой" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № ДП-2500-24Г.

28.05.2024 року між АТ "РВС БАНК", ТОВ БМУ "Енергоюжспецстрой" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № ДП-2500-1-24Г.

28.05.2024 року між АТ "РВС БАНК", ТОВ БМУ "Енергоюжспецстрой" та ТОВ "Альфа Композіт" укладено договір поруки № ДП-2500-2-24Г (надалі - договори поруки).

Відповідно до умов вищевказаних договорів поруки Поручителі зобов'язуються перед Гарантом у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Принципалом своїх зобов'язань щодо повернення суми гарантії, комісій та інших платежів, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором про надання гарантії № Д-2500-24Г від 28.05.2024 року.

При цьому, змістом забезпеченого порукою зобов'язання: повернення гарантії в сумі складає 267418,68 грн. та на умовах, визначених у договорі про надання гарантії та додаткових договорах (угодах) до договору про надання гарантії, що можуть бути укладені в майбутньому; сплата комісій та інших платежів, визначених договором про надання гарантії з урахуванням змін та доповнень до договору про надання гарантії, якщо такі будуть прийняті; сплата можливих штрафних санкцій у розмірі, у випадках та на умовах, визначених договором про надання гарантії та додатковими договорами (угодами) до договору про надання гарантії, що можуть бути укладені в майбутньому; сплата інших будь-яких плат, що мають здійснюватися Принципалом та передбачені договором про надання гарантії; інші витрати, пов'язані зі здійсненням забезпеченої порукою вимоги. (п. 2.1. договорів поруки № ДП-2500-24Г від 28.05.2024 року, № ДП-2500-1-24Г від 28.05.2024 року, № ДП-2500-2-24Г від 28.05.2024 року).

Згідно з п. 3.6.1. договору поруки № ДП-2500-24Г від 28.05.2024 року, у випадку надіслання Гарантом письмової вимоги виконання забезпеченого зобов'язання, поручитель зобов'язаний перерахувати протягом 5 (п'яти) робочих днів суму гарантії, штрафних санкцій, комісій та інші плати на рахунок зазначений у письмовій вимозі.

Аналогічні умови передбачені договорами поруки № ДП-2500-1-24Г від 28.05.2024 року та № ДП-2500-2-24Г від 28.05.2024 року.

19.09.2025 року АТ "РВС БАНК" на адресу поручителя ОСОБА_2 надіслано вимогу № 3247/25-БТ від 17.09.2025 року, відповідно до якої просило ОСОБА_2 протягом 5-ти робочих днів виконати свої зобов'язання за договором поруки № ДП-2500-24Г від 28.05.2024 року. Вищезазначена вимога повернулася 06.10.2025 року у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання (поштове відправлення № 0407100427071).

19.09.2025 року АТ "РВС БАНК" на адресу поручителя ОСОБА_1 надіслано вимогу № 3248/25-БТ від 17.09.2025 року, відповідно до якої просило ОСОБА_1 протягом 5-ти робочих днів виконати свої зобов'язання за Договором поруки № ДП-2500-1-24Г від 28.05.2024 року. Вищезазначена вимога повернулася 06.10.2025 року у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання (поштове відправлення № 0407100427063).

19.09.2025 року АТ "РВС БАНК" на адресу поручителя ТОВ "Альфа Композіт" надіслано вимогу № 3249/25-БТ від 17.09.2025 року, відповідно до якої просило ТОВ "Альфа Композіт" протягом 5-ти робочих днів виконати свої зобов'язання за договором поруки №ДП-2500-2-24Г від 28.05.2024 року. Вищезазначена вимога була отримана представником ТОВ "Альфа Композіт" 23.09.2025 року (поштове відправлення №0407100427098).

Станом на дату розгляду справи Поручителі ухиляються від виконання своїх зобов'язань за договорами поруки, що забезпечують виконання договору про надання гарантії № Д-2500-24Г від 28.05.2024 року.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За статтями 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

За статтею 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ст. 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 562 ЦК України, зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 563 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Відповідно до ч. 1 ст. 569 ЦК України, гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 відступив від висновку, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, згідно з яким при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов'язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією, обґрунтовуючи наступним: об'єднана палата звертає увагу, що тлумачення наведених законодавчих положень таким чином, що гарант повинен перевірити, чи дійсно принципал порушив основне зобов'язання, і що він має платити виключно в разі, якщо бенефіціар довів гаранту порушення основного зобов'язання принципалом, тобто те, що основне зобов'язання не припинено виконанням, унеможливлює застосування імперативних законодавчих положень про те, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання, зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання, та про те, що повторна вимога кредитора, одержана гарантом після повідомлення кредитора про недійсність або припинення основного зобов'язання, підлягає задоволенню. Іншими словами, таке розуміння законодавства призводить до врахування одних законодавчих положень і до ігнорування інших. Тому об'єднана палата відхиляє таке тлумачення законодавства.

Механізм забезпечувального інституту гарантії, на відміну від інших видів забезпечення виконання зобов'язань, передбачає укладення не двох (основного та забезпечувального), а трьох правочинів.

Перш за все - це договір між бенефіціаром (боржником) та принципалом (кредитором), який спрямований на виникнення основного зобов'язання. Умова щодо забезпечення основного зобов'язання гарантією може передбачатися таким договором або висуватися бенефіціаром як передумова укладення такого договору.

Обов'язок банку чи іншої фінансової установи щодо видачі банківської гарантії виникає з договору між принципалом і такою фінансовою установою. Надання гарантії є фінансовою послугою, яка надається на підставі договору (пункт 6 частини першої статті 4, стаття 9 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" у чинній редакції, пункт 7 частини першої статті 4, стаття 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у редакції, що діяла на час видачі гарантії у справі, що переглядається). Цим договором можуть визначатися, серед іншого, умови гарантії, строк її дії, сума, на яку видається гарантія, строк видачі гарантії, розмір оплати послуг гаранта тощо.

Третім правочином у механізмі забезпечувального інституту гарантії є видача гарантії на користь бенефіціара, яка є одностороннім правочином. Саме з цього правочину виникає грошове зобов'язання гаранта.

Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб'єкти - бенефіціар, принципал та гарант, зазначені вище правочини не зв'язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов'язання, зв'язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв'язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов'язки лише для гаранта (частина третя статті 202 ЦК України), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов'язанні.

Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, незалежне від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов'язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов'язання виконанням, гарант не вправі.

Виходячи з викладеного, об'єднана палата вважає, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов'язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.

Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією (частина третя статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов'язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов'язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв'язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.

Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов'язанням, так і за незалежною від цього зобов'язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов'язанням, то, пред'явивши вимогу гаранту, отримає виконання.

Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У даному разі, факт наявності основної заборгованості у розмірі 89139,56 грн належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачами зі свого боку не спростований, визнаний першим відповідачем, у зв'язку чим суд вважає позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 89139,56 грн обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім сум 35014,75 грн - пені, 37401,99 грн - 30 процентів річних, 7954,73 грн - інфляційних втрат, 26741,87 грн - 10 % штрафу, суд дійшов висновку, що відповідні розрахунки позивача відповідають нормам чинного законодавства та арифметично.

Як зазначалося вище по тексту рішення, першим відповідачем заявлені клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та розстрочення виконання рішення суду.

Щодо заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд зазначає таке.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20.

Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.02.2020 у справі №920/694/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

При цьому, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Також, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі №910/10618/20.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 міститься висновок про те, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань; при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (пункт 8.28).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Отже, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

З огляду на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачами, відсутність доказів понесення позивачем збитків у результаті порушення відповідачем 1 зобов'язання та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновків про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру нарахованої пені на 50% відсотків і таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі. Втім, у задоволенні клопотання відповідача про зменьшення штрафу слід відмовити.

Враховуючи викладене, з відповідачів слід солідарно стягнути пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань в сумі 17507,38 грн. В іншій частині заявленої до стягнення пені слід відмовити.

Щодо розстрочення виконання рішення суду суд зазначає таке.

Згідно ст. 331 ГПК України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, у зв'язку з чим суд повинен оцінювати докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 ГПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його виконання, господарський суд, зокрема, має право розстрочити виконання рішення (ухвали, постанови).

У постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №917/138/16 зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

До обставин, які ускладнюють виконання судового рішення належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо (рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 у справі №1-7/2013).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду, повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання відстрочки/розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, оцінки доводів боржника та заперечень кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану.

Аналіз матеріалів даної справи не дає суду підстави для висновку про наявність у даному разі виключних обставин, що ускладнюють виконання ТОВ БМУ "Енергоюжспецстрой" рішення суду, а подані докази і наведені аргументи не свідчать про їх існування.

Отже, враховуючи зазначене, а також можливі наслідки для стягувача при затримці виконання рішення, суд відмовляє у клопотанні про розстрочення виконання рішення.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення заборгованості у розмірі 178745,53 грн, з яких: 89139,56 грн - основна заборгованість; 17507,38 грн - пеня; 37401,99 грн - 30 процентів річних; 7954,73 грн - інфляційні втрати; 26741,87 грн - 10% штрафу. У задоволенні стягнення пені у розмірі 17507,38 слід відмовити.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Слід звернути увагу, що у випадку зменшення розміру штрафних санкцій, витрати позивача пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються з відповідача у повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача 1 про повернення судового збору, у зв'язку з частковим визнанням позову до початку розгляду справи по суті суд зазначає таке.

Системний аналіз положень ч.1 ст.130, ч.1 ст.129, п.5 ч.1 ст.237 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.

Водночас положення частини першої ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір" не містять імперативних приписів щодо можливості застосування таких норм лише у випадках саме повного визнання позовних вимог.

Позов - це звернення заінтересованої або іншої уповноваженої на те особи до суду з проханням про розгляд спору пов'язаного з господарською діяльністю та розгляду інших спорів, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги), згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладені міркування суд дійшов висновку про можливість застосування положень ч.1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" до спірних правовідносин у частині визнання відповідачем 1 частково позовних вимог до початку розгляду справи по суті.

Такі приписи необхідно застосовувати до тієї частини майнових та/або немайнових вимог, які визнаються відповідачем до початку розгляду справи по суті. До позовних вимог, які не визнаються і оспорюються, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат має керуватись загальними правилами розподілу судових витрат, визначених ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.11.2022 року у справі № 910/14479/21.

Враховуючи, що відповідач-1 частково визнав позов на суму 134496,28 грн (в частині стягнення основної заборгованості, 30% річних та інфляційних втрат) до початку розгляду справи по суті, з Державного бюджету України на користь Позивача підлягає поверненню 1008,72 грн судового збору (134496,28 грн * 1,5% / 2), сплаченого позивачем під час подання позову. Решта судового збору підлягає стягненню з відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне управління "Енергоюжспецстрой" (ідентифікаційний код юридичної особи: 32951760, місцезнаходження: 61022, м. Харків, пр-т. Правди, 10, кімната 27-Е), Василенко Вікторії Станиславівни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Композіт", (ідентифікаційний код юридичної особи: 36797118, місцезнаходження: 62203, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, провулок Разіна, 8-Б) на користь Акціонерного товариства "РВС Банк" (ідентифікаційний код юридичної особи: 39849797, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Введенська, 29/58) заборгованість у розмірі 178745,53 грн, з яких: 89139,56 грн - основна заборгованість; 17507,38 грн - пеня; 37401,99 грн - 30 процентів річних; 7954,73 грн - інфляційні втрати; 26741,87 грн - 10 % штрафу.

У задоволенні стягнення пені у розмірі 17507,38 - відмовити.