Справа № 304/1949/25 Провадження № 1-кп/304/150/2026
30 березня 2026 року м. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченої ОСОБА_6 ,
захисників обвинуваченої - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_4 про продовження строку тримання під вартою у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025071130000307 від 07 липня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,
На розгляді в Перечинському районному суді перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Прокурор ОСОБА_4 через канцелярію суду подав клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб.
Подане клопотання мотивує тим, що 07 липня 2025 року близько 04 години 34 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння - 1.51‰, що згідно з висновком судово-медичної (токсикологічної) експертизи крові відповідає середньому ступеню алкогольного сп'яніння, керуючи технічно-справним транспортним засобом марки «BMW», моделі «Х5» реєстраційний номер НОМЕР_1 , з пасажирами: ОСОБА_9 , який знаходився на передньому правому пасажирському сидінні та ОСОБА_10 , який знаходився на задньому лівому пасажирському сидінні, рухаючись зі швидкістю близько 117.3-129.7 км/год, яка перевищує максимально допустиму швидкість 50 км/год в населеному пункті по вулиці Ужанській в м. Перечин Ужгородського району, автодороги «Н-13» сполученням «Львів-Самбір-Ужгород», зі сторони с. Зарічово в напрямку м. Ужгород, де дорога має заокруглення праворуч та дві смуги руху, по одній у кожному напрямку, які розділені між собою дорожньою горизонтальною розміткою 1.5 та 1.1, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, діючи всупереч вимогам п. п. 1.3, 1.5, 1.10, 2.3 «б», 2.9 «а», 10.1, 11.3. 12.1, 12.2, 12.4 «Правил дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, будучи самовпевненою та самонадіяною, нехтуючи особистою безпекою та безпекою інших учасників дорожнього руху, керуючи транспортним засобом, проявила неуважність до дорожньої обстановки, що склалася та її зміни, не забезпечила безпеку дорожнього руху, не втримала автомобіль у межах своєї смуги руху, перетнула дорожню горизонтальну розмітку 1.1, виїхала на зустрічну смугу руху з подальшим виїздом на ліве узбіччя відносно свого руху, де лівою частиною транспортного засобу здійснила послідовне зіткнення з трьома стовбурами дерев після чого продовжила рух лівим узбіччям та виїхала на асфальтне покриття, де на 215 км - 103 м, вказаної автодороги на обладнаному бетонними огородженнями блокпосту здійснила наїзд на ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працюючого начальником 1 групи інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 », який в той час ніс службу на вказаному контрольно-ревізійному пункті блокпосту.
Внаслідок вказаної вище дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно висновку судово-медичної експертизи отримав тілесні ушкодження у вигляді поєднаної тупої травми грудної клітки, тазу, нижніх кінцівок, переломи ребер справа і зліва з крововиливами в навколишні м'які тканини, забоєм обох легень, розривом правої легені; крововиливом під м'які тканини тім'яно-потиличної ділянки голови, крововиливом в жирову клітковину правої нирки; відкритим уламковим переломом правої стегнової кістки, кісток правого колінного суглобу, кісток правої гомілки з масивною раною правої нижньої кінцівки, розчавленням м'яких тканин, м'язів, закритим переломом кісток верхньої третини лівої гомілки, переломом кісток тазу справа (обох верхніх гілок лобкової кістки, клубової кістки), що призвело до розвитку шоку, набряку, вклинення речовини головного мозку обумовило порушення та припинення функції ЦНС, зупинку серцевої діяльності та дихання, що і є безпосередньою причиною смерті ОСОБА_11 та згідно п. 2.1.3. (б, л) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995, кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження і знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з безпосередньою причиною настання його смерті.
Пасажир автомобіля ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в результаті дорожньо-транспортної пригоди згідно висновку судово-медичної експертизи отримав тілесні ушкодження у вигляді «ЗЧМТ, Геморагічний забій головного мозку 2 ст., Травматичний САК з стійким вираженим цефалічним синдромом, елементами антероградної амнезії, помірним порушенням ліквородинаміки, помірними стато-координаторними розладами, перелом лобної кістки», були небезпечними для життя в момент їх спричинення і за цією ознакою відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які були небезпечними для життя в момент їх спричинення і за цією ознакою, згідно п. 2.1.3. (б) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995, кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження.
Прокурор указує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, тобто - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, якщо вони заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження та спричинили смерть потерпілого.
Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що ОСОБА_6 органом досудового розслідування обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, а тому усвідомлюючи тяжкість покарання, яке їй загрожує, враховуючи те, що вона може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на учасників кримінального провадження, та приймаючи до уваги, що жоден більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам, прокурор просить продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_6 строком на 60 діб.
У судовому засіданні прокурори ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили задовольнити клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_6 строку тримання під вартою на 60 діб без визначення розміру застави, посилаючись на обставини, викладені у такому. Зокрема, прокурори звернули увагу суду на те, що ОСОБА_6 вчинила злочин, який відноситься до категорії тяжких злочинів, така вчинила дане кримінальне правопорушення у стані алкогольного сп'яніння та наголосили, що наведені в клопотанні ризики переховуватися від суду, а також незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста продовжують існувати, а відтак, більш м'який запобіжний захід, як тримання під вартою, не може бути обрано.
Представник потерпілої - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав позицію прокурорів.
Захисниця обвинуваченої - адвокат ОСОБА_8 через канцелярію суду подала заперечення на клопотання, у якому просила відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді триманні під вартою та звільнити її з-під варти в залі суду. Адвокат зазначила, що у обвинуваченої наявні значні проблеми зі здоров'ям, і перебування під вартою позбавляє її можливості отримувати належне лікування. Разом з цим, просила суд врахувати рішення ЄСПЛ у справі «Тандир проти України» від 22 січня 2026 року, у якому Суд встановив порушення статті 5 Конвенції у частині надмірної тривалості тримання під вартою без розгляду альтернативних запобіжних заходів. Захисниця зазначила, що у даній справі обвинувачена також має проблеми зі здоров'ям, і слід враховувати необхідність належного медичного нагляду та можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів.
У судовому засіданні захисники обвинуваченої просили відмовити у продовженні строку застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 . При цьому зазначали, що всі ризики, на які посилається прокурор, не доведені, є надуманими. Також підтвердили, що вона має суттєві проблеми зі здоров'ям. Крім цього, просили взяти до уваги повідомлення Уповноваженого з прав людини ОСОБА_12 про порушення санітарних норм та принизливе поводження в Закарпатській УВП № 9.
Обвинувачена у судовому засіданні підтримала доводи захисників.
Вислухавши прокурорів, представника потерпілої, думку обвинуваченої та захисників, дослідивши клопотання, заперечення та додані до них матеріали, суд дійшов таких висновків.
Так, відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.
Стаття 2 Кримінального процесуального кодексу України визначає завдання кримінального провадження, одним із яких є те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частина 1 статті 7 КПК України визначає, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; повага до людської гідності; забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 КПК України під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
За приписами ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Положеннями статті 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності вищевказаних ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, стан здоров'я підозрюваного, його репутацію та інші обставини.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Згідно з ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Крім цього, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд враховує вимоги п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно до п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Так, 29 серпня 2025 року до Перечинського районного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 12025070000000307 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Ухвалою від 29 серпня 2025 року вказане кримінальне провадження призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 липня 2025 року підозрюваній ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 04 вересня 2025 року (включно), без визначення розміру застави.
Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 02 вересня 2025 року їй продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 31 жовтня 2025 року (включно) без визначення розміру застави.
Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2025 року їй продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 22 грудня 2025 року (включно) без визначення розміру застави.
Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2025 року їй продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 13 лютого 2026 року (включно) без визначення розміру застави.
Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 09 лютого 2026 року їй продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 09 квітня 2026 року (включно) без визначення розміру застави.
Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 03 березня 2026 року призначено до судового розгляду провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Підставою обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 слугувало те, що:
- така може переховуватися від суду, оскільки обвинувачується у вчиненні, тяжкого злочину (ч. 3 ст. 286-1 КК України), за який передбачене покарання виключно у виді позбавлення волі, а також не може бути застосована ст. 75 КК України.
- незаконно впливати на учасників у цьому кримінальному провадженні, прізвища яких їй відомі, а тому не виключається можливість вчинення спроб незаконного впливу на таких.
Суд, врахувавши наявні матеріали справи та доводи сторін, встановив, що зазначені вище ризики залишаються істотними, не зменшилися і на даний час продовжують існувати.
Вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд відповідно до ст. 178 КПК України враховує те, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні (виключно позбавлення волі на строк до десяти років, неможливість застосування статті 75 КК України), вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, відсутність утриманців, відсутність постійного місця роботи, відсутність судимостей, наявність моральної шкоди, про відшкодування якої подано цивільний позов в інтересах дружини та дітей загиблого.
Щодо тверджень сторони захисту про наявність в обвинуваченої проблем із здоров'ям, суд уважає, що у будь-якому разі держава відповідно до усталеної практики ЄСПЛ має позитивні зобов'язання щодо особи, яка утримується під вартою, в частині надання особі необхідної медичної допомоги, але, разом із цим, сам по собі стан здоров'я обвинуваченої не є безумовною підставою для неможливості продовження щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, у справі “Харченко проти України» ЄСПЛ зазначає, що статтю 3 Конвенції не можна тлумачити як таку, що гарантує кожній особі, взятій під варту, медичну допомогу на такому самому рівні, як у найкращих цивільних медичних закладах. Тим не менш держава має забезпечити належний захист здоров'я ув'язнених, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги.
Сам по собі стан здоров'я обвинуваченої не є безумовною підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Такий стан здоров'я за умови отримання належного медичного нагляду та доступу до відповідного лікування не унеможливлює перебування особи в умовах слідчого ізолятора чи іншого місця попереднього ув'язнення, а відтак не може розглядатися як безумовна підстава для відмови у задоволенні клопотання слідчого чи прокурора про обрання вказаного запобіжного заходу.
Крім того, як встановлено з консультаційного висновку спеціаліста від 27 березня 2026 року згідно діагнозу - обвинувачена ОСОБА_6 за станом здоров'я може слідувати етапу.
ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (42310/04, від 21 квітня 2011 року, п.219) нагадує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу.
Щодо доводів захисників про необхідність врахування рішення ЄСПЛ у справі «Тандир проти України» від 22 січня 2026 року, суд встановив, що в умовах цієї справи ризики, передбачені статтею 177 КПК України (можливість переховування, незаконного впливу на свідків), існують і залишаються актуальними. Обвинувачена ОСОБА_6 забезпечується належною медичною допомогою в умовах тримання під вартою. Застосування більш м'якого запобіжного заходу не гарантує усунення зазначених ризиків, на відміну від тримання під вартою.
Тому, з урахуванням наведеного, а також суспільного інтересу до цієї справи, суд дійшов висновку, що обвинуваченій слід продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден інший більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, що вказані у ст. 177 КПК України.
Разом з цим, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини. У зв'язку з цим, суд уважає за необхідне не застосовувати розмір застави.
Наведені судом висновки свідчать, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_6 строку тримання під вартою підлягає задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись статтями 177, 178, 194, 314-316, 369, 370 КПК України, суд,
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_6 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів - до 28 травня 2026 року (включно) без визначення розміру застави.
Дата закінчення дії ухвали - 28 травня 2026 року.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
На підставі ч. 2 ст. 376 КПК України повний текст ухвали складено 03 квітня 2026 року.
Головуюча:ОСОБА_1