02 квітня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/727/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
за участі секретаря судового засідання Баб'юка А.В.
розглянув справу
за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю “Сокіл-Ф» (46008, м. Тернопіль, вул. Подільська, 37а)
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Еліна ЛТД» (46008, м. Тернопіль, вул. Подільська, 37а)
про стягнення 1686900,81 грн заборгованості.
За участі від:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Зміст позовних вимог, позиція позивача.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Сокіл-Ф» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою б/н від 28.11.2025 (вх. №825 від 01.12.2025) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Еліна ЛТД» про стягнення заборгованості в сумі 1686900,81 грн, яка складається з: 1040555,06 грн - основного боргу; 391879,58 грн - інфляційних збитків; 91038,31 грн - 3% річних; 163427,86 грн - пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне та несвоєчасне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №06/04 від 06.04.2021, в частині оплати за отриманий товар.
У заяві б/н від 24.12.2025 (вх. №9024 від 24.12.2025) позивач просив суд розгляд справи здійснювати за відсутності його представника.
Позиція відповідача.
Відповідачем у відзиві б/н від 22.12.2025 (вх. №8978 від 22.12.2025) на позовну заяву визнано суму основного боргу.
Водночас, нарахування штрафних санкцій відповідач вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає принципам справедливості, розумності та співмірності відповідальності, оскільки прострочення виконання зобов'язання виникло з незалежних від відповідача причин.
Обсяг відповідальності (штрафні санкції) за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку є несправделивим щодо відповідача, покладає на нього непосильний майновий тягар, а тому стягнення всієї суми боргу із штрафними санкціями може унеможливити виконання інших зобов'язань ТОВ «Еліна ЛТД» та навіть призвести до фактичного припинення діяльності відповідача.
З посиланням на приписи ч.3 ст.551 ЦК України, відповідачем зазначено, що суд має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), якщо її розмір є явно неспівмірним із наслідками порушення зобов'язання. Нарахування штрафних санкцій у повному обсязі за наявності визнаного основного боргу є надмірним і таким, що суперечить принципам справедливості та розумності.
З урахуванням наведеного, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 646345,75 грн (391879,58 грн - інфляційні збитки, 91038,31 грн - 3% річних, 163427,86 грн - пеня), а розгляд справи здійснювати за відсутності представника відповідача.
Процесуальні дії суду у справі.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 08.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/727/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.01.2026.
Ухвалою суду від 08.01.2026: прийнято до розгляду відзив відповідача на позов б/н від 22.12.2025 (вх. № 8978 від 22.12.2025) з додатками; підготовче засідання відкладено на 05.02.2026.
У зв'язку з перебуванням судді Шумського І.П. у відпустці та, відповідно, неможливістю проведення підготовчого засідання 05.02.2026, ухвалою суду від 27.01.2026 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/727/25 та призначено у ній підготовче засідання на 02.03.2026.
Надалі, ухвалою суду від 02.03.2026 закрито підготовче провадження по справі №921/727/25 та призначено її до розгляду по суті на 02.04.2026.
Сторони явку уповноважених представників у судове засідання 02.04.2026 не забезпечили, про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином повідомлені.
Стаття 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Частиною 1 статті 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Водночас, позивач скористався передбаченим ч.3 ст.196 ГПК України правом про розгляд справи без участі його представника, виклавши відповідне клопотання у заяві від 24.12.2025.
Частиною 3 статті 196 ГПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідачем клопотання про розгляд справи без участі його представника викладено у відзиві на позов.
Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що учасникам справи було створено належні умови для підготовки до розгляду справи, надання заяв по суті справи та доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень, тому є підстави для розгляду справи на підставі наявних у суду матеріалів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
06.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Сокіл-Ф» (надалі - продавцем/постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Еліна ЛТД» (надалі - покупцем) укладено договір купівлі-продажу №06/04 (надалі - договір), згідно з п. 1.1 якого продавець зобов'язується здійснити поставку товару (сировину - нитку синтетичну, пряжу бавовняну, пряжу бавовно-поліестерову, тощо) покупцю, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п.1.2 договору кількість, ціна, асортимент товару вказуються в накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.
У п. 2.1 договору обумовлено, що продавець поставляє товар за усним замовлення покупця на адресу: м. Тернопіль, вул. Подільська, будинок 37А. Сторони можуть погодити інше місце поставки товару.
Сторони погодили, що підписання працівником чи іншими уповноваженими особами покупця накладної на товар підтверджує факт отримання замовленої продукції у асортименті, кількості та якості, що замовлялась покупцем (п. 2.2 договору).
Відповідно до п. 3.1. договору ціна цього договору складається із сум вартості товару поставленого за період дії цього договору згідно видаткових накладних.
Згідно з п. 4.1 договору оплата за товар здійснюється покупцем протягом 14 календарних днів з моменту поставки.
Оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця. Оплата за товар зараховуються продавцем в порядку черговості виписаних видаткових накладних (п. 4.2 договору).
Згідно з п. 5.2, п. 5.3 договору товар вважається переданим та переходить у власність покупця після підписання видаткової накладної. Прийняття товару за кількістю та якістю здійснюється в момент фактичної передачі товару від постачальника замовнику. Після підписання видаткових накладних претензії щодо кількості та якості товару не приймаються.
У п. 8.1 договору сторони обумовили, що у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день протермінування.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 05.04.2024, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. У разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення договору, в строк не менший ніж за 10 (десять) календарних днів до закінчення строку його дії, договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах, які передбачені цим договором. Закінчення строку дії цього договору не звільняє його сторони від виконання тих зобов'язань, які до моменту закінчення строку дії цього договору залишилися невиконаними (п. 11.1, п. 11.2 договору).
На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 1580355,06 грн, згідно з видатковими накладними: № 1 від 13.04.2021 на суму 154926,37 грн; № 9 від 31.05.2021 на суму 34280,40 грн; № 5 від 06.07.2021 на суму 104400 грн; № 2 від 02.08.2021 на суму 329100 грн; № 8 від 30.11.2021 на суму 142345,58 грн; № 10 від 30.11.2021 на суму 46478 грн; № 1 від 04.01.2022 на суму 52625,53 грн; № 5 від 31.01.2022 на суму 64748,89 грн; № 3 від 31.05.2022 на суму 50069,76 грн; № 10 від 29.07.2022 на суму 68652,58 грн; № 11 від 29.07.2022 на суму 33483,24 грн; № 4 від 30.01.2023 на суму 110943 грн; № 5 від 20.03.2023 на суму 34863,84 грн; № 2 від 13.07.2023 на суму 151537,27 грн; № 8 від 20.09.2024 на суму 201900,60 грн.
Приймання - передача товару згідно з вказаними видатковими накладними посвідчується зробленими на них відмітками та печатками сторін за договором та по справі.
Відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар на загальну суму 539800 грн, підтвердженням чому є додані до позову банківські виписки по рахунку позивача у АТ «Банк Львів», які вказують про сплату відповідачем коштів:
- 13.10.2022 в сумі 39100 грн, з призначенням платежу - кредиторська заборгованість за ТМЦ в т.ч. ПДВ 20% - 6516,67 грн;
- 04.02.2025 в сумі 300000 грн, з призначенням платежу - кредиторська заборгованість за ТМЦ в т.ч. ПДВ 20% - 50000 грн;
- 05.02.2025 в сумі 200000 грн, з призначенням платежу - кредиторська заборгованість за ТМЦ в т.ч. ПДВ 20% - 33333,33 грн;
- 29.09.2025 в сумі 400 грн, з призначенням платежу - кредиторська заборгованість за ТМЦ в т.ч. ПДВ 20% - 66,67 грн;
- 13.10.2025 в сумі 300 грн, з призначенням платежу - кредиторська заборгованість за ТМЦ в т.ч. ПДВ 20% - 50 грн.
Решта зобов'язання в сумі (1580355,06 грн - 539800 грн) 1040555,06 грн залишилось не виконаним.
При цьому, видаткова накладна №2 від 02.08.2021 залишилась неоплаченою на суму 82906,77 грн.
В матеріалах справи також міститься оформлений у двосторонньому порядку акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2020 - 14.11.2025, яким сторонами підтверджено існування, станом на 14.11.2025, у Товариства з обмеженою відповідальністю “Еліна ЛТД» перед Товариством з обмеженою відповідальністю “Сокіл-Ф» заборгованості в сумі 1040555,06 грн.
З урахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 22.05.2025 у справі №914/2441/15 (914/915/21), відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Тому акт звірки може вважатися доказом у справі на підтвердження певних обставин, зокрема на підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Неналежне та несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань мало наслідком звернення позивача з даним позовом до суду з вимогою про відновлення його порушених прав, шляхом стягнення з відповідача 1040555,06 грн боргу, а також нарахованих відповідно до п. 8.1 договору 163427,86 грн пені та відповідно до ст. 625 ЦК України 91038,31 грн 3% річних, 391879,58 грн інфляційних втрат. У відзиві на позов відповідач визнав, заявлену до стягнення суму основного богу.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.
Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли зобов'язання за договором поставки.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Приписами ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 4.1 договору оплата за товар здійснюється покупцем протягом 14 календарних днів з моменту поставки.
Судом з'ясовано, що в порушення умов договору, приписів перелічених норм, а також ст. ст. 11, 14 ЦК України, повної оплати вартості отриманого товару боржник не здійснив, заборгувавши станом на дату звернення з позовом до суду 1040555,06 грн.
Дану обставину підтверджено відповідачем у відзиві.
Відповідно до змісту п.3 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.13, ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені і в ст.14, ч.4 ст.74 цього Кодексу, за змістом яких суд не може самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором (ст. 611 ЦК України).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, вимоги про примусове стягнення боргу в сумі 1040555,06 грн підлягають задоволенню як обґрунтовані та визнанні відповідачем.
У зв'язку з порушенням виконання грошового зобов'язання, позивач також просить стягнути з відповідача нараховані в порядку ст. 625 ЦК України 391879,58 грн інфляційних нарахувань, 91038,31 грн 3% річних, а також нараховані відповідно до умов п. 8.1 договору 163427,86 грн пені.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання, зокрема може забезпечуватися неустойкою.
Разом з цим, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ч. 3 ст. 549).
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань № 543/96-ВР від 22.11.1996, регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Статтею 1 даного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. А згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вже зазначалось, згідно з п. 8.1 договору в разі прострочення строків оплати поставленого товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення.
Судом проведено перерахунок заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за допомогою інформаційно-правової системи "Ліга:Закон". Згідно проведеного перерахунку, з урахуванням встановленого судом виникнення прострочення оплати 15.06.2022 згідно з видатковою накладною №3 від 31.05.2022 (а не 15.04.2022, як зазначено позивачем у розрахунку), в межах визначених позивачем періодів та сум, на які здійснювались нарахування, встановлено, що обґрунтованими та правомірними є нарахування 90787,27 грн - 3% річних, 391879,58 грн - інфляційних нарахувань та 163427,86 грн - пені.
Розрахунки перевірені судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, а їх результати долучені до матеріалів справи.
Щодо клопотання про зменшення штрафних санкцій.
Як вже зазначалось, у відзиві на позов відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 646345,75 грн (391879,58 грн - інфляційні збитки, 91038,31 грн - 3% річних, 163427,86 грн - пеня).
З посиланням на приписи ч.3 ст.551 ЦК України, ним зазначено, що суд має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), якщо її розмір є явно неспівмірним із наслідками порушення зобов'язання.
В обґрунтування свого клопотання відповідачем зазначено, що нарахування штрафних санкцій у повному обсязі, за наявності визнаного основного боргу, є надмірним і таким, що суперечить принципам справедливості, розумності та співмірності, оскільки прострочення виконання зобов'язання виникло з незалежних від нього причин.
Обсяг відповідальності (штрафні санкції) за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку є несправедливим щодо відповідача, покладає на нього непосильний майновий тягар, а тому стягнення всієї суми боргу із штрафними санкціями може унеможливити виконання інших зобов'язань ТОВ «Еліна ЛТД» та навіть призвести до фактичного припинення діяльності відповідача.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд наголошує, що положення ст. 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
Зокрема, об'єднана палата у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч.3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі «Висновки щодо застосування норм матеріального права», зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
« 213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові зазначила, зокрема, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункт 8.38 постанови).
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, також не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості, водночас зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Між тим, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку та не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.
Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання; негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Подібний за змістом висновок щодо застосування ст. 551 ЦК України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19.
При цьому, під винятковістю слід розуміти такі обставини, які дозволяють суду при обов'язковому застосуванні штрафних санкцій, передбачених договором або законом, їх зменшити, а не в будь-якому випадку, в разі подання стороною у справі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Також слід зауважити, що штрафні санкції за своєю природою є засобами стимулювання боржника належним чином виконати свій обов'язок, а не покласти на нього додатковий, тому слід розуміти, що передбачені законом санкції будуть застосовані в разі порушення зобов'язань, а їх зменшення скоріше є виключенням.
Суд звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Господарський суд, оцінює надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №904/4685/18).
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).
При стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов'язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.
При вирішенні питання про зменшення нарахованих штрафних санкцій суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Також, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Наведене вище переконливо свідчить єдність та сталість правових висновків Великої Палати Верховного Суду в цьому питанні.
Наведені відповідачем у відзиві доводи в обґрунтування підстав для зменшення штрафних санкцій мотивовані надмірністю їх розміру, повним визнанням суми основного боргу, виникнення прострочення оплати з незалежних від нього причин, можливість припинення діяльності відповідача через покладення на нього заявлених в цій частині сум.
Щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, судом враховується наступне.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначено: « 156. Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.
157. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
158. Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом.
159. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат».
У даній справі сторонами не встановлювався інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання, а нарахування процентів здійснено позивачем у розмірі, встановленому ч.2 ст.625 ЦК України, а саме у розмірі 3% річних. Ці нарахування не є неспівмірно великими у порівнянні з сумою боргу, тому суд не вбачає підстав для зменшення розміру нарахованих 3% річних.
Крім того, враховуючи можливість зменшення розміру виключно неустойки (штрафу, пені), що прямо встановлено нормами статті 551 ЦК України, законодавством не передбачено можливості суду зменшити нараховані інфляційні втрати.
Наведене вище виключає правові підстави для зменшення заявлених до стягнення позивачем у справі №921/727/25 сум 3% річних та інфляційних втрат.
Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, суд зазначає, що питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії та поданих боржником доказів. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі №903/827/17, від 30.08.2018 у справі №925/1587/17.
У будь якому випадку, наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій повинна документально підтверджуватися, зокрема якщо заявником відповідне клопотання обґрунтовується тими чи іншими обставинами.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статей 73, 74, 81 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Вказані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно з положеннями якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.80 ГПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч.1 ст.169 статті 13 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Відповідно до п.1 ч.6 ст.165 ГПК України до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.
На підтвердження викладених у відзиві доводів щодо зменшення сум неустойки, 3 % річних та інфляційних нарахувань, відповідачем не надано жодного доказу.
Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Сокіл-Ф» підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю “Еліна ЛТД» 1040555,06 грн боргу, 90787,27 грн 3% річних, 163427,86 грн пені та 391879,58 грн інфляційних нарахувань.
Позовні вимоги в частині стягнення 251,04 грн 3% річних не підлягають до задоволення, як необґрунтовані.
Розподіл судових витрат.
За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним статтею 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Поряд з цим, статтею 130 ГПК України передбачено спеціальні правила розподілу судового збору, зокрема у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до частини першої названої статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Такі положення статті 130 ГПК України кореспондуються зі частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір», де, зокрема відзначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України до питань, що суд вирішує при ухваленні судового рішення є, зокрема питання розподілу судових витрат.
Системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.
У даній справі відповідачем у відзиві частково визнано позов, а саме суму основного боргу, до початку розгляду справи по суті.
Положення частини першої статті 130 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не містить імперативних приписів щодо можливості застосування таких норм лише у випадках саме повного визнання позовних вимог.
Такі приписи необхідно застосовувати до тієї частини майнових та/або немайнових вимог, які визнаються відповідачем до початку розгляду справи по суті. До позовних вимог, які не визнаються і оспорюються, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат має керуватись загальними правилами розподілу судових витрат, визначених статтею 129 ГПК України (постанови Верховного Суду від 17.11.2022 у справі № 910/14479/21, від 30.01.2025 у справі №910/1157/24).
Відповідно до п. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі вищенаведеного, в порядку ч.1 ст. 130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір", Товариству з обмеженою відповідальністю “Сокіл-Ф» підлягає поверненню з Державного бюджету України 6243,33 грн судового збору - 50% судового збору, сплаченого за подання позовної вимоги в частині стягнення основного боргу за неналежне виконання зобов'язання при поданні позову щодо вказаної позовної вимоги. Інші 50 % покладаються на відповідача.
В порядку ст. ст. 123, 129 ГПК України судовий збір за решту заявлених позовних вимог покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 129, 130, 233, 236-240 ГПК України,
1.Позов задоволити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Еліна ЛТД» (46008, м. Тернопіль, вул. Подільська, 37а, ідентифікаційний код 14056286) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сокіл-Ф» (46008, м. Тернопіль, вул. Подільська, 37а, ідентифікаційний код 38535290) 1040555 (один мільйон сорок тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн 06 (шість) коп. - боргу, 90787 (дев'яносто тисяч сімсот вісімдесят сім) грн 27 (двадцять сім) коп. - 3% річних, 391879 (триста дев'яносто одну тисячу вісімсот сімдесят дев'ять) грн 58 (п'ятдесят вісім) коп. - інфляційних нарахувань, 163427 (сто шістдесят три тисячі чотириста двадцять сім) грн 86 (вісімдесят шість) коп. - пені, 13996 (тринадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто шість) грн 47 (сорок сім) коп. - судового збору в повернення сплачених судових витрат.
Видати наказ.
2. В задоволенні решти позову відмовити.
3. Повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю “Сокіл-Ф» (46008, м. Тернопіль, вул. Подільська, 37а, ідентифікаційний код 38535290) 6243 (шість тисяч двісті сорок три) грн 33 (тридцять три) коп. судового збору у відповідності до ч.1 ст. 130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплаченого згідно платіжної інструкції №131 від 28.11.2025 на загальну суму 20242,81 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.
Повне рішення складено 03.04.2026.
Суддя І.П. Шумський