79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
25.03.2026 Справа № 914/249/26
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Знетиняк Д.В.,
розглянувши матеріали справи за позовом: Акціонерного товариства “Ідея Банк», м. Львів
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Никифорук Василя Миколайовича, м. Чернівці
про: стягнення заборгованості за кредитним договором № КБ03.00118.009944907 від 06.02.2023 в розмірі 112 061,07 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Максимчук А.В. - адвокат, ордер на надання правничої допомоги серії СЕ № 1132832 від 17.02.2026; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧЦ № 000165 від 28.07.2017
На адресу Господарського суду Львівської області в систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Акціонерного товариства “Ідея Банк» до відповідача: Фізичної особи-підприємця Никифорук Василя Миколайовича про стягнення заборгованості за кредитним договором № КБ03.00118.009944907 від 06.02.2023 в розмірі 112 061,07 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2026, справу № 914/249/26 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.02.2026, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 03.03.2026.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.03.2026 постановлено судове засідання з розгляду справи по суті відкласти на 25.03.2026 на 09:15 год.
05.03.2026 представником відповідача подано на адресу суду в систему “Електронний суд» відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 6381/26, відповідно до якого відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві.
13.03.2026 від представника позивача надійшла на адресу суду в систему “Електронний суд» відповідь на відзив з додатками за вх. № 7296/26.
23.03.2026 представником відповідача подано на адресу суду в систему “Електронний суд» додаткові пояснення у даній справі з додатками за вх. № 8229/26.
23.03.2026 представником відповідача подано на адресу суду в систему “Електронний суд» заяву (за вх. № 8189/26) про участь в судовому засіданні 25.03.2026 на 09:15 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.03.2026 постановлено заяву представника відповідача про участь в судовому засіданні 25.03.2026 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за вх. № 8189/26 від 23.03.2026 задоволити та вирішено забезпечити участь представника відповідача в судовому засіданні, призначеному на 25.03.2026 на 09:15 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.
25.03.2026 представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
У позовній заяві за вх. № 264 від 27.01.2026 позивач просить здійснювати розгляд справи № 914/249/26 без участі повноважного представника Акціонерного товариства “Ідея Банк».
25.03.2026 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті, яке проводилось в режимі відеоконференції, з'явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву за вх. № 6381/26 від 05.03.2026. Просив суд, у випадку ухвалення рішення у справі № 914/249/26 про задоволення позовних вимог, розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців з щомісячним погашенням боржником 62 502,61 грн. рівними частинами по 5 208,55 грн. щомісячно.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/249/26.
Позиція позивача.
Позов обґрунтовано тим, що 06.02.2023 сторони у справі уклали кредитний договір № КБ03.00118.009944907, згідно із яким позивач (кредитор) зобов'язався надати відповідачу (позичальнику) кредитні кошти на поповнення обігових коштів в сумі 149 990,00 грн. зі сплатою фіксованих процентів 0,01 % річних, зі строком користування по 06.02.2026 (включно).
Позивач свої зобов'язання виконав належним чином та перерахував на поточний рахунок позичальника (який відкривається автоматично з підписанням кредитного договору) суму кредиту. Однак, відповідач належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № КБ03.00118.009944907 від 06.02.2023 не виконав, на претензію не відповів, у результаті чого станом на момент подання позовної заяви до суду утворилася заборгованість на загальну суму 112 061,07 грн., з них: 62 495,83 грн. - основна заборгованість, 6,78 грн. - прострочені проценти, 49 558,46 грн. - прострочена плата за обслуговування кредиту, що і слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Таким чином, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 112 061,07 грн. заборгованості, з яких: 62 495,83 грн. - основна заборгованість, 6,78 грн. - прострочені проценти та 49 558,46 грн. - прострочена плата за обслуговування кредиту, а також витрати зі сплати судового збору.
Позиція відповідача.
У відзиві на позовну заяву за вх. № 6381/26 від 05.03.2026, відповідач зазначає про те, що він вважає позовні вимоги обґрунтованими в частині стягнення простроченого боргу 62495,83 грн та прострочених процентів 6,78 грн, а позовні вимоги в частині стягнення 49558,46 грн безпідставними, необґрунтованими та нікчемними, а в обґрунтування своєї правової позиції посилається на наступне.
06.02.2023 Акціонерне товариство «Ідея Банк» та Фізична особа-підприємець Никифорук Василь Миколайович уклали кредитний договір №КБ03.00118.009944907 (надалі - кредитний договір).
Відповідно до п. 1.1. р. 1 кредитного договору, банк видає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір та валюта кредиту 149990 грн, ціль кредиту: поповнення обігових коштів, процентна ставка фіксована 0,01%, комісія за видачу кредитних коштів 1,1% від суми кредиту, комісія за обслуговування кредитної заборгованості 2,9% від суми кредиту, термін повернення кредиту 06.02.2026 (включно).
Згідно з п.6.5. р. 6 кредитного договору, на період прострочення платежу за договором діє процентна ставка, що вказана в п. 2.1.3. договору, яка нараховується на прострочену суму кредиту.
Відповідно до ч. 2.1. р.2 кредитного договору, банк видає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір та валюта кредиту: 149990,00 грн, ціль кредиту: 2.1.2. поповнення обігових коштів, 2.1.3. процентна ставка фіксована 0,01%, 2.1.4. комісія за видачу кредитних коштів 1,1% від суми кредиту, 2.1.5. комісія за обслуговування кредитної заборгованості 2,9% від суми кредиту, 2.1.6. термін повернення кредиту: по 06.02.2026 (включно).
Згідно з п. 3.1.2. ч. 3.1. р.3 кредитного договору, позичальник сплачує банку вказані у п.2.1. комісії в наступному порядку: комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати надання кредиту та сплачується позичальником щомісячно в терміни та в розмірах, визначених у графіку щомісячних платежів, який наведений в додатку №1 до даного договору (далі - «графік»). Базою для нарахування кредиту є початкова сума кредиту.
Отже, як зазначає відповідач, відповідно до р. 3 кредитного договору банк фактично встановлює подвійну плату за користування кредитними коштами, а саме: фіксовану процентну ставку у розмірі 0,01% та комісія за обслуговування кредитної заборгованості 2,9%, що є фактично прихованою процентною ставкою, а не оплатою окремої банківської послуги, оскільки: комісія нараховується від початкової суми кредиту, а не від залишку боргу (п.3.1.2. ч. 3.1. р.3); її розмір не залежить від фактичного обсягу послуг, наданих банком; регулярне нарахування комісії створює ефективну реальну процентну ставку, що значно перевищує формально встановлені 0,01 % річних.
Тобто, як зазначає відповідач, фактично реальна ставка (яку банк має намір приховати) складає близько 34,8% річних, оскільки: сума кредиту: 149 990 грн, фіксована процентна ставка: 0,0?% річних, комісія 2,9% від 149990 грн щомісяця = 149990х0,029=4349,71 щомісячна плата. Якщо щомісяця платити 4349,71х12=52196,52 в рік, 52196,52/149990 (суму кредиту)=34,8%.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №496/3134/19 від 13.07.2022 у п.32.8 зроблено правовий висновок про те, що «Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними».
Відповідач зазначає, що умовами кредитного договору фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом.
Відповідач вказує на те, що принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.
Також, Відповідач зазначає, що сплата комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,9% не відповідає вимогам розумності та справедливості договору, передбаченим ст. 627 ЦК України та правовим висновкам Верховного Суду України. Крім того, зазначена комісія є фіксованою, не залежить від фактичного обсягу наданих банком послуг, а документального підтвердження надання такої послуги, яке б виправдовувало стягнення комісії, не надано.
На думку відповідача, вимога позивача про стягнення - прострочена плата за обслуговування кредиту - 49558,46 грн не підлягає стягненню у зв'язку із нікчемністю п.п. 2.1.5. п. 2.1. р.2. кредитного договору.
На підставі наведеного, відповідач просить суд позовні вимоги Акціонерного товариства «Ідея Банк» до фізичної особи-підприємця Никифорука Василя Миколайовича про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 112061,07 грн, що складається з наступного: прострочений борг - 62495,83 грн., прострочені проценти - 6,78 грн, прострочена плата за обслуговування кредиту - 49558,46 грн - задовольнити частково. Стягнути з фізичної особи-підприємця Никифорука Василя Миколайовича на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» 62502,61 грн, що складається з 62495,83 грн простроченого боргу та 6,78 грн прострочених процентів. В частині стягнення 49558,46 простроченої плати за обслуговування кредиту - відмовити. Задовольнити заяву фізичної особи-підприємця Никифорука Василя Миколайовича про розстрочення виконання рішення. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/249/26 строком на дванадцять місяців з щомісячним погашенням боржником фізичною особою-підприємцем Никифоруком Василем Миколайовичем на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» 62502,61 грн рівними частинами по 5208,55 грн, щомісячно. Судові витрати розділити відповідно до частини задоволених позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, подані суду, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши пояснення представника відповідача, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.
06.02.2023 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» (за договором - кредитор, позивач у справі) та Фізичною особою- підприємцем Никифорук Василем Миколайовичем (за договором - позичальник, відповідач у справі) укладено кредитний договір № КБ03.00118.009944907 (надалі - Кредитний договір), за умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти на поповнення обігових коштів в сумі 149 990,00 грн. зі сплатою фіксованих процентів 0,01 % річних, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника НОМЕР_1 (який відкривається автоматично з підписанням Кредитного договору), зі строком користування по 06.02.2026 включно.
Згідно з п. 2.1. Кредитного договору, банк видає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір та валюта кредиту - 149 990,00 грн.; ціль кредиту - поповнення обігових коштів; процентна ставка - фіксована, 0,01 % річних; комісія за видачу кредитних коштів - 1,1% від суми кредиту; комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 2,9 % від суми кредиту; термін повернення кредиту - по 06.02.2026 (включно); порядок видачі кредиту - перерахунок коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 ; графік повернення кредиту - Додаток №1 до договору кредиту.
Позивач повністю виконав свої зобов'язання за укладеним Кредитним договором, перерахувавши кошти на розрахунковий рахунок відповідача, що підтверджується платіжною інструкцією № 1845918 від 06.02.2023 на суму 149 990,00 грн., яка долучена позивачем до матеріалів справи.
Відповідно п. 3.1.1. Кредитного договору комісія за видачу кредитних коштів утримується Банком з суми кредиту в день видачі кредитних коштів.
Згідно п. 3.1.2. комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати надання кредиту та сплачується Позичальником щомісячно в терміни та в розмірах, вказаних у Графіку щомісячних платежів, який наведений в Додатку №1 до даного договору (надалі - Графік щомісячних платежів, Графік платежів, Графік). Базою для нарахування комісії є початкова сума кредиту.
Відповідно до п. 2.5. Кредитного договору, датою видачі кредитних коштів є день списання коштів з позичкового рахунку Позичальника.
Згідно до п. 3.2. Кредитного договору проценти нараховуються два рази на місяць за методом «факт/факт».
Відповідно до п. 3.3. Кредитного договору, базою для нарахування процентів є залишок заборгованості за кредитом.
Згідно п. 3.4. Графік платежів Позичальника за Договором кредиту в розрізі сум погашення кредиту, процентів і комісії за обслуговування кредитної заборгованості є невід'ємною частиною Договору кредиту. Нарахування процентів і комісії за обслуговування кредитної заборгованості припиняється після повного повернення всієї заборгованості за Договором кредиту, а також у інших випадках, передбачених цим Договором або законом.
Відповідно до п. 4.1. Кредитного договору, Позичальник зобов'язаний повернути Банку Кредит у повному обсязі в порядку і в терміни, передбачені цим Договором.
Згідно п. 4.2. Кредитного договору, Позичальник повертає кредит разом з процентами та щомісячною комісією за обслуговування кредитної заборгованості до дня/числа кожного місяця, згідно з Графіком.
Відповідно до п. 4.4. Кредитного договору, Позичальник забезпечує наявність на своєму поточному рахунку № НОМЕР_1 грошових коштів у сумі, необхідній для сплати щомісячних платежів згідно Графіку.
Пунктом 8.2. Договору сторони погодили, що позовна давність за цим договором, встановлюється сторонами тривалістю у 20 (двадцять) років.
Згідно п. 5.2.5. Кредитного договору, Банк має право відмовити у видачі Позичальнику Кредиту або його частини та/або вимагати дострокового повернення Кредиту у наступних випадках: наявності обставин, які свідчать про те, що наданий Позичальником Кредит не буде повернуто у строки, визначені цим Договором; надання для здійснення платежів документів, що не відповідають вимогам законодавства та встановленим в Банку правилам; надання Позичальником для отримання Кредиту документів/інформації, що виявилися недостовірними; невиконання/неналежного виконання Позичальником зобов'язань, передбачених цим Договором; наявності арешту грошових коштів Позичальника на його поточних рахунках в Банку; нецільового використання Кредиту або його частини; невиконання грошових зобов'язань за Договором; порушення проти Позичальника справи про банкрутство або прийняття рішення про його припинення/ліквідацію; у випадку незгоди зі зміною процентної ставки на умовах цього Договору.
При цьому датою, з якої у Банку виникає право вимагати у Позичальника погашення заборгованості за цим Договором в повному обсязі, є наступний банківський день за днем, коли Банку стало відомо про хоча б один з зазначених у п. 5.2.5. цього Договору фактів. Банк письмово повідомляє Позичальника у випадку прийняття рішення про відмову від виплати Кредиту з зазначених вище підстав. Сторони домовилися, що виникнення зобов'язання Позичальника достроково повернути Кредитору всю заборгованість за цим Договором згідно п. 5.2.5. цього Договору, тягне за собою виконання всіх передбачених цим Договором платіжних зобов'язань Позичальника в строк або термін, що зазначений у відповідній вимозі Банку, яка направляється Позичальнику в порядку, передбаченому п. 12.1. цього Договору. У випадку порушення Позичальником встановленого у відповідній вимозі строку або терміну для погашення всієї заборгованості за цим Договором кінцевий термін погашення кредиту вважається таким, що настав, та Позичальник зобов'язаний не пізніше наступного банківського дня після закінчення такого строку або терміну, зазначеного у відповідній вимозі, погасити кредит, нараховані проценти, комісії та інші платежі, встановлені цим Договором.
ФОП Никифорук Василь Миколайович отримав кредит на суму 149 990,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1845918 від 06.02.2023 на суму 149 990,00 грн. Згідно довідки-розрахунку, заборгованість ФОП Никифорук В. М. за кредитним договором № № КБ03.00118.009944907 від 06.02.2023 станом на 07.01.2026 становить 112 061,07 грн., з них: 62 495,83 грн. - основна заборгованість, 6,78 грн. - прострочені проценти, 49 558,46 грн. - прострочена плата за обслуговування кредиту
Останню сплату Відповідачем/зарахування по Кредитному договору здійснено 27.11.2025.
Позивачем, у зв'язку із невиконанням умов Кредитного договору, на адресу Відповідача направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань від 01.10.2025. Згідно даної вимоги АТ «Ідея Банк» вимагало терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення вище вказаної вимоги виконати зобов'язання по Кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нараховану по день повного погашення заборгованості та інші платежі за Кредитним договором. Також Відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за Кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги АТ «Ідея Банк» будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення із Відповідача заборгованості за Кредитним договором на власний вибір позивача.
Докази скерування 07.10.2025 такої вимоги на адресу відповідача містяться в матеріалах справи.
Однак, відповіді на вказану вимогу позивач не отримав.
Заборгованість Відповідача також підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_2 та довідкою-розрахунком заборгованості станом на 07.01.2026, які долучені до матеріалів справи.
Станом на дату подання позовної заяви до суду, відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений Кредитним договором термін та не сплатив нараховані інші платежі, у тому числі проценти за Кредитним договором, що і слугувало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.
Відтак, станом на дату ухвалення рішення у даній справі, позивач просить стягнути з відповідача 62 495,83 грн. основної заборгованості, 6,78 грн. - прострочені проценти, 49 558,46 грн. - прострочена плата за обслуговування кредиту, а також витрати зі сплати судового збору.
Висновки суду.
Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною першою статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Відповідно до частини 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Тобто нормами процесуального права позивачу надано право за певних умов вибирати між господарськими судами, яким підсудна справа.
Водночас відповідно до частини 1 статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.
Правила статті 532 Цивільного кодексу України застосовуються до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці.
У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.
У п. 8.3. кредитного договору № КБ03.00118.009944907 від 06.02.2023 зазначано, що сторони підтверджують, що цей договір виконується за місцем знаходження банку: 79008, місто Львів, Галицький район, вулиця Валова, 11, та у випадку спору між сторонами за цим договором, позов може пред'являтися також за місцем виконання договору.
У позовній заяві, АТ “Ідея Банк» при зверненні до суду із даним позовом, визначаючи територіальну підсудність справи у Господарському суду Львівської області, покликається на місце виконання кредитного договору - у Львівській області.
Відтак, спір у цій справі виник з договору, в якому визначено місце його виконання.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є кредитний договір № КБ03.00118.009944907 від 06.02.2023.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за вказаним вище договором та перерахував відповідачу кредитні кошти за договором у розмірі 149 990,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1845918 від 06.02.2023 на суму 149 990,00 грн., яка позивачем долучена до матеріалів справи.
Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно із частинами 1, 3 статті 10561 Цивільного кодексу України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.
Сторони досягли домовленості про те, що процента ставка за договором є фіксованою та становить 0,01% річних. Проценти нараховуються два рази на місяць за методом “факт/факт». Базою для їх нарахування є залишок заборгованості за кредитом.
Крім цього, сторони домовились про встановлення у договорі комісії за видачу кредитних коштів, а саме 1,1% від суми кредиту, а також комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,9% від суми кредиту.
Відповідно п. 3.1.1. Кредитного договору комісія за видачу кредитних коштів утримується Банком з суми кредиту в день видачі кредитних коштів.
Згідно п. 3.1.2. комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати надання кредиту та сплачується Позичальником щомісячно в терміни та в розмірах, вказаних у Графіку щомісячних платежів, який наведений в Додатку №1 до даного договору (надалі - Графік щомісячних платежів, Графік платежів, Графік). Базою для нарахування комісії є початкова сума кредиту.
Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до умов договору, відповідач зобов'язався повернути кредит і сплатити проценти та комісії за користування ним у термін по 06.02.2026 включно.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Нормою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідач не дотримався виконання своїх обов'язків за договором та допустив прострочення по сплаті платежів, передбачених у графіку щомісячних платежів за кредитним договором.
Вказана обставина підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою -розрахунком станом на 07.01.2026.
У зв'язку із наведеним, 07.10.2025 позивачем направлено на адресу відповідача вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань від 01.10.2025. Згідно даної вимоги АТ «Ідея Банк» вимагало терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення вище вказаної вимоги виконати зобов'язання по Кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нараховану по день повного погашення заборгованості та інші платежі за Кредитним договором. Також Відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за Кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги АТ «Ідея Банк» будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення із Відповідача заборгованості за Кредитним договором на власний вибір позивача.
Факт надіслання вказаної вимоги на адресу відповідача підтверджується наявним в матеріалах справи списком згрупованих відправлень Укрпошта.
Однак, відповіді на вказану вимогу позивач не отримав. Заборгованості відповідач не погасив.
Частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Слід зауважити, що сторони у договорі також передбачили право позивача вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів у разі неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Суд зазначає, що пред'явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав.
При цьому, у разі пред'явлення до позичальника вимоги в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №916/1950/16 (916/4694/15).
У вимозі Акціонерного товариства "Ідея Банк" від 01.10.2025, направленій відповідачу 07.10.2025, позивач встановив тридцятиденний строк від дня надіслання вимоги для дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами та комісії за договором.
Такими діями позивач змінив строк виконання кредитного зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідач не дотримався обов'язку щодо повернення грошових коштів у визначений вимогою строк, що свідчить про прострочення ним виконання зобов'язань за договором.
Стосовно заперечень відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.
В даному випадку Кредитний договір був укладений Відповідачем як фізичною-особою підприємцем з метою поповнення обігових коштів, тобто для здійснення підприємницької діяльності.
Згідно з п. 3.1 Кредитного договору, сторони домовилися, що Позичальник сплачує Банку, вказані у п. 2.1 комісії, в наступному порядку, зокрема: комісія за видачу кредитних коштів утримується Банком з суми кредиту в день видачі кредитних коштів; комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати надання кредиту та сплачується Позичальником щомісячно в терміни та в розмірах, вказаних у Графіку щомісячних платежів, який наведений в Додатку №1 до даного договору. Базою для нарахування комісії є початкова сума кредиту.
Згідно з п. 4.2 Кредитного договору, Позичальник повертає кредит разом з процентами та щомісячною комісією за обслуговування кредитної заборгованості до дня/числа кожного місяця, згідно з Графіком.
Відповідно до п. 5.1.3 Кредитного договору, Банк зобов'язався здійснювати обслуговування кредитної заборгованості, яке включає: надання інформації по рахунках Позичальника (в т.ч. позичковому рахунку) з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні через Контакт-центр Банку, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо.
Відповідно до ч. 8 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність, зокрема, надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг. Банк має право вчиняти будь- які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності. Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги, якщо інше не передбачено законом.
З дотриманням передбаченого ч. 3 ст. 509 ЦК України принципу добросовісності, який полягає у сумлінній та чесній поведінці суб'єктів при виконанні своїх обов'язків і здійсненні суб'єктивних прав, АТ «Ідея Банк» під час укладення Кредитного договору уже в перших пунктах Кредитного договору вказало, що повертаючи кредит, Позичальник, окрім процентів за користування ним, сплачує також комісію за обслуговування кредитної заборгованості - щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно з Графіком щомісячних платежів за Кредитним договором.
Вказаний Графік щомісячних платежів за Кредитним договором містить інформацію про суму платежу за розрахунковий період, який включає в себе погашення суми кредиту, проценти за користування кредитом, щомісячну комісію за обслуговування кредитної заборгованості.
Також необхідно зазначити, що відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Окрім цього, ні в момент укладення Кредитного договору, ні при його виконанні сторонами, Позичальник не висловлював жодних заперечень щодо умов нарахування та сплати комісій, викладених у п.п. 2.1, 3.1, 4.1, 5.1.3 Кредитного договору, враховуючи також те, що згідно з умовами п.п 2.1.3 Кредитного договору процентна ставка за користування кредитом складає лише 0,01% річних.
Враховуючи, що між сторонами письмово було досягнуто згоди за всіма умовами кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Що ж стосується покликання представника відповідача на норми Закону України «Про споживче кредитування» та висновки Великої палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п.п. 9-11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 2.1.2 Кредитного договору ціль кредиту - поповнення обігових коштів.
Таким чином, норми Законів України «Про споживче кредитування» та «Про захист прав споживачів» не регулюють правовідносини між AT «Ідея Банк» та Фізичною особою-підприємцем Никифоруком Василем Миколайовичем щодо встановлення у кредитному договорі плати за обслуговування кредитної заборгованості.
Кредитний договір містить інформацію про суму виданого кредиту, а також розміри та терміни внесення платежів на їх повернення, з чим ФОП Никифорук В. М. погодився, підписавши вище вказаний Кредитний договір, отримавши на його виконання кредитні кошти, та який виконував.
З огляду на викладене, ФОП Никифорук В. М. погодився з обсягом взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором.
Враховуючи, що між сторонами письмово було досягнуто згоди за всіма умовами Кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Доказів визнання недійсним вказаного Кредитного договору чи оскарження його умов у судовому порядку відповідачем не надано.
Суд також вважає необґрунтованим та безпідставним покликання відповідача на правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові у справі №496/3134/19, оскільки в наведеній справі фактичні обставини є іншими, адже у справі №496/3134/19 позичальником була саме фізична особа, а не ФОП.
Таким чином, наведене вище спростовують твердження Відповідача стосовно нікчемності умов Кредитного договору в частині встановлення комісії за видачу кредитних коштів, комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Згідно із наданими позивачем розрахунками, станом на 07.01.2026, у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором № КБ03.00118.009944907 від 06.02.2023, а саме: 62 495,83 грн. - основна заборгованість, 6,78 грн. - прострочені проценти, 49 558,46 грн. - прострочена плата за обслуговування кредиту.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За приписами статей 525, 526 цього Кодексу, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення 62 495,83 грн. - основної заборгованості, 6,78 грн. - прострочені проценти та 49 558,46 грн. - прострочена плата за обслуговування кредиту є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Кредитний договір укладений між сторонами недійсним чи неукладеним не визнавався, відтак заборгованість, яка виникла згідно нього, підлягає стягненню.
У відзиві на позовну заяву за вх. № 6381/26 від 05.03.2026, відповідач просить суд задовольнити заяву фізичної особи-підприємця Никифорука Василя Миколайовича про розстрочення виконання рішення суду. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/249/26 строком на дванадцять місяців з щомісячним погашенням боржником Фізичною особою-підприємцем Никифоруком Василем Миколайовичем на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» 62502,61 грн рівними частинами по 5208,55 грн, щомісячно, посилаючись на тяжке матеріальне становище відповідача.
У додаткових письмових поясненнях за вх. № 8229/26 від 23.03.2026, відповідач в обгрунтування заяви про розстрочення виконання рішення суду зазначає про те, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці у справі №727/7991/25 від 30.12.2025 затверджено мирову угоду від 30.12.2025, укладену між сторонами по справі: представником позивача АТ КБ «ПриватБанк» - Рокіщук Марією Юріївною та відповідачем Никифоруком Василем Миколайовичем по цивільній справі №727/7991/25 провадження № 2/727/2114/25 за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Никифорука Василя Миколайовича про стягнення заборгованості, на наступних умовах мирової угоди: ОСОБА_1 визнає перед АТ КБ “ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №CVHMGK0040300001 від 05.02.2018 року у сумі 419 840,88 грн., яка складається із 387 590,36 грн. заборгованості за тілом кредиту та 32 250,52 грн. заборгованості за нарахованими відсотками. Никифорук Василь Миколайович зобов'язується сплатити заборгованість, зазначену в п.1 Мирової угоди, протягом 35 місяців, починаючи із 25 грудня 2025 року по 25 жовтня 2028 року (включно) виходячи з графіку. Як зазначає відповідач, тяжке матеріальне становище мотивоване необхідністю сплати ОСОБА_1 заборгованості у сумі 419 840,88 грн за графіком за мировою угодою у справі №727/7991/25 від 30.12.2025.
Ухвала Шевченківського районного суду м. Чернівці у справі №727/7991/25 від 30.12.2025 долучена відповідачем до матеріалів справи.
Стосовно заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
Отже, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінювати докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 цього кодексу.
Відповідно до вказаної норми господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17.
Суд зауважує, що долучена відповідачем ухвала Шевченківського районного суду м. Чернівці у справі №727/7991/25 від 30.12.2025 про затвердження мирової угоди від 30.12.2025, укладеної між сторонами по справі: представником позивача АТ КБ «ПриватБанк» - Рокіщук Марією Юріївною та відповідачем Никифоруком Василем Миколайовичем у цивільній справі №727/7991/25, провадження № 2/727/2114/25 за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Никифорука Василя Миколайовича про стягнення заборгованості, не відображає фінансового стану відповідача. Зокрема, відповідачем, на підтвердження фінансового стану не долучено жодного доказу із зазначенням відомостей про активи, фінансові зобов'язання, фінансові звіти ФОП Никифорука В. М., тощо.
Окрім того, заявник не подав доказів на підтвердження обставин тяжкого матеріального становища відповідача, що підтверджують наявність виняткових обставин, що унеможливлюють виконання рішення суду.
Крім того, представником відповідача не долучено до матеріалів справи доказів на підтвердження скрутного фінансового становища відповідача та наявність об'єктивних, непереборних, виняткових обставин, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Оскільки виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012.
Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.
Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення, як позивача, так і відповідача.
Розстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача.
Відстрочення виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів (такої позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від від 18.02.2020 у справі № 922/2191/19).
З огляду на недоведеність відповідачем наявності виняткових обставин, з якими процесуальний закон пов'язує можливість розстрочення виконання рішення суду, суд дійшов висновку про відмову у заявленому відповідачем клопотанні про розстрочення виконання рішення у даній справі.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування “вірогідності доказів» на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), де вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами, наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідач не спростував позовних вимог, протилежного суду не довів.
Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 62 495,83 грн. основної заборгованості, 6,78 грн. - прострочені проценти, 49 558,46 грн. - прострочена плата за обслуговування кредиту, є обгрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п.1 ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову, на відповідача.
Відповідно до матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви до суду у розмірі 2 662,40 грн., із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору за подання до суду в електронній формі процесуальних документів, що підтверджується платіжною інструкцією № 2776524 від 09.01.2026 року.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 2 662,40 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з відповідача: Фізичної особи-підприємця Никифорук Василя Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь позивача: Акціонерного товариства “Ідея Банк» (79008, м. Львів, вул. Валова, буд. 11; код ЄДРПОУ 19390819) 62 495,83 грн. основної заборгованості, 6,78 грн. - прострочені проценти, 49 558,46 грн. - прострочена плата за обслуговування кредиту, та 2 662,40 грн. понесених витрат на сплату судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 02.04.2026.
Суддя Долінська О.З.