ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.04.2026Справа № 910/489/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТ ОЙЛ УКРАЇНА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК БУД СЕРВІС"
про стягнення 117143,84 грн
без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТ ОЙЛ УКРАЇНА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК БУД СЕРВІС" про стягнення 347143,84 грн, з яких: 230000,00 грн - основний борг, 22445,48 грн - пеня, 57500,00 грн - штраф, 31078,36 грн - 36% річних, 6120,00 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки нафтопродуктів №22-08/2025 від 22.08.2025 в частині оплати.
У редакції заяви про зменшення позовних вимог позивач заявив до стягнення 117143,84 грн, з яких: 22445,48 грн - пеня, 57500,00 грн - штраф, 31078,36 грн - 36% річних, 6120,00 грн - інфляційні втрати.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Ухвалою від 26.01.2026 Господарський суд міста Києва вказану позовну заяву залишив без руху.
27.01.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 02.02.2026 Господарський суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, визнав справу № 910/489/26 малозначною, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
16.02.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній зазначає, що відповідачем після подання позовної заяви було сплачено суму основного боргу у розмірі 230000,00 грн відповідно до платіжної інструкції №4849 від 04.02.2026, у зв'язку із чим позивач просить суд розглядати справу за вимогами про стягнення з відповідача таких сум: 17369,32 грн пені, 57500,00 грн штрафу, 24012,00 грн 36% річних, 4973,12 грн інфляційних втрат.
23.02.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній зазначає, що при поданні заяви про зменшення розміру позовних вимог від 16.02.2026 була допущена технічна (арифметична) помилка у визначенні розміру фінансових санкцій, що підлягають стягненню, а після виключення суми основного боргу у розмірі 230000,00 грн (які відповідач сплатив після подання позовної заяви відповідно до платіжної інструкції №4849 від 04.02.2026) до стягнення підлягає 117143,84 грн, з яких: 22445,48 грн - пеня, 57500,00 грн - штраф, 31078,36 грн - 36% річних, 6120,00 грн - інфляційні втрати. У зв'язку із викладеним позивач просить суд прийняти вказану заяву від 23.02.2026 про зменшення розміру позовних вимог, вважати позовні вимоги зменшеними до стягнення з відповідача 117143,84 грн, а заяву про зменшення розміру позовних вимог від 16.02.2026 не враховувати при розгляді.
Ухвалою від 02.03.2026 Господарський суд міста Києва залишив без розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог від 16.02.2026 та прийняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог від 23.02.2026.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.02.2026 направлена судом до електронного кабінету відповідача.
Згідно із п.2 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Зі змісту повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету відповідача вбачається, що ухвала про відкриття провадження у справі від 02.02.2026 була доставлена до електронного кабінету відповідача 02.02.2026 о 18:04.
Враховуючи вищенаведені положення п.2 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 02.02.2026 є такою, що отримана відповідачем 03.02.2026.
Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Частиною 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Позиція позивача.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки нафтопродуктів №22-08/2025 від 22.08.2025 позивач поставив відповідачу товар (дизельне пальне ДП-Л-Євро5-ВО) на загальну суму 230 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №1111 від 03.09.2025.
Відповідно до умов договору поставки № 22-08/2025 відповідач був зобов'язаний здійснити оплату поставленого товару не пізніше 04 вересня 2025 року.
Однак, відповідач оплату поставленого товару не здійснив.
23.12.2025 позивачем було направлено на адресу відповідача письмову претензію з вимогою погасити заборгованість та сплатити передбачені договором санкції, нараховані станом на 19.12.2025.
Позивач зазначає, що така вимога зі сторони відповідача залишилась без відповіді та без задоволення.
Оскільки відповідач не сплатив за поставлений товар, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК БУД СЕРВІС" основного боргу у сумі 230000,00 грн, пені у сумі 22445,48 грн, штрафу у сумі 57500,00 грн, 36% річних у сумі 31078,36 грн та інфляційних втрат 6120,00 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу, не подав.
22.08.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТ ОЙЛ УКРАЇНА" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК БУД СЕРВІС" (відповідач, покупець) укладений договір поставки нафтопродуктів №22-08/2025 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця нафтопродукти, а саме: скраплений газ, дизельне паливо, бензин марок А-92, А-95 (надалі - товар), у кількості, асортименті, за цінами та у строки, визначені в кожній окремій Специфікації (угоді, заявці, рахунку-фактурі тощо), що погоджується сторонами та є невід'ємною частиною цього договору, а покупець, у свою чергу, зобов'язується прийняти поставлений товар та оплатити його вартість на умовах цього договору (п.1.1. договору).
У п.3.6. договору сторони погодили, що оплата за кожну партію товару здійснюється покупцем у такому порядку:
у разі попередньої оплати - не пізніше ніж протягом одного (1) календарного дня з дати виставлення рахунку-фактури постачальником (пп.3.6.1.);
у разі, якщо сторонами погоджено відстрочення платежу - не пізніше ніж протягом трьох (3) календарних днів з дати виставлення рахунку-фактури після поставки відповідної партії товару (пп.3.6.2.).
У п.5.2. договору передбачено, що у разі порушення покупцем строків оплати, останній зобов'язаний сплатити на вимогу постачальника наступні фінансові санкції:
пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язань (пп.5.2.1.);
у випадку якщо термін прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 15 календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 25 (двадцять п'ять) % від суми заборгованості (пп.5.2.2.);
за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно умов цього договору, покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 36 (тридцять шість) процентів річних від простроченої суми за кожен день прострочення, за весь час прострочення, згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України (пп.5.2.3.).
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2025 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.9.10.договору).
На виконання умов договору, згідно із видаткової накладної №1111 від 03.09.2025 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 230000,00 грн. Відповідач оплату поставленого товару у встановлені договором строки не здійснив.
23.12.2025 позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості в розмірі 230000,00 грн, а також нарахованих у зв'язку із простроченням пені, штрафу, 36% річних та інфляційних втрат. Відповідь відповідача на зазначену вимогу у матеріалах справи відсутня.
Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем станом на час подання позову становила 230000,00 грн.
Після подання позовної заяви відповідач здійснив оплату основної суми боргу у розмірі 230000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 4849 від 04.02.2026 на суму 230000,00 грн.
У редакції заяви про зменшення позовних вимог позивач заявив до стягнення 117143,84 грн, з яких: 22445,48 грн - пеня, 57500,00 грн - штраф, 31078,36 грн - 36% річних, 6120,00 грн - інфляційні втрати.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із до ч. 2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як підтверджено наявною у матеріалах справи підписаною представниками позивача та відповідача видатковою накладною №1111 від 03.09.2025 позивач поставив відповідачу товар (паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО в кількості 4984,57 л.) на загальну суму 230000,00 грн.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 ЦК України.
У відповідності до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У пп.3.6.2. п.3.6. договору сторони встановили, що у разі, якщо сторонами погоджено відстрочення платежу - не пізніше ніж протягом трьох (3) календарних днів з дати виставлення рахунку-фактури після поставки відповідної партії товару.
Оскільки сторони не узгодили спосіб оплати у вигляді попередньої оплати, то розрахунок має бути здійснений у строк, визначений договором, а саме: протягом трьох календарних днів з дати виставлення рахунку-фактури після поставки відповідної партії товару.
При цьому суд зазначає, що хоча в договорі й зазначено, що оплата здійснюється "з дати виставлення рахунку-фактури", однак за змістом статті 692 ЦК України та пп.3.6.2. п.3.6. договору така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов'язання, який обраховується "після поставки товару", а не рахунку. Окрім того, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи наведене, оскільки сторонами досягнуто домовленості про призначення кінцевої календарної дати виконання зобов'язання за договором, з огляду на норми частини першої статті 530 ЦК України, яка визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, та відповідно положення статті 254 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин (така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2026 у справі №910/12562/24), суд дійшов висновку, що відповідач мав здійснити оплату у строк до 06.09.2025 включно.
Як встановлено судом вище, відповідач здійснив оплату за поставлений товар 04.02.2026, що підтверджується платіжною інструкцією № 4849 від 04.02.2026 на суму 230000,00 грн.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого згідно із видатковою накладною №1111 від 03.09.2025 товару.
Згідно із ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач заявив до стягнення нараховані на підставі пп.5.2.1.-5.2.2. п.5.2. договору з 05.09.2025 по 19.01.2026 пеню у сумі 22445,48 грн та штраф у сумі 57500,00 грн, а також на підставі пп.5.2.3. п.5.2 договору та ст.625 ЦК України 36% річних у сумі 31078,36 грн (нараховані з 05.09.2025 по 19.01.2026) та інфляційні втрати у сумі 6120,00 грн (нараховані за вересень - грудень 2025 року).
Суд встановив, що у розрахунках пені та 36% річних позивач допустив помилку щодо періоду прострочення, зазначивши про прострочення відповідача з 05.09.2025. Як зазначено судом вище, відповідач мав виконати зобов'язання з оплати товару у строк до 06.09.2025, а відтак, нарахування пені та 36% річних має здійснюватися з 07.09.2025.
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 Цивільного кодексу України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Здійснивши перерахунок пені з урахуванням правильної дати початку прострочення виконання зобов'язання, суд встановив, що сума пені є більшою (26371,23 грн), проте, оскільки суд згідно із ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, то позовні вимоги про стягнення 3% річних суд задовольняє в межах заявлених вимог, а саме у сумі 22445,48 грн.
Оскільки термін прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання більше ніж 15 календарних днів, позивач правомірно нарахував штраф у розмірі 25% від суми заборгованості. Судом перевірено розрахунок 25 % штрафу та встановлено, що такий розрахунок є арифметично правильним, а тому вимоги про стягнення штрафу у сумі 57500,00 грн є обґрунтованими.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та процентів річних від простроченої суми.
Судом встановлено, що сторони скористалися наданим їх законодавцем правом врегулювати у договорі правовідносини в частині відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання та погодили розмір процентів річних, а саме 36% річних.
Здійснивши перерахунок 36 % річних, суд встановив, що обґрунтованими до стягнення з відповідача є 36% річних у розмірі 30624,66 грн, у зв'язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє частково.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що інфляційні втрати становлять 4164,67 грн, а відтак позовні вимоги у цій частині є частково обґрунтованими.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України та за встановлених вище обставин, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині про стягнення з відповідача пені у сумі 22445,48 грн, штрафу у сумі 57500,00 грн, 36% річних у розмірі 30624,66 грн та інфляційних втрат у сумі 4164,67 грн.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, оскільки судом встановлено, що відповідач є таким, що порушив договірні зобов'язання за договором поставки нафтопродуктів №22-08/2025 від 22.08.2025 в частині своєчасної оплати за поставлений товар, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача пені у сумі 22445,48 грн, штрафу у сумі 57500,00 грн, 36% річних у розмірі 30624,66 грн та інфляційних втрат становлять 4164,67 грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача 36% річних у розмірі 453,70 грн та інфляційних втрат у розмірі 1955,33 грн належить відмовити.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
При цьому суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням зазначених положень, оскільки позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору за подання цього позову підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та мав становити 4165,73 грн.
Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 5027,16 грн, тобто судовий збір внесений у більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Ураховуючи наведене, суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням у порядку ст.7 Закону України "Про судовий збір" про повернення судового збору у зв'язку із сплатою судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом, а також у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК БУД СЕРВІС" (03022, м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 53 кімната 113, ідентифікаційний код 42000191) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТ ОЙЛ УКРАЇНА" (04212, м. Київ, вулиця Героїв полку "Азов", будинок 12, ідентифікаційний код 43258230) пеню у сумі 22445,48 грн, штраф у сумі 57500,00 грн, 36% річних у розмірі 30624,66 грн та інфляційні втрати у сумі 4164,67 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 2662,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 03.04.2026.
Суддя С.О. Турчин