ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.04.2026Справа № 910/707/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Приватного підприємства "ТД ТРИЗУБ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНКОРБІЛД"
про стягнення 639814,73 грн
без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст позовних вимог
Приватне підприємство "ТД ТРИЗУБ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНКОРБІЛД" про стягнення 639814,73 грн, з яких: 353799,04 грн - заборгованість за поставлений товар, 58800,00 грн - заборгованість за транспортні послуги, 6970,53 грн - інфляційні втрати, 57689,80 грн - пеня, 38725,70 грн - 20% річних, 53069,86 грн - штраф, 70759,80 грн - оперативно-господарські санкції.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язків за договором поставки №01-24/01/25-Б від 24.01.2025 в частині оплати за поставлений товар та надані транспортні послуги.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.02.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/707/26, визнав справу малозначною та постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.02.2026 направлена судом до електронного кабінету відповідача.
Згідно із п.2 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Зі змісту повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету відповідача вбачається, що ухвала про відкриття провадження у справі від 02.02.2026 була доставлена до електронного кабінету відповідача 02.02.2026 о 19:54.
Враховуючи вищенаведені положення п.2 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 02.02.2026 є такою, що отримана відповідачем 03.02.2026.
Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Частиною 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Позиція позивача.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору поставки у період з 07.05.2025 по 22.09.2025 поставив відповідачу товар на загальну суму 1130082,70 грн та надав послуги з транспортування продукції на загальну суму 76680,00 грн.
Однак, відповідач взяті на себе за договором поставки грошові зобов'язання у повному обсязі не виконав та частково сплатив вартість поставленого товару та надані послуги з транспортування, а саме на загальну суму 794163,66 грн. Таким чином, основна заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки на день звернення до суду становить 412599,04 грн, з яких: 353799,04 грн - заборгованість за поставлений товар, 58800,00 грн - заборгованість за транспортні послуги.
Посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, позивач нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати у сумі 6970,53 грн, 20% річних у сумі 38725,70 грн, пеню у сумі 57689,80 грн, штраф у сумі 53069,86 грн, а також оперативно-господарську санкцію у вигляді збільшення ціни поставленого товару на 20% на суму 70759,80 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу, не подав.
24.01.2025 між Приватним підприємством "ТД ТРИЗУБ" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АНКОРБІЛД" (відповідач, покупець) укладений договір поставки №01-24/01/25-Б (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця металопродукцію в терміни і на умовах, встановлених в договорі або специфікації, а покупець зобов'язується сплатити вартість товару і прийняти його відповідно до умов договору або специфікації (п.1.1. договору).
У п.1.2. договору сторони дійшли згоди, що найменування товару, асортимент, якість, кількість, ціна одиниці і загальна сума товару, вказуються у видаткових накладних, що є невід'ємними частинами договору, також узгодження таких даних можливе шляхом підписання специфікацій та виставлення рахунків, факт оплати яких буде підтвердженням узгодження ціним та асортименту товару.
Згідно із п.2.1., 2.2. договору постачання товару здійснюється на умовах EXW відповідно до Міжнародних правил тлумачення умов "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року (далі - "НКОТЕРМС") з урахуванням особливостей, встановлених договором або специфікації. Доставка товару може здійснюватися постачальником, покупцем або третіми особами згідно умов цього договору або специфікації.
Постачання товару здійснюється впродовж 5 (п'яти) банківських днів від дати попередньої оплати у розмірі 100%, шляхом відвантаження товару, самовивезенням зі складу постачальника відповідно до умов постачання, або на умовах погоджених сторонами в цьому договорі або специфікації (п.2.3. договір).
Відповідно до 2.4. договору поставки при постачанні товару автотранспортом постачальника або самовивезенням зі складу постачальника, покупець зобов'язується прийняти (вибрати) товар упродовж 3 (трьох) днів від дати оплати 100% вартості товару.
У п.3.1. договору сторони погодили, що загальна сума договору складає загальну суму усіх видаткових накладних, що додаються до нього, які є невід'ємною частиною договору.
Загальна сума цього договору складає загальну вартість поставленого товару, яка вказана в усіх рахунках на оплату, які були виставлені постачальником для оплати покупцеві за договором (п.3.2. договору).
У п.3.3. договору сторони погодили такий порядок оплати:
покупець по кожному постачанню товару робить 100% передоплату за товар, що поставляється;
інші умови оплати можуть бути узгоджені сторонами шляхом підписання специфікації.
Товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту видачі і підписання видаткової накладної, з урахуванням особливостей, вказаних в договорі (п.4.1. договору).
Відповідно до п.5.2. договору поставки, за прострочення термінів оплати товару, встановлених в цьому договорі і додатках до нього, покупець сплачує постачальникові за весь час прострочення: суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, за весь час прострочення, 20% річних від суми заборгованості, та штраф у розмірі 15% від суми заборгованості.
У пункті 5.5. договору сторони передбачили, що у разі наявності заборгованості покупця перед постачальником за раніше поставлений товар або у разі порушення покупцем умов договору постачальник має право призупинити постачання товару покупцеві за договором без сплати покупцеві яких-небудь штрафних або компенсаційних виплат і/або застосувати відносно покупця оперативно-господарські санкції, передбачені Господарським кодексом України. При простроченні оплати більш ніж на 5 днів, постачальник має право в односторонньому порядку збільшити ціну поставленого товару на 20%, а покупець повинен сплатити товар за ціною з урахуванням її збільшення.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2025 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами (п.9.1. договору).
За доводами позивача неоплаченими залишаються видаткова накладна №516 від 12.06.2025 на суму 305479,92 грн, видаткова накладна №836 від 05.09.2025 на суму 48319,12 грн (198319,12 грн (сума видаткової накладної) - 150000,00 грн (часткова оплата згідно із платіжними інструкціями №638 від 17.11.2024, №639 від 20.11.2025)), акт надання послуг №816 від 29.08.2025 на суму 28920,00 грн, акт надання послуг №904 від 22.09.2025 на суму 28920,00 грн.
За розрахунком позивача заборгованість відповідача за поставлений товар становить 353799,04 грн та заборгованість за транспортні послуги - 58800,00 грн.
Також позивач заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 6970,53 грн (нараховані за липень - грудень 2025 року та за жовтень - грудень 2025 року), 20% річних у сумі 38725,70 грн (нараховані за період з 15.07.2025-23.01.2026 та за період з 07.10.2025-23.01.2026), пеню у сумі 57689,80 грн (нараховану за період з 15.07.2025-14.01.2026 та за період з 07.10.2025-23.01.2026), штраф у сумі 53069,86 грн та нараховану на підставі п.5.5. договору оперативно-господарську санкцію у вигляді збільшення ціни поставленого товару на 20% на суму 70759,80 грн.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із до ч. 2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Правовідносини сторін підпадають під правове регулювання главою 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як встановлено судом позивач 12.06.2025 поставив відповідачу товар на суму 305479,92 грн, що підтверджується видатковою накладною №516 від 12.06.2025 та 29.08.2025 поставив товар на суму 198319,12 грн, що підтверджується видатковою накладною№836 від 05.09.2025.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 ЦК України.
У відповідності до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У п.3.3. договору сторони погодили такий порядок оплати: покупець по кожному постачанню товару робить 100% передоплату за товар, що поставляється; інші умови оплати можуть бути узгоджені сторонами шляхом підписання специфікації.
Позивач у позові вказує, направив відповідачу на підписання специфікацію №3 від 09.06.2025, у якій визначено відстрочення платежу 30 (тридцять) днів з моменту поставки товару. Проте, як зазначає позивач, оригінал підписаної з боку відповідача специфікації позивачу не повернутий.
Водночас, у матеріалах справи специфікація №3 від 09.06.2025 підписана лише зі сторони позивача, при цьому докази направлення позивачем зазначеної специфікації відсутні.
Суд зазначає, що за відсутності належним чином погодженої та підписаної обома сторонами специфікації №3 від 09.06.2025, а також доказів її направлення відповідачу, така специфікація не є частиною договору та не породжує для сторін жодних правових наслідків.
Таким чином умови щодо строків та порядку оплати підлягають визначенню відповідно до п.3.3. договору, яким передбачено обов'язок покупця здійснювати 100% передоплату за кожне постачання товару, оскільки інші умови оплати сторонами у встановленому договором порядку погоджені не були.
Згідно із матеріалами справи та розрахунком позивача платіжними інструкціями №638 від 17.11.2025 та №639 від 20.11.2025 відповідач здійснив часткову оплату у сумі 150000,00 грн вартості поставленого товару за видатковою накладною №836 від 05.09.2025.
За розрахунком позивача заборгованість відповідача за поставлений товар становить 353799,04 грн, а саме: за видатковою накладною №516 від 12.06.2025 у сумі 305479,92 грн та за видатковою накладною №836 від 05.09.2025 у сумі 48319,12 грн (198319,12 грн (сума видаткової накладної) - 150000,00 грн (часткова оплата)).
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 353799,04 грн належним чином доведена та відповідачем не спростована, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 353799,04 грн.
Згідно із ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач заявив до стягнення інфляційні втрати у сумі 6970,53 грн (нараховані за липень - грудень 2025 року та за жовтень - грудень 2025 року), 20% річних у сумі 38725,70 грн (нараховані за період з 15.07.2025-23.01.2026 та за період з 07.10.2025-23.01.2026), пеню у сумі 57689,80 грн (нараховану за період з 15.07.2025-14.01.2026 та за період з 07.10.2025-23.01.2026), штраф у сумі 53069,86 грн та нараховану на підставі п.5.5. договору оперативно-господарську санкцію у вигляді збільшення ціни поставленого товару на 20% на суму 70759,80 грн.
Згідно із розрахунком, доданого до позову, на заборгованість за видатковою накладною №516 від 12.06.2025 позивач здійснює нарахування 20% річних за період з 15.07.2025 по 23.01.2026 та пені за період з 15.07.2025 по 23.01.2026; на заборгованість за видатковою накладною №836 від 05.09.2025 позивач нараховує пеню та 20% річних за загальний період з 07.10.2025-23.01.2026, а саме: з 07.10.2025 по 17.11.2025 на суму 198319,12 грн, з 18.11.2025 по 20.11.2025 на суму 98319,12 грн, з 21.11.2025 по 23.01.2026 на суму 48319,12 грн.
Водночас, як встановлено судом вище, строк оплати поставленого товару визначається відповідно до положень п.3.3. договору, яким передбачено обов'язок покупця здійснювати 100% передоплату за кожне постачання товару, а не згідно із положень підписаної позивачем специфікації №3 від 09.06.2025.
Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з 13.06.2025 за видатковою накладною №516 від 12.06.2025 та з 06.09.2025 за видатковою накладною №836 від 05.09.2025.
Щодо нарахування пені за видатковою накладною №516 від 12.06.2025, то суд зазначає таке.
Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України (чинного, на час виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Положеннями ч.6 ст.232 ГК України (чинного, на час виникнення спірних правовідносин) передбачено не позовну давність, а період часу, протягом якого кредитор має право нараховувати пеню і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено за згодою сторін; перебіг відповідного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (висновок викладений у постановах Верховного Суду у справі №907/65/18 від 12.03.2020, у справі №916/1777/19 від 10.09.2020, у справі №911/858/22 від 27.02.2024).
При цьому умова договору про сплату пені за кожний день прострочення не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст.232 ГК України (чинного, на час виникнення спірних правовідносин), строку, за який нараховуються штрафні санкції (неустойка).
Водночас Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025, у зв'язку з введенням в дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб" №4196-IX від 09.01.2025.
Визначаючись щодо застосування норми ч.6 ст.232 ГК України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).
З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов'язки сторін (зокрема зобов'язання відповідача оплатити надані послуги) виникли до втрати чинності Господарським кодексом України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов'язання слід застосовувати положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.
У даному випадку, шестимісячний строк для нарахування пені на заборгованість за видатковою накладною №516 від 12.06.2025: з 13.06.2025 по 12.12.2025.
Однак, суд зазначає, що після втрати 28.08.2025 чинності ГК України нарахування пені продовжується, якщо після вказаної дати не закінчився шестимісячний строк, визначений частиною 6 статті 232 ГК України.
Отже, станом на 28.08.2025 шестимісячний строк для нарахування пені не збіг, а тому правові підстави нарахування пені слід здійснювати без обмеження шестимісячним строком.
Таким чином, перевірка судом розрахунків позивача здійснюється в межах визначених позивачем періодів.
Окрім того, суд зазначає, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних та пені.
У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №922/1008/16 зазначено наступне: "35.3 В даному випадку суд першої інстанції вірно здійснив перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.
35.4 Враховуючи викладене, правомірними є висновки господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 782 913,52 грн. та відмови в частині стягнення 3% річних в сумі 39 583,31 грн оскільки позивачем у розрахунку 3% річних в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних, включено день фактичної сплати суми заборгованості."
Крім того, в постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №910/13064/17 вказано: "Верховний Суд зазначає, що з огляду на відсутність підстав нарахування пені в періоди до укладення додаткових договорів та наявність прострочення сплати процентів за частину місяців, охоплених додатковими договорами від 04.12.2014, підлягає з'ясуванню розмір пені та правильність розрахунку, оскільки позивачем у розрахунки включено в періоди простроченого платежу і день фактичної сплати заборгованості."
Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2019 року у справі №910/20107/17.
Отже, на заборгованість за видатковою накладною №836 від 05.09.2025 нарахування пені та 20% річних слід здійснювати з 07.10.2025 по 16.11.2025 на суму 198319,12 грн, з 17.11.2025 по 19.11.2025 на суму 98319,12 грн, з 20.11.2025 по 23.01.2026 на суму 48319,12 грн.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та процентів річних від простроченої суми.
Судом встановлено, що сторони скористалися наданим їх законодавцем правом врегулювати у договорі правовідносини в частині відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання та погодили розмір процентів річних, а саме 20% річних (п.5.2. договору).
За перерахунком суду обґрунтованою сумою 20% річних є 37137,03 грн, а тому позовну вимогу у цій частині суд задовольняє частково.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що такий розрахунок є арифметично правильним, а вимога про стягнення інфляційних втрат у сумі 6970,53 грн є обґрунтованою.
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Здійснивши перерахунок пені, суд встановив, що обґрунтованою до стягнення з відповідача є пеня у розмірі 57562,40 грн, у зв'язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє частково.
Щодо позовних вимог про стягнення нарахованого на підставі п.5.2. договору штрафу у сумі 53069,86 грн та нарахованої на підставі п.5.5. договору оперативно-господарської санкції у вигляді збільшення ціни поставленого товару на 20% на суму 70759,80 грн, то суд ззаначає таке.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч.1 ст.217 Господарського кодексу України, чинного, на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України (чинного, на час виникнення спірних правовідносин) розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 Цивільного кодексу України).
У п.5.2. договору сторони погодили, що за прострочення термінів оплати товару, встановлених в цьому договорі покупець сплачує постачальникові штраф у розмірі 15% від суми заборгованості.
Згідно з ч.1, 2 ст.235 Господарського кодексу України (чинного, на час виникнення спірних правовідносин) за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.
Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання (стаття 237 Господарського кодексу України, чинного, на час виникнення спірних правовідносин).
У частині 1 статті 236 Господарського кодексу України (чинного, на час виникнення спірних правовідносин) передбачено види оперативно-господарських санкцій.
Відповідно до ч.2 ст.236 Господарського кодексу України перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.
З викладеного вбачається, що оперативно-господарські санкції застосовуються відповідною особою - стороною зобов'язання в односторонньому порядку, а їх перелік та порядок вжиття визначаються виключно положеннями договору, укладеного між сторонами. Мета застосування зазначених санкцій - припинення або запобігання повторенню порушень зобов'язання шляхом оперативного впливу на правопорушника. Оперативно-господарські санкції застосовуються виключно за рішенням управненої сторони й спрямовані на корегування подальшої поведінки порушника господарського зобов'язання в майбутньому.
У п.5.6. договору сторони погодили, що у разі наявності заборгованості покупця перед постачальником за раніше поставлений товар або у разі порушення покупцем умов договору постачальник має право призупинити постачання товару покупцеві за договором без сплати покупцеві яких-небудь штрафних або компенсаційних виплат і/або застосувати відносно покупця оперативно-господарські санкції, передбачені Господарським кодексом України. При простроченні оплати більш ніж на 5 днів, постачальник має право в односторонньому порядку збільшити ціну поставленого товару на 20%, а покупець повинен сплатити товар за ціною з урахуванням її збільшенням.
Суд зазначає, що виходячи з приписів ст.217, ст.230, ст.231, ст.235-237 ГК України, ст.549 ЦК України, ознак, які висуваються законодавством до таких видів господарських санкцій, як оперативно-господарська санкція та штраф, можна дійти висновку, що визначена сторонами у п.5.6. договору відповідальність за порушення покупцем строків оплати за своєю суттю є штрафом.
Однак, застосування до відповідача одночасно штрафу у розмірі 15% від суми заборгованості за прострочення оплати та збільшення ціни товару на 20% у зв'язку з простроченням понад 5 календарних днів фактично є подвійною відповідальністю за одне й те саме порушення, оскільки відповідачем допущено єдине порушення зобов'язання, яке полягає у простроченні виконання обов'язку з оплати товару.
Одночасне стягнення штрафу за прострочення оплати на строк понад 5 календарних днів та штрафу за прострочення оплати є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицію Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі №910/12879/19.
Отже, є обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача (розрахунок перевірений судом). У решті штрафу належить відмовити.
З приводу штрафу за прострочення оплати понад 5 календарних днів, розмір якого становить 70759,80 грн, вимог про стягнення заборгованості за транспортні послуги у сумі 58800,00 грн, суд зазначає таке.
За обґрунтуваннями позивача, на підставі договору поставки позивач надавав відповідачу транспортні послуги та станом на час звернення позивача до суду заборгованість за транспортні послуги становить 58800,00 грн.
На підтвердження факту надання відповідачу транспортних послуг позивач надав у матеріали справи акти надання послуг №816 від 29.08.2025 на суму 28920,00 грн та №904 від 22.09.2025 на суму 28920,00 грн. Зазначені акти підписані зі сторони позивача та відповідача без зауважень.
Суд зазначає, укладений між сторонами договір поставки не містить жодних положень, якими б було врегульовано порядок надання транспортних послуг, зокрема умови їх організації, обсяг, строки та порядок оплати таких послуг.
Суд враховує, що за умовами договору постачання товару здійснюється на умовах EXW відповідно до Міжнародних правил тлумачення умов "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року з урахуванням особливостей, встановлених договором або специфікації.
Відповідно до визначення поняття EXW згідно з "Інкотермс 2010 Міжнародних правил тлумачення торгових термінів" (Інкотермс 2010), "Ex Works" (named place) - "Франко завод" (зазначено назва місця) означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з поставки, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві або іншому зазначеному місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі, тощо).
Водночас, як зазначено судом вище, сторонами у договорі не узгоджено порядку доставки товару, як і умов оплати послуг з перевезення.
Отже, істотні умови, що стосуються надання та оплати транспортних послуг, сторонами у договорі поставки визначені не були. Окремого письмового договору про надання транспортних послуг позивач у матеріали справи не надав. Крім того, акти надання послуг та №904 від 22.09.2025 не містять посилань на договір поставки №01-24/01/25-Б від 24.01.2025.
Правовідносини сторін щодо надання послуг унормовані главою 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Оскільки між сторонами не було укладено письмового договору про надання послуг, в якому б сторони погодили строк оплати наданих послуг, то суд дійшов висновку, що у даному випадку слід керуватись приписами ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Однак, матеріали справи не містять вимоги до відповідача про сплату заборгованості за надані позивачем транспортні послуги за актами надання послуг №816 від 29.08.2025 на суму 28920,00 грн та №904 від 22.09.2025 на суму 28920,00 грн.
Таким чином строк оплати транспортних послуг у сумі 58800,00 грн за актами надання послуг №816 від 29.08.2025 та №904 від 22.09.2025 на час розгляду справи не настав, у зв'язку із чим позовні вимоги у частині стягнення 58800,00 грн заборгованості є передчасними.
За таких обставин у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за транспортні послуг у сумі 58800,00 грн належить відмовити.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, оскільки судом встановлено, що відповідач є таким, що порушив договірні зобов'язання за договором поставки №01-24/01/25-Б від 24.01.2025 в частині оплати за поставлений товар, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений товар у сумі 353799,04 грн, інфляційних втрат у сумі 6970,53 грн, 20% річних у сумі 37137,03 грн, пені у сумі 57562,40 грн та штрафу у сумі 70759,80 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 127,40 грн, 20% річних у сумі 1588,67 грн, штрафу сумі 53069,86 грн та заборгованості за транспортні послуг у сумі 58800,00 грн суд відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АНКОРБІЛД" (03142, м. Київ, вул.Кримського Академіка, буд.27А, кабінет 220, ідентифікаційний код 33800578) на користь Приватного підприємства "ТД ТРИЗУБ" (07053, Київська обл., Вишгородський р-н, селище Красятичі, вулиця Воздвиженська, будинок 71 кабінет 5, ідентифікаційний код 45491247) заборгованість за поставлений товар у сумі 353799,04 грн, інфляційні втрати у сумі 6970,53 грн, 20% річних у сумі 37137,03 грн, пеню у сумі 57562,40 грн, штраф у сумі 70759,80 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 6314,75 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 03.04.2026.
Суддя С.О. Турчин