Номер провадження: 11-кп/813/1083/26
Справа № 508/552/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
30.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12025166260000061 від 23.04.2025 року за апеляційною скаргою прокурора Березівської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_7 на вирок Миколаївського районного суду Одеської області від 02.07.2025 року, яким:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка смт. Миколаївка, Миколаївського району, Одеської області, громадянка України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; раніше судима: 15.01.2025 року Миколаївським районним судом Одеської області за ст.390-1 КК України 1 (одного року) пробаційного нагляду,
засуджена за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України,
встановив:
оскарженим вироком суду ОСОБА_8 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, та їй призначене покарання у виді штрафу в розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 1700 (одна тисяча сімсот) грн.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком, приєднано невідбуту частину покарання призначеного за попереднім вироком Миколаївського районного суду Одеської області від 15.01.2025 року у виді 1 (одного) року пробаційного нагляду з покладенням на ОСОБА_8 обов'язків відповідно до ст. 59-1 КК України; та визначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді штрафу на користь держави в розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 1700 (одна тисяча сімсот) грн. та 1 (одного) року пробаційного нагляду.
На підставі ст. 59-1 КК України на ОСОБА_8 покладено наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання або роботи;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
На підставі ч. 3 ст. 72 КК України основне покарання у виді штрафу в розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 1700 (одна тисяча сімсот) грн. - визначено виконувати самостійно.
Застосовано до ОСОБА_8 обмежувальні заходи на строк три місяці:
- заборона наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до місця, де ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв'язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;
- заборона листування, телефонних переговорів з ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб.
Оскарженим вироком суду ОСОБА_8 визнана винуватою в тому що 22.04.2025 року, приблизно о 18 год 30 хв, більш точний час не встановлено, на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , між ОСОБА_8 , яка знаходилась в стані алкогольного сп'яніння та ОСОБА_9 , з яким вона спільно проживала однією сім'єю, але не перебували у шлюбі, виник словесний конфлікт.
У подальшому, на ґрунті тривалих особистих неприязних відносин, у ОСОБА_8 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , який є інвалідом 2 групи та з яким вона перебувала у сімейних відносинах. З метою реалізації свого протиправного умислу, в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ОСОБА_8 взяла зі столу кухонний ніж з червоною рукояткою та попрямувала до ОСОБА_9 , який телефонував на спеціальну лінію служби «102». У продовження свого протиправного умислу, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи настання таких для здоров'я ОСОБА_9 , ОСОБА_8 підійшла до потерпілого, котрий знаходився спиною до неї та завдала останньому один удар кухонним ножем з червоною рукояткою, який тримала у правій руці, в область попереку. Внаслідок умисних неправомірних дій ОСОБА_8 , потерпілому ОСОБА_9 заподіяно легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я у вигляді однієї рани спини.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватою у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, за кваліфікуючими ознаками - умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеності вини обвинуваченої та правильності кваліфікації її дій, просить вирок суду змінити в частині застосування положень ч.1 ст.71 КК України при призначенні покарання ОСОБА_8 та викласти абзац третій резолютивної частини вироку в наступній редакції: «На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком, повністю приєднати невідбуту частину покарання призначену за попереднім вироком Миколаївського районного суду Одеської області від 15.01.2025 року та призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді штрафу на користь держави в розмірі 100 (ста) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) грн. та 7 (семи) місяців 18 (вісімнадцять) днів пробаційного нагляду». Абзац одинадцятий резолютивної частини вироку викласти в наступній редакції: «На підставі ст.91-1 КК України, застосувати до ОСОБА_8 обмежувальні заходи, передбачені п.п. 3, 4 на строк три місяці:». В інший частині вирок прокурор просить залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, прокурор посилається на те, що вирок суду першої інстанції підлягає зміні з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема, місцевим судом не враховано, що станом на дату постановлення вироку - 02.07.2025 року, ОСОБА_8 відбула 4 місяці 12 днів пробаційного нагляду, таким чином строк невідбутого покарання складає 7 місяців 18 днів, а не один рік, як зазначено в оскаржуваному вироку.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок не оскаржений.
Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції, у відповідності до положень ч.4 ст.405 КПК, проведено без участі потерпілого, обвинуваченої та захисника, які будучи повідомленими про розгляд справи, до суду не з'явились.
Враховуючи, що в апеляційній скарзі прокурора не ставиться питання про погіршення становища обвинуваченої, судовий розгляд проведено без її участі.
Колегія суддів вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації права учасників судового процесу на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; думку прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України (далі - КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_8 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, ніким не оспорюються, тому вони не є предметом апеляційного розгляду.
Відповідно до положень ст.1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Відповідно до положень ст. 2 КПК, одним із завдань кримінального провадження - є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.
Відповідно до ст.ст. 8, 9 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням засад законності та верховенства права, згідно з якими людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями і визначають зміст та спрямованість діяльності держави.
Законність, як загальна засада кримінального провадження, полягає в забезпеченні єдиного порядку кримінального провадження в усіх кримінальних провадженнях, неухильному дотриманні процесуальної форми та передбаченої процедури, однаковості застосування закону і поширюється на всі стадії та інститути кримінального процесу, всіх його суб'єктів, усі дії і процесуальні рішення.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положення ст.ст. 370, 373 КПК регламентують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Тобто, обов'язковою умовою прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення є неухильне дотримання вимог законодавства на всіх стадіях судового розгляду.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_8 у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам справи.
Перевіривши вирок в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що доводи прокурора про невірне застосування судом першої інстанції вимог кримінального закону при призначенні покарання є обґрунтованими, з огляду на таке.
Так, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив всі обставини провадження, призначив обвинуваченій покарання за сукупністю вироків, відповідно до положень ст.71 КК України та постановив вирок, який підлягає зміні в цій частині, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Зазначена вимога закону має імперативний характер і унеможливлює будь-який інший порядок та правила призначення остаточного покарання.
Разом з тим, аналіз конструкції норми, передбаченої ч. 1 ст. 71 КК України, дозволяє дійти висновку, що для застосування закріплених у ній правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначив і відповідні спеціальні умови, що мають бути встановлені судом в їх нерозривній єдності:
- перша з яких стосується моменту вчинення кримінального правопорушення засудженим «після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання» за попереднім вироком;
- друга наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент, визначений у ч. 1 ст. 71 КК, момент призначення судом покарання за новим вироком (з огляду на те, що правило про приєднання невідбутої частини покарання адресоване саме суду, який постановлятиме новий вирок).
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п.25 Постанови №7 Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», за сукупністю вироків (ст.71 КК) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також, коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.
При застосуванні правил ст.71 КК України судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.
Відповідно до п.26 вищевказаної постанови, невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання.
При цьому, на необхідність точного визначення виду та розміру невідбутої частини основного та/або додаткового покарання за попереднім вироком при призначенні засудженому покарання за правилами ст. 71 КК України вказують вимоги частини 4 цієї статті, згідно з якою остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Миколаївського районного суду Одеської області від 15.01.2025 року ОСОБА_8 визнана винуватою за ст.390-1 КК України та їй призначене покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік.Вказаний вирок набрав законної сили 18.02.2025 року.
Згідно матеріалів провадження ОСОБА_8 , будучи засудженою вироком Миколаївського районного суду м. Одеси від 15.01.2025 року, вчинила злочин у даному кримінальному провадженні, не відбувши покарання за попереднім вироком суду.
Разом з цим, незважаючи на те, що обвинувачена фактично відбула частину покарання за попереднім вироком, до постановлення вироку у даному кримінальному провадженні, суд першої інстанції в порушення вимог кримінального закону, призначив ОСОБА_8 покарання у виді штрафу та пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік, із застосуванням вимог ст.71, ч.3 ст.72 КК України, не врахувавши відбуту останньою частину покарання за попереднім вироком у виді пробаційного нагляду, а саме - 4 місяці 12 днів.
За наведених обставин апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи прокурора, про те, що строк невідбутого покарання складає 7 місяців 18 днів, а не один рік, як зазначено в оскаржуваному вироку, що слугує підставою для його зміни.
Також колегія суддів погоджується з доводами прокурора, про те, що застосовуючи обмежувальні заходи, місцевим судом не зазначено положення статті кримінального закону, якими передбачений перелік обмежувальних заходів, а саме п.п. 3, 4 ч.1 ст.91-1 КК України.
З урахуванням наведеного та враховуючи правовий висновок Великої палати Верховного Суду в постанові від 07.12.2021 року (справа №617/775/20), колегія суддів вважає за необхідне змінити вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, оскільки в такий спосіб становище обвинуваченої не погіршується.
Порушень вимог КПК, які б слугували підставами для скасування вироку, апеляційним судом не встановлено.
В силу п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.
Відповідно до ч. 1 ст. 408 КПК, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становище обвинуваченого.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З урахуванням наведеного, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 420, 421, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу прокурора Березівської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_7 - задовольнити.
Вирок Миколаївського районного суду Одеської області від 02.07.2025 року, у кримінальному провадженні №12025166260000061 від 23.04.2025 року, яким ОСОБА_8 засуджена за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України- змінити.
Викласти абзац третій резолютивної частини вироку в наступній редакції: «На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком, повністю приєднати невідбуту частину покарання призначену за попереднім вироком Миколаївського районного суду Одеської області від 15.01.2025 року та призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді штрафу на користь держави в розмірі 100 (ста) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) грн. та 7 (семи) місяців 18 (вісімнадцять) днів пробаційного нагляду».
Абзац одинадцятий резолютивної частини вироку викласти в наступній редакції: «На підставі ст.91-1 КК України, застосувати до ОСОБА_8 обмежувальні заходи, передбачені п.п. 3, 4 на строк три місяці: »
В іншій частині вирок місцевого суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4