Номер провадження: 11-кп/813/1208/26
Справа № 495/8483/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
30.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурорів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 та її представника ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції,апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської обл. від 02.10.2025 в к/п №12024162240000879 від 19.06.2024 стосовно:
ОСОБА_11 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Білгород-Дністровський Одеської обл., громадянина України, з вищою освітою, одруженого, працюючого охоронцем в ТОВ «ФРАНКО СОЛАР»,зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3ст. 286-1 КК України
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3ст. 286-1 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк8 років 6 місяців з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 8 років 6 місяців. Строк відбування покарання ОСОБА_11 відраховано з дня набрання вироком законної сили.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_11 у строк відбутого покарання період його тримання під вартою під час досудового розслідування та судового розгляду з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, починаючи з 19.06.2024 до набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_11 у вигляді тримання під вартою, залишено без змін до набрання вирком суду законної сили.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської обл. від 19.06.2024 на автомобіль марки OPEL COMBO, реєстр. номер НОМЕР_1 2002 року випуску, та мотоцикл GEONCR6 Z, реєстр. номер ВН3547JA - скасовано.
Вирішено питання стосовно долі речових доказів та стягнення процесуальних витрат.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_12 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_11 на її користь 55 200 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 500 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідно до вироку суду 1-ої інстанції, ОСОБА_11 визнаний винуватим у тому, що він 18.06.2024 приблизно о 23.20 год., в темний час доби, без опадів, при сухому дорожньому покритті, порушуючи вимоги п.2.9 а) Правил дорожнього руху України, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння (етиловий спирт в концентрації 1.65 ‰), проявляючи кримінальну противоправну самовпевненість, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, керуючи автомобілем марки «OPELCOMBO», реєстр. номер НОМЕР_1 , здійснюючи рух по автодорозі Р-72 (сполученням Білгород-Дністровський - КПП Старокозаче,) вул. Кишинівська, в с. Садове, Білгород-Дністровського р-ну, Одеської обл., по асфальтобетонному дорожньому покриттю, з боку с. Південне у напрямку м. Білгород-Дністровський, яка має по одній смузі для руху транспортних засобів зустрічних напрямків, поділених між собою лінією горизонтальної дорожньої розмітки 1.5 Розділу 34 Правил.
Під час керування вказаним автомобілем водій ОСОБА_11 не переконався в безпеці руху, не обрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, стан та конфігурацію проїзної частини, свої практичні навички керування транспортними засобами, а також особливості завантаження і стан свого автомобіля, щоб мати можливість постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, діючи з необережності та в порушення вимог п.п., 2.3. б), 12.1. Правил.
Продовжуючи рух у обраному напрямку водій ОСОБА_11 на керованому ним автомобілі став наближатися до ділянки проїзної частини, розташованої біля буд. №61, в с. Садове, Білгород-Дністровського району, Одеської обл., не впорався із керуванням свого автомобіля і допустив його виїзд за межі проїзної частини зазначеної автодороги та перетнувши лінію дорожньої розмітки 1.5 Правил, яка поділяла транспортні потоки протилежних напрямків, виїхав на смугу зустрічного руху, де відбулося зіткнення передньою частиною кузова керованого ним легкового автомобіля «OPELCOMBO», реєстр. номер НОМЕР_1 , з передньою частиною кузову зустрічного мотоцикла марки GEONCR6 Z, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_13 , який рухався з м. Білгород-Дністровський у напрямку с. Південне.
Допущенні водієм ОСОБА_11 порушення вимог п.п. 2.3. б), 2.9.а), 12.1, Правил дорожнього руху України знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та у своїй сукупності призвели до настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких ОСОБА_13 загинув на місці пригоди.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 , не оспорюючи фактичні обставини справи, вказує на те, що оскаржуваний вирок в частині призначення ОСОБА_11 основного покарання підлягає зміні у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості, з огляду на те, що:
- суд 1-ої інстанції при призначенні ОСОБА_11 покарання не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, до адміністративної чи кримінальної відповідальності за порушення ПДР України не притягувався, за місцем проживання та працевлаштування характеризується позитивно, щиро розкаявся у вчиненому злочині, вину визнав, неодноразово висловлював співчуття та вибачення потерпілій в залі суду, частково відшкодував завдану злочином шкоду у сумі 5000 грн;
- судом не враховано, що обвинувачений ОСОБА_11 протягом декількох годин після вчинення ДТП був затриманий на підставі ст. 208 КПК України з подальшим обранням відносно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому фактично з моменту затримання був позбавлений можливості здійснювати відшкодування шкоди родині загиблого, водночас має таке бажання й надалі буде вчиняти дії з відшкодування шкоди.
За таких обставин, захисник ОСОБА_10 просить змінити вирок суду в частині призначеного ОСОБА_11 основного покарання на більш м'яке у виді 5 років позбавлення волі. В іншій частині вирок залишити без змін.
Позиція інших учасників судового провадження.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу потерпіла ОСОБА_8 , вказавши на обґрунтованість та законність вироку суду, дотримання судом при призначенні обвинуваченому покарання вимог ст.ст. 50, 65 КК України, врахування ступені тяжкості вчиненого злочину, його підвищену суспільну небезпечність, даних про особу обвинуваченого, обставин справи, відсутність відшкодування завданої шкоди, просила у задоволенні скарги захисника відмовити, а оскаржуваний вирок суду залишити без змін.
Обвинувачений ОСОБА_11 який утримується під вартою, був повідомлений про час і місце апеляційного розгляду справи не порушував питання про його обов'язкову участь в апеляційному розгляді справи, відповідних клопотань до апеляційного суду не подавав, водночас в судове засідання з'явився його захисник ОСОБА_10 , який не заперечував щодо апеляційного розгляду справи без участі обвинуваченого.
Оскільки в апеляційній скарзі не порушується питання про погіршення становища обвинуваченого, колегія суддів, керуючись вимогами ч. 4 ст. 405 КПК України та з'ясувавши думку учасників провадження, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснювати за відсутності обвинуваченого ОСОБА_11 .
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_10 , який підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, думку прокурорів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також потерпілої ОСОБА_8 та її представника ОСОБА_9 ,які заперечували проти задоволення апеляційної скарги,дослідивши матеріали кримінального провадження,апеляційний суд приходить до таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз вироку суду 1-ої інстанції свідчить про те, що він вказаним вимогам відповідає у повному обсязі з огляду на такі обставини.
Оскільки в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_10 не оспорюється винуватість ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильність кваліфікації його дій, апеляційний суд не переглядає оскаржуваний вирок в цій частині та констатує, що дії ОСОБА_11 правильно кваліфіковані судом за ч. 3 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинили смерть потерпілого.
Що стосується доводів сторони захисту щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі обвинуваченого внаслідок його суворості, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними з огляду на наступне.
Частина 2 ст. 50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Згідно з абз. 2 п. 1 постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 (далі - постанова Пленуму ВСУ), призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком місцевого суду ОСОБА_11 засуджено за ч. 3 ст. 286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 8 років 6 місяців.
Водночас, санкцією вказаної норми кримінального закону передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від 5 до 10 років.
Так, визначаючи ОСОБА_11 вид та розмір покарання з огляду на положення ст. 65 КК України, суд 1-ої інстанції урахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно з положеннями ст. 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів, наслідки у вигляді смерті потерпілого;дані про особу обвинуваченого,який раніше не судимий, має постійне місце проживання та роботи, позитивну характеризується, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває.
Також місцевим судом враховано визнання обвинуваченим вини на стадії судового розгляду, його прагнення стати до лав Збройних Сил України, та позицію потерпілої, яка наголосила на непоправності її втрати.
Обставин, які відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого, судом встановлено не було.
Суд 1-ої інстанції констатував відсутність щирого каяття та будь-яких інших обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_11 , з огляд на визнання обвинуваченим своєї вини майже на останній стадії розгляду справи, а також відсутності в матеріалах кримінального провадження відомостей про його конкретні дії, спрямовані на виправлення ситуації, намагання відшкодування шкоди потерпілій.
Отже, за відсутності обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання, суд 1-ої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_11 основного покарання у виді позбавлення волі, а також додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у розмірі, передбаченому санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Підстав для застосування ст. 69 КК України судом 1-ої інстанції не встановлено і такі висновки в апеляційному порядку не оскаржувались.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Колегія суддів також враховує ту обставину, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Водночас, поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту судового рішення місцевого суду, не вбачається обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_11 призначено з порушенням указаних норм права.
Так, законодавець виділив підвищену суспільну небезпечність порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами в стані сп'яніння, та посилив відповідальність для таких осіб у ст. 286-1 КК України.
Тож, на переконання колегії суддів, навіть з урахуванням позитивних характеристик ОСОБА_11 за місцем проживання і роботи та визнання ним своєї винуватості за ч. 3 ст. 286-1 КК України, всупереч доводів сторони захисту, відсутні підстави вважати призначене обвинуваченому судом 1-ої інстанції покарання несправедливим унаслідок надмірної суворості, як і відсутні підстави для застосування ст. 69 КК України і призначення йому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом за вчинене ним кримінальне правопорушення.
З цих же причин, апеляційний суд відхиляє доводи сторони захисту як підставу для пом'якшення призначеного обвинуваченому покарання часткове добровільне відшкодування завданої ним шкоди, при цьому звертає увагу на наступні обставини, які встановлені під час апеляційного розгляду справи.
Добровільне відшкодування шкоди має важливе значення при призначенні покарання: відповідно до ст. 66 КК України пом'якшує покарання, відповідно до ст. 65 КК України позитивно характеризує особу винного.
Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди означає добровільне задоволення у повному обсязі обґрунтованих претензій потерпілого, що засновані на матеріалах кримінального провадження. Таким чином критеріями для визначення способу відшкодування (компенсації) шкоди є: вид завданої шкоди (моральна, фізична, майнова) позиція потерпілого, яка має пріоритетне значення.
Оскільки згода винуватого на добровільне відшкодування (компенсації) шкоди, а також згода потерпілого на відповідний спосіб її відшкодування (компенсації) має правове значення, то належною процесуальною формою фіксації може бути: усна заява, оформлена відповідним протокол або зафіксована в журналі судового засідання та засвідчена їх підписом; письмова заява, що подається потерпілим, винним до органів, які здійснюють кримінальне провадження. У кожному окремому випадку повинні бути зібрані докази, що підтверджують факт добровільного відшкодування (компенсації) завданих збитків або усунення (загладжування) заподіяної шкоди (наприклад, заяви і розписки потерпілих, квитанції, інші фінансові документи), які долучаються до матеріалів кримінального провадження.
Аналогічна правова позиція викладена колегією суддів Першої судової палати ККС ВС у постанові від 15.02.2022 по справі № 283/460/21(провадження № 51-4891км21).
Зі змісту оскаржуваного вироку суду 1-ої інстанції вбачається, що цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_11 на її користь 55 200 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 500 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Під час апеляційного розгляду справи, захисник на підтвердження факту часткового відшкодування шкоди надав суду докази переказу на ім'я потерпілої грошових коштів у сумі по 5000 грн згідно квитанцій на переказ готівки від 30.10.2025, 27.11.2025, 30.01.2026, 10.02.2026, а також просив долучити до матеріалів справи заяву доньки обвинуваченого ОСОБА_14 , відповідно до якої остання, діючи від імені ОСОБА_11 , передала матері загиблого ОСОБА_15 матеріальну допомогу у розмірі 20 000 грн.
В судовому засіданні апеляційного суду, потерпіла ОСОБА_8 підтвердила отримання нею грошових коштів згідно наданих квитанцій.
Водночас, заперечувала отримання від доньки обвинуваченого коштів у розмірі 20 000 грн, не надано таких доказів стороною захисту і під час апеляційного провадження.
Втім, як вже було зазначено вище, повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди означає добровільне задоволення у повному обсязі обґрунтованих претензій потерпілого, що засновані на матеріалах кримінального провадження.
Таким чином, досліджені апеляційним судом обставини свідчать про те, що завдана внаслідок ДТП шкода відшкодована обвинуваченим на користь потерпілої у незначному розмірі в порівнянні із розміром стягнутої місцевим судом моральної шкоди, отже - відсутні підстави стверджувати про відшкодування обвинуваченим завданих збитків та як наслідок для визнання відповідно до ст. 66 КК України цієї обставини такою, що пом'якшує покарання.
При цьому, апеляційний суд не може залишити поза увагою той факт, що дії та намагання обвинуваченого відшкодувати шкоду були вчинені ним лише після ухвалення судом 1-ої інстанції вироку, а не протягом досудового слідства або судового розгляду.
Отже, наведені обставини, викликають сумнів у дійсних намірах обвинуваченого як з відшкодування шкоди, так і щодо його розкаяння, а лише формальна вказівка на визнання ним вини у вчиненні інкримінованого діяння, без належної критичної оцінки своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації, не може свідчити про щире каяття. При цьому, факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Аналогічна правова позиція викладена колегією суддів Третьої судової палати ККС ВС у постанові від 15.11.2021 по справі № 199/6365/19 (провадження № 51-3198км21).
Насамкінець, апеляційний суд зауважує, що потерпіла наполягала на суворому покаранні,яке призначене ОСОБА_11 судом 1-ої інстанції, враховуючи наслідки злочину у виді смерті її чоловіка, і, хоча думка потерпілої не має визначального значення для суду, проте вона повинна бути врахована поряд з іншими обставинами при обранні покарання обвинуваченому.
В цьому ж контексті апеляційний суд враховує висновок ВП ВС, викладений в постанові від 16.01.2019 у справі № 439/397/17, провадження № 13-66 кс18, про те що втрата життя людини, яке відповідно до ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об'єктом кримінально-правової охорони, не підлягає відшкодуванню. Життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті.
Відтак, з огляду на вищезгадані обставини, колегія суддів не знаходить підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_11 більш м'якого покарання за вчинення ним злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу, що розмір призначеного обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України не є максимальним.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції та вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 8 років 6 місяців,є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 та зміни або скасування оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_11 .
Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407, 419, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 - залишити без задоволення.
Вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської обл. від 02.10.2025, яким ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили, а засудженим, який утримується під вартою - в цей же строк з дня отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4