Справа № 133/50/26
Провадження № 33/801/345/2026
Категорія: 149
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дем'янова Ж. М.
Доповідач: Оніщук В. В.
02 квітня 2026 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Оніщук В. В., з участю секретаря судового засідання Закерничної А. О., розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Бородіна Андрія Валерійовича - на постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 лютого 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 , ( АДРЕСА_2 ), до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП,
встановив:
Постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 лютого 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п'ять років без оплатного вилучення транспортного засобу, стягнуто в дохід держави судовий збір в сумі 665,60 грн.
У постанові суду зазначено, що 05 січня 2025 року о 00 год 13 хв у селі Махнівка по дорозі АД М21 242 км, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортним засобом, оскільки ніколи не отримував посвідчення водія, та повторно протягом року вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП, постанова серії ЕНА №6176915 від 18 листопада 2025 року, чим порушив п. 2. 1. а. ПДР - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.
При ухваленні оскаржуваної постанови суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 доведена належними та допустимими доказами.
Не погодившись із вказаною постановою суду, захисник Тагієва В. В. 18 березня 2026 року подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність постанови суду першої інстанції, просить її скасувати, провадження у справі закрити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , в якій проходить військову службу за мобілізацією.
Окрім того, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, а транспортний засіб «Volkswagen Passat», н. з. НОМЕР_1 , на якому він рухався 05 січня 2026 року використовується ним для виконання бойових завдань при відсічі збройної агресії російської федерації.
За таких обставин, беручи до уваги, що в матеріалах провадження існують докази перебування ОСОБА_1 на військовій службі та його участь у бойових діях, а тому суд мав закрити провадження по справі на п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із вчиненням дій у стані крайньої необхідності.
Також захисник просить поновити строк на подання апеляційної скарги.
У судове засідання ОСОБА_1 та його захисник не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ст. ст. 268, 294 КУпАП їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і дослідивши обставини справи, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до положень статті 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
У клопотанні про поновлення строку на подання апеляційної скарги захисник Тагієва В. В. зазначає, що апеляційна скарга була отримана ним 17 березня 2026 року.
Із матеріалів справи видно, що у судовому засіданні ОСОБА_1 присутній не був, копія постанови була надіслана йому 12 березня 2026 року, тому апеляційний суд з метою недопущення порушення прав ОСОБА_1 вважає, що строк на подання апеляційної скарги можливо поновити.
Щодо доводів апеляційної скарги по суті оскарження постанови суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
За ст. 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення в першу чергу зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, а також чи винна дана особа в його вчиненні і чи підлягає вона адміністративній відповідальності, і лише після цього вирішувати питання про можливість накладення адміністративного стягнення.
Пунктом 2 Загальних положень постанови Кабінету Міністрів України № 340 від 08 травня 1993 року «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» регламентовано, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.
Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.
Особа має лише одне посвідчення водія, що підтверджує її право на керування транспортними засобами діючих категорій, зазначених у ньому.
Відповідно до положень ст. 14 ЗУ «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ст. 16 ЗУ «Про дорожній рух»).
Відповідно до положень п. п. 1.1, 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, ці Правила відповідно до ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно пункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху України (Далі - ПДР України) водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема - посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до пункту 2.4 «а» ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1.
Пунктом 1.9 ПДР України, передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
У рішенні ЄСПЛ від 25 березня 2021 року по справі «Сміляніч проти Хорватії», Суд наголошує, що автомобілі можуть стати небезпечними через безвідповідальне чи необережне використання і можуть спричинити суспільну шкоду, тому держава повинна прагнути запобіганню ДТП, забезпечуючи за допомогою адекватних мір стримування та превентивних заходів дотримання відповідних правил, спрямованих на зниження ризиків небезпеки необережної, безвідповідальної поведінки під час дорожнього руху (п.76).
Диспозиція ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, а саме:
-керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом (ч. 2 ст. 126 КУпАП);
-керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами (ч. 3 ст. 126 КУпАП);
-керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами (ч. 4 ст. 126 КУпАП).
У результаті дослідження матеріалів справи в ході апеляційного розгляду встановлено такі обставини.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 05 січня 2026 року ЕПР1 № 5590053, 05 січня 2025 року о 00 год 13 хв у селі Махнівка по дорозі АД М21 242 км, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортним засобом, оскільки ніколи не отримував посвідчення водія, та повторно протягом року вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП, постанова серії ЕНА №6176915 від 18 листопада 2025 року, чим порушив п. 2. 1. а. ПДР - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, за що відповідальність передбачена ч. 5 ст. 126 КУпАП (а. с. 2).
Відповідно до довідки старшого інспектора ГАП, ОСОБА_1 18 листопада 2025 року керував автомобілем «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування, чим порушив ч. 2 ст. 126 КУпАП. Постановою 6176915 від 18 листопада 2025 року накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3 400 грн, проте ОСОБА_1 05 січня 2026 року повторно протягом року керував автомобілем «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування, чим порушив ч. 5 ст. 126 КУпАП (а. с. 1).
До матеріалів справи долучено відеозаписи із нагрудних камер поліцейських, де зафіксовано як працівники поліції зупиняють автомобіль ««Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 Встановлюють, що він не має посвідчення водія, роз'яснюють, що на нього буде складено протокол за ст. 126 КУпАП.
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про вчинення адміністративного правопорушення у стані крайньої необхідності з таких підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: вчинення дії особою в стані крайньої необхідності.
Відповідно до ст. 17 КУпАП, особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Відповідно до ст. 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинене у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.
Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Підставою крайньої необхідності є небезпека інтересам, які охороняються адміністративним законодавством. Ця небезпека може бути викликана: 1) протиправними діями людини: 2) діями тварин; 3) природними явищами; 4) джерелом підвищеної небезпеки (технічними та транспортними засобами) тощо. Крім того, крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.
Водночас із долученого до матеріалів справи відеозапису не вбачається, що на момент зупинки ОСОБА_1 працівниками поліції існувала реальна небезпека, для уникнення якої не існувало інших способів, крім вчинення ним дій, що мають ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Під час спілкування з поліцейськими ОСОБА_1 не повідомляв про виконання ним будь-якого завдання, пов'язаного із захистом територіальної цілісності та недоторканості України, для виконання якого необхідно було вчиняти дії, що мають ознаки адміністративного правопорушення.
Натомість ОСОБА_1 особисто повідомив працівникам поліції, що перебуває у відпустці. На момент зупинки він був одягнений у цивільний одяг, на пасажирському сидінні перебувала особа жіночої статі, також одягнута в цивільне.
Стороною захисту не надано жодних достовірних відомостей на підтвердження того, що за викладених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин ОСОБА_1 виконував конкретне завдання, пов'язане із проходженням військової служби, і керування саме ним транспортним засобом було обумовлено необхідністю усунення небезпеки, що загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління.
З урахуванням викладеного апеляційний суд констатує, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що 05 січня 2026 року виникла ситуація, яка спонукала ОСОБА_1 , який не має посвідчення водія, керувати транспортним засобом.
Таким чином, наявність стану крайньої необхідності, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, не доведена, а тому апеляційний суд виснує, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ними, спрямовані виключно на уникнення встановленої законом відповідальності.
У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 26 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовані повно та об'єктивно, вина ОСОБА_1 доведена повністю, а його дії за ч. 5 ст. 126 КУпАП кваліфіковані правильно, тому твердження скаржника про відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, є надуманими та безпідставними.
Адміністративне стягнення, накладене на ОСОБА_1 в межах санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП та відповідає положенням ст. ст. 33-35 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнень за адміністративні правопорушення.
Строки накладення адміністративного стягнення, передбачені ст. 38 КУпАП, не пропущені.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, тому її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 245, 280, 283, 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції,
Поновити ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 лютого 2026 року.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Бородіна Андрія Валерійовича - залишити без задоволення.
Постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Вінницького
апеляційного суду В. В. Оніщук