Справа № 149/2118/25
Провадження № 22-ц/801/732/2026
Категорія: 83
Головуючий у суді 1-ї інстанції Олійник І. В.
Доповідач:Міхасішин І. В.
31 березня 2026 рокуСправа № 149/2118/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,
суддів: Матківської М.В. Стадника І.М.
з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 149/2118/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зняття арешту з житлового будинку
за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Костюка Сергія Миколайовича на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 січня 2026 року, ухвалене у складі судді Олійника І. В.,-
ОСОБА_1 заявив позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зняття арешту з житлового будинку.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням суду від 22.01.2008 за ОСОБА_4 визнано право власності на 48,9%, а за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - на 51,1% будинку АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Позивач як спадкоємець, якому ОСОБА_4 заповів спадкове майно, зазначає, що не може отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, оскільки на цей будинок ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26.09.2006 року накладено арешт. Враховуючи це, з посиланням на норми ст. ст. 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України, позивач просить зняти арешт з житлового будинку АДРЕСА_1 .
Просили позов задовольнити
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 січня 2026 року у позові відмовлено.
Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про порушення його прав є не доведеними.
В апеляційній скарзі представник позивачів позивача ОСОБА_1 - адвокат Костюк Сергій Миколайовичпросить рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 січня 2026 року скасувати і ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відзиви на апеляційну скаргу не надходив.
Учасники справи в судове засідання не з'явились про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Системний аналіз змісту статей 371 та 372 ЦПК України дає підстави вважати, що встановлені законом строки розгляду апеляційної скарги мають правове значення при вирішенні питання про відкладення розгляду апеляційної скарги і що саме такий підхід при застосуванні зазначених норм процесуального права узгоджується із принципом диспозитивності цивільного судочинства, згідно з яким, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 статті 13 ЦПК України).
Колегія суддів вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов висновку про її задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Фактичні обставини справи
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 22.01.2008, яке набрало законної сили, у цивільній справі №2-27/2007, рішення Хмільницького міськрайонного суду від 31.10.2007 у частині визнання права власності за сторонами на частини будинку та його поділ змінено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 48,9 %, а за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - на 51,1% будинку АДРЕСА_1 . Зобов'язано ОСОБА_4 за власні кошти завершити будівництво прибудови, пробити дверний пройом з прибудови до кімнати 3, замурувати дверний пройом між кімнатами 1 та 4, переобладнати опалення з встановленням лічильника та котла. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 грошову різницю у вартості їх ідеальної частки у праві власності на будинок з реально виділеною (а.с. 11-13, 14-16).
Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26.09.2006 року у цивільній справі № 2-27/2007 задоволено заяву ОСОБА_4 , накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 (а.с. 19).
Інформацією з Державного реєстру речових прав, підтверджено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , 51/200 частки будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 . Постановою державного виконавця відділу ДВС Хмільницького міськрайонного управління юстиції від 18.03.2010, провадження № 18082704 накладено арешт на частку ОСОБА_2 , про що 04.09.2013 внесені відомості у Реєстр. 11.10.2006 року зареєстровано арешт нерухомого майна - будинку АДРЕСА_1 , власник - ОСОБА_6 (а.с. 20).
Копією спадкової справи № 64/2023 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , підтверджено, що з заявами про прийняття спадщини своєчасно звернулися ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (а.с. 62)
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 74).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 89).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Предметом позову у справі, що переглядається, є вимоги ОСОБА_1 про скасування арешту нерухомого майна. Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що він як спадкоємець, якому ОСОБА_4 заповів спадкове майно, не може отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, оскільки на цей будинок ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26.09.2006 року накладено арешт.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що міститься в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження № 14-431цс19) дійшла висновку про те, що спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
Верховний Суд у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 592/18654/23 (провадження № 61-7475св24) зазначив, що стаття 1 Першого протоколу покладає на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції. Водночас колегія суддів враховує те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У справі, що переглядається апеляційним судом, встановлено факт порушення спадкових прав позивача, що пов'язане з позбавленням його можливості реалізувати своє приватне (цивільне) право повністю та те, що позивач належними і допустимими доказами довів заявлені ними вимоги, які підлягають задоволенню повністю.
При ухвалені оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до частини 1 та 2 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення судового рішення
Враховуючи наведене та керуючись статтями 367 374 376 381 382 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Костюка Сергія Миколайовича задовольнити.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 січня 2026 року скасувати і ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зняття арешту з житлового будинку задовільнити.
Скасувати арешт з житлового будинку АДРЕСА_1 , що міститься в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 3873987, тип обтяження : арешт нерухомого майна, зареєстровано 11.10.2006 за № 3873987 реєстратором : Хмільницької державної нотаріальної контори, підстава обтяження : ухвала, б/н 26.09.2006, Хмільницький міськрайонний суд.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий І.В. Міхасішин
Судді: М.В. Матківська
І.М. Стадник