Справа №751/354/26
Провадження №4-с/751/17/26
30 березня 2026 року місто Чернігів
в складі: головуючого - судді ДіденкоА.О.
секретаря судового засідання Рак Я.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Чернігова цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , суб'єкт оскарження: Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Івашко Сергій Вікторович на дії державного виконавця,
Встановив:
Представник скаржника ОСОБА_1 - адвокат Дудка О.В. звернулася до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Івашка С.В. та просила визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Івашка С.В. від 24.12.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями № 79874487; зобов'язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Івашка С.В. поновити порушені права ОСОБА_1 шляхом поновлення виконавчого провадження № 79874487 з примусового виконання виконавчого документу №751/7289/25 від 11.12.2025, виданого Новозаводським районним судом міста Чернігова; всі судові витрати покласти на заінтересовану особу Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Скарга мотивована тим, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05.11.2025 у справі №751/7289/25 його позов до Державного підприємства «Чернігівторф» про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду за період з 02 жовтня 2024 року по 02 квітня 2025 року у сумі 125394 гривні 10 копійок задоволено повністю. Рішення 06.12.2025 року набрало законної сили. В подальшому ОСОБА_1 звернувся до Новозаводського районного суду м. Чернігова із заявою про видачу виконавчого листа на рішення суду від 05.11.2025 у справі №751/7289/25. 11.12.2025 року Новозаводським районним судом м. Чернігова
Видано виконавчий лист у справі №751/7289/25 на виконання зазначеного рішення суду. 25.12.2025 року він звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження. Ним було пред'явлено до примусового виконання виконавчий лист №751/7289/25 виданий 11.12.2025 року Новозаводским районним судом м. Чернігова про стягнення з Державного підприємства «Чернігівторф» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 жовтня 2024 року по 02 квітня 2025 року у сумі 125394 гривні 10 копійок з утриманням з цієї суми встановлених законодавством України податків і зборів; стягнення з Державного підприємства «Чернігівторф» на його користь 8 000 гривень витрат на правничу допомогу. 30.12.2025 року він отримав лист з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з двома постановами, а саме 24.12.2025 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Івашко Сергієм Вікторовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №79874487. 24.12.2025 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Івашко Сергій Вікторович на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із наказом Фонду державного майна України від 19.05.2021 № 877 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 №5 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році (із змінами)» виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об'єкта приватизації. Вважає, що у спірних відносинах втручання держави у право на працю та право на мирне володіння майном здійснюється: з порушенням принципу верховенства права; є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, але аж ніяк не перетворення таких підприємств на повністю недоторканих перед законом і судом шляхом надання їм можливості не виконувати будь-які рішення суду, навіть ті, що не пов'язанні безпосередньо із грошовими виплатами (рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника). Відтак, вказані обставини не були враховані виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови про зупинення вчинення виконавчих дій. У зв'язку з цим вимушений звернутися із даною скаргою.
Суддя Новозаводського районного суду міста Чернігова Діденко А.О. ухвалою від 15.01.2026 прийняв до розгляду скаргу ОСОБА_1 та відкрив провадження у справі.
02.02.2026 від головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Івашка С.В. за допомогою системи «Електронний суд» надійшов відзив, у якому заперечує проти задоволення скарги. Оскільки на момент подання скарги обставини, які стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, а саме включення боржника до переліку об'єктів великої приватизації державної власності, не завершились, а також припинення приватизації не відбулось, то скарга не підлягає задоволенню. Також, зазначив, що постановою Кабінету міністрів України за №517 від 06.05.2025 перейменовано Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції на Сумське міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 та сам ОСОБА_1 скаргу підтримали та просили задовольнити.
Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Івашко Сергій Вікторович у судове засідання не з'явився, про час і місце його проведення були повідомлені належним чином, у своєму відзиві просив розгляд справи проводити за його відсутності.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 та самого ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05.11.2025 у справі №751/7289/25 позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Чернігівторф» про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду за період з 02 жовтня 2024 року по 02 квітня 2025 року у сумі 125394 гривні 10 копійок задоволено повністю. Рішення 06.12.2025 року набрало законної сили.
11.12.2025 року Новозаводським районним судом м. Чернігова видано виконавчий лист у справі №751/7289/25 на виконання зазначеного рішення суду.
25.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження.
ОСОБА_1 було пред'явлено до примусового виконання виконавчий лист №751/7289/25 виданий 11.12.2025 року Новозаводским районним судом м. Чернігова про стягнення з Державного підприємства «Чернігівторф» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 жовтня 2024 року по 02 квітня 2025 року у сумі 125394 гривні 10 копійок з утриманням з цієї суми встановлених законодавством України податків і зборів; стягнення з Державного підприємства «Чернігівторф» на його користь 8 000 гривень витрат на правничу допомогу.
24.12.2025 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Івашко Сергієм Вікторовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №79874487.
24.12.2025 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Івашко Сергій Вікторович на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із наказом Фонду державного майна України від 19.05.2021 № 877 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 № 5 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році (із змінами)» виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об'єкта приватизації.
Разом з тим, у своєму відзиві на скаргу державний виконавець посилалася також на застосування ним наказу Фонду державного майна України 25.05.2021 №877 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна країни від 06.01.2021 №5 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році (із змінами)», яким ДП «Чернігівторф» включено до переліку державних підприємств, що підлягають приватизації.
Відповідно до наказу № 877 від 25.05.2021 Фонду державного майна України «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна країни від 06.01.2021 № 5 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році (із змінами)» внесено позицію по ДП «Чернігівторф» ЄДРПОУ 02968220.
Відповідно до постанови Кабінету міністрів України №517 від 06.05.2025 перейменовано Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції на Сумське міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Таким чином, установлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили,не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Схожі правові висновки КГС ВС виклав у пункті 13 постанови від 30.08.2018 у справі №916/4106/14 та підпункті 8.12 постанови від 25.09.2020 у справі №924/315/17.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження».
В силу приписів ст. 19 Конституції України,ст. 1 Закону №1404-VIIIдержавний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження», а й відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Отже, дії органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень регламентовані не тільки Законом України «Про виконавче провадження», а й іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Положеннями ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов'язковості виконання рішень, законності.
Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п. 12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Посилаючись на дану обставину, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Івашко Сергій Вікторович винесено оскаржувану постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.
Разом з тим, сама конструкція норми визначеної ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» не містить в собі посилання на саме на обов'язок державного виконавця щодо зупинення вчинення виконавчих дій у встановлених випадках.
Відповідно до ч. 7 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку, передбаченому пунктом 12 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об'єкта приватизації.
Як вбачається з відповідних наказі Фонду державного майна України приватизація боржника за даним виконавчим провадження не може завершитися тривалий час, зокрема, ще з 2021 року і постійно пролонгується.
На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходить зведене виконавче провадження відносно ДП «Чернігівгорф», що також може свідчити про тривале невиконання рішень суду, за якими боржником виступає дане підприємство.
Так, Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання (ч. 1 ст. 1 цього Закону), саме цим Законом затверджено порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.
Відповідно до частини 1 ст. 2 цього Закону, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державне підприємство. Виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених Законом.
В той же час, відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закону) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини першої статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Крім того, відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року по справі № 619/562/18, належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду.
За приписами ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.
Зупинення вчинення виконавчих дій порушує основоположні права особи - на виконання судового рішення та отримання за цим рішенням заробітної плати та інших виплат пов'язаних зі звільненням. Окрім того, що стягувач втратив роботу, так він ще і не має можливості в розумні строки отримати свою заробітну плату та повний розрахунок. Змушений доводити свою правоту у судах починаючи зі стягнення заробітної плати, а так само і щодо належного виконання рішення суду, яке набуло законної сили в установленому порядку.
Згідно ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованою Україною 04.08.1961 року, Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї. Зазначені положення Конвенції узгоджуються з положеннями Конституції України та прийнятим на їх виконання спеціальним законодавством.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.
Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Войтенко проти України» від 29.06.2004 року).
Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути:
- Незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява № 61406/00, § 59);
- «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України», заява № 38722/02, § 75);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява № 20390/07, § 29).
Суд наголошує, що ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов'язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.
За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
У рішенні від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» (заява № 56849/00) від 29.06.2004, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).
Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі «Фуклєв проти України» (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Також, суд звертає увагу і на критерій якості закону, як складової верховенства права, та складової першого критерію правомірності втручання, адже згаданий п. 12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Проте із наведеної норми не є зрозумілим, в якому випадку зупиняється вчинення виконавчих дій: - у разі включення кредитора, чи все ж таки боржника до переліку об'єктів приватизації; чи є підставами для зупинення те, що підприємство вже було включено у цей перелік на час відкриття виконавчого провадження (як в даному випадку ще з 2021 року).
Встановлено, що ДП «Чернігівторф» у 2021 році увійшло у перелік майна, об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у цьому році (Додаток 1 до наказу Фонду державного майн України від 06.01.2021 № 5).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов.
Верховний Суд у постанові від 26 червня 2024 у справі №335/1961/23 вказав, враховуючи, що обов'язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов'язано відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, колегія суддів доходить висновку, що пункт 12 частини першої статті 34 Закону України Про виконавче провадження є таким, що не відповідає Конституції України (суперечить статтям 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 129-1 Конституції України), тому суд вирішує справу без застосування цієї норми, а застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов'язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із ч.2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанова старшого головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Івашко Сергія Вікторовича про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №79874487 є неправомірною, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а вимоги скарги - задоволенню.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Частиною третьою статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише ті витрати, які мають розумний розмір.
Правнича допомога ОСОБА_1 надавалась адвокатом Дудко О.В. на підставі договору про надання правничої допомоги №04/01/26 від 07.01.2026 адвокатським бюро «Олени Дудки».
Згідно з актом-розрахунком гонорару за надану правову допомогу за Договором про надання правничої допомоги №04/01/26 від 07.01.2026, вартість послуг становить 8 000,00 грн.
Суд, з урахуванням ціни позову, незначної складності справи про стягнення кредитної заборгованості, яка є малозначною, спрощеного порядку її розгляду, обсягом виконаних адвокатом робіт, враховуючи принцип розумності та справедливості, вважає вказані витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом вищезазначених наданих адвокатом послуг.
При вирішенні цього питання суд враховує загальні принципи цивільного законодавства, якими, серед інших, є розумність, добросовісність та справедливість (ст. 3 ЦК України), а також принципи цивільного процесу, якими є верховенство права, тобто імперативний правовий принцип, який серед іншого захищає сферу особистих майнових прав особи від непропорційного втручання, а також принципи пропорційності цивільного судочинства та змагальності сторін (ст. 10, 11 та 12 ЦПК України відповідно).
Наведене вище є підставою для визначення витрат на правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 260-261,353-354, 450-452ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд
Ухвалив:
Скаргу на дії Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Івашко Сергія Вікторовича - задовольнити.
Визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Івашко Сергія Вікторовича від 24.12.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням № 79874487.
Зобов'язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Івашко Сергія Вікторовича поновити порушені права ОСОБА_1 шляхом поновлення виконавчого провадження № 79874487 з примусового виконання виконавчого документу № 751/7289/25 від 11.12.2025, виданого Новозаводським районним судом міста Чернігова.
Стягнути з Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати на надання професійної допомоги у розмірі 2 000,00 (дві тисячі гривень) грн.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Заявник - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 )
Суб'єкт оскарження: Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Івашко Сергій Вікторович (місцезнаходження: просп. Миру, 43, м. Чернігів, 14002, код ЄРДПОУ 43316700)
Суддя А. О. Діденко