ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.04.2026Справа № 910/7729/25
Суддя Н.Плотницька, розглянувши справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "КЕ-Борг 2" (01011, місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 13)
доКомунального некомерційного підприємства "Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня" Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (04075, місто Київ, вулиця Квітки Цісик, будинок 10)
простягнення 940 620 грн 29 коп.
Представники сторін: не викликались
Встановив:
19.06.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕ-Борг 2" з вимогами до Комунального некомерційного підприємства "Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня" Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення 940 620 грн 29 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у зв'язку з порушенням відповідачем норм чинного законодавства України та договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді) № 8493001 від 26.01.2018, право вимоги за яким перейшло до позивача, не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати спожитої теплової енергії за період з 01.01.2018 по 01.05.2018 в розмірі 781 852 грн 00 коп., позивачем за період з 01.05.2018 по 16.06.2025 нараховано 167 209 грн 31 коп. 3 % річних та 773 410 грн 95 коп. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 відкрито провадження у справі № 910/7729/25, справу визнано малозначною, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
26.06.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
14.07.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.
28.08.2025 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕ-Борг 2" надійшла заява про заміну неналежного відповідача його правонаступником, відповідно до якої позивач просить суд замінити відповідача у справі з Комунального некомерційного підприємства "Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на його правонаступника - Комунальне некомерційне підприємство "Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги" Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 замінено відповідача у справі Комунальне некомерційне підприємство "Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) його правонаступником Комунальним некомерційним підприємством "Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
Станом на 02.04.2026 Комунальним некомерційним підприємством "Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вимог ухвали суду 24.02.2026, зокрема, щодо подання відзиву на позов, не виконано, хоча ухвалу було отримано 24.02.2026, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
З огляду на вищевикладене, оскільки Комунальне некомерційне підприємство "Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
25.01.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (перейменоване з 01.01.2019 в АТ "Київенерго", та з 09.08.2019 - в АТ "К.Енерго"), як учасником, та Територіальним медичним об'єднанням "Санаторного лікування" у м. Києві, як замовником, укладено договір про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді) № 8493001 (надалі - договір), відповідно до умов якого учасник зобов'язується поставити замовнику товар, а замовник - прийняти і оплатити товар, в порядку і строки згідно з цим договором.
В пункті 1.4. додатку № 1 до договору визначено, що розподілом теплової енергії в гігакалоріях по кварталам (для "замовника" без приладів обліку-розрахунково; для "замовника" з приладами обліку - згідно заявленої величини): І квартал 2018 - 543,0 Гкал в т.ч. січень - 181,0; лютий -181,0; березень - 181,0; ІІ квартал 2018 - 175,0 Гкал в т.ч. квітень, 127,0; травень - 30,0; червень - 18,0; ІІІ квартал 2018 - 54 Гкал в т.ч. липень 18,0; серпень - 18,0; вересень - 18,0; ІV квартал 2018 - 355,2 Гкал в т.ч. жовтень 72,2, листопад - 90,0; грудень - 193,0.
Відповідно до пункту 2 додатку № 4 до договору замовник щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримує у Центрі обслуговування клієнтів: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звіряння «Замовник» повертає в ЦОК); акт приймання-передавання товарної продукції; рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Згідно з пунктом 4 додатку № 4 до договору сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами, замовник виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/11374/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" до Комунального некомерційного підприємства "Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) встановлено, факт наявності у Комунального некомерційного підприємства "Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) заборгованості за договором про закупівлю товару № 8493001 від 25.01.2018 з оплати спожитої у період з 01.01.2018 до 01.05.2018, в розмірі 781 852 грн 41 коп.
Відповідно до протоколу №4 від 05.05.2025 Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ке-Борг 2" право вимоги за рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 по справі № 910/11374/24 на загальну суму 791 234 грн 64 коп. є складовою внеску учасника Товариства, яким є Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" (код ЄДРПОУ 32826328) до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ке-Борг 2" та передане вказаному товариству за актом приймання-передачі №4 від 05.05.2025.
05.05.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ке-Борг 2" підписано акт №4 приймання-передачі внеску учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" в рахунок формування його частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ке-Борг 2", відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Ке-Борг 2" приймає в день підписання цього акту право вимоги, зокрема на суму 791 234 грн 64 коп. до Комунального некомерційного підприємства "Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня" виконавчого органу Київської міської ради за рішенням Господарського суду м. Києва від 05.12.2024 у справі № 910/11374/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025, що становить заборгованість сумою 781 852 грн 41 коп. за договором про закупівлю товару №8493001 від 25.01.2018 та судовий збір у розмірі 9 382 грн 23 коп.
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ке-Борг 2" разом з правом вимоги основного боргу переходить право вимоги додаткових вимог (акцесорних зобов'язань), а саме 3 % річних, інфляційної складової боргу, неустойки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2025, що залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2025, задоволено спільну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕ-Борг 2" про заміну сторони правонаступником у справі № 910/11374/24, замінено сторону (стягувача) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю " КЕ-Борг 2" за рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/11374/24 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 781 852 грн 41 грн та судового збору у розмірі 9 382 грн 23 коп.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з порушенням відповідачем норм чинного законодавства України та договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді) № 8493001 від 26.01.2018, право вимоги за яким перейшло до позивача, не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати спожитої теплової енергії за період з 01.01.2018 по 01.05.2018 в розмірі 781 852 грн 00 коп., позивач має право на захист майнових прав та інтересів пов'язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу, у зв'язку з чим позивачем, за загальний період прострочення з 01.05.2018 по 16.06.2025, нараховано 167 209 грн 31 коп. 3 % річних та 773 410 грн 95 коп. інфляційних втрат
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач посилається на те, що сума позовних вимог є надмірно завищеною та такою, що порушує його права та законні інтереси. Зазначає, що сума інфляційних втрат та 3% річних має бути зменшена з врахуванням пункту 18 Прикінцевих положень Цивільного кодексу України, наявністю форс-мажорних обставин та пропущенням позивачем строку позовної давності.
Оцінюючи подані позивачем за первісним позовом докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (тут і надалі - чинного станом, на момент виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).
Відповідно до змісту статей 524, 533-535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 Цивільного кодексу України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частина 1 статі 512 Цивільного кодексу України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина 3 статті 512 Цивільного кодексу України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 514 Цивільного кодексу України).
Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
Заміна особи в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У частині 2 статті 517 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Тлумачення статті 516, частини 2 статті 517 Цивільного кодексу України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Суд зазначає про те, що у спірних правовідносинах позивач є сингулярним правонаступником первісного кредитора (ПАТ "Київенерго") щодо отримання від відповідача оплати в сумі 781 852 грн 00 коп., відповідно, вказані правовідносини продовжують існувати з попереднім змістом адже відбулася виключно заміна сторони кредитора в існуючому зобов'язанні з попереднім змістом та усіма істотними умовами.
Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 758/2555/21.
Суд зазначає про те, що зобов'язання у якому відбулась заміна кредитора (отримання плати за теплову енергію) є грошовим, а відтак, в силу положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивач має право на отримання 3 % річних та інфляційних втрат за весь період у який відповідач прострочив таке зобов'язання перед позивачем, тобто за період з дати набуття останнім прав кредитора у вказаному зобов'язанні.
Суд, вважає помилковою позицію позивача щодо наявності у нього права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат період до дати набуття ним права вимоги до відповідача, оскільки вказане не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, так як позивач за актом від 05.05.2025 № 4 приймання-передачі внеску учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" в рахунок формування його частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ке-Борг 2", набув права вимоги на суму 791 234 грн 64 коп. до Комунального некомерційного підприємства "Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня" виконавчого органу Київської міської ради за рішенням Господарського суду м. Києва від 05.12.2024 у справі № 910/11374/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025, а не будь-яких інших вимог щодо стягнення грошових коштів з відповідача.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах позивач має право на нарахування 3% річних та інфляційних витрат у період з 03.04.2025 (дата набрання рішенням Господарського суду м. Києва від 05.12.2024 у справі № 910/11374/24 законної сили) до 16.06.2025 (дата визначена позивачем у позовній заяві).
За результатами перевірки наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки вказані суми нараховані позивачем за період, що передує даті набуття позивачем статусу кредитора за основним зобов'язанням.
Таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягають 3% річних в сумі 4 819 грн 64 коп. та інфляційні втрати у розмірі 22 088 грн 68 коп., в іншій частині цих вимог належить відмовити.
Щодо тверджень позивача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
За статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Суд зазначає, що відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України, заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц).
Враховуючи встановлення судом дати виникнення у позивача права на нарахування 3% річних та інфляційних витрат - 03.04.2025, заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності не підлягає задоволенню.
Окрім того, суд також вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.
Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Проте, у порушення приписів чинного законодавства та умов договору, на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.
У свою чергу, надане відповідачем повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили, оскільки у ньому не зазначено, яким чином відповідні форс-мажорні обставини впливають на конкретне зобов'язання.
За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ч. 2, 4 ст. 48, ст. 123, п. 1 ч.1, ч. 4 ст. 231, ст. 234, ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (04075, місто Київ, вулиця Федора Максименка, будинок 26, ідентифікаційний код 05492309) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕ-Борг 2" (01011, місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 13, ідентифікаційний код 45465788) 3 % річних в сумі 4 819 (чотири тисячі вісімсот дев'ятнадцять) грн 64 коп., інфляційні втрати у розмірі 22 088 (двадцять дві тисячі вісімдесят вісім) грн 68 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 403 (чотириста три) грн 62 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н.Плотницька