25.03.2026 м. Дніпро Справа № 908/3166/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,
суддів: Кучеренко О. І., Кошлі А. О.,
секретаря судового засідання Хомеріки Ю. С.,
за участю:
позивача- Ференець О. Є.,
відповідача (апелянта) - Погосян С.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція"
на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026, суддя Горохов І. С. м. Запоріжжя, у справі № 908/3166/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство "Електропівденмонтаж"
до відповідача Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція"
про стягнення коштів в розмірі 17 004 569,89 грн,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції
Товариство з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" про стягнення заборгованості за договором № 21646-20/1 (20-121-04-21-11039 від 30.12.2021) у загальному розмірі 17 004 569,89 грн, з яких: 10 316 637,24 грн основного боргу, 1 121 828,31 грн - 3% річних за період з 01.03.2022 по 14.10.2025, 5 566 104,34 грн - інфляційних втрат за період з березня 2022 року по вересень 2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.12.2021 між Державним підприємством "НАЕК "Енергоатом" (правонаступником якого є відповідач) та позивачем було укладено договір підряду на виконання будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт на енергоблоці № 5 Запорізької АЕС. Позивач виконав роботи на загальну суму 10 316 637,24 грн, що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (ф. КБ-3) та актами приймання виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в), підписаними сторонами 30.12.2021. Відповідно до п. 2.4 договору оплата мала бути здійснена протягом 60 календарних днів з дати підписання довідки, тобто не пізніше 28.02.2022. Відповідач зобов'язання з оплати не виконав, що стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 908/3166/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" суму основного боргу в розмірі 10 316 637,24 грн, 3% річних у розмірі 1 121 828,31 грн, інфляційні втрати у розмірі 5 566 102,63 грн та судовий збір у розмірі 204 054,82 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що факт виконання позивачем робіт на суму 10 316 637,24 грн підтверджується оригіналом довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати № 645 від 30.12.2021, а також випискою з регістру аналітичного обліку філії "ВП ЗАЕС", яка підтверджує наявність заборгованості перед позивачем саме на вказану суму. Суд зазначив, що заперечення відповідача щодо неможливості прийняття копій документів як доказів є безпідставними, оскільки оригінал довідки було досліджено судом, а виписка з аналітичного обліку відповідача підтверджує факт заборгованості. Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму ПДВ суд зазначив, що при застосуванні позивачем касового методу нарахування ПДВ оформлення податкової накладної можливо лише після перерахування замовником усієї суми виконаних робіт, а тому посилання відповідача на необхідність попередньої реєстрації податкової накладної для оплати суми ПДВ є безпідставним. Суд також вказав, що настання строку виконання зобов'язання з оплати частини виконаних робіт у розмірі суми ПДВ після отримання відповідачем від позивача податкової накладної не є подією, яка неминуче має настати в силу вимог ст. 530 ЦК України. Щодо посилань відповідача на заборону переказу коштів на тимчасово окуповану територію суд зазначив, що довідку про вартість виконаних будівельних робіт підписано між сторонами 30.12.2021, строк оплати спливав 28.02.2022, а початок прострочення припадає на 01.03.2022, тобто до початку окупації м. Енергодар (04.03.2022), а тому можливість перерахування коштів у відповідача була. Нарахування 3% річних та інфляційних втрат має компенсаційний характер та не залежить від вини боржника у невиконанні грошового зобов'язання. Суд здійснив перерахунок інфляційних втрат та встановив їх правильний розмір - 5 566 102,63 грн, у зв'язку з чим позов задоволено частково.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026, АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі філії відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" (далі - апелянт, скаржник) подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат та ухвалити нове рішення з урахуванням позиції скаржника.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним.
Скаржник вважає, що рішення від 22.01.2026 у справі № 908/3166/25 в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та при невідповідності висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставою для скасування судового рішення.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не застосував норми спеціального Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (№ 1207-VII від 15.04.2014), який підлягав застосуванню у даній справі. Зокрема, відповідно до п. 6 ст. 13 цього Закону переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється. Суд лише зазначив цю норму в рішенні, проте фактично її не застосував до правовідносин між сторонами. Скаржник посилається на принцип lex specialis derogat legi generali, згідно з яким спеціальний закон має перевагу над загальним, та на постанову Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 807/257/14, постанову Великої Палати ВС від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (п. 52), а також на п. 69 рішення ЄСПЛ у справі "Ніколова проти Болгарії" (заява № 7888/03). Оскільки на початок окупації м. Енергодару (04.03.2022) позивач був зареєстрований на тимчасово окупованій території (м. Енергодар, вул. Промислова, 11), обов'язок відповідача щодо перерахування коштів на рахунок позивача був зупинений встановленою забороною спеціальної норми Закону.
Скаржник стверджує, що висновок суду про наявність у відповідача можливості перерахувати кошти суперечить обставинам справи та вимогам спеціального Закону. Позивачем нараховані 3% річних та інфляційні втрати за період з 01.03.2022 по 14.10.2025. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, апелянт зазначає, що зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, та залежить від основного зобов'язання. Стаття 625 ЦК України є загальною нормою права, тоді як відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Оскільки законом встановлена заборона на перерахування коштів на рахунок позивача, зареєстрованого на тимчасово окупованій території, з боку відповідача відсутня вина у порушенні виконання зобов'язань. Правовий статус позивача змінився лише 07.06.2025 (нова юридична адреса - м. Запоріжжя, пр. Соборний, 161, офіс 10), а тому стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 04.03.2022 по 07.06.2025 є безпідставним.
Щодо нарахування річних та інфляційних втрат на суму ПДВ за незареєстрованими податковими накладними в ЄРПН, скаржник зазначає, що податкові зобов'язання на суму ПДВ в розмірі 1 719 439,54 грн за виконані позивачем роботи ще не виникли. На підставі пп. 14.1.266 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України при застосуванні касового методу податкові зобов'язання виникнуть тільки після зарахування (отримання) коштів на рахунок платника податку в банку. Оскільки прострочення з оплати відповідачем на рахунок позивача суми ПДВ відсутнє та не підтверджено належними доказами, висновок суду щодо нарахування на суму ПДВ 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним та необґрунтованим.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги АТ "НАЕК "Енергоатом" та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне.
Щодо доводів апелянта про заборону переказу коштів на тимчасово окуповану територію, позивач зазначає, що перерахування коштів на його рахунок не має ототожнюватися з переказом коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, оскільки рахунок позивача протягом всього періоду прострочення обслуговувався АКБ "Приватбанк" - фінансовою установою, яка знаходиться на підконтрольній Україні території та належить державі. Способом погашення боргу є здійснення безготівкової платіжної операції між двома банківськими установами України, а отже, жодного переказу коштів на тимчасово окуповану територію не відбувається.
Крім того, в матеріалах справи наявна копія платіжного доручення № 5097 від 13.06.2022, яким відповідач перерахував на користь позивача 1 000 000,00 грн у період, коли м. Енергодар вже знаходилося в тимчасовій окупації, а податковою адресою позивача було саме це місто. Позивач посилається на доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), сформовану Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, та зазначає, що подальша спроба відповідача заперечувати можливість оплати боргу через знаходження позивача на тимчасово окупованій території суперечить його попередній поведінці.
Позивач також зазначає, що обов'язок відповідача оплатити виконані роботи сплив 28.02.2022, тоді як окупація м. Енергодар настала лише 04.03.2022, а тому між невиконанням відповідачем грошового зобов'язання та податковою адресою позивача на тимчасово окупованій території відсутній причинний зв'язок.
Щодо посилань апелянта на ч. 1 ст. 614 ЦК України про наявність вини як обов'язкової умови відповідальності, позивач зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував: нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу є особливою мірою відповідальності боржника, яка нараховується незалежно від вини боржника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21, від 04.05.2022 у справі № 761/28949/17, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 908/153/21, від 07.09.2022 у справі № 924/159/14, від 11.07.2023 у справі № 910/18432/21 та інші). За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів, а ч. 2 ст. 625 ЦК України не передбачає жодних обставин, за яких перебіг часу прострочення виконання грошового зобов'язання зупиняється.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму ПДВ позивач зазначає, що податкові зобов'язання підрядника не впливають на господарське зобов'язання замовника оплатити виконану роботу; нарахування здійснюється на суму боргу, а не на суму боргу за вирахуванням ПДВ; саме в зв'язку із застосуванням позивачем касового методу нарахування ПДВ зобов'язання відповідача оплатити виконані роботи в повному обсязі, включно із сумою ПДВ, виникає незалежно від реєстрації податкової накладної в ЄРПН, що передбачено абзацом третім п. 2.4 Договору.
Позивач також посилається на ч. 4 ст. 75 ГПК України та зазначає, що аналогічні правові висновки викладені в рішенні Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 та постанові Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 у справі № 910/9713/23 між тими ж сторонами, які в касаційному порядку відповідачем не оскаржувалися. Наказ у вказаній справі виконано органом примусового стягнення 01.04.2025 шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача в період, коли його податковою адресою залишалося тимчасово окуповане м. Енергодар.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 11.02.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Стефанів Т. В., судді: Кучеренко О. І., Кошля А. О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 908/3166/25.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2026 призначено справу № 908/3166/25 до розгляду в судовому засіданні на 25.03.2026 о 12 год. 30 хв.
У судовому засіданні 25.03.2026 колегією суддів в режимі відеоконференції оголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) у справі.
Встановлені судом обставини справи.
30.11.2021 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство “Електропівденмонтаж» укладено договір підряду № 21646-20/1, за умовами якого підрядник зобов'язався виконати роботи, а замовник - прийняти та оплатити їх.
Вартість робіт за договором становить 10 777 738,70 грн з ПДВ.
30.12.2021 сторонами підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) та акти приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) на загальну суму 10 316 637,24 грн, що підтверджує факт належного виконання позивачем договірних зобов'язань та прийняття результату робіт відповідачем без зауважень.
Відповідно до умов договору оплата виконаних робіт мала бути здійснена протягом 60 календарних днів з дати підписання довідки КБ-3, тобто до 28.02.2022 включно. З 01.03.2022 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Відповідачем не надано доказів належного виконання обов'язку щодо оплати виконаних робіт, у зв'язку з чим заборгованість у розмірі 10 316 637,24 грн залишається непогашеною.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач визнає наявність заборгованості, що також узгоджується з даними бухгалтерського обліку відповідача.
Судом встановлено, що позивач вживав заходів досудового врегулювання спору, зокрема направляв відповідачу претензію та вимогу про сплату заборгованості, які залишені без задоволення.
Доводи відповідача щодо неможливості виконання грошового зобов'язання у зв'язку з тимчасовою окупацією місцезнаходження позивача судом відхиляються, оскільки строк виконання зобов'язання настав до настання відповідних обставин, а також відсутні докази існування об'єктивних перешкод для здійснення розрахунків.
Судом також встановлено, що у спірних правовідносинах позивач застосовує касовий метод нарахування податку на додану вартість, у зв'язку з чим обов'язок щодо реєстрації податкової накладної виникає після отримання оплати. Відтак відсутність зареєстрованої податкової накладної не впливає на обов'язок відповідача здійснити оплату виконаних робіт.
З огляду на встановлений факт прострочення виконання грошового зобов'язання, позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку про часткову його арифметичну невідповідність, у зв'язку з чим визначив розмір інфляційних втрат у сумі 5 566 102,63 грн.
У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку з повної оплати отриманого товару, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.
Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026, яким позов ТОВ «НМВП «Електропівденмонтаж» до АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» про стягнення коштів задоволено частково.
Причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода відповідача з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних у розмірі 1 121 828,31 грн та інфляційних втрат у розмірі 5 566 102,63 грн.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції не застосував п. 6 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» як спеціальну норму, яка забороняє переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, внаслідок чого обов'язок відповідача щодо перерахування коштів був зупинений на період з 04.03.2022 по 07.06.2025, а також що нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму ПДВ є безпідставним, оскільки при застосуванні позивачем касового методу нарахування ПДВ податкові зобов'язання ще не виникли.
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що:
30.11.2021 між Державним підприємством «НАЕК «Енергоатом» (правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1420) та ТОВ «НМВП «Електропівденмонтаж» укладено договір № 21646-20/1 (20-121-04-21-11039 від 30.12.2021) на виконання будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт на енергоблоці № 5 Запорізької АЕС.
Позивач виконав обумовлені договором роботи на загальну суму 10 316 637,24 грн, що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (ф. КБ-3) № 645 від 30.12.2021, оригінал якої досліджено судом, та актами приймання виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в), підписаними сторонами 30.12.2021.
Наявність заборгованості в розмірі 10 316 637,24 грн підтверджується випискою № 459 з регістру аналітичного обліку філії «ВП ЗАЕС» про стан розрахунків станом на 04.12.2025, наданою самим відповідачем.
Відповідно до п. 2.4 договору оплата виконаних робіт мала бути здійснена протягом 60 календарних днів з дати підписання довідки, тобто не пізніше 28.02.2022. Початок періоду прострочення виконання грошового зобов'язання припадає на 01.03.2022.
Позивач застосовує касовий метод нарахування ПДВ.
Енергодарська міська територіальна громада, до якої входить м. Енергодар, є тимчасово окупованою з 04.03.2022.
ТОВ «НМВП «Електропівденмонтаж» змінило своє місцезнаходження з м. Енергодар на м. Запоріжжя 07.06.2025.
Відповідач не надав доказів належного виконання умов договору підряду щодо оплати виконаних робіт, а стягнення основного боргу в розмірі 10 316 637,24 грн апелянтом не оскаржується.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності перешкод для виконання грошового зобов'язання є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Перерахування коштів у спірних правовідносинах здійснюється між банківськими установами, що функціонують на підконтрольній Україні території, а рахунок позивача обслуговується українським банком. При цьому відповідач у період тимчасової окупації фактично здійснював платежі на користь позивача, що виключає можливість посилання на заборону відповідних розрахунків.
Посилання апелянта на неможливість виконання зобов'язання суперечить його ж попередній поведінці, що свідчить про недобросовісність такої позиції та не може бути підставою для звільнення від відповідальності.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги з огляду на відсутність причинного зв'язку між обставинами тимчасової окупації та простроченням виконання зобов'язання, оскільки строк його виконання настав до виникнення зазначених обставин.
Щодо нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 2 цієї статті зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21).
Аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем оплати за надані послуги, що також не спростовується відповідачем у апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що у позивача виникло право на нарахування сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Припис частини другої ст. 625 ЦК України застосовується судом за наявності порушення боржником будь-якого грошового зобов'язання. Грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати
Доводи апелянта про необхідність виключення суми податку на додану вартість із бази нарахування відхиляються, оскільки інфляційні втрати та проценти нараховуються на повну суму грошового зобов'язання, а податкові зобов'язання сторін не впливають на обсяг обов'язку відповідача щодо оплати виконаних робіт.
Крім того, обставини щодо правомірності нарахування інфляційних втрат і процентів, відсутності перешкод для проведення розрахунків та включення суми ПДВ до бази нарахування вже встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справах між тими ж сторонами, а відтак відповідно до положень процесуального закону не підлягають повторному доказуванню.
Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів, за встановлених місцевим господарським судом обставин прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 1 121 828,31 грн, інфляційні втрати у розмірі 5 566 102,63 грн
З огляду на вказані вище обставини, які обґрунтовані матеріалами справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Запорізької області в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 908/3166/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 908/3166/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.
Повна постанова складена та підписана 02.04.2026.
Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ
Суддя О. І. КУЧЕРЕНКО
Суддя А. О. КОШЛЯ