03 квітня 2026 року м. Харків Справа № 917/1430/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» (вх.№3489 від 26.03.2026) про ухвалення додаткового рішення у справі №917/1430/25
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕД-СЕРВІС ДНЕПР», м.Дніпро,
до Фізичної особи-підприємця Чопенка Володимира Валерійовича, м.Полтава,
про стягнення 639869,37 грн,
В липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю “МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Чопенка Володимира Валерійовича безпідставно отриманих останнім грошових коштів в сумі 639 869,37 грн.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.01.2026 у справі №917/1430/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю “МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 27.01.2026 у справі №917/1430/25 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги позивача до відповідача задовольнити у повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно отримані останнім грошові кошти в сумі 639 869,37 грн; судові витрати покласти на відповідача.
Також на виконання вимог ст.124 Господарського процесуального кодексу України повідомлено, що при розгляді справи у суді апеляційної інстанції апелянт планує понести додаткові судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн. Документи, які підтверджують склад та фактичний розмір вказаних витрат, будуть надані позивачем до апеляційного суду у встановлені строки після розгляду ним справи по суті.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» задоволено. Рішення Господарського суду Полтавської області від 27.01.2026 у справі №917/1430/25 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Чопенка Володимира Валерійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» 639 869,37 грн коштів, 7678,43 грн судового збору за подання позовної заяви.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Чопенка Володимира Валерійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» 11 517,65 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
26.03.2026 до суду через підсистему “Електронний суд» від позивача надійшла заява (вх. .№3489 від 26.03.2026) про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просить долучити до матеріалів справи докази для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач має понести у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції; вирішити питання про розподіл судових витрат у справі №917/1430/25, пов'язаних з її розглядом у судах першої та апеляційної інстанцій; ухвалити додаткову постанову про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу: у суді першої інстанції в сумі 35 000 грн, у суді апеляційної інстанції в сумі 15 000 грн.
30.03.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги (вх.№3558), в якому останній просить у задоволенні заяви позивача - ТОВ «Мед-сервіс Днепр» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити, посилаючись на те, що позивачем на підтвердження понесених судових витрат суду апеляційної інстанції надано договір про надання правничої допомоги №01062025 від 01.06.2025, укладений між Фізичною особою-підприємцем Удовицьким Євгенієм Миколайовичем, який діє на підставі факту державної реєстрації в ЄДР, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мед-сервіс Днепр» в особі директора Стрельнікова Є.О. Зі змісту наданого договору вбачається, що в ньому взагалі не визначена вартість послуг, які надаються виконавцем та яким чином вона розраховується. Лише зазначено, що сума винагороди виплачується на підставі наданого акту приймання-передачі наданих послуг, тобто по факту наданих послуг і виставленої суми, яка не оговорена сторонами. Тобто договір не містить посилань на тарифну ставку або формулу розрахунку суми винагороди, за таких обставин акт приймання-передачі наданих послуг фактично в односторонньому порядку встановлює ціну, що є порушенням договірного права. Окремо зазначає, що в суді першої інстанції інтереси позивача представляв професійний адвокат - Чумаков Дмитро Володимирович, який приймав участь у всіх судових засіданнях, надавав пояснення від імені позивача та зазначав, що він готував процесуальні документи для позивача. З наданих же суду апеляційної інстанції документів вбачається, що начебто їх готував інший фахівець у галузі права, що ставить під сумнів правдивість таких тверджень з огляду на надання безперервної правничої допомогу в суді першої інстанції саме адвокатом Чумаковим Д.В. (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №5169 видане Радою адвокатів Донецької області 29.08.2018). В суді ж апеляційної інстанції правничі послуги надавав інший адвокат Іващук Павло Валентинович, що також не узгоджується з твердженнями позивача про надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції саме ФОП Удовицьким Є.М. До того ж в поданій заяві про ухвалення додаткового рішення взагалі не наведено жодних мотивів і підстав надання правничої допомоги ФОП Удовицьким Є.М. та іншими адвокатами, подана заява не містить жодних обґрунтувань про необхідність стягнення витрат на правничу допомогу, окрім посилань на статті ГПК України та додатки до заяви. Витрати на правничі послуги, надані ФОП (який не є адвокатом), у господарському суді не відшкодовуються як витрати на професійну правничу допомогу, оскільки вони не є адвокатською діяльністю. Такі витрати можуть бути кваліфіковані лише як витрати на консультаційні чи інші послуги, що не стягуються з протилежної сторони.
31.03.2026 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№3615), в яких останній зазначає, що за своєю правовою природою договір, укладений позивачем з фізичною особою-підприємцем Удовицьким Євгенієм Миколайовичем (надалі за текстом адвокат), є договором про надання послуг. В матеріалах справи наявна сканкопія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДП №4613, з якої вбачається, що Удовицький Євгеній Миколайович є діючим адвокатом, який обліковується у Раді адвокатів Дніпропетровської області. Зазначає, що діючим законодавством України не виключається можливість займатися адвокатською діяльністю індивідуально, як фізична особа-підприємець. У зв'язку з цим, приймаючи до уваги наявність у Удовицького Євгенія Миколайовича статусу адвоката вважає, що укладення ним з позивачем договору у статусі фізичної особи-підприємця, а не адвоката, не робить надані ним за договором послуги юридичними та не може позбавляти позивача права на відшкодування за рахунок відповідача наданої адвокатом правничої допомоги у справі №917/1430/25. Чинне законодавство України не містить обмежень сторони у справі щодо наявності у неї декількох адвокатів. Як вбачається з наявних в матеріалах справи актів приймання передачі наданих послуг, стягненню з відповідача на користь позивача у справі №917/1430/25 підлягають заявлені послуги з надання професійної правничої допомоги щодо аналізу матеріалів справи та підготовки процесуальних документів. Участь в судових засіданнях до цих послуг не входить. В матеріалах справи відсутні жодні докази того, що послуги, зазначені у відповідних актах приймання-передачі наданих послуг за договором, позивачу надавались не Удовицьким Євгенієм Миколайовичем, а іншими адвокатами.
Колегія суддів, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» (вх. .№3489 від 26.03.2026) про ухвалення додаткового рішення у справі №917/1430/25, зазначає наступне.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
В пункті 12 частини 3 статті 2 ГПК України передбачено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до положень статей 26, 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, до якого застосовуються загальні вимоги договірного права.
За змістом пункту 4 частини 1 статті 1 вищезгаданого Закону договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу
У частинах 1, 2 статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат підлягає врахуванню наступне:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами 3 - 5 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої' допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При цьому Суд враховує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
За змістом частини 6 статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15, від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Разом з тим у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, згідно з частиною 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5- 7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Крім того, колегія суддів враховує висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, за змістом яких не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Також при вирішенні питання витрат на правову допомогу Суд має враховувати: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої та апеляційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №927/153/22).
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ:
- заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України");
- відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (рішення від 28.11.2002у справі "Лавентс проти Латвії");
- скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії").
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №01062025 від 01.06.2025, акт приймання-передачі наданих послуг від 02.02.2026 на суму 35000,00 грн, акт приймання-передачі наданих послуг від 26.03.2026 на суму 15000,00 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП №4613 від 19.12.2019 на ім'я Удовицького Євгенія Миколайовича.
Так, 01.06.2025 між Фізичною особою-підприємцем Удовицьким Євгенієм Миколайовичем, який діє на підставі факту державної реєстрації в ЄДР, виконавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю “МЕД-СЕРВІС ДНЕПР», замовником, підписано договір про надання правничої допомоги №01062025, згідно з яким замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, надавати замовнику правничу допомогу у вигляді представництва, зокрема в судах, у тому числі але не виключно в місцевих загальних судах, в місцевих господарських судах, в місцевих адміністративних судах, в апеляційних судах з розгляду цивільних і кримінальних справ, в апеляційних судах з розгляду господарських справ, в апеляційних судах з розгляду адміністративних справ, Верховному Суді при здійсненні розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ.
Відповідно до п.4.1 договору вартість послуг визначається сторонами у відповідних актах приймання-передачі наданих послуг, які підписуються уповноваженими представниками сторін та є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п.6.1, 6.2 договору цей договір укладений на строк до « 31 » грудня 2025 року та набирає чинності з моменту його підписання. Договір може бути розірваний кожною із сторін достроково, з попередженням другої сторони за один місяць. Після закінчення терміну дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається поновленим на невизначений термін, але кожна із сторін має право припинити його дію, попередивши про це другу сторону за один місяць.
Зі змісту акту приймання-передачі наданих послуг від 02.02.2026 на суму 35000,00 грн вбачається, що виконавцем були надані послуги щодо підготовки позовної заяви та інших документів, поданих до суду першої інстанції.
Згідно з частинами 1, 2 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.
Кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями ст.124 ГПК особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені. Відповідний правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 14.02.2019 у справі №916/24/18, від 21.06.2022 у справі №908/574/20, додатковій постанові від 23.10.2025 у справі № 920/999/23(920/1157/23).
Частина восьма статті 129 ГПК передбачає, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, відшкодування судових витрат здійснюється у разі подання разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат та наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
У додатковій постанові від 17.12.2021 у справі №10/5026/290/2011 (925/1502/20) Верховний Суд зазначив, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21).
Дана правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.06.2024 у cправі №904/2404/18.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у позовній заяві зазначав, що в процесі розгляду спору він планує понести додаткові судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 грн. Доказів на підтвердження судових витрат до позовної заяви надано не було. Акт приймання-передачі наданих послуг від 02.02.2026 на суму 35000,00 грн було подано до суду апеляційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення заяви позивача в частині відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 35000,00 грн, з огляду на те, що як було наведено вище, особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, та докази на їх підтвердження до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.
Щодо заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Як було наведено вище, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №01062025 від 01.06.2025, акт приймання-передачі наданих послуг від 26.03.2026 на суму 15000,00 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП №4613 від 19.12.2019 на ім'я Удовицького Євгенія Миколайовича.
Згідно з частиною першою статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Відповідно до частини четвертої статті 60 ГПК України (документи, що підтверджують повноваження представників) повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: довіреністю; ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути, зокрема, договір про надання правничої допомоги та ордер.
Як свідчать матеріали справи, Удовицький Євген Миколайович має статус адвоката, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП №4613 від 19.12.2019. До матеріалів справи також надано договір про надання правничої допомоги №01062025 від 01.06.2025.
Згідно умов даного договору замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, надавати замовнику правничу допомогу у вигляді представництва, зокрема в судах.
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням норм процесуального права, наявність договору про надання правничої допомоги, не звільняє позивача від обов'язку надати ордер або довіреність, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги в суді.
Проте, позивачем до матеріалів справи не надано ордеру або довіреності, на підставі якого Удовицький Євген Миколайович має право представляти інтереси позивача у даній справі відповідно до положень ч.4 ст.60 ГПК України.
Зі змісту акту приймання-передачі наданих послуг від 26.03.2026 вбачається, що ФОП Удовицьким Є.М. були надані наступні послуги: вивчення та аналіз рішення Господарського суду Полтавської області від 27.01.2026 у справі №917/1430/25, підготовка та подача апеляційної скарги; вивчення та аналіз поданого ФОП Чопенком В.В. відзиву на апеляційну скаргу, підготовка та подання до суду додаткових пояснень у справі №917/1430/25.
Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (частина 3 статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
У частині 1 статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
За змістом підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем.
Укладання договору адвокатом як фізичною особою - підприємцем не позбавляє його статусу адвоката, а тому не впливає на порядок розподілу судових витрат у справі, у разі, якщо наявні докази, що він приймав участь при розгляді справи як адвокат (постанови Верховного Суду від 01.02.2022 у справі №910/10935/20, від 09.04.2024 у справі №905/342/23, від 29.10.2024 у справі №911/22/2024).
У суді апеляційної інстанції інтереси позивача представляв адвокат Іващук Павло Валентинович, тобто інший адвокат. На підтвердження повноважень останнім було надано довіреність №1443 від 07.10.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №5105 від 25.07.2018.
Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство України не містить обмежень сторони у справі щодо наявності у неї декількох адвокатів. Разом з цим, враховуючи відсутність в матеріалах справи ордеру або довіреності, якими б підтверджувалися повноваження Удовицького Є.М. на представництво інтересів позивача в суді, а також відсутність жодних доказів виконання останнім послуг, зазначених в акті (відсутні документи за підписом ФОП Удовицького Є.М.), колегія суддів вважає, що позивачем не доведено представництво ФОП Удовицьким Є.М., як адвокатом, інтересів позивача, при розгляді даної справи в суді апеляційної інстанції, в зв'язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» (вх. .№3489 від 26.03.2026) про ухвалення додаткового рішення у даній справі.
Керуючись ст. ст. 124, 129, 234, 244, 281 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» (вх. №3489 від 26.03.2026) про ухвалення додаткового рішення у справі №917/1430/25 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями. Порядок і строки оскарження визначені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна