Постанова від 25.03.2026 по справі 917/1001/25

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року м. Харків Справа № 917/1001/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 (вх.№ 147 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Мацко О.С., повне рішення складено 15.09.2025) у справі №917/1001/25

за позовною заявою Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень", м.Київ,

до відповідачів: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіа Агро-Тех", с.Щербані, Полтавський район, Полтавська область,

2. ОСОБА_1 , с. Криве, Житомирський район, Житомирська область,

про стягнення 3045083,13 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Банк інвестицій та заощаджень" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіа Агро-Тех" та ОСОБА_1 3045083,13 грн, з яких 2499999,89 грн - заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023, 537583,24 грн - заборгованість за відсотками, 7500,00 грн - заборгованість за комісією.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 у ТОВ "Авіа Агро-Тех" (відповідач 1) утворилась прострочена заборгованість по тілу кредиту, нарахованим процентам та комісії, та у позивача виникло право вимагати повернення заборгованості також від ОСОБА_1 (відповідач 2), як поручителя за договором поруки № SME/BZL/42820/S-1 від 28.07.2023, що несе солідарну відповідальність за виконання боржником зобов'язань за зазначеним кредитним договором.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/1001/25 позов задоволено. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіа Агро-Тех" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" 2499999,89 грн заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023, 537583,24 грн заборгованості за відсотками, 7500,00 грн заборгованості за комісією. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіа Агро-Тех" на користь Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" 18270,50 грн витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" 18270,50 грн витрат по сплаті судового збору.

Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що 28.07.2023 між АТ "Банк інвестицій та заощаджень" та ТОВ "Авіа Агро-Тех" укладено договір про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820, за яким Банк зобов'язався відкрити позичальнику поновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 2500000,00 грн із визначеним розміром процентів (процентна ставка) за користування кожним з кредитів - 25% річних зі строком дії до 27.07.2024. За висновками суду, Банк належним чином виконав свої зобов'язання, надавши кредитні кошти в сумі 876872,05 грн, що підтверджується додатковими угодами та виписками по рахунку, проте відповідач-1 свої зобов'язання виконав не в повному обсязі, а саме не сплатив заборгованість у розмірі 2499999,89 грн за кредитом, 537583,24 грн за відсотками та 7500,00 грн за комісією. Суд перевірив розрахунок заборгованості та встановив, що він є документально підтвердженим та обґрунтованим, у тому числі з урахуванням часткового списання 09.10.2024 з рахунку ТОВ "Авіа Агро-Тех" коштів у сумі 120000,00 грн. Щодо відповідача-2 суд встановив, що 28.07.2023 між АТ "Банк інвестицій та заощаджень" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № SME/BZL/42820/S-1, за яким поручитель зобов'язався солідарно відповідати за порушення боржником зобов'язань за кредитним договором. Суд відхилив доводи відповідача-2 про неотримання вимоги Банку, оскільки відповідно до п. 3.4.1 договору поруки датою отримання вимоги вважається дата передачі до відділення поштового зв'язку, а ризик неотримання несе поручитель; направлення вимоги підтверджено описом вкладення та списком згрупованих відправлень.

Враховуючи невиконання відповідачем-1 умов договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення в солідарному порядку з ТОВ "Авіа Агро-Тех", як боржника за вказаним договором, та ОСОБА_1 , як поручителя за виконання боржником зобов'язань за зазначеним договором, 2499999,89 грн заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023, 537583,24 грн заборгованості за відсотками, 7500,00 грн заборгованості за комісією. Судові витрати розподілено між відповідачами порівну з посиланням на постанову Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 922/902/19.

ОСОБА_1 з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/1001/25 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" 3045083,13 грн, з яких 2499999,89 грн заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №SME/BZL/42820 від 28.07.2023, 537583,24 грн заборгованість за відсотками, 7500,00 грн заборгованість за комісією, судовий збір 18270,50 грн; ухвалити нове судове рішення в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , яким відмовити у задоволенні позову або закрити провадження в оскаржуваній частині.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на таке:

- вважає, що суд першої інстанції порушив правила підсудності спору та об'єднання позовних вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. На думку апелянта, вимоги позивача про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором та за договором поруки є самостійними вимогами, які хоча й пов'язані підставами виникнення, однак не є основними і похідними одна від одної. Зазначає, що позивач порушив правила об'єднання позовних вимог, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на кредитному договорі з окремим договором забезпечення виконання зобов'язання. Крім того, апелянт стверджує, що договір поруки не охоплює цивільного обов'язку відповідати за зобов'язання співвідповідача у зв'язку із відсутністю згоди на збільшення зобов'язання поручителя. Посилається на те, що він є фізичною особою, спір не є корпоративним, підприємницьку діяльність не здійснює, а тому спір в оскаржуваній частині не підлягав вирішенню в порядку господарського судочинства. На підтвердження своєї позиції апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 902/434/19, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20, від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 202/33292/13-ц. Вважає, що суд першої інстанції мав право залишити позов без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України, а порушення правил юрисдикції є безумовною підставою для скасування рішення із закриттям провадження у справі в частині, що стосується ОСОБА_1 , відповідно до ч. 1, 2 ст. 278, п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Також зазначає, що суд першої інстанції не здійснив перевірку правильності сплати судового збору, який, на його думку, було сплачено у меншому розмірі, що мало бути самостійною підставою для залишення позовної заяви без руху;

- стверджує, що відсутні підстави для стягнення відсотків за користування кредитом з поручителя, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації. Відповідач-2 є військовослужбовцем з 13.11.2023 і на теперішній час проходить військову службу у Збройних Силах України. Апелянт посилається на п. 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до якого військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Вважає, що зазначена норма є самостійною і поширюється на всіх військовослужбовців без виключення, посилаючись на постанови Верховного Суду у справах № 522/12270/15-ц (від 26.12.2018), № 175/377/16-ц, № 521/9626/15-ц (від 25.09.2019), № 502/1438/18 (від 14.05.2021), № 642/548/21 (від 18.01.2023). Оскільки відповідач-2 є солідарним боржником за кредитним договором і до нього пред'явлено вимогу про сплату відсотків та комісії протягом особливого періоду, вважає, що нарахування та стягнення таких зобов'язань суперечить вимогам зазначеного Закону, посилаючись також на правову позицію Верховного Суду України у постанові від 16.11.2016 № 6-1746цс16. Разом з тим зазначає, що положення цього Закону не звільняють від сплати основної заборгованості - тіла кредиту, однак відповідач-2 має відповідати лише в сумі залишку заборгованості 2499999,89 грн по кредиту та 7500,00 грн за комісією;

- зазначає, що кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору (до 27.07.2024), а після спливу визначеного договором строку кредитування нарахування відсотків є безпідставним. На підтвердження цього апелянт посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з якою право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України;

- стверджує про припинення договору поруки у зв'язку зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, апелянт зазначає, що з 25.09.2023 відбулось припинення поруки, оскільки поручителем не надавалась згода на укладення додаткової угоди до договору № 8 від 25.09.2023 на суму 1000120 грн, а також усіх наступних додаткових угод № 9-16, укладених з 17.10.2023 по 05.02.2024, щодо збільшення ліміту кредитування у періодах, що стало наслідком збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки з цього дня встановлений ліміт перевищив суму боргу на 745604,13 грн. Посилається на ч. 1 ст. 559 ЦК України, згідно з якою порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Водночас апелянт зазначає, що суд першої інстанції ці обставини не досліджував та дійшов помилкових висновків про чинність поруки.

Також заявник апеляційної скарги просить вирішити питання про стягнення з Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в загальній сумі 77405,75 грн, серед яких витрати у зв'язку наданням правничої допомоги - 50000 грн, що складається з витрат на правову допомогу відповідача-2 у фіксованому розмірі в сумі 25000,00 грн, а також 25000 грн гонорару успіху. Зазначає про документальне підтвердження зазначених витрат договором про надання правничої допомоги № 283 від 07.01.2026, додатковою угодою до цього договору від 19.01.2026, укладеними між Адвокатським бюро "Ольги Проніної" та ОСОБА_1 , рахунком-фактурою та платіжною інструкцією АТ "Універсал банк" від 19.01.2026, що додано до матеріалів апеляційної скарги.

Водночас, апелянт просив поновити ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/1001/25. В обґрунтування пропуску строку на подання апеляційної скарги зазначив, зокрема, що під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення 2-й відповідач не був присутній у судовому засіданні, повний текст судового рішення апелянтом до теперішнього часу не було отримано засобами поштового зв'язку, має зареєстрований кабінет в "Електронному суді", але не мав можливості об'єктивної можливості отримувати кореспонденцію та скористатися своїм правом на оскарження, оскільки проходить військову службу за призовом під час мобілізації з 14 листопада 2023 та тривалий час перебував без мобільного й інтернет зв'язку з метою дотримання режиму таємності та заходів безпеки. Стверджував про те, що про існування судового рішення, що оскаржується, ОСОБА_1 довідався 05 січня 2026 року після ротації військ, набуття можливості користуватися мобільним зв'язком та інтернетом із застосунку "Дія" та після накладення арешту на всі рахунки згідно постанови про арешт коштів боржника від 29.12.2025 року в межах виконавчого провадження № 79894060 із примусового виконання судового наказу у справі № 917/1001/25 від 14.10.2025.

16.02.2026 до суду від апелянта надійшла заява про поновлення процесуального строку (вх.№1869), в якій заявник просив визнати пропущеним з поважних причин процесуальний строк, встановлений для подання даної апеляційної скарги ОСОБА_1 , поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/1001/25 та відкрити апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№ 147 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/1001/25 залишено без руху, враховуючи відсутність доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі. Встановлено апелянту десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги.

17.02.2026 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№1917), до якої додано платіжну інструкцію №1.535046393.1 від 16.02.2026 про сплату 41108,62 грн судового збору.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.02.2026, зокрема, поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/1001/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (вх.№ 147 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/1001/25 та призначено справу до розгляду на 25 березня 2026 року о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу - до 11.03.2026, з доказами їх надсилання учасникам справи, для подання заяв, клопотань, тощо - до 11.03.2026; зупинено дію рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/1001/25.

16.03.2026 до суду апеляційної інстанції від Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 3025, документ сформований в системі "Електронний суд" 13.03.2026), в якому позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити без змін рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/1001/25, відмовити апелянту у стягненні на його користь судових витрат.

В обґрунтування своєї правової позиції посилається, зокрема, на таке:

- щодо доводів апелянта про порушення підсудності та об'єднання позовних вимог, позивач зазначає, що суд першої інстанції дотримався правил підсудності, правильно застосувавши положення ч. 15 ст. 30 ГПК України, відповідно до якої у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов'язання, спір розглядається господарським судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов'язання. Позивач наголошує, що солідарна відповідальність позичальника та поручителя виникає з одного зобов'язання, а тому вимоги про солідарне стягнення заборгованості мають розглядатися в межах однієї справи. Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 902/434/19 та від 02.12.2020 у справі № 908/420/20 є безпідставними, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними з огляду на критерії, визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Позивач також звертає увагу на суперечливість позиції апелянта, який одночасно визнає зв'язок вимог за підставами виникнення та стверджує про необхідність їх окремого розгляду. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 є помилковим, оскільки при розгляді зазначеної справи застосовувалися положення ГПК України в редакції, яка наразі змінена;

- щодо доводів апелянта про відсутність підстав для стягнення відсотків за користування кредитом з поручителя, що проходить військову службу, позивач зазначає, що Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не застосовується до спірних правовідносин, оскільки апелянт виступає поручителем, а не позичальником. Встановлені цим Законом пільги мають персональний характер і стосуються безпосередньо боргових зобов'язань військового як споживача, а не як поручителя у господарських правовідносинах. Позивач зазначає, що апелянт на момент укладення кредитного договору та договору поруки мав статус директора ТОВ "Авіа Агро-Тех", кредитний договір не є договором про споживче кредитування, а апелянт не повідомляв позивача про свій статус військовослужбовця. Позивач наголошує, що правові позиції Верховного Суду, на які посилається апелянт, зроблені під час розгляду спорів із договорів споживчого кредитування за участю позичальників - фізичних осіб як споживачів, а тому не є релевантними. Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, а штучне відокремлення обсягу відповідальності поручителя шляхом застосування персональних соціальних пільг призведе до того, що порука перестане виконувати свою забезпечувальну функцію;

- щодо доводів апелянта про нарахування процентів лише впродовж строку дії кредитного договору, позивач зазначає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки в договорі про відкриття кредитної лінії сторони окремо обумовили та домовилися щодо розміру процентної ставки, яка застосовується до простроченої заборгованості (п. 1.3 договору). Позивач посилається на принцип свободи договору та зазначає, що відповідачі повністю усвідомлювали умови договору при його укладенні;

- щодо доводів апелянта про припинення договору поруки, позивач зазначає, що апелянт вибірково цитує умови договору поруки, ігноруючи п. 1.1, п. 2.2 та п. 2.4 договору, якими передбачено, що поручитель зобов'язується відповідати за зобов'язання боржника з урахуванням всіх змін, доповнень, додаткових угод, що внесені або можуть бути внесені в подальшому, а забезпечені порукою зобов'язання можуть бути розширені/збільшені без необхідності внесення змін до договору поруки. Позивач посилається на постанову Верховного Суду України у справі № 6-1539цс17, в якій зроблено висновок, що якщо умовами договору поруки передбачено поширення поруки на випадок зміни основного зобов'язання без необхідності внесення відповідних змін до договору поруки, підстави для застосування наслідків, передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК України, відсутні.

Позивач також заявив клопотання про зменшення заявленого апелянтом розміру витрат на професійну правничу допомогу, зазначаючи, що заявлений розмір 77405,75 грн не відповідає критеріям співмірності, встановленим ст. 126 ГПК України, з огляду на нескладність справи, характер правовідносин та обсяг доказів, досліджених судом. Позивач вважає, що наявні підстави для його зменшення до розумного розміру, який не повинен перевищувати 5000,00 грн.

Крім того, заявник просить визнати поважними причини пропуску АТ "БІЗБАНК" строку на подання відзиву на апеляційну скаргу у справі № 917/1001/25 та поновити АТ "БІЗБАНК" процесуальний строк на подання відзиву на апеляційну скаргу у справі № 917/1001/25. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що представник позивача не мав об'єктивної можливості подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк з огляду на таке: по-перше, підготовка обґрунтованого відзиву на апеляційну скаргу була ускладнена тривалими відключеннями електроенергії, що є загальновідомою обставиною, яка перешкоджала стабільній роботі з електронними реєстрами та системою "Електронний суд"; по-друге, апеляційна скарга є надмірно громіздкою за своїм змістом та містить посилання на велику кількість постанов Верховного Суду, що потребувало значний обсяг часу на детальний юридичний аналіз кожної з наведених постанов на предмет їх релевантності та подібності до даних спірних правовідносин.

У судовому засіданні 25.03.2026 представник апелянта надав пояснення щодо обставин справи та підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове судове рішення в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , яким відмовити у задоволенні позову або закрити провадження в оскаржуваній частині; відшкодувати витрати відповідача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Представник позивача підтримав заявлене клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу відповідача-2 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін; заперечував проти заявленого апелянтом розміру витрат на правову допомогу.

Відповідач-1 у судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином ухвалою суду від 23.02.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, сформованою в програмі Діловодство спеціалізованого суду.

Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача-1.

Щодо заявленого позивачем клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 4 статті 262 ГПК України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу.

Учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 263 ГПК України).

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (частина друга статті 118 ГПК України).

Згідно положень статті 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи наведені позивачем підстави в обґрунтування причин пропущення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, незначний пропуск строку, колегія суддів вважає за можливе поновити пропущений строк для їх подання.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

З матеріалів справи вбачається, що між Акціонерним товариством "Банк інвестицій та заощаджень" (далі - АТ "БІЗБАНК", Банк, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіа Агро-Тех" (далі - ТОВ Авіа Агро-Тех", позичальник, відповідач-1) укладений договір про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 (далі - кредитний договір, основний договір, договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого Банк відкриває позичальнику поновлювальну відкличну кредитну лінію, що надалі іменується "Кредитна лінія", та надає позичальнику кредити в її межах, а позичальник зобов'язується використати кредити на цілі, зазначені в пункті 1.6 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитами, виконати інші умови цього договору та повернути Банку кредити у терміни, встановлені цим договором. У цьому договорі терміном "поновлювальна відклична кредитна лінія" позначається кредитна лінія, за умовами якої Банк залишає за собою право відмовити позичальнику в її видачі та протягом строку дії якої після повного або часткового повернення наданих позичальнику кредитів Банк здійснює подальше кредитування позичальника в межах її ліміту.

Згідно з пунктом 1.2 цього договору ліміт кредитної лінії (гранична сума заборгованості по кредитній лінії) складає суму 2 500 000,00 (два мільйони п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок.

Пунктом 1.3 кредитного договору визначено, що розмір процентів (процентна ставка) за користування кожним з кредитів складає 25,00 % (двадцять п'ять процентів) річних. Процентна ставка за користування кредитами є фіксованою. Незважаючи на інші умови договору, сторони домовились, що у випадку виникнення простроченої загальної заборгованості за кредитною лінією, розмір процентної ставки за користування кредитами по відношенню до такої простроченої загальної заборгованості за кредитною лінією встановлюється в розмірі 25,00 % (двадцять п'ять процентів). Такий розмір процентної ставки за користування кредитами застосовуватиметься, починаючи з дня виникнення такої простроченої заборгованості.

Позичальник усвідомлює та погоджується, що встановлення процентної ставки користування Кредитами відповідно до положень цього пункту договору не потребує направлення йому окремого письмового повідомлення. У цьому договорі терміном "загальна заборгованість за Кредитною лінією" позначається загальна сума усіх кредитів, що фактично надані позичальнику згідно з цим договором і не повернені Банку.

Додатково позичальник щомісяця сплачує на користь Банку комісію за супроводження кредитів в розмірі 0,1% (нуль цілих одна десятих процентів) від суми ліміту кредитної лінії, зазначеної в п. 1.2 цього договору (пп. 1.3.1).

У пункті 1.4 кредитного договору передбачено, що за видачу кожного кредиту позичальник в день підписання додаткової угоди про видачу кредиту сплачує Банку комісію за видачу кредиту в розмірі: 0% (нуль процентів) від суми такого кредиту, виданого в межах кредитної лінії.

За встановлення ліміту кредитної лінії позичальник в день підписання цього договору одноразово сплачує Банку комісію в розмірі 2,3 % (дві цілих три десятих процентів) від суми ліміту Кредитної лінії, зазначеної в п. 1.2 договору (пп. 1.4.1).

Згідно з пунктом 1.5 цього договору строк дії кредитної лінії закінчується 27 липня 2024 року.

Відповідно до пункту 2.1 договору належне виконання позичальником зобов'язань за цим договором забезпечується, зокрема порукою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Згідно з пунктом 4.2 кредитного договору Банк надає кожен з кредитів на підставі окремої заяви позичальника, що містить усі необхідні реквізити та інформацію для здійснення Банком платіжної операції з перерахування зазначеної в заяві суми кредиту за визначеними реквізитами. При цьому клієнт беззаперечно погоджується з тим, що зазначена операція з перерахування суми кредиту здійснюється за цього згодою та не потребує надання додаткових платіжних інструкцій.

У пункті 4.3 договору передбачено, що кредити надаються позичальнику лише в межах строку дії кредитної лінії шляхом одноразового надання одного кредиту в сумі, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або шляхом надання кількох кредитів, але так, щоб в будь-який момент часу загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала ліміту кредитної лінії.

У цьому договорі терміном "загальна заборгованість за кредитною лінією" позначається загальна сума усіх кредитів, що фактично надані позичальнику згідно з цим договором і не повернені Банку.

Надання кредитів, передбачених пунктом 1.1 цього договору, здійснюється шляхом оформлення окремих додаткових угод та переказу коштів з рахунку з обліку кредитної заборгованості, зазначеного в пункті 4.1 цього договору, на поточні рахунки позичальника в Банку.

Протягом строку дії кредитної лінії та в межах вільного залишку ліміту кредитної лінії позичальник має право необмежену кількість разів отримувати кредити в порядку та на умовах, передбачених цим договором (п.4.4 договору).

Згідно з пунктом 5.1 кредитного договору проценти нараховуються щоденно на суму загальної заборгованості за кредитами, фактично наданими в межах кредитної лінії, протягом усього строку наявності такої заборгованості, використанням методу «факт/факт», виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році. При цьому день надання кредиту враховується, а день повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів. У випадку, коли день надання кредиту та день повернення кредиту (частини кредиту) збігаються, проценти за користування кредитом за цей день нараховуються на всю суму отриманого кредиту (кредитів) без урахування коштів, що були повернуті позичальником цього ж дня, та незалежно від часу користування кредитом (частиною кредиту) в межах такого дня.

Комісія за супроводження кредитів нараховується щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, від суми ліміту кредитної лінії, зазначеної в п. 1.2 договору, протягом строку дії цього договору, у випадку дострокового розірвання/ припинення дії договору, в т.ч за наявності простроченої заборгованості за цим договором, комісія нараховується в останній день дії цього договору (пп. 5.1.1).

Відповідно до пункту 7.1 договору позичальник зобов'язаний повертати Банку кожен із кредитів не пізніше терміну, зазначеного у відповідній додатковій угоді про надання такого кредиту. У випадках, передбачених цим договором або чинним законодавством України, позичальник зобов'язаний на вимогу Банку повернути кредити достроково.

В подальшому, сторонами укладено такі додаткові угоди до договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023:

- додаткова угода про надання кредиту № 1 від 03.08.2023, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 195786,46 (надалі - кредит); дата видачі кредиту 03 серпня 2023 року; кінцевий термін повернення кредиту 15 листопада 2023 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних;

- додаткова угода про надання кредиту № 2 від 07.08.2023, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 322580,12 грн; дата видачі кредиту 07 серпня 2023 року; кінцевий термін повернення кредиту 15 липня 2024 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних;

- додаткова угода про надання кредиту № 3 від 08.08.2023, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 505544,00 грн; дата видачі кредиту 08 серпня 2023 року; кінцевий термін повернення кредиту 15 липня 2024 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних;

- додаткова угода про надання кредиту № 4 від 10.08.2023, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 200000,00 грн; дата видачі кредиту 10 серпня 2023 року; кінцевий термін повернення кредиту 15 липня 2024 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних;

- додаткова угода про надання кредиту № 5 від 11.09.2023, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 214341,54 грн; дата видачі кредиту 11 вересня 2023 року; кінцевий термін повернення кредиту 15 липня 2024 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних;

- додаткова угода про надання кредиту № 6 від 12.09.2023, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 292912,01 грн; дата видачі кредиту 12 вересня 2023 року; кінцевий термін повернення кредиту 15 липня 2024 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних;

- додаткова угода про надання кредиту № 7 від 13.09.2023, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 514320,00 грн; дата видачі кредиту 13 вересня 2023 року; кінцевий термін повернення кредиту 15 липня 2024 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних;

- додаткова угода про надання кредиту № 8 від 25.09.2023, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 1000120,00 грн; дата видачі кредиту 25 вересня 2023 року; кінцевий термін повернення кредиту 15 липня 2024 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних;

- додаткова угода про надання кредиту № 9 від 17.10.2023, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 1303882,54 грн; дата видачі кредиту 17 жовтня 2023 року; кінцевий термін повернення кредиту 15 липня 2024 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних;

- додаткова угода про надання кредиту № 10 від 19.10.2023, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 420385,49 грн; дата видачі кредиту 19 жовтня 2023 року; кінцевий термін повернення кредиту 15 січня 2024 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних;

- додаткова угода про надання кредиту № 11 від 01.12.2023, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 1300000,00 грн; дата видачі кредиту 01 грудня 2023 року; кінцевий термін повернення кредиту 15 липня 2024 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних;

- додаткова угода про надання кредиту № 12 від 16.01.2024, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 396485,25 грн; дата видачі кредиту 16 січня 2024 року; кінцевий термін повернення кредиту 15 липня 2024 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних;

- додаткова угода про надання кредиту № 13 від 22.01.2024, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 575051,64 грн; дата видачі кредиту 22 січня 2024 року; кінцевий термін повернення кредиту 15 липня 2024 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних;

- додаткова угода про надання кредиту № 14 від 29.01.2024, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 266294,00 грн; дата видачі кредиту 29 січня 2024 року; кінцевий термін повернення кредиту 15 липня 2024 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних;

- додаткова угода про надання кредиту № 15 від 01.02.2024, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 122000,00 грн; дата видачі кредиту 01 лютого 2024 року; кінцевий термін повернення кредиту 27 липня 2024 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних;

- додаткова угода про надання кредиту № 16 від 05.02.2024, за умовами якої Банк на умовах договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та цієї додаткової угоди в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит в сумі 1140169,00 грн; дата видачі кредиту 05 лютого 2024 року; кінцевий термін повернення кредиту 27 липня 2024 року; за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 25,00 % річних.

Також, 28.07.2023 між Акціонерним товариством "Банк інвестицій та заощаджень" (далі - кредитор) та ОСОБА_1 (далі - поручитель, відповідач-2) укладений договір поруки № SME/BZL/42820/S-1 (далі - договір поруки), за умовами пункту 1.1 якого поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за порушення боржником, яким є ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ABIA АГРО-ТЕХ", (код ЄДРПОУ 43324292), взятих на себе забезпечених порукою зобов'язань, що витікають з договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28 липня 2023 року, укладеного між кредитором та боржником, з урахуванням всіх змін, доповнень, нових редакцій, новацій, додаткових договорів, додаткових угод, договорів про внесення змін, тощо, що внесені/укладені до нього або можуть бути внесені укладені в подальшому (надалі за текстом всі разом - кредитний договір).

Згідно з пунктом 2.1 цього договору порукою забезпечується виконання наступних зобов'язань (надалі за текстом всі разом - забезпечені порукою зобов'язання): повернення кредитору кредиту, наданого за кредитним договором, в сумі (ліміті) 2500000,00 гривень, зі строком користування кредитом до 27 липня 2024 року, у строки, у випадках та на умовах, передбачених кредитним договором та/або цим договором, в тому числі з дотриманням, при цьому, визначеного кредитним договором порядку сплати періодичних платежів або достроково у випадках, передбачених кредитним договором та/або цим договором, та/або чинним законодавством України; сплата процентів за користування кредитом у розмірі 25,00% річних, та комісій в розмірі, строки, на умовах та в порядку, що визначені кредитним договором; сплата можливої неустойки (пені, штрафів) та інших платежів/сум, які підлягають сплаті кредитору за умовами кредитного договору, у розмірі, строки, на умовах та в порядку, що визначені кредитним договором; відшкодування всіх можливих збитків та витрат, понесених кредитором у зв'язку та/або передбачених кредитним договором, витрат кредитора, пов'язаних з захистом кредитором своїх прав та/або пред'явленням вимог і отриманням виконання за кредитним договором, та збитків кредитора, завданих внаслідок порушення (невиконання або неналежного виконання) боржником умов кредитного договору; виконання боржником інших умов кредитного договору та відшкодування інших витрат кредитора, що випливають з кредитного договору.

У пункті 2.2 договору поруки передбачено, що для уникнення сумніву сторони цим погоджуються, визнають, та підтверджують, що:

- забезпечені порукою зобов'язання можуть бути розширені/збільшені або скорочені, уточнені, змінені, доповнені, додані у відповідності до умов та положень кредитного договору та/або цього договору (надалі за текстом- «уточнені» та відповідно - «уточнення»);

- посилання в цьому договорі на забезпечені порукою зобов'язання є посиланням на уточнені забезпечені порукою зобов'язання;

- порука, що надається за цим договором, покриває, продовжує бути чинною та дійсною в повному обсязі поширюється на уточнені забезпечені порукою зобов'язання;

- в будь-якому та кожному випадку уточнення забезпечених порукою зобов'язань, жодних спеціальних доповнень, змін, викладень в новій редакції, замін, додатків та/або новацій до цього договору не потрібно робити, укладати та вносити сторонам цього договору, для того щоб надати чинності за цим договором уточненим забезпеченим порукою зобов'язанням та передбаченому вище в цьому розділі.

Підписанням цього договору сторони погоджуються, що в будь-якому випадку розмір та обсяг таких уточнених, змінених забезпечених порукою зобов'язань буде визначатись на підставі умов кредитного договору та відповідних уточнень, змін до нього.

За умовами пункту 2.3 договору поруки поручитель цим надає свою попередню безвідкличну та безумовну згоду на будь-які уточнення, зміни, в тому числі збільшення, забезпечених порукою зобов'язань, які можуть існувати в майбутньому в результаті внесення змін до кредитного договору або будь-яким іншим чином, і які можуть впливати на обсяг будь-яких зобов'язань поручителя за цим договором. В цілях статті 559 Цивільного кодексу України, поручитель спеціально погоджується та підтверджує, що будь-які такі уточнення, зміни (в тому числі збільшення) забезпечених порукою зобов'язань, про які йдеться вище, жодним чином не впливає на дійсність цього договору та поруки, наданої за цим договором, та цей договір та надана за ним порука поширюватимуться та покриватимуть забезпечені порукою зобов'язання в повному обсязі та будь-які та всі їх уточнення, зміни (в тому числі збільшення); та поручитель погоджується та приймає на себе відповідальність за порушення боржником забезпечених порукою зобов'язання у випадку будь-яких таких уточнень, змін (в тому числі збільшень) обсягу та змісту забезпечених порукою зобов'язань.

Згідно з пунктом 2.4 договору поруки сторони домовились, що поручитель повинен виконати забезпечені порукою зобов'язання, в тому ж порядку та обсязі, який встановлено для боржника за кредитним договором.

Поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі. Боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання забезпечених порукою зобов'язань повністю (чи у будь-якій його частині) як від боржника та поручителя разом, так і від кожного окремо (п.2.5 договору поруки).

Відповідальність поручителя виникає як у випадку невиконання боржником будь-якої частини забезпечених порукою зобов'язань, так і при невиконанні боржником забезпечених порукою зобов'язання в цілому (п.2.6 договору поруки).

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання забезпечених порукою зобов'язання у повному обсязі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами (п.2.7 договору поруки).

Згідно з пунктом 3.1 договору поруки кредитор набуває право вимагати від поручителя виконання забезпечених порукою зобов'язань, що витікають із кредитного договору при умові, якщо в установлений кредитним договором строк виконання боржником, передбачені кредитним договором зобов'язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконані, а також при умові обов'язкового направлення поручителю письмової вимоги про виконання забезпечених порукою зобов'язань боржника в цілому (або в тій чи іншій його частині).

Поручитель зобов'язаний виконати взяті на себе зобов'язання по цьому договору не пізніше 7 (семи) банківських днів з моменту отримання письмової вимоги про виконання забезпечених порукою зобов'язань боржника (пункт 3.2 договору поруки).

У письмовій вимозі про виконання забезпечених порукою зобов'язань боржника повинно бути визначено розмір невиконаних боржником зобов'язань, а також розмір штрафних санкцій, в разі їх наявності, що необхідно сплатити (пункт 3.3 договору поруки).

У пункті 3.4 договору поруки визначено, що письмова вимога про виконання забезпечених порукою зобов'язань боржника, що направляється кредитором поручителю, повинна бути здійснена у письмовій формі і буде вважатись направленою належним чином, якщо вона надіслана рекомендованим чи цінним листом (за адресою, що вказана у договорі) чи вручена особисто поручителю або уповноваженому представнику. Сторони домовилися, що датою отримання поручителем письмової вимоги про виконання забезпечених порукою зобов'язань боржника, вважається дата передачі кредитором письмової вимоги про виконання забезпечених порукою зобов'язань боржника до відділення поштового зв'язку для відправлення поручителю на адресу, зазначену в цьому договорі або дата, зазначена поручителем або уповноваженою ним особою на другому примірнику вказаної вимоги, під час безпосереднього отримання. Сторони домовились, що ризик неотримання відповідної вимоги несе поручитель.

Поручитель зобов'язаний своєчасно сповістити кредитора про зміну своєї адреси. У випадку ненадання інформації щодо зміни адреси, вказаної у цьому договорі, направлення на таку адресу письмової вимоги кредитора буде вважатися зробленим належним чином (пункт 3.5 договору поруки).

За умовами підпунктів 4.1.1-4.1.2 пункту 4.1 договору поруки поручитель зобов'язаний: в семиденний строк, з дня отримання письмової вимоги кредитора, виконати забезпечені порукою зобов'язання шляхом перерахування заборгованості за забезпеченими порукою зобов'язаннями, в тому числі суми основної заборгованості за кредитним договором, процентів, комісій, неустойки (пені, штрафів) та інших платежів, а також витрат кредитора, пов'язаних з пред'явленням вимог і отриманням виконання за кредитним договором, та збитків кредитора, завданих порушенням боржником своїх обов'язків за кредитним договором, на рахунки, вказані у вимозі кредитора; у разі невиконання боржником та/або поручителем будь-якого з забезпечених порукою зобов'язань, відповідати перед кредитором разом з боржником як солідарні боржники всім своїм майном на яке, згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення.

Цей договір набуває чинності з моменту (дати) його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до настання однієї з наступних обставин: виконання в повному обсязі (в тому числі дострокове) боржником зобов'язання, забезпеченого порукою; погашення поручителем у повному обсязі заборгованості боржника за кредитним договором у порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором; якщо кредитор протягом десяти років з дня настання строку (терміну) виконання зобов'язань за кредитним договором не пред'явить позову до поручителя (п.8.4 договору поруки).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.05.2025 Банком були направлені на адреси позичальника та поручителя вимоги вих. № 05-2/04/2254 від 01.05.2025 та № 05-2/04/2256 від 01.05.2025 щодо виконання зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії №SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та договором поруки №SME/BZL/42820/S-1 від 28.07.2023. Зокрема, матеріали справи містять належним чином засвідчені копії опису вкладення та списку згрупованих відправлень на підтвердження направлення такої вимоги на адресу ОСОБА_1 , зазначену в договорі поруки № SME/BZL/42820/S-1 від 28.07.2023.

За твердженням позивача, Банк належним чином виконав свої обов'язки за кредитним договором, надавши ТОВ "Авіа Агро-Тех" кредитні кошти в сумі 8769872,05 грн, що підтверджується додатковими угодами до договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та виписками по рахунку позивача за період з 27.07.2023 по 01.05.2025, внаслідок чого у відповідача-1 виник обов'язок повернути кредит, сплачувати відсотки за його користування та комісійну винагороду.

Посилаючись на те, що відповідач-1 (позивальник) не повернув кредитні кошти у розмірі, визначеному договором № SME/BZL/42820 від 28.07.2023, а також не сплатив нараховані проценти та комісію, позивач звернувся до суду з даним позовом про солідарне стягнення з ТОВ "Авіа Агро-Тех" та ОСОБА_1 заборгованості в загальному розмірі 3045083,13 грн, що включає: заборгованість за основним зобов'язанням за період з 16.05.2024 по 01.05.2025 (включно) в сумі 2499999,89,00 грн; заборгованість за процентами за період з 01.06.2024 по 01.05.2025 (включно) в розмірі 537583,24 грн; заборгованість за комісією з лютого 2025 року по 01.05.2025 (включно) в розмірі 7500,00 грн. До позовної заяви додано розрахунок заборгованості станом на 01.05.2025 за договором про відкриття кредитної лінії №SME/BZL/42820 від 28.07.2023.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач-2 у відзиві на позов вказував на те, що в розрахунку позивача не враховано списані (утримані) Банком у жовтні 2024 року з рахунку ТОВ "Авіа Агро-Тех" кошти в сумі 170000,00 грн. Також, вважає передчасним пред'явлення Банком позовних вимог до відповідача-2, оскільки з його боку відсутнє порушення зобов'язання, яке він мав виконати протягом семи банківських днів з моменту отримання письмової вимоги про виконання забезпечених порукою зобов'язань боржника, проте таку вимогу ним не було отримано.

У письмових поясненнях позивачем зазначено, що у наданому розрахунку ним було враховано частину списаних 09.10.2024 з рахунку ТОВ "Авіа Агро-Тех" коштів у сумі 120000,00 грн на погашення заборгованості за відсотками за договором про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820. Залишок коштів, списаних у вказаний день з рахунку відповідача-1 (50000,00 грн), було зараховано в рахунок погашення заборгованості останнього за іншим кредитним договором, укладеним між АТ "Авіа Агро-Тех" та АТ "БІЗБАНК", що підтверджується випискою по рахунку позивача.

03.11.2025 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову з підстав, зазначених вище.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Предметом апеляційного оскарження є рішення місцевого господарського суду про солідарне стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, відсотків за користування кредитом та комісії.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК).

Зі змістом частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.

За змістом та правовою природою укладений між позивачем та першим відповідачем правочин (договір про відкриття кредитної лінії №SME/BZL/42820 від 28.07.2023) є кредитним договором, який підпадає під правове регулювання норм §2 глави 71 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Відтак, у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

За приписами статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, за договором позики та кредитним договором обов'язку позикодавця (кредитодавця) передати позичальнику грошові кошти кореспондує обов'язок позичальника повернути позикодавцю (кредитодавцю) грошові кошти або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплатити проценти, якщо це передбачено договором.

Таким чином, договір позики та кредитний договір вважаються виконаними в момент повернення позичальником грошових коштів, такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплати процентів, якщо це передбачено договором.

За наявними у справі доказами Банк (позивач) належним чином виконав свої зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії №SME/BZL/42820 від 28.07.2023, а саме надав ТОВ "Авіа Агро-Тех" в межах строку дії кредитної лінії протягом серпня 2023 року - лютого 2024 року кредити на загальну суму 8769872,05 грн, про що сторонами оформлено окремі додаткові угоди.

Проте, позичальник свої зобов'язання за договором виконав не в повному обсязі та повернув кредитні кошти лише в розмірі 6269872,16 грн, внаслідок чого у відповідача-1 утворилась прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 2499999,89 грн, а також заборгованість за процентами та комісією.

Відтак, з урахуванням визначеного у договорі строку дії кредитної лінії та кінцевого терміну повернення кредиту за додатковими угодами, позичальник зобов'язаний був повернути наданий йому позивачем кредит у повному обсязі не пізніше встановленого в таких угодах строку.

За приписом частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.

Доказів погашення позичальником (відповідачем-1) заборгованості за кредитним договором, кінцевий строк повернення якої настав 27.07.2024, матеріали справи не містять.

Відтак, позичальник (перший відповідач) своїх зобов'язань з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом і комісії за супроводження кредитів у відповідності до умов кредитного договору не виконав.

Вказані обставини не спростовані першим відповідачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду даної справи, та висновки суду першої інстанції в цій частині не є предметом апеляційного оскарження за апеляційною скаргою другого відповідача.

Доводи апеляційної скарги другого відповідача фактично стосуються висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника (першого відповідача) та поручителя (другого відповідача).

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

За змістом статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як вже було зазначено, для забезпечення виконання позичальником (ТОВ "Авіа Агро-Тех") зобов'язань за кредитним договором між АТ "БІЗБАНК" та ОСОБА_1 (далі - поручитель, відповідач-2) укладений договір поруки № SME/BZL/42820/S-1 від 28.07.2023 (далі - договір поруки), за умовами якого поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за порушення боржником, яким є ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ABIA АГРО-ТЕХ", (код ЄДРПОУ 43324292), взятих на себе забезпечених порукою зобов'язань, що витікають з договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28 липня 2023 року, укладеного між кредитором та боржником, з урахуванням всіх змін, доповнень, нових редакцій, новацій, додаткових договорів, додаткових угод, договорів про внесення змін, тощо, що внесені/укладені до нього або можуть бути внесені укладені в подальшому (надалі за текстом всі разом - кредитний договір).

Згідно з пунктом 2.1 цього договору порукою забезпечується виконання, зокрема, таких зобов'язань: повернення кредитору кредиту, наданого за кредитним договором, в сумі (ліміті) 2500000,00 гривень, зі строком користування кредитом до 27 липня 2024 року, у строки, у випадках та на умовах, передбачених кредитним договором та/або цим договором, в тому числі з дотриманням, при цьому, визначеного кредитним договором порядку сплати періодичних платежів або достроково у випадках, передбачених кредитним договором та/або цим договором, та/або чинним законодавством України; сплата процентів за користування кредитом у розмірі 25,00% річних, та комісій в розмірі, строки, на умовах та в порядку, що визначені кредитним договором.

Заперечуючи проти задоволення позову в частині вимог до другого відповідача (як поручителя) останній в апеляційній скарзі посилається на те, що його відповідальність була збільшена у зв'язку з укладенням додаткових угод до кредитного договору, що в силу приписів частини 1 статті 559 ЦК України є підставою для припинення договору поруки.

Так, за приписами частини 1 статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання.

Припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і відповідний йому юридичний обов'язок перестають існувати.

Водночас, у пункті 2.2 договору поруки передбачено, що для уникнення сумніву сторони цим погоджуються, визнають, та підтверджують, що:

Враховуючи, що в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість уточнення, зміни, в тому числі збільшення, забезпечених порукою зобов'язань, які можуть існувати в майбутньому в результаті внесення змін до кредитного договору або будь-яким іншим чином, і які можуть впливати на обсяг будь-яких зобов'язань поручителя за цим договором без додаткового отримання попередньої згоди поручителя та без укладення додаткових угод до договору, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (Банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну такого зобов'язання у майбутньому і така згода є очевидною.

Наведене свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, інших підстав для припинення дії договору поруки заявником не наведено та судом не встановлено.

Враховуючи умови договору поруки, зокрема пункту 3.4, суд першої інстанції дійшов висновку, що поручитель/відповідач-2 вважається таким, що у встановленому порядку отримав вимогу Банку № 05-02/04/2256 від 01.05.2025 про виконання забезпечених порукою зобов'язань за договором № SME/BZL/42820 від 28.07.2023, висновки в цій частині не спростовуються апелянтом.

Докази виконання позичальником або поручителем зазначених вимог Банку та погашення заборгованості за кредитним договором станом на час розгляду справи в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин та з урахуванням умов договору поруки позивач набув право вимоги до поручителя як солідарного боржника щодо погашення заборгованості за кредитним договором.

Враховуючи приписи статті 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителями кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

Позовні вимоги в даній справі є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних відносин.

Захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і поручителя у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз'єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов'язання залежно від суб'єктного складу останнього (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від від 30.05.2018 у справі № 569/2749/15-ц).

Щодо посилання скаржника на неврахуванням судом першої інстанції при ухваленні рішення, що другий відповідач являється фізичною особою без статусу суб'єкта господарювання, колегія суддів зазначає.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.

За змістом положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

Отже, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-/ІІІ до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18).

Відтак, з 15.12.2017 у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 202/33292/13-ц).

При цьому положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не з об'єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов'язанні з вимогами до боржника за основним зобов'язанням, а з тим, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.09.2025 у справі № 911/153/24).

Таким чином, оскільки сторонами основного зобов'язання (кредитного договору) є юридичні особи, спір щодо правочину, укладеного для його забезпечення, тобто виконання договору поруки (незалежно від суб'єктного складу), також є підвідомчим господарському суду відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України.

Отже, даний спір в силу специфіки забезпечувальних правовідносин, пов'язаних із суб'єктним складом сторін основного зобов'язання, підлягає вирішенню саме в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів звертає увагу, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (ч.ч. 1, 4 ст. 173 ГПК України).

Водночас, положеннями статті 20 ГПК України передбачено можливість розгляду вимог кредитора до боржника і до поручителя в одному провадженні, що спростовує доводи апелянта.

Враховуючи вищенаведене, цілком обґрунтованим, доцільним та правомірним є розгляд даного спору в господарському судочинстві, в якому однією із сторін є товариство, а іншою - фізична особа, що відповідає принципу правової визначеності та не допускає роз'єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов'язання залежно від суб'єктного складу останнього.

З огляду на встановлені обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023.

При цьому, заборгованість за кредитом на суму 2499999,89 грн та заборгованість за комісією в сумі 7500,00 грн не спростована відповідачами під час розгляду справи та апеляційна скарга не містить доводів щодо необґрунтованості цих сум.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги другого відповідача стосуються нарахування позивачем процентів за користування кредитом та, відповідно, висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України позичальник отримує від банку або іншої фінансової установи (кредитодавець) грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов'язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов'язується повернути в майбутньому.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно частини другої статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 19.05.2020 у справі № 910/23028/17 та в подальшому знайшла своє відображення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 654/4345/19, від 11.05.2021 у справі № 1424/2649/2012, від 28.10.2020 у справі № 921/321/18, від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, від 02.06.2020 у справі № 911/1774/15, від 06.02.2019 у справі № 175/4753/15-ц.

При цьому, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно (в один і той же період) правомірною та неправомірною, тому регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. У зв'язку із цим за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Вищенаведені висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, у якій досліджувалось питання різного підходу щодо визначення періоду нарахування процентів за користування кредитом, застосованого (підходу) у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17.

Так, у вказаній постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зазначила про відсутність підстав для відступу від наведених висновків, викладених раніше у її постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (п.п. 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (п. 6.19).

У вищевказаній постанові зазначено також, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Також, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.

Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові також зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя) (пункт 117 постанови).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 122).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (пункт 123).

Крім того, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 висновок в частині твердження, що: "нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів", Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 уточнила таким: "у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором" (пункт 141 постанови).

За змістом пунктів 142-145 цієї ж постанови зазначено, що наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі №3-188/2020 (455/20) обґрунтування (що приписи частини другої статті 625 ЦК України, першого речення частини першої статті 1050 ЦК України та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов'язань за договором у натурі) збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду.

Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Вказане свідчить про послідовну та сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 625 та 1048 ЦК України у питанні можливості нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, зокрема й після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове його погашення.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вкотре підтримала свою правову позицію у питанні нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування та не знайшла підстав для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачені договором проценти протягом усього фактичного строку користування кредитом.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду є Велика Палата Верховного Суду, метою діяльності якої є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (такий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).

Під час розгляду цієї справи суд апеляційної інстанції враховує останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.

Зі змісту укладеного між сторонами кредитного договору вбачається, що Банк відкриває позичальнику поновлювальну відкличну кредитну лінію, що надалі іменується "Кредитна лінія", та надає позичальнику кредити в її межах, а позичальник зобов'язується використати кредити на цілі, зазначені в пункті 1.6 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитами, виконати інші умови цього договору та повернути Банку кредити у терміни, встановлені цим договором.

Згідно з пунктом 1.2 цього договору ліміт кредитної лінії (гранична сума заборгованості по кредитній лінії) складає суму 2500000,00 гривень.

Згідно з пунктом 1.5 цього договору строк дії кредитної лінії закінчується 27 липня 2024 року.

У пункті 4.3 договору передбачено, що надання кредитів, передбачених пунктом 1.1 цього договору, здійснюється шляхом оформлення окремих додаткових угод та переказу коштів з рахунку з обліку кредитної заборгованості, зазначеного в пункті 4.1 цього договору, на поточні рахунки позичальника в Банку.

Суд встановив, що наведені пункти кредитного договору щодо нарахування та сплати процентів розташовані в розділах, які регулюють правомірну поведінку сторін, а не в окремому розділі, що регулює відповідальність позичальника. Отже, зміст договору свідчить про те, що сторонами не було узгоджено порядок нарахування та ставку процентів річних за період після настання строку погашення кредиту, як цього вимагає частина 2 статті 625 ЦК України.

Як вже було зазначено вище, сторонами укладено такі додаткові угоди до договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023:

- додаткова угода про надання кредиту № 1 від 03.08.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 195786,46 з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 15 листопада 2023 року, заборгованість погашено 16.08.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 1743,30 грн;

- додаткова угода про надання кредиту № 2 від 07.08.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 322580,12 грн з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 16.08.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 1988,51 грн;

- додаткова угода про надання кредиту № 3 від 08.08.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 505544,00 грн з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 16.08.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 2770,10 грн;

- додаткова угода про надання кредиту № 4 від 10.08.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 200000,00 грн з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 16.08.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 821,92 грн;

- додаткова угода про надання кредиту № 5 від 11.09.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 214341,54 грн з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 28.09.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 2495,76 грн;

- додаткова угода про надання кредиту № 6 від 12.09.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 292912,01 грн з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 28.09.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 3209,99 грн;

- додаткова угода про надання кредиту № 7 від 13.09.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 514320,00 грн з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 28.09.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 5284,11 грн;

- додаткова угода про надання кредиту № 8 від 25.09.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 1000120,00 грн з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 28.09.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 2055,04 грн;

- додаткова угода про надання кредиту № 9 від 17.10.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 1303882,54 грн з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 27.10.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 8930,70 грн;

- додаткова угода про надання кредиту № 10 від 19.10.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 420385,49 грн з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 15 січня 2024 року, заборгованість погашено 27.10.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 2303,48 грн;

- додаткова угода про надання кредиту № 11 від 01.12.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 1300000,00 грн з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 21.12.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 17808,22 грн;

- додаткова угода про надання кредиту № 12 від 16.01.2024, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 396485,25 грн з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість станом на час розгляду справи не погашена, проценти за користування кредитом в межах строку кредитування до 15.07.2024 складають 49289,83 грн;

- додаткова угода про надання кредиту № 13 від 22.01.2024, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 575051,64 грн з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість станом на час розгляду справи не погашена, проценти за користування кредитом в межах строку кредитування до 15.07.2024 складають 69131,89 грн;

- додаткова угода про надання кредиту № 14 від 29.01.2024, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 266294,00 грн з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість станом на час розгляду справи не погашена, проценти за користування кредитом в межах строку кредитування до 15.07.2024 складають 30740,22 грн;

- додаткова угода про надання кредиту № 15 від 01.02.2024, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 122000,00 грн з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 27 липня 2024 року, заборгованість станом на час розгляду справи не погашена, проценти за користування кредитом в межах строку кредитування до 27.07.2024 складають 14833,33 грн;

- додаткова угода про надання кредиту № 16 від 05.02.2024, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 1140169,00 грн з визначеним кінцевого терміну повернення кредиту - 27 липня 2024 року, заборгованість станом на час розгляду справи не погашена, проценти за користування кредитом в межах строку кредитування до 27.07.2024 складають 135511,89 грн.

Досліджуючи умови кредитного договору, з урахуванням укладених до нього додаткових угод, (на якому ґрунтуються вимоги АТ "БІЗБАНК") на предмет визначення цим договором строку кредитування суд апеляційної інстанції установив здійснення Банком нарахування процентів за користування кредитом, зокрема, поза межами строку кредитування.

З розрахунку заборгованості по процентам вбачається, що позивачем було здійснено відповідні нарахування процентів за користування кредитними коштами за додатковими угодами №№12-16 до кредитного договору без врахування визначеного додатковими угодами строку повернення кредиту. При цьому, проценти за період поза межами строку кредитування він нараховує саме як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.

Твердження позивача про те, що проценти за користування кредитом нараховуються до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння позивачем правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання.

Отже, з урахуванням правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, перевіривши здійснений позивачем розрахунок процентів за користування кредитом на відповідність положенням чинного законодавства та умовам договору, враховуючи дати виникнення заборгованості та її погашення та/або настання строку повернення кредиту, колегія суддів дійшла висновку про його (розрахунок) обґрунтованість в частині нарахування процентів в межах строку кредитування на загальну суму 348918,29 грн, та з огляду на часткове погашення позичальником заборгованості за процентами на суму 295061,72 грн, правомірними є позовні вимоги Банку в частині стягнення заборгованості за процентами в сумі 53856,57 грн.

Таким чином, є доведеними підстави для солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача 53856,57 грн процентів за користування кредитом, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Отже, доводи скаржника частково знайшли своє підтвердження.

Щодо посилань апелянта на необхідність застосування до спірних правовідносин положень пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" та звільнення його від слати процентів, оскільки у останнього наявний статус військовослужбовця, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Колегія суддів вважає, що доводи заявника про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є безпідставними та необґрунтованими, оскільки положення зазначеного закону стосуються позичальників, які є військовослужбовцями та/або їх дружиною/чоловіком. Правовідносини між позивачем та другим відповідачем ОСОБА_1 за договором поруки спрямовані на забезпечення виконання зобов'язань позичальника, що є юридичною особою - ТОВ "Авіа Агро-Тех".

Враховуючи, що ОСОБА_1 є поручителем, а не позичальником та з огляду на відсутність кредитних правовідносин між Банком та другим відповідачем ОСОБА_1 , підстав для застосування пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" немає (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 199/3051/14).

Таким чином, з огляду на встановлені обставини щодо неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, виконання яких в свою чергу забезпечені порукою, колегія суддів зазначає про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів (позичальника та поручителя) заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 2499999,89 грн, заборгованості за відсотками в сумі 53856,57 грн та заборгованості за комісією в сумі 7500,00 грн.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, тому підлягає зміні.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для зміни судового рішення судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткової зміни рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/1001/25 в частині стягнення суми заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у відповідності до частини 1 статті 277 ГПК України з викладенням його в редакції даної постанови, то апеляційна скарга другого відповідача підлягає частковому задоволенню.

За змістом частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 14 статті 129 ГПК України).

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги другого відповідача та зміну оскаржуваного рішення в частині визначення суми процентів, що підлягає стягненню на користь позивача, колегія суддів у відповідності до приписів частини 14 статті 129 ГПК України відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідачів порівну покладаються судові витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 30736,28 грн (враховуючи часткове задоволення вимог на суму 2561356,46 грн із загальної ціни позову у розмірі 3045083,13 грн), а на позивача покладаються судові витрати другого відповідача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 10883,85 грн (виходячи із суми незадоволених вимог позивача у розмірі 483726,67 грн щодо оспорюваної відповідачем суми в апеляційній інстанції у розмірі 3045083,13 грн).

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги другого відповідача, вирішуючи питання відшкодування його витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в межах вказаної справи, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

У частині третій статті 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Як вже було зазначено, в апеляційній скарзі другий відповідач просив вирішити питання про стягнення з Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, зокрема, витрати у зв'язку наданням правничої допомоги - 50000 грн, що складається з витрат на правову допомогу відповідача-2 у фіксованому розмірі в сумі 25000,00 грн, а також 25000 грн гонорару успіху.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції заявником надано:

- копію договору про надання правничої допомоги № 283 від 07.01.2026, укладений між Адвокатським бюро "Ольги Проніної" (далі - Адвокатське бюро) та ОСОБА_1 (далі - клієнт), за умовами якого Адвкоатське бюро бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу щодо захисту прав та інтересів ОСОБА_1 в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов'язаний оплатити допомогу в порядку та строки обумовлені сторонами.

Згідно з пунктом 3.1 договору клієнт здійснює оплату гонорару за цим договором у безготівковій формі на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро, при цьому порядок і розмір оплати здійснюється згідно додаткової(их) угод(и) до цього договору. Сторони домовились, що для взаємних розрахунків, в тому числі при достроковому розірванні даного договору 1 (одна) година виконання доручення складає 4100,00 грн, включаючи роботу у вихідні та святкові дні. Цей розмір гонорару визначено сторонами на період 12 місяців з дати підписання даного договору про надання правничої допомоги.

Клієнт здійснює оплату за цим договором в порядок та у розмірі, визначеному п.3.1 договору завчасно й в додаткових угодах до цього договору, але не пізніше дня складання Адвокатським бюро звіту про надану правничу допомогу (п.4.1 договору).

- копію додаткового договору №1 від 19.01.2026 до договору про надання правничої допомоги № 283 від 07.01.2026, в якому сторони домовились, що клієнт здійснює оплату гонорару за цим договором у безготівковій формі на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро фіксований гонорар авансом в розмірі 25000,00 грн за судовий супровід у справі №917/1001/25 (апеляційне провадження).

Клієнт також здійснює оплату гонорару успіху за цим договором у безготівковій формі на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро в розмірі 25000,00 грн за рахунком-фактурою Адвокатського бюро. Сплачена сума гонорару успіху включає в себе оплату гонорару за виконання доручення клієнта Адвокатським бюро, повноваження якого визначені в пункті 1.2. договору про надання правової допомоги № 283 від 07.01.2026, укладеного між Адвокатським бюро "Ольги Проніної" в особі керівника Проніної О.О. та Берзіним О.М. на період збору документів, підготовки процесуальних документів до суду, адвокатських запитів, тощо та діє до вирішення питання судом прийняття заяви до розгляду. Сторони домовились, що гонорар успіху сплачується тільки у разі позитивного вирішення спору судом на користь Клієнта (відмова у задоволенні позову, закриття провадження у справі, затвердження мирової угоди тощо) протягом 3 днів з дня ухвалення судового рішення (набрання законної сили) по цій справі.

- рахунок-фактуру від 19.01.2026 № 2 на суму 25000,00 грн, яким передбачено призначення платежу: гонорар згідно договору про надання правової допомоги№283 від 07.01.2025, кількість 6 год. 15 хв., вартість 1 год. 4100,00 грн; платіжну інструкцію АТ "Універсал банк" від 19.01.2026 на суму 25000,00 грн, призначення платежу: гонорар згідно договору про надання правової допомоги №283.

Матеріали справи свідчать про документальне підтвердження надання Адвокатським бюро "Ольги Проніної" в особі адвоката Проніної О.О. другому відповідачу правової допомоги в межах господарської справи №917/1001/25 в суді апеляційної інстанції.

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати пов'язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята-шоста статті 126 ГПК України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 ГПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Такі висновки викладені у додатковій постанові Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 910/9714/22.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Дослідивши надані заявником докази, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в суді апеляційної інстанції відповідає наведеним вище критеріям.

Так, витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.

У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Оцінюючи надані другим відповідачем на підтвердження понесених витрат документи, апеляційний господарський суд зазначає, що вони є підставою для відшкодування понесених ним витрат з іншої сторони, наведений заявником розмір витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, що позивачем не спростовано.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Доказів неспівмірності понесених другим відповідачем витрат, позивач не надав, а виключно декларативне заперечення ним розміру заявлених до відшкодування витрат, засноване на власній оцінці вартості наданих другим відповідачем послуг з правової допомоги, не може бути підставою для їх зменшення.

Отже, дослідивши надані позивачем докази, оцінивши його витрати з урахуванням усіх аспектів справи, беручи до уваги складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг наданих представником позивача послуг з надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим, розумним та співмірним з предметом спору та ціною позову.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховано позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19), відповідно до якої судові витрати у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено.

Наведене спростовує твердження позивача про відсутність підстав для відшкодування понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат (а саме витрат на правничу допомогу), суд апеляційної інстанції керуючись приписами статей 123, 124, 126, 129 ГПК України, статей 26, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", перевіривши підтвердження заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, дійшов висновку, що другим відповідачем доведено розмір витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс/очікує понести у зв'язку з розглядом справи № 917/1001/25 в суді апеляційної інстанції, і які підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, на суму 50000,00 грн.

Разом з тим, враховуючи, що часткове задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги другого відповідача обумовлене необґрунтованістю частини позовних вимог, то судові витрати другого відповідача в суді апеляційної інстанції покладається пропорційно розміру задоволених вимог на позивача та відповідача, а саме на позивача покладаються витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 7942,75 грн (виходячи із суми незадоволених вимог позивача у розмірі 483726,67 грн щодо оспорюваної ним суми в апеляційній інстанції у розмірі 3045083,13 грн).

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 ч.1 ст. 275, п.4 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/1001/25 в частині стягнення заборгованості за відсотками змінити. Викласти резолютивну частину рішення в такій редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіа Агро-Тех" (61037, Харківська обл., місто Харків, вулиця Тарасенка Георгія, будинок 126, код ЄДРПОУ 43324292) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" (04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 83-Д, код ЄДРПОУ 33695095) 2 499 999,89 грн заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №SME/BZL/42820 від 28.07.2023, 53856,57 грн заборгованості за відсотками, 7500,00 грн заборгованості за комісією.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіа Агро-Тех" (61037, Харківська обл., місто Харків, вулиця Тарасенка Георгія, будинок 126, код ЄДРПОУ 43324292) на користь Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" (04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 83-Д, код ЄДРПОУ 33695095) 15368,14 грн витрат по сплаті судового збору.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" (04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 83-Д, код ЄДРПОУ 33695095) 15368,14 грн витрат по сплаті судового збору.

5. В іншій частині позову відмовити."

Стягнути з Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" (04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 83-Д, код ЄДРПОУ 33695095) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 10883,85 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 7942,75 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 02.04.2026.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.В. Лакіза

Попередній документ

135383101

Наступний документ

135383103

Інформація про рішення:

№ рішення:	135383102
№ справи:	917/1001/25
Дата рішення:	25.03.2026
Дата публікації:	06.04.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Східний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; банківської діяльності, з них; кредитування, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (21.04.2026)
Дата надходження:	21.04.2026
Предмет позову:	Клопотання про долучення доказів до матеріалів справи

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

24.06.2025 10:00	Господарський суд Полтавської області
07.08.2025 09:30	Господарський суд Полтавської області
02.09.2025 10:30	Господарський суд Полтавської області
25.03.2026 10:00	Східний апеляційний господарський суд
31.03.2026 11:30	Господарський суд Полтавської області
09.04.2026 12:40	Господарський суд Полтавської області
21.04.2026 12:00	Господарський суд Полтавської області
23.04.2026 09:00	Господарський суд Полтавської області

Заплановані засідання (2)

28.04.2026 11:30	Господарський суд Полтавської області
07.05.2026 10:00	Господарський суд Полтавської області