23 березня 2026 року м. Харків Справа № 913/220/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.
за участю представника Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (вх.№120Л) на рішення Господарського суду Луганської області від 22.12.2025 у справі №913/220/25
за позовом Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», вул. Антоновича, буд. 127, м. Київ, 03150
до Приватного акціонерного товариства «Сталь», вул. Енергетиків, буд. 54, м. Сіверськодонецьк, Луганська область, 93404
про стягнення 230 348 426, 24 грн,-
Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» 02.08.2025 через систему «Електронний суд» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Сталь» про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від №6112К3 від 19.12.2012 та кредитним договором №6113К4 від 06.09.2013, укладених в рамках Генеральної кредитної угоди №6110N2 від 11.08.2010 у загальному розмірі 230 348 426,24 грн (двісті тридцять мільйонів триста сорок вісім тисяч чотириста двадцять шість гривень, 24 коп.), яка складається з: 133 766 773,76 грн - сума простроченої заборгованості за основним боргом; 65 809 498,23 грн - проценти за користування кредитом; 5 315 672,64 грн - комісія за управління кредитом; 6 281,16 грн - пеня; 5 719 715,36 грн - 3% річних згідно зі ст.625 ЦК України за прострочення зобов'язань; 19 730 485,09 грн - втрати від інфляції.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 22.12.2025 у справі №913/220/25 позов Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до Приватного акціонерного товариства «Сталь» задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Сталь», на користь Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», заборгованість за кредитом у сумі 133 766 773 грн 76 коп., проценти за користування кредитом у сумі 65 809 498 грн 23 коп., комісію за управління кредитом у сумі 5 315 672 грн 64 коп., судовий збір у сумі 754 142 грн 71 коп. У решті позову відмовлено.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення, виходив із того, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів і комісії, зокрема не здійснював щомісячних платежів згідно з графіками зміни ліміту заборгованості. Порушення відповідачем графіку погашення кредиту надало банку право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. У зв'язку з цим суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог у частині стягнення основної суми заборгованості за кредитом у розмірі 133 766 773,76 грн.
Щодо процентів за користування кредитом суд зазначив, що їх розмір і порядок нарахування визначені умовами договорів та додатковими угодами до них. Посилаючись на статтю 1048 ЦК України, суд вказав, що проценти є платою за користування кредитом, а перевірений розрахунок позивача є арифметично правильним і здійснений відповідно до умов договорів. Тому вимоги про стягнення 65 809 498,23 грн процентів суд визнав обґрунтованими.
Аналогічний підхід застосовано до вимог про стягнення комісії за управління кредитом. Суд дослідив положення договорів щодо розміру та порядку нарахування комісії, врахував зміни, внесені додатковими угодами, перевірив розрахунок позивача та дійшов висновку про правомірність нарахування 5 315 672,64 грн.
У частині стягнення пені суд виходив із положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відповідно до якого в період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, у тому числі від сплати неустойки. З огляду на дію воєнного стану суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення пені.
Щодо 3% річних та інфляційних втрат суд послався на правові позиції Конституційного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України) та відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) мають різну правову природу. Суд виходив із того, що у спірний період строк повернення кредиту ще не настав (кінцевий строк - 25.06.2028), а тому правовідносини сторін регулювалися нормою статті 1048 ЦК України як плата за користування кредитом. Відтак одночасне нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд визнав неправомірним і в цій частині у позові відмовив.
Таким чином, рішення мотивоване встановленням факту існування грошового зобов'язання, доведеністю його порушення відповідачем, підтвердженням розміру основного боргу, процентів і комісії, а також правовою оцінкою можливості застосування санкцій за статтею 625 ЦК України та пені з урахуванням дії воєнного стану. Позов задоволено частково: у частині основного боргу, процентів і комісії; у решті вимог відмовлено.
Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 22.12.2025 у справі №913/220/25 в частині п.3 резолютивної частини рішення про відмову в задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»; прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити у повному обсязі; судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, скаржник зазначає, що:
- суд першої інстанції мотивував відмову дією воєнного стану та положеннями пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Проте скаржник наголошує, що пеня була нарахована за період з 26.02.2020 по 11.03.2020, тобто задовго до запровадження воєнного стану, і тому зазначена норма не може застосовуватись до спірних правовідносин. Отже, висновок суду про звільнення відповідача від сплати пені є, на думку апелянта, юридично помилковим;
- суд не надав належної оцінки доказам, зокрема письмовій вимозі про дострокове погашення заборгованості та доказам її вручення, не дослідив їх належним чином. На думку банку, право вимоги щодо дострокового повернення всієї заборгованості виникло не з моменту подання позову 02.09.2025, як помилково вказав суд, а ще у квітні 2021 року - з моменту направлення позичальнику письмової вимоги про дострокове погашення заборгованості. Банк посилається на те, що 07.04.2021 було направлено повідомлення-вимогу №0023606/11915-21 про дострокове повернення кредиту у повному обсязі протягом 10 банківських днів з дня її отримання, і ця вимога була вручена відповідачу 16.04.2021, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення. Відтак, на переконання скаржника, строк виконання зобов'язань змінився саме з цього моменту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, а не з дати звернення до суду. Таким чином, скаржник не погоджується з відмовою у стягненні 3% річних та інфляційних втрат за статтею 625 ЦК України. Суд першої інстанції виходив з того, що під час дії кредитного договору права банку захищаються положеннями статті 1048 ЦК України, а після закінчення строку кредитування - статтею 625 ЦК України. Банк натомість зазначає, що після пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту строк виконання зобов'язання вважається таким, що настав, а отже від цього моменту правовідносини набувають охоронного характеру, і застосуванню підлягає саме стаття 625 ЦК України. Скаржник посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, згідно з якою пред'явлення вимоги про дострокове виконання зобов'язання змінює строк його виконання, а право кредитора нараховувати договірні проценти припиняється після спливу строку, визначеного у такій вимозі; натомість у подальшому застосовуються наслідки прострочення відповідно до статті 625 ЦК України. Відтак, на думку банку, 3% річних та інфляційні втрати були нараховані правомірно і підлягають стягненню.
Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.
У судове засідання від 23.03.2026 з'явився представник Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України». Представник Приватного акціонерного товариства «Сталь» у судове засідання не з'явився.
Відповідно до ч.2 ст.121 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України «Про доступ до судових рішень», у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень. З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: вул. Енергетиків, буд. 54, м. Сіверськодонецьк, Луганська область, 93404.
За інформацією Акціонерного товариства «Укрпошта», розміщеній на офіційному вебсайті (https://offices.ukrposhta.ua), відділення в м. Сіверськодонецьк Луганської області тимчасово не функціонують, а тому пересилання поштової кореспонденції до м. Сіверськодонецьк Луганської області наразі є неможливим.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» затверджений відповідний Перелік, відповідно до якого територія Сєвєродонецької міської територіальної громади Сіверськодонецького району Луганської області з 25.06.2022 і по теперішній час належить до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України.
За таких обставин суд апеляційної інстанції застосував спеціальний порядок повідомлення, передбачений наведеними нормами, та здійснив повідомлення відповідача шляхом розміщення відповідних оголошень на офіційному веб-порталі судової влади України. Крім того, процесуальні документи Східного апеляційного господарського суду розміщені у Єдиному державному реєстрі судових рішень. З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку, що Приватне акціонерне товариство «Сталь» було повідомлене про дату, час і місце судового засідання належним чином.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.
11.08.2010 між АТ «Укрексімбанк», як банком, та ПрАТ «Сталь», як позичальником, укладена генеральна кредитна угода №6110N2 з додатковими угодами до неї, метою якої є визначення загальних умов фінансування інвестиційної, торгово-закупівельної, виробничої та іншої діяльності позичальника, яке здійснюється відповідно до цієї генеральної угоди шляхом укладення кредитних договорів (п.1.2 генеральної угоди).
Відповідно до абз.1 пп.4.5.1 п.4.5 генеральної угоди в редакції додаткової угоди від 12.11.2015 загальний ліміт заборгованості за генеральною угодою: загальний розмір заборгованості позичальника за кредитом за цією генеральною угодою не може перевищувати 133 766 773 грн 76 коп.
Згідно з п.4.3 генеральної угоди в редакції додаткової угоди від 10.06.2016 строк користування кредитом за цією генеральною угодою встановлюється до 25.06.2028.
В рамках вказаної генеральної угоди 19.12.2012 між АТ «Укрексімбанк», як банком, та ПрАТ «Сталь», як позичальником, укладений кредитний договір №6112К3 з додатковими угодами до нього (далі - договір №1), за умовами якого внаслідок фінансування проекту за рахунок ресурсів інобанку позичальникові надається кредит шляхом відкриття банком невідновлювальної кредитної лінії на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі встановлені цим договором (п.3.1 договору №1).
У 2013 році кредитні кошти в межах договору №1 надавались позичальнику в Євро, проте 12.11.2015 між сторонами укладена додаткова угода №6112К3-20, відповідно до умов якої сторони домовились на дату підписання цієї додаткової угоди здійснити переведення заборгованості за договором з іноземної валюти у національну валюту України - гривню - за офіційним курсом НБУ на дату підписання цієї додаткової угоди, в т.ч.: за основним боргом - у сумі 4 870 224,84 Євро, що за курсом НБУ становить еквівалент 118 766 773 грн 76 коп.; за нарахованими та несплаченими процентами у сумі 499 924,72 Євро на дату підписання цієї додаткової угоди, що за курсом НБУ становить еквівалент 12 191 315 грн 20 коп.
У пп.3.2.2 п.3.2 договору №1 в редакції додаткової угоди від 10.06.2016 №6112К3-22 сторони встановили кінцевий термін погашення кредиту: 25.06.2028.
На підставі додаткової угоди від 20.12.2018 №6112К3-0027 були внесені зміни до додатку №1 до договору №1 «Графік зміни ліміту заборгованості» та викладено його в новій редакції, у якій передбачили щомісячну суму погашення кредиту та поступове зменшення ліміту заборгованості. Так, у період з 01.02.2020 по 25.06.2020 щомісячна сума погашення кредиту - 865 000 грн 00 коп., з 26.06.2020 по 25.06.2022 - 1 031 670 грн 00 коп., з 26.06.2022 по 25.06.2023 - 1 115 000 грн 00 коп., з 26.06.2023 по 25.06.2025 - 1 198 330 грн 00 коп., з 26.06.2025 по 25.06.2027 - 1 281 670 грн 00 коп., з 26.06.2027 по 25.05.2028 - 1 400 000 грн 00 коп. та з 26.05.2028 по 25.06.2028 - 1 381 693 грн 76 коп.
У відповідності до вказаних умов генеральної угоди та договору №1 банком наданий позичальнику кредит у сумі 118 766 773 грн 76 коп., що підтверджується меморіальними ордерами.
06.09.2013 між АТ «Укрексімбанк», як банком, та ПрАТ «Сталь», як позичальником, укладений кредитний договір №6113К4 (далі - договір №2), за умовами якого банк надає позичальникові кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі, встановлені цим договором (п.3.1 договору №2).
У пп.3.2.1 п.3.2 договору №2 сторони передбачили, що ліміт кредитної лінії: 15 000 000 грн 00 коп. Ліміт кредитної лінії не може перевищувати ліміту генеральної угоди.
Згідно з пп.3.2.2 п.3.2 договору №2 в редакції додаткової угоди від 10.06.2016 №6113К4-8 сторони встановили кінцевий термін погашення кредиту: 25.06.2028.
Згідно з п.3.4.1 договору №2 позичальник зобов'язаний погасити повністю кредит у валюті кредиту на рахунок, вказаний у п.3.8 цього договору в строк, зазначений у пп.3.2.3 цього договору, здійснюючи чергові платежі з погашення згідно з графіком збільшення та зменшення ліміту заборгованості за рахунок будь-яких грошових надходжень позичальника.
На підставі додаткової угоди від 20.12.2018 №6113К4-0013 були внесені зміни до додатку №1 до договору №2 «Графік зміни ліміту заборгованості» та викладено його в новій редакції, у якій передбачили щомісячну суму погашення кредиту та поступове зменшення ліміту заборгованості. Так, у період з 01.02.2020 по 25.06.2027 щомісячна сума погашення кредиту - 135 000 грн 00 коп., з 26.06.2027 по 25.06.2028 - 248 750 грн 00 коп.
У відповідності до вказаних умов генеральної угоди та договору №2 банком у період з 06.09.2013 по 21.02.2014 наданий позичальнику кредит у загальній сумі 27 990 000 грн 00 коп., що підтверджується меморіальними ордерами.
У зв'язку з невиконанням Приватним акціонерним товариством «Сталь» зобов'язань за кредитними договорами, Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» звернулось до суду з проханням стягнути з відповідача - Приватного акціонерного товариства «Сталь» заборгованості за кредитним договором від №6112К3 від 19.12.2012 та кредитним договором №6113К4 від 06.09.2013, укладених в рамках Генеральної кредитної угоди №6110N2 від 11.08.2010 у загальному розмірі 230 348 426,24 грн (двісті тридцять мільйонів триста сорок вісім тисяч чотириста двадцять шість гривень, 24 коп.), яка складається з: 133 766 773,76 грн - сума простроченої заборгованості за основним боргом; 65 809 498,23 грн - проценти за користування кредитом; 5 315 672,64 грн - комісія за управління кредитом; 6 281,16 грн - пеня; 5 719 715,36 грн - 3% річних згідно зі ст.625 ЦК України за прострочення зобов'язань; 19 730 485,09 грн - втрати від інфляції.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.
Предметом розгляду у даній справі є вимоги Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до Приватного акціонерного товариства «Сталь» про стягнення заборгованості, що виникла з кредитних правовідносин у межах Генеральної кредитної угоди від 11.08.2010 №6110N2 та укладених на її виконання кредитних договорів від 19.12.2012 №6112К3 і від 06.09.2013 №6113К4. Зокрема, предметом спору було стягнення основної суми боргу за кредитами, процентів за користування кредитом, комісії за управління кредитною лінією, пені, 3% річних та інфляційних втрат як наслідків неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань.
Натомість, предметом апеляційного розгляду є перевірка законності та обґрунтованості рішення Господарського суду Луганської області від 22.12.2025 у частині, яка оскаржується апелянтом. З огляду на зміст апеляційної скарги, перегляду підлягає саме та частина рішення, якою суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат. В іншій частині суд апеляційної інстанції перевірку законності та обґрунтованості рішення - не здійснює.
Як вбачається із оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що між Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та Приватним акціонерним товариством «Сталь» укладено Генеральну кредитну угоду від 11.08.2010 №6110N2, в межах якої укладено два кредитні договори - від 19.12.2012 №6112К3 та від 06.09.2013 №6113К4. Факт надання кредитних коштів підтверджено належними первинними документами - меморіальними ордерами, а також умовами договорів і додаткових угод до них. Отже, зобов'язальні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору відповідно до статей 11, 509, 1054 Цивільного кодексу України.
Місцевий суд встановив, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів і комісії, зокрема не здійснював щомісячних платежів згідно з графіками зміни ліміту заборгованості. Порушення відповідачем графіку погашення кредиту надало банку право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. У зв'язку з цим суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог у частині стягнення основної суми заборгованості за кредитом у розмірі 133 766 773,76 грн.
Щодо процентів за користування кредитом суд зазначив, що їх розмір і порядок нарахування визначені умовами договорів та додатковими угодами до них. Посилаючись на статтю 1048 ЦК України, суд вказав, що проценти є платою за користування кредитом, а перевірений розрахунок позивача є арифметично правильним і здійснений відповідно до умов договорів. Тому вимоги про стягнення 65 809 498,23 грн процентів суд визнав обґрунтованими.
Аналогічний підхід застосовано до вимог про стягнення комісії за управління кредитом. Суд дослідив положення договорів щодо розміру та порядку нарахування комісії, врахував зміни, внесені додатковими угодами, перевірив розрахунок позивача та дійшов висновку про правомірність нарахування 5 315 672,64 грн.
Щодо нарахування пені.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відповідно до якого в період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, у тому числі від сплати неустойки. З огляду на дію воєнного стану суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення пені.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції та, в свою чергу, зазначає таке.
АТ «Державний експортно-імпортний банк України» у позовній заяві просить стягнути з ПрАТ «Сталь» пеню, нараховану відповідно до умов укладених між сторонами кредитних договорів у зв'язку з простроченням виконання грошових зобов'язань.
Зокрема, за договором №1 позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 5 471 грн 20 коп., яка нарахована на заборгованість за кредитом, процентами за користування кредитом та комісією за управління кредитом за період з 26.02.2020 по 11.03.2020.
Крім того, за договором №2 позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 809 грн 96 коп., яка також нарахована на заборгованість за кредитом, процентами за користування кредитом та комісією за управління кредитом за період з 26.02.2020 по 11.03.2020.
Таким чином, загальний розмір пені, заявлений позивачем до стягнення за обома договорами, становить 6 281 грн 16 коп.
Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У п.7.2 договору №1 в редакції додаткової угоди від 10.06.2016 №6112КЗ-22 сторони передбачили, що у випадку невиконання (несвоєчасного виконання) позичальником будь-яких грошових зобов'язань, визначених цим договором, позичальник сплачує банку пеню, що нараховується на суму невиконаних (неналежним чином виконаних) зобов'язань з розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі: до 31.12.2016 - 5% річних (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня; з 01.01.2017 - облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожен день прострочення, включаючи день виконання відповідних грошових зобов'язань. Пеня підлягає сплаті на рахунок, відкритий відповідно до пп. (б) п.3.8 цього договору.
У п.7.2 договору №2 в редакції додаткової угоди від 10.06.2016 №6113К4-8 сторони передбачили, що у випадку невиконання (несвоєчасного виконання) позичальником будь-яких грошових зобов'язань, визначених цим договором, позичальник сплачує банку пеню, що нараховується на суму невиконаних (неналежним чином виконаних) зобов'язань з розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі: до 31.12.2016 - 5% річних (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня; з 01.01.2017 - облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожен день прострочення, включаючи день виконання відповідних грошових зобов'язань. Пеня підлягає сплаті на рахунок, відкритий відповідно до пп. (б) п.3.8 цього договору.
Отже, умовами укладених між сторонами договорів прямо передбачено обов'язок позичальника сплачувати пеню у разі прострочення виконання грошових зобов'язань.
Водночас заявлена до стягнення пеня нарахована позивачем за період з 26.02.2020 по 11.03.2020, тобто значно до введення в Україні воєнного стану (24.02.2022).
За таких обставин положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, які звільняють позичальника від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань у період дії воєнного стану, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки нарахування пені здійснено за період, що передує введенню воєнного стану.
Враховуючи, що умовами укладених між сторонами договорів передбачено обов'язок позичальника сплачувати пеню у разі прострочення виконання грошових зобов'язань, а матеріали справи підтверджують факт такого прострочення у відповідний період, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Таким чином, відмова суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог про стягнення пені є необґрунтованою, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з ПрАТ «Сталь» на користь АТ «Державний експортно-імпортний банк України» пені у загальному розмірі 6 281 грн 16 коп.
Щодо 3% річних та інфляційних втрат.
Суд першої інстанції, відмовляючи у нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат, виходив із того, що у спірний період строк повернення кредиту ще не настав (кінцевий строк - 25.06.2028), а тому правовідносини сторін регулювалися нормою статті 1048 ЦК України як плата за користування кредитом. Відтак одночасне нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд визнав неправомірним і в цій частині у позові відмовив.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції та зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як убачається з позовної заяви та наданих позивачем розрахунків, АТ «Державний експортно-імпортний банк України» просить стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані за період з 08.02.2018 по 22.02.2022, виходячи з того, що прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань за кредитними договорами виникло ще у 2018 році.
Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку банк 07.04.2021 пред'явив відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту, визначивши у ній загальний розмір заборгованості станом на 26.03.2021 у розмірі 190 337 411,18 грн, а також встановив строк для добровільного виконання зобов'язання протягом 10 банківських днів з моменту отримання вимоги.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач отримав зазначену вимогу 16.04.2021, а відтак встановлений кредитором строк для добровільного виконання грошового зобов'язання спливав 26.04.2021 (через 10 днів).
Відповідач у встановлений строк вимогу банку не виконав, у зв'язку з чим зобов'язання щодо повернення заборгованості набуло характеру простроченого.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 та від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 виснувала, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини. Кредитор після прострочення повернення кредиту має право вимагати сплати як основного боргу та процентів за користування кредитом, нарахованих до настання строку повернення кредиту, так і процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду наголосила, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені строком кредитування, протягом якого позичальник має можливість правомірно не повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним. У разі порушення зобов'язання з повернення кредиту такі регулятивні відносини трансформуються в охоронні, а тому проценти за користування кредитом можуть бути нараховані лише до спливу строку кредитування або до моменту пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України та охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, п. 6.28).
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що після настання прострочення виконання грошового зобов'язання кредит боржнику фактично більше не надається, а тому кредитор має право вимагати повернення суми боргу разом із процентами, нарахованими на момент спливу строку кредитування або на момент пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту. Надалі боржник не сплачує проценти як плату за користування кредитом, натомість настає його відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді сплати процентів, передбачених статтею 625 ЦК України.
При цьому Велика Палата Верховного Суду нагадала, що стаття 625 ЦК України встановлює загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання, незалежно від підстав його виникнення. Прострочення виконання грошового зобов'язання не змінює його розміру, однак породжує для боржника додатковий обов'язок зі сплати процентів річних та інфляційних втрат, що є мірою цивільно-правової відповідальності та має компенсаторний характер.
Таким чином, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність у вигляді обов'язку сплатити проценти річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України.
Крім того, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором права та інтереси кредитора забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Тобто, пред'явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 1 ст. 1050 та ст. 625 ЦК України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
З огляду на наведене, у даній справі прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання настало з 27.04.2021, тобто з наступного дня після спливу строку, наданого кредитором у вимозі для добровільного погашення заборгованості.
За таких обставин правовідносини сторін після спливу зазначеного строку підлягають регулюванню нормами статті 625 ЦК України як наслідками прострочення виконання грошового зобов'язання.
Водночас суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, виходив із того, що строк повернення кредиту за договорами ще не настав (кінцевий строк - 25.06.2028), а тому правовідносини сторін регулювалися положеннями статті 1048 ЦК України як платою за користування кредитом, у зв'язку з чим одночасне нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є неправомірним.
Колегія суддів звертає увагу, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом не оскаржується апелянтом, а тому в силу положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України не є предметом апеляційного перегляду, у зв'язку з чим апеляційний суд не перевіряє правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права у цій частині та не надає оцінки правильності нарахування відповідних процентів.
Проте такий висновок суду першої інстанції не враховує, що пред'явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту змінює строк виконання відповідного грошового зобов'язання. Після спливу встановленого у вимозі строку для його виконання правовідносини сторін переходять у площину відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, а відтак підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції у цій частині є передчасними та не повною мірою відповідають наведеним правовим позиціям Верховного Суду.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши надані до матеріалів справи розрахунки та здійснивши власний перерахунок сум 3 % річних та інфляційних втрат за період з 28.02.2018 по 22.02.2022, колегія суддів встановила таке.
Нарахування зазначених сум (3% річних та інфляційних втрат) у даному випадку є правомірним лише починаючи з моменту виникнення прострочення після спливу строку, наданого у вимозі банку, тобто з 27.04.2021, оскільки саме з цього моменту зобов'язання відповідача набуло характеру простроченого у розумінні статті 625 ЦК України.
З огляду на це апеляційний суд здійснив власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат за період з 27.04.2021 по 22.02.2022.
За результатами такого перерахунку встановлено, що розмір 3 % річних становить 4 724 539,57 грн, а розмір інфляційних втрат - 15 346 010,57 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача як наслідок прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до статті 625 ЦК України.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Луганської області від 22.12.2025 в оскарженій частині підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Відповідно до частини третьої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 269, п.2 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Луганської області від 22.12.2025 у справі № 913/220/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Ухвалити у цій частині нове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сталь» (вул. Енергетиків, буд. 54, м. Сіверськодонецьк Луганської області, 93404, ідентифікаційний код 13386478) на користь Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (вул. Антоновича, буд. 127, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 00032112):
- пеню у розмірі 6 281 грн 16 коп.;
- 3 % річних у розмірі 4 724 539 грн 57 коп.;
- інфляційні втрати у розмірі 15 346 010 грн 57 коп.
В іншій частині рішення Господарського суду Луганської області від 22.12.2025 у справі № 913/220/25 залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сталь» (вул. Енергетиків, буд. 54, м. Сіверськодонецьк Луганської області, 93404, ідентифікаційний код 13386478) на користь Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (вул. Антоновича, буд. 127, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 00032112) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 828 039,20 грн та 110 831,76 грн за подання апеляційної скарги.
Господарському суду Луганської області видати відповідні накази.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 02.04.2026.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.С. Хачатрян