ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
31 березня 2026 року Справа № 918/919/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Романюк Ю.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Канонік Ганни Іванівни на рішення господарського суду Рівненської області, ухваленого 15.12.25р. суддею Андрійчук О.В. о 14:14 у м.Рівному, повний текст складено 15.12.25р. у справі № 918/919/25
за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області
до Фізичної особи - підприємця Канонік Ганни Іванівни
про стягнення 207 597,31 грн,
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України
У жовтні 2025 року керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Канонік Ганни Іванівни про стягнення в дохід місцевого бюджету Зорянської об'єднаної територіальної громади грошові кошти в сумі 207 597,31 грн.
Згідно із позовною заявою, відповідач, зареєструвавши повідомлення про початок виконання будівельних робіт на нове будівництво магазину, до позивача зі зверненням стосовно визначення розміру пайової участі не зверталася, внаслідок чого безпідставно зберегла у себе грошові кошти в розмірі 207 597,31 грн, які прокурор просить стягнути у судовому порядку.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на статтю 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону України “Про прокуратуру», статті 11, 1212 ЦК України, Закон України “Про регулювання містобудівної діяльності», Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» тощо.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.12.2025 у справі №918/919/25 позов керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області до Фізичної особи - підприємця Канонік Ганни Іванівни про стягнення 207 597,31 грн задоволено.
Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Канонік Ганни Іванівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області (площа Володимира Плютинського,1, с. Зоря, Рівненський район, Рівненська область, 35314, ідентифікаційний код 04387220) в дохід місцевого бюджету Зорянської об'єднаної територіальної громади грошові кошти в розмірі 131 978,60 грн, 13 43,85 грн 3% річних та 61 874,86 грн інфляційних.
Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Канонік Ганни Іванівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 52, ідентифікаційний код 02910077) 2 491,17 грн судового збору.
Не погодившись із винесеним рішенням, відповідач звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 15.12.2025 у справі №918/919/25. Ухвалити нове рішення, яким відмовити Позивачу у задоволенні позову про стягнення з фізичної особи-підприємця Канонік Ганни Іванівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Зорянської сільської ради (код ЄДРПОУ 04387220, 35314, Україна, Рівненський р-н, Рівненська обл., село Зоря, площа Володимира Плютинського, будинок, 1 в дохід місцевого бюджету Зорянської об'єднаної територіальної громади грошові кошти у сумі 207 597,31 грн, з яких: 131 978,60 грн безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту; 61 874,86 грн інфляційних втрат та 13 743,85 грн - 3% річних за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Вказує, що дійсно відповідач зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте у своїй підприємницькій діяльності вона не використовує об'єкт спірного нерухомого майна, який зданий в експлуатацію 04.04.2022. Натомість відповідач як фізична особа, а не фізична особа-підприємець, 14.03.2019 подала до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) - нове будівництво магазину. Місцем розташування об'єкта будівництва є земельна ділянка 5624684900:18:027:0078, вул. Конституції, 32-А, с. Зоря Рівненського району Рівненської області. 04.04.2022 Державною інспекцією архітектури та містобудування України зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації спірного об'єкта, заявником у якій є фізична особа ОСОБА_1 , а не фізична особа-підприємець. 16.02.2022 саме фізична особа ОСОБА_2 , а не фізична особа-підприємець Г.І. Канонік, уклала із Зорянською сільською радою договір купівлі-продажу земельної ділянки, на якій розташований об'єкт будівництва і, відповідно, за фізичною особою ОСОБА_1 зареєстроване право власності на нерухоме майно (земельну ділянку). З 01.01.2025 фізична особа ОСОБА_1 передала в оренду двом фізичним особам-підприємцям приміщення магазину по вул. Конституції, 32-А, АДРЕСА_2 . Зазначає, що з 01.01.2021 сплату пайової участі на розвиток інфраструктури законодавець повністю скасував, тобто для забудовників з 2021 року стали вигіднішими умови будівництва у порівнянні з попередніми роками, посилаючись на ст. 58 Конституції України, просить апеляційну скаргу задоволити. Разом з тим, вважає, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч.1 ст. 231 ГПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурор наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Канонік Г.І. на рішення господарського суду Рівненської області від 15.12.2025 у залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).
Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Канонік Ганни Іванівни на рішення господарського суду Рівненської області від 15.12.25 у справі № 918/919/25 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла до наступного висновку.
14.03.2019 Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт РВ 061190731859 на об'єкт: “Нове будівництво магазину».
Замовником будівництва об'єкту є Канонік Ганна Іванівна.
За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідачка з 23.08.1994 зареєстрована як фізична особа-підприємець. Одним з видів діяльності останньої вказано: 47.11. роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний).
Об'єкт будівництва розташований за адресою: вул. Конституції, 32-А, с. Зоря, на земельній ділянці з кадастровим номером 5624684900:18:027:0078, вид будівництва - нове будівництво магазину, код об'єкта 1230.1.
У розділі “Інформація по попередніх дозвільних документам» зазначено повідомлення про початок виконання будівельних робіт РВ 061190731859.
У розділі “Пайова участь» відомості про сплату відсутні, вказано “не внесено або не вимагається».
04.04.2022 державною інспекцією архітектури та містобудування України (ДІАМ України) зареєстровано декларацію ІУ101220404804 про готовність вказаного об'єкта до експлуатації.
Як установлено з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 02.06.2022 за відповідачкою зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості - будівлю магазину площею 203 кв.м, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Зоря, вул. Конституції, буд. 32-А. Підставою державної реєстрації вказано: технічний паспорт, серія та номер: TI01:9820- 9046-0187-9898, виданий 31.03.2022, видавник: ЄДЕССБ, Документ отримано з ЄДЕССБ; Витяг з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ, серія та номер: ІУ101220404804, видавник: ЄДЕССБ, Документ отримано з ЄДЕССБ; рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 125, виданий 16.08.2018, видавник: Зорянська сільська рада Рівненського району Рівненської області.
Відповідно до висновку щодо технічної можливості поділу від 21.02.2023, розробленого ТОВ “Армовірбуд», був здійснений поділ будівлі магазину площею 203 кв.м на два окремі об'єкти, а саме: магазин площею 126,7 кв.м та квартиру площею 76,3 кв.м.
23.02.2023 право власності на вказаний об'єкт погашено у зв'язку з його поділом.
Згідно з інформацією, наданою Зорянською сільською радою (лист від 29.09.2025 № 1800/06-03-11/25), відповідачка звернень стосовно визначення розміру пайової участі по об'єкту: “Нове будівництво магазину» до сільської ради не направляла, відповідно, інформація щодо сплати пайової участі відносно згаданого об'єкта відсутня.
Відповідно до даних декларації про готовність до експлуатації об'єкта ІУ101220404804 загальна кошторисна вартість об'єкта будівництва становить 3 299 465,00 грн, відтак розмір пайової участі, який підлягає стягненню з відповідачки до місцевого бюджету на користь позивача, становить 131 978,60 грн ( 3 299 465,00 грн * 4%).
Крім цього, прокурор нарахував та просить стягнути 13 743,85 грн 3% річних та 61 874,86 грн інфляційних.
Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.12.2025 у справі №918/919/25 позов керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області до Фізичної особи - підприємця Канонік Ганни Іванівни про стягнення 207 597,31 грн задоволено.
Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Канонік Ганни Іванівни на користь Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області в дохід місцевого бюджету Зорянської об'єднаної територіальної громади грошові кошти в розмірі 131 978,60 грн, 13 43,85 грн 3% річних та 61 874,86 грн інфляційних.
Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Канонік Ганни Іванівни на користь Рівненської обласної прокуратури 2 491,17 грн судового збору.
Апеляційний господарський суд з огляду на приписи ст. 269 ГПК України, ту обставину що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції, вважаючи, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, не вказує про недотримання прокурором ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та щодо її незгоди із площею спірної будівлі та кошторисної вартості об'єкта будівництва, переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги та не надає оцінку щодо подання прокурором позову в цій справі.
Отже, надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI (далі -Закон №3038-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Як встановлено апеляційним господарським судом, на момент початку будівництва та прийняття в експлуатацію об'єкту будівництва статтю 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» (яка передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) було виключено на підставі Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX (з 01.01.2020).
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX) у такому розмірі та порядку:
- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
- замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
- кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
- інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта.
Тобто відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (частина перша пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 зазначив, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями зазначеного Закону порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги пп. 3, 4 п. 2 п. 2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Також, слід вказати, що Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, від 20.08.2024 у справі №910/7707/19, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 вказував на те, що системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Верховний Суд у постанові від 17.12.2024 у справі № 903/283/24 зазначив, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Отже, колегія суддів звертає увагу, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Як убачається із матеріалів справи відповідач 14.03.2019 Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт РВ 051200831465 на об'єкт: “Нове будівництво магазину».
Відповідач звернень стосовно визначення розміру пайової участі по об'єкту: “Нове будівництво магазину» до сільської ради не направляла, доказів сплати пайової участі суду не надала.
У постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 Верховний Суд зауважив, що у випадку, якщо замовниками вказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України (така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22).
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Відповідно до даних декларації про готовність до експлуатації об'єкта ІУ 101220404804 загальна кошторисна вартість об'єкта будівництва становить 3 299 465,00 грн, а тому розмір пайової участі, який на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України підлягає стягненню до місцевого бюджету на користь позивача становить 131 978,60 грн (3 299 465,00 грн * 4%).
Щодо поділу будівлі магазину два окремі об'єкти, а саме: магазин та квартиру, то останній був здійснений після виникнення у відповідачки обов'язку сплатити пайову участь, відтак заперечення в цій частині судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються.
Зважаючи на викладене, вимоги прокурора в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Разом з тим, прокурор нарахував відповідачу 3% річних у сумі 13 743,85 грн та інфляційні втрати у сумі 61 874,86 грн у зв'язку із безпідставним збереженням коштів пайової участі.
За статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 ЦК України, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Отже, колегія суддів вважає, що дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19).
У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін “користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач безпідставно зберегла у себе кошти пайової участі (із 05.04.2022 - день, наступний за днем реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта, по 23.09.2025 - дата, яка передує зверненню прокурора до суду із позовом), зобов'язана також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання (відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019).
Враховуючи викладене, а також те, що кінцевим строком сплати пайової участі є прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію, відтак у позивача виникло право на нарахування 3% річних та інфляційних.
Суд апеляційної інстанції перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, проведений позивачем та судом першої інстанції, встановив, що розмір 3% річних становить - 13 743,85 грн (при заявленому - 13 743,85 грн) та інфляційних - 61 874,86 грн (при заявленому - 61 874,86 грн), отже, є обґрунтованими та арифметично вірними, відповідно 3% річних та інфляційні підлягають задоволенню у повному обсязі.
Разом з тим, щодо доводів скаржника про необхідність закриття провадження на підставі пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а має вирішуватися за правилами ЦПК України судом загальної юрисдикції суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Однак, пунктом 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Як зазначалось у позовній заяві, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Канонік Г.І. з 23.08.1994 зареєстрована як фізична особа-підприємець. Основний вид діяльності Канонік Г.І. як фізичної особи-підприємця - 47.11. роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
Також об'єкт будівництва розміщено на земельній ділянці з к.н. 5624684900:18:027:0078 з цільовим призначенням 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі).
Тобто, вид діяльності відповідача відповідає призначенню об'єкта будівництва, цільовому та функціональному призначенню земельної ділянки на якій збудовано такий об'єкт нерухомості.
Крім того, слід взяти до уваги, що сфера, в якій збудований об'єкт нерухомого майна, пов'язаний із задоволення не власних потреб відповідачки, а інших осіб, з поєднанням приватного інтересу - одержанні прибутку та публічних інтересів мешканців відповідного населеного пункту у доступі до певних видів товарів (які реалізуються через магазин).
Отже, відповідач Канонік Г.І. виступає у даних правовідносинах як суб'єкт господарювання.
При цьому, відповідно до ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця.
Законодавство встановлює, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Тобто, однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи її зобов'язання, у тому числі за укладеними договорами, не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07. 2018 у справі №686/19162/15-ц.
Отже, з урахуванням зазначених положень законодавства, суб'єктом права власності визнається саме фізична особа.
Правовий статус підприємця для фізичної особи - це виключно реалізація додаткових прав та обов'язків, які накладаються цим статусом, а відокремлення майна, фізичної особи та фізичної особи-підприємця є необґрунтованим.
Наведені обставини спростовують доводи про те, що відповідач у цьому спорі має виступати саме як фізична особа, а не як суб'єкт господарювання.
З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що даний спір відноситься до господарської юрисдикції, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України.
За наведеного колегія суддів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі.
Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 15.12.25 у справі №918/919/25 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Крім того, у зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Канонік Ганни Іванівни на рішення господарського суду Рівненської області від 15.12.25 у справі № 918/919/25 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Рівненської області від 15.12.25 у справі № 918/919/25 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.
4. Справу №918/919/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Романюк Ю.Г.