ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
02 квітня 2026 року Справа № 906/589/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін Товариства з обмеженою відповідальністю "Жерм" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025 (повний текст рішення складено 29.12.2025), ухвалене суддею Сікорською Н.А. у м. Житомир
у справі № 906/589/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНЛ Логістик"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жерм"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1
про стягнення 420 274, 20 грн
Короткий зміст рішення суду першої інстанції; процесуальні дії у справі:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНЛ Логістик" звернулось до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Жерм" 420 274,20 грн майнової шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.11.2023 сталася ДТП за участю транспортних засобів відповідача та позивача, внаслідок якої пошкоджено транспортні засоби позивача та стався витік дизельного палива обсягом 13 куб. м; вину водія відповідача встановлено постановою суду від 20.02.2024. Позивач зазначає, що обов'язок відшкодування шкоди покладається на роботодавця, та вказує про понесені витрати на відновлення, частина з яких відшкодовано страховиками, у зв'язку з чим просить стягнути невідшкодовану різницю 252 274,20 грн, а також втрачений прибуток унаслідок простою техніки.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025 позов задоволено частково; стягнуто з ТзОВ "ЖЕРМ" на користь ТзОВ "ДНЛ Логістик" 252 274, 20 грн відшкодування за ремонтно-відновлювальні роботи та 3 027, 29 грн судового збору; в решті позову відмовлено. Суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню лише в частині відшкодування за ремонтно-відновлювальні роботи, водночас у задоволенні позову щодо стягнення упущеної вигоди у розмірі суд відмовив, оскільки надані докази її наявності та розміру є недостатніми для обґрунтування вимог позивача.
Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати в частині стягнення 252 274, 20 грн та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Листом від 19.01.2026 справу витребувано у Господарського суду Житомирської області.
03.02.2026 матеріали справи № 906/589/25 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ "Жерм" рішення Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025 у справі № 906/589/25.
Враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також беручи до уваги категорію та складність справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, які вказують на незначну складність даної справи, а також з огляду на оскарження рішення місцевого господарського суду лише в частині стягнення 252 274, 20 грн, колегія суддів вирішує розглядати справу № 906/589/25 за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
18.02.2026 до Північно-західного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Клопотань про розгляд даної справи в судовому засіданні з викликом сторін до апеляційного суду не надходило.
Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та заперечень учасників справи:
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення 252 274,20 грн матеріальної шкоди та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема безпідставно застосував статтю 1194 ЦК України замість спеціальних положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"; неправильно визначив характер спірних правовідносин, а також допустив порушення норм процесуального права щодо оцінки доказів.
Апелянт зазначає, що напівпричіп-цистерна була фізично знищена, у зв'язку з чим відшкодування шкоди мало здійснюватися за правилами статті 30 вищезазначеного Закону, а не шляхом компенсації витрат на ремонт. Крім того, на його думку, заявлене до стягнення відшкодування призводить до покращення майнового стану позивача порівняно з тим, який існував до ДТП.
Також скаржник вказує на недоведеність розміру шкоди щодо автомобіля, оскільки позивач не надав належних доказів у вигляді звіту оцінювача або експертного висновку, а розрахунки СТО є суперечливими та не можуть вважатися належними доказами.
У відзиві позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Зокрема наголошується, що рішення є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Позивач також зазначає, що розмір шкоди підтверджений належними доказами, а саме документами щодо фактично виконаних ремонтно-відновлювальних робіт та здійснених витрат, а також страховими виплатами.
Також наголошено на тому, що останній як законний володілець транспортних засобів має право на відшкодування завданої шкоди, а відповідальність за її заподіяння покладається на відповідача як особу, яка володіє джерелом підвищеної небезпеки через свого працівника.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, доводи/заперечення учасників провадження та наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Обставини справи, встановлені судами:
ТзОВ "ДНЛ Логістик" на підставі договору оренди транспортних засобів № 3/11-23 від 15.11.2023, укладеного з ФОП Яніцьким А.М., набуло у тимчасове користування спеціалізований напівпричіп ВOLGAN CBA 39, державний номерний знак НОМЕР_1 , 1995 року випуску.
Також автомобіль Mercedes-Benz Actros 1842, державний номерний знак НОМЕР_2 , перебував у користуванні ТзОВ "ДНЛ Логістик" на підставі договору оренди транспортного засобу від 31.08.2023, укладеного з ФОП Лукошкіним Д.Є.
Як встановлено судами, 22.11.2023 близько 08:40 год на автодорозі Т-0205 сполученням с. Кунка - с. Куна Гайсинського району сталася дорожньо-транспортна пригода за участю трьох вантажних транспортних засобів.
Матеріалами справи підтверджено, що водій ОСОБА_1 , який є третьою особою у справі, керуючи автомобілем DAF TE95XF державний номерний знак НОМЕР_3 з напівпричепом Bodex державний номерний знак НОМЕР_4 , рухаючись у попутному напрямку, не врахував дорожньої обстановки та не дотримався безпечної швидкості руху, унаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем Mercedes-Benz Actros 1842, державний номерний знак НОМЕР_2 з напівпричепом-цистерною ВOLGAN CBA 39, державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ТзОВ "ДНЛ Логістик" ОСОБА_2 , який зупинився в заторі перед виїздом на автодорогу М-12 (М-30).
У подальшому, внаслідок удару зазначений транспортний засіб був відкинутий уперед та зіткнувся з автомобілем Volvo, державний номерний знак НОМЕР_5 з напівпричепом Kogel державний номерний знак НОМЕР_6 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено транспортні засоби, що перебували у користуванні ТзОВ "ДНЛ Логістик".
Згідно з матеріалами справи, 25.12.2023 щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 396155, відповідно до якого останній, керуючи транспортним засобом, не вибрав безпечної швидкості та не дотримався безпечної дистанції, що призвело до зіткнення. Вину у вчиненні адміністративного правопорушення ОСОБА_1 визнав.
Постановою Володарськ-Волинського районного суду Житомирської області від 20.02.2024 у справі № 276/279/24 ОСОБА_1 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності. На момент вчинення ДТП він перебував у трудових відносинах із ТзОВ "ЖЕРМ".
Судами встановлено, що автомобіль Mercedes-Benz Actros 1842 був застрахований у ПАТ "Страхова група "ТАС" (приватна) на підставі договору добровільного страхування № FO-01514315 від 17.03.2023.
Напівпричіп-цистерна ВOLGAN CBA 39 державний номерний знак НОМЕР_1 був застрахований у ПАТ "НАСК "Оранта" на підставі договору добровільного страхування №1589331 від 27.03.2023.
Актами огляду транспортних засобів від 29.11.2023 та 04.01.2024 зафіксовано механічні пошкодження зазначених транспортних засобів.
На підставі калькуляції ремонту № 24191_47 від 10.01.2024 страховиком визначено суму страхового відшкодування щодо автомобіля Mercedes-Benz Actros 1842 у розмірі 73 160,05 грн, яку перераховано на рахунок підприємства, що здійснювало ремонт.
Водночас за результатами огляду напівпричепа-цистерни ВOLGAN CBA 39 ПАТ "НАСК "Оранта" визначено страхове відшкодування у сумі 257 678,32 грн, яке виплачено ТзОВ "ДНЛ Логістик".
Відповідно до звіту про оцінку № 32073 від 10.01.2024 встановлено, що ринкова вартість напівпричепа-цистерни станом на момент ДТП становила 529 836,10 грн, при цьому вартість відновлювального ремонту перевищує зазначену суму та складає 571 444,01 грн.
З наданих до матеріалів справи документів вбачається, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля Mercedes-Benz Actros 1842 становить 193 003,15 грн (відповідно до рахунку на оплату та акту наданих послуг №172 від 16.02.2024, складених на підставі договору №16082023/2 від 16.08.2023), а напівпричепа-цистерни ВOLGAN CBA 39 (відповідно до рахунків на оплату та актів виконаних робіт, складених на підставі договору №03 від 21.02.2024) - 390 109,42 грн.
Як встановлено, різниця між фактичними витратами на ремонт та сумою страхових виплат зумовлена застосуванням страховиками коефіцієнта фізичного зносу транспортних засобів.
З матеріалів справи також вбачається, що позивач звертався до ТзОВ "ЖЕРМ" із претензією №2-06/24Ю від 26.06.2024 про добровільне відшкодування шкоди у розмірі 252 274,20 грн, однак спір у досудовому порядку врегульовано не було.
За розрахунками позивача загальний розмір матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, становить 252 274,20 грн, як різниця між витратами на ремонт та отриманими страховими виплатами.
Крім того, позивач посилається на наявність втраченої вигоди, зумовленої простоєм транспортних засобів у період з 22.11.2023 по 25.05.2024, яку визначено у розмірі 168 000 грн.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції керувався наступними нормами права з урахуванням фактичних обставин справи.
Спірні правовідносини, що виникли у зв'язку із заподіянням шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, врегульовані нормами Цивільного кодексу України, Закону України "Про страхування" та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які підлягають застосуванню у системному взаємозв'язку.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
За змістом частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової шкоди іншій особі.
Відповідно до статей 22, 1166 ЦК України шкода, завдана майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала, при цьому обсяг відшкодування визначається виходячи з фактичних збитків, яких зазнала потерпіла особа.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Тобто вказаною нормою визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, - законного володільця.
Згідно із ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз норм ст. 1187, 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Приписами статті 1192 ЦК України визначено, боржник має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Водночас стаття 1194 ЦК України передбачає, що у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди особа, яка застрахувала свою відповідальність, зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.
Норми спеціального законодавства у сфері обов'язкового страхування встановлюють обов'язок страховика відшкодовувати шкоду в межах страхових сум із урахуванням фізичного зносу транспортного засобу, що обумовлює можливість виникнення різниці між фактичними витратами на відновлення майна та сумою страхового відшкодування.
Отже, правове регулювання спірних відносин передбачає поєднання механізму страхового відшкодування із загальними деліктними нормами, які забезпечують повне відшкодування шкоди потерпілій особі.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи:
Апелянт обґрунтовує свою позицію тим, що спірні правовідносини підлягають врегулюванню виключно положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а також посилається на нібито фізичне знищення транспортного засобу, недоведеність розміру шкоди та безпідставне покращення майнового стану позивача.
Такі доводи є безпідставними та не спростовують правильності вирішення спору судом першрї інстанції.
Насамперед, твердження про виключність застосування спеціального Закону не враховує системного характеру правового регулювання відповідних правовідносин. Положення зазначеного Закону визначають порядок і межі відповідальності страховика, зокрема відшкодування шкоди з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Водночас вони не виключають застосування норм Цивільного кодексу України, які гарантують потерпілому право на повне відшкодування завданої шкоди.
Відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до ст. 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Зокрема, відповідно до статті 1194 ЦК України, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування шкоди особа, яка її завдала, зобов'язана компенсувати різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням.
Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Отже, власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. Якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то у такому разі майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, у загальному порядку. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 04.03.20 у справі № 331/6395/18, від 19.07.21 у справі №206/3219/15-ц, від 24.06.19 у справі №562/2018/16-ц, від 1710.19 у справі №439/1356/16-ц, від 19.07.21 у справі №206/3219/15-ц, від 21.10.19 у справі №331/2414/16-ц.
Судами встановлено, що водій ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах із ТзОВ "ЖЕРМ", під час керування транспортним засобом DAF TE95XF з напівпричепом Bodex допустив порушення Правил дорожнього руху, у зв'язку з чим постановою суду від 20.02.2024 у справі №276/279/24 його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Говорячи про володільця джерела підвищеної небезпеки, слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела. Покласти відповідальність на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливо лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (ч. 3, 4 ст. 1187 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 910/20622/17).
Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 25.07.2018 у справі № 914/820/17 дійшов висновку, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
За таких обставин, відповідно до частини 1 статті 1172 та статті 1187 ЦК України, обов'язок відшкодування шкоди покладається на ТзОВ "ЖЕРМ" як особу, працівником якої завдано шкоду під час виконання трудових обов'язків та яка володіє джерелом підвищеної небезпеки.
З матеріалів справи вбачається, що страховиками здійснено виплати у загальному розмірі 330 838,37 грн, тоді як фактичні витрати на відновлення пошкоджених транспортних засобів становлять 193 003,15 грн щодо автомобіля Mercedes-Benz Actros 1842 та 390 109,42 грн щодо напівпричепа-цистерни ВOLGAN CBA 39. Зазначені витрати підтверджені актами виконаних робіт, рахунками та договорами на виконання ремонтних робіт.
Оскільки, встановлено, що розмір шкоди перевищує суму страхового відшкодування, це зумовлює обов'язок заподіювача шкоди відшкодувати відповідну різницю.
Тому посилання апелянта на необхідність застосування виключно спеціального Закону фактично зводяться до заперечення обов'язку повного відшкодування шкоди та суперечать як приписам статті 1194 ЦК України, так і усталеній судовій практиці.
Щодо доводів апелянта про недоведеність розміру шкоди та недопустимість покращення майнового стану потерпілого, колегія суддів апеляційного суду відхиляє їх з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджено, що розмір витрат, понесених у зв'язку з відновленням пошкоджених транспортних засобів, визначений на підставі належних та допустимих доказів, зокрема актів виконаних робіт, рахунків на оплату, розрахунків вартості ремонтних робіт та договорів, укладених із виконавцями таких робіт.
Під час розгляду справи встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Mercedes-Benz Actros 1842 становить 193 003,15 грн., а напівпричепа-цистерни ВOLGAN CBA 39 - 390 109,42 грн, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які містяться в матеріалах справи та не спростовані належними доказами зі сторони апелянта.
Страховиками було здійснено виплати страхового відшкодування у загальному розмірі 330 838,37 грн, що не покриває фактичних витрат на відновлення пошкодженого майна.
За змістом статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі пошкодження транспортного засобу відшкодовуються витрати на його відновлювальний ремонт з урахуванням фізичного зносу, а також пов'язані витрати, зокрема на евакуацію чи зберігання.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 цього Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Разом із тим, відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 1192 ЦК України розмір збитків визначається виходячи з реальної вартості витрат, необхідних для відновлення пошкодженого майна.
При цьому розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначається виходячи з фактичних витрат на відновлювальний ремонт, який, відповідно до Методики товарознавчої експертизи, є комплексом операцій щодо відновлення справності транспортного засобу шляхом заміни або відновлення його складових частин.
З урахуванням роз'яснень Верховного Суду України "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування", викладених у листі від 19.07.2011, у разі виникнення спору щодо розміру шкоди він може визначатися як на підставі висновку експертизи, так і на підставі документів станції технічного обслуговування, на якій здійснювався ремонт.
Отже, доводи про недоведеність розміру шкоди спростовуються сукупністю досліджених доказів, які підтверджують фактичне понесення витрат на відновлення транспортних засобів.
Стосовно тверджень апелянта про недопустимість покращення майнового стану потерпілого, колегія суддів зазначає, що відшкодування витрат на відновлення пошкодженого майна має на меті відновлення порушеного права, а не отримання додаткової вигоди.
Заміна пошкоджених складових частин на нові обумовлена технологічною необхідністю ремонту та не свідчить про покращення майнового стану, оскільки без такого відновлення використання транспортного засобу за призначенням є неможливим.
Крім того, застосування коефіцієнта фізичного зносу при визначенні страхового відшкодування не впливає на обсяг відповідальності заподіювача шкоди, який відповідно до закону зобов'язаний відшкодувати збитки у повному обсязі.
Таким чином, відшкодування фактично понесених витрат спрямоване на приведення майна у стан, максимально наближений до того, який існував до настання дорожньо-транспортної пригоди, а наведені доводи апелянта не спростовують правильності визначення розміру шкоди.
З урахуванням викладеного, судова колегія виснує, що наведені доводи апелянта не спростовують висновків місцевого господарського суду щодо доведеності розміру шкоди та правомірності її визначення, а відтак підстави для їх прийняття та врахування апеляційним судом - відсутні.
Щодо відмови у стягненні 168 000 грн упущеної вигоди, колегія суддів враховує, що судове рушення в цій частині в апеляційному порядку не оспорюється, а доводи скарги стосуються виключно скасування судового рішення в частині стягнення матеріальної шкоди.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду у їх сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності таких висновків, позаяк такі доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносин, а тому не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:
За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
?Згідно зі ст.76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Частинами 1-3 ст.13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Згідно з ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ч.1 ст. 276? ГПК України України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції - відсутні. Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі вищезазначеного судова колегія дійшла висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025 у справі № 906/589/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жерм" без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жерм" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025 у справі № 906/589/25 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.
4. Справу № 906/589/25 повернути до Господарського суду Житомирської області.
Головуюча суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.