вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" квітня 2026 р. Справа № 910/15414/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
без виклику сторін,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу СЛУЖБИ ВІДНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 про передачу позовної заяви на розгляд іншому суду
у справі № 910/15414/25 (суддя Балац С.В.)
за позовом СЛУЖБИ ВІДНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ІНТЕРЛЮКСБУД"
про стягнення коштів,
СЛУЖБА ВІДНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (позивач; апелянт; скаржник) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ІНТЕРЛЮКСБУД" (надалі - відповідач; ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ІНТЕРЛЮКСБУД") про стягнення 2 403 896,93 грн.
Позов обґрунтовується тим, що 17.04.2025 на виконання умов договору замовником (позивачем) було перераховано на рахунок виконавця (відповідача) попередню оплату в розмірі 5 000 000,00 грн. Строк погашення виконавцем попередньої оплати за договором тривав до 17.10.2025. 28.10.2025 використана попередня оплата погашена виконавцем на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2в) у розмірі 2 611 374,77 грн. Втім станом на грудень 2025 року попередня оплата не повернута та не погашена виконавцем на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2в) у розмірі 2 388 625,23 грн.
Позивач наголошує, що відповідачем порушено виконання зобов'язання за укладеним між сторонами спору договором про закупівлю робіт: з капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку по вул. Центральна, 365-А в смт Бородянка Бучанського району Київської області від 15.11.2023 № 22к-23 (скорочено - Договір), що призвело до звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача 2 403 896,93 грн, з яких: 2 388 625,23 грн - основна заборгованість у вигляді попередньої оплати та 15 271,70 грн - неустойка.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 позовну заяву СЛУЖБИ ВІДНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ІНТЕРЛЮКСБУД" про стягнення 2 403 896,93 грн передано на розгляд до Господарського суду Київської області.
Приймаючи оскаржувану ухвалу місцевий господарський суд зазначив, що враховуючи місцезнаходження об'єкта нерухомого майна (багатоквартирного житлового будинку) - вул. Центральна, 365-А, смт. Бородянка Бучанського району Київської області, та приймаючи до уваги положення постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, - даний спір належить до виключної підсудності Господарського суду Київської області в розумінні приписів частини 3 статті 30 ГПК України.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, СЛУЖБА ВІДНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2025, а справу № 910/15414/25 направити до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та винесеною з порушенням норм процесуального права.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визначив даний спір як такий, що виник «з приводу нерухомого майна», оскільки він стосується виключно грошового зобов'язання, а не права на нерухомість, володіння, користування нею чи інші речові права.
Скаржник вказує, що зміст позовної заяви свідчить про те, що відповідачем порушено умови договору підряду щодо повернення попередньої оплати, що була перерахована на виконання робіт з ремонту. Тобто, об'єктом спору є виконання платіжного зобов'язання, а не спір про нерухомість.
Таким чином, як вважає позивач, характер зобов'язання, що виник у відповідача перед позивачем - грошовий, а не речовий.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2025, апеляційна скарга в справі № 910/15414/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Демидова А.М.
У зв'язку з перебуванням судді Демидової А.М. у відпустці, розпорядженням Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/544/26 від 16.02.2026 призначено повторний автоматизований розподіл.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2026 справу № 910/15414/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя: Алданова С.О., судді: Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою СЛУЖБИ ВІДНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 про передачу позовної заяви на розгляд іншому суду у справі № 910/15414/25. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 19.02.2026 до електронних кабінетів відповідачів.
Колегія суддів звертає увагу, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду (частина 1 статті 255 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31-34 частини 1 статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів зазначає, що за частиною 2 статті 273 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Водночас, апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи, а також надання сторонам можливості скористатись наявним процесуальним інструментарієм для захисту своїх прав та інтересів, розгляд апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу здійснено в розумні строки.
Судова колегія також зазначає, що відзиву на апеляційну скаргу позивача від відповідача на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених апелянтом доводів та вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
За змістом ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частинами 1 та 2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Положеннями ГПК України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів (ст.ст. 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (ст.ст. 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (ст.ст. 27-31 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим кодексом.
Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред'явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями ГПК України.
Натомість, приписи ст. 30 ГПК України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Колегія суддів акцентує, що в розумінні наведених норм процесуального права виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Виключна підсудність за змістом ч. 5 ст. 30 ГПК України визначає суд, яким має бути розглянуто справу. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування. Аналогічної позиції дотримувався Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі № 905/1566/17.
Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.
При цьому, тлумачення ч. 3 ст. 30 ГПК України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі «Толстой-Милославський» (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну «передбачений законом» сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.
З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення ч. 3 ст. 30 ГПК України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.
Водночас, як свідчить практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.
Як визначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, враховуючи положення статті 181 ЦК України, до спорів з приводу нерухомого майна належать позови: про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
У чинній редакції ГПК України, частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України.
За правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
З матеріалів даної справи вбачається, що предметом спору між сторонами є стягнення заборгованості на підставі договору про закупівлю робіт від 15.11.2023 № 22к-23, зокрема: 2 388 625,23 грн - основної заборгованості у вигляді попередньої оплати та 15 271,70 грн - неустойки.
Предметом договору про закупівлю робіт від 15.11.2023 № 22к-23 є те, що виконавець (відповідач) зобов'язується відповідно до проектної документації, умов цього договору та вимог законодавства власними силами та/або залученими силами виконати роботи: «Капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку по вул. Центральна 365-А в смт Бородянка Бучанського району Київської області та реставрація», а замовник (позивач) - прийняти та оплатити роботи в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Зміст позовної заяви свідчить про те, що відповідачем порушено умови договору підряду щодо повернення попередньої оплати, виданої на виконання робіт з ремонту.
Тобто, об'єктом спору є виконання платіжного зобов'язання, а не спір про нерухомість.
Таким чином, характер зобов'язання, що виникли у відповідача перед позивачем - грошовий, а не речовий. При цьому, даний спір не стосується стягнення грошових коштів за порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна.
Суд апеляційної інстанції вважає, що не можна застосовувати положення про виключну підсудність, якщо спір не має ознак безпосереднього предмета - прав на об'єкт нерухомого майна.
Водночас, суд першої інстанції безпідставно кваліфікував цей спір як такий, що виник «з приводу нерухомого майна».
Натомість, спір у цій справі стосується виключно грошового зобов'язання, а не права на нерухомість, володіння, користування нею чи інші речові права, а отже, на переконання судової колегії, судом першої інстанції було неправильно застосовано ч. 3 ст. 30 ГПК України.
При цьому, наявність договору про закупівлю робіт з капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку по вул. Центральна, 365-А в смт Бородянка Бучанського району Київської області від 15.11.2023 № 22к-23 сама по собі не змінює підсудності спору. Зі змісту позовної заяви вбачається, що до моменту звернення з позовом сплачена позивачем попередня оплата не повернута та не погашена відповідачем (виконавцем) на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2в) у розмірі 2 388 625,23 грн.
Отже, позов, стосується виключно стягнення грошових коштів, а не прав на об'єкт нерухомого майна.
За наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що спір у справі № 910/15414/25 стосується стягнення боргу за роботи, які були авансово оплачені, проте не виконані відповідачем, і відповідно, спір не стосується правового режиму саме об'єкта, на якому повинні були проводитись ці роботи (багатоквартирного житлового будинку по вул. Центральна, 365-А в смт Бородянка Бучанського району Київської області), як і не стосується спору стосовно правового режиму такого об'єкта, як об'єктів нерухомості, а стосується виключно правовідносин щодо надання певних послуг/виконання робіт за договором підряду.
Окремо колегією суддів враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
При визначенні підсудності даного спору Господарському суду міста Києва позивачем застосовано загальні правила підсудності, враховуючи, що місцезнаходженням відповідача є місто Київ.
За приписами ч. 1 ст. 29 ГПК України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Згідно з ч. 5 ст. 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Встановлена цією статтею альтернативна територіальна підсудність зумовлена необхідністю або доцільністю надання позивачеві такого права вибору.
На підставі зазначеного, зважаючи на те, що спір у даній справі виник з невиконання/неналежного виконання відповідачем умов Договору, колегія суддів висновується, що в позивача є право на альтернативну територіальну підсудність: подання позову до господарського суду як за місцезнаходженням відповідача так і за місцем виконання Договору.
Як вбачається з дій позивача, ним поданий позов до Господарського суду міста Києва, тобто за місцезнаходженням відповідача, що, на думку колегії суддів, є процесуально допустимою правовою позицією.
Щодо посилань місцевим господарським судом на висновки Великої Палати від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, то такі судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки правовідносини у такому спорі не є релевантними по відношенню до предмета спору в даній справі, враховуючи зокрема те, що в справі № 910/10647/18 позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване нерухоме майно - картоплесховища, які були збудовані товариством, учасником якого є позивач, та в подальшому зареєстровані на праві власності за третьою особою на підставі спірного договору купівлі-продажу майнових прав, і предметом оспорюваного договору є майнове право на створений об'єкт (картоплесховища), якому присвоєно поштову адресу та зареєстровано в державних органах готовність до експлуатації та право власності, переміщення цього об'єкта є неможливим без знецінення та зміни його призначення, тобто, якому притаманні усі ознаки нерухомого майна, і відповідно встановлено, що спір у цій справі № 910/10647/18 виник з приводу об'єкта нерухомого майна.
Проте, у справі № 910/15414/25 спір виник саме щодо наявності підстав для стягнення з відповідача коштів за порушення договірних зобов'язань (стягнення боргу за роботи, які були авансово оплачені, проте не виконані відповідачем), тобто є спором, обумовленим ст. 27 ГПК України, і не належить до спорів, обумовлених ст. 30 ГПК України.
З матеріалів справи вбачається, що у Договорі, позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою (юридичною та фактичною) місцезнаходження відповідача визначено місто Київ. Отже, позовна заява правомірно подана позивачем до Господарського суду міста Києва відповідно до встановлених правил загальної територіальної підсудності, визначених ст. 27 ГПК України.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.06.2019 у справі № 903/432/18 та 16.09.2019 у справі № 916/142/19, до спорів, що виникають з приводу виконання договорів, позовні вимоги, в яких безпосередньо стосуються виконання робіт з визначеним у договорі місцем виконання, може бути застосована ч. 5 ст. 29 ГПК України, а до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, незалежно від того, що такий договір пов'язаний з місцем виконання робіт, застосовуються загальні правила підсудності.
З урахуванням викладеного, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушено приписи ч. 3 ст. 30 ГПК України, ч. 1 ст. 31 ГПК України та передчасно зроблено висновки про необхідність передачі справи на розгляд Господарського суду Київської області.
Таким чином, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги СЛУЖБИ ВІДНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 280 ГПК України).
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга СЛУЖБИ ВІДНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають розподілу місцевим господарським судом відповідно до ст. 129 ГПК України за результатами подальшого розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 271, п. 6 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 280, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу СЛУЖБИ ВІДНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 про передачу позовної заяви на розгляд іншому суду в справі № 910/15414/25 - задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/15414/25 про передачу позовної заяви на розгляд іншому суду - скасувати.
3. Справу № 910/15414/25 направити для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва на стадію перевірки матеріалів та вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков