ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/162/26
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від прокуратури - Ейсмонт І.С.,
від Одеської міської ради - участі не брали,
від Фізичної особи-підприємця Могильнікова Валентина Дмитровича - Счастлівцева Л.В.,
розглянувши апеляційну скаргу керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 про відмову у забезпеченні позову, прийняту суддею Рогою Н.В., м. Одеса,
у справі №916/162/26
за позовом: керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Могильнікова Валентина Дмитровича
про стягнення 38 149 324,83 грн
У січні 2026 р. керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся з позовом до Фізичної особи-підприємця Могильнікова Валентина Дмитровича, в якому просив стягнути з відповідача до місцевого бюджету кошти у загальній сумі 38149324,83 грн, з яких: 25322216,80 грн - заборгованість зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси; 2525828,91 грн - 3% річних та 10301279,12 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку зі сплати на користь Одеської міської ради коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 26.01.2026 відкрито провадження у справі №916/162/26.
22.01.2026 до суду першої інстанції від керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси надійшла заява про забезпечення позову №338вих-26 від 15.01.2026 (вх.№2-89/26 від 22.01.2026), в якій останній просив:
-накласти арешт на грошові кошти, які належать Фізичній особі-підприємцю Могильнікову Валентину Дмитровичу, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Фізичній особі-підприємцю Могильнікову Валентину Дмитровичу у межах суми позовних вимог на загальну суму 38149324,83 грн;
-накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Фізичній особі-підприємцю Могильнікову Валентину Дмитровичу, у межах суми позову 38149324,83 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
В обґрунтування даної заяви прокурор послався на те, що накладення арешту на майно та кошти відповідача у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати судове рішення у разі задоволення позову, запровадивши лише тимчасові обмеження щодо користування Фізичною особою-підприємцем Могильніковим Валентином Дмитровичем цими активами задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 у справі №916/162/26 (суддя Рога Н.В.) відмовлено у задоволенні заяви керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову №338вих-26 від 15.01.2026 (вх.№2-89/26 від 22.01.2026).
Вказана ухвала суду мотивована недоведеністю прокурором вчинення Фізичною особою-підприємцем Могильніковим Валентином Дмитровичем дій, спрямованих на уникнення виконання рішення у даній справі, а також наявності будь-яких інших обставин, які у разі задоволення позову можуть істотно ускладнити/унеможливити виконання судового рішення, при цьому саме лише посилання у заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Не погодившись з постановленою ухвалою, керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 у справі №916/162/26 та ухвалити нове рішення про забезпечення позову.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що виконання в майбутньому судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів та майно, на яке можливо буде звернути стягнення у випадку недостатності коштів, а тому обраний захід забезпечення позову безпосередньо пов'язаний з предметом позову та цілком співмірний з ним, у зв'язку з чим, беручи до уваги доведеність прокурором достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні відповідної заяви про забезпечення позову є необґрунтованим.
У відзиві на апеляційну скаргу №2 від 09.03.2026 (вх.№468/26/Д4 від 10.03.2026) Фізична особа-підприємець Могильніков Валентин Дмитрович просить апеляційну скаргу керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 у справі №916/162/26 - без змін, посилаючись на недоведеність прокурором необхідності вжиття обраних ним заходів забезпечення позову, оскільки всі доводи останнього обґрунтовані виключно нічим не підтвердженими припущеннями, у той час як жодних доказів вчинення дій, які можуть ускладнити (унеможливити) виконання судового рішення, на теперішній час або наміру вчинити такі дії у майбутньому прокурором не надано.
11.03.2026 до суду апеляційної інстанції від заступника керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси надійшли додаткові письмові пояснення №1972вих-26 від 11.03.2026 (вх.№468/26/Д5 від 11.03.2026), в яких прокурор з підстав, зазначених в апеляційній скарзі, стверджує про помилковість правової позиції відповідача та необґрунтованість заперечень останнього, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 23.02.2026 у справі №916/162/26 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 10.03.2026.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 вирішено розглянути апеляційну скаргу керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі №916/162/26 поза межами строку, встановленого частиною другою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 01.04.2026 о 09:45.
У судовому засіданні 01.04.2026 прокурор підтримав апеляційну скаргу; представник Фізичної особи-підприємця Могильнікова Валентина Дмитровича висловив заперечення проти її задоволення; представник Одеської міської ради участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами оскарження ухвали (т.2 а.с.182).
Одеська міська рада своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалася, відзив на апеляційну скаргу не надала, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали оскарження ухвали на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви із застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Колегія суддів враховує, що предметом спору у даній справі є вимоги майнового характеру, а саме: прокурор просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Могильнікова Валентина Дмитровича до місцевого бюджету кошти у загальній сумі 38149324,83 грн, з яких: 25322216,80 грн - заборгованість зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси; 2525828,91 грн - 3% річних та 10301279,12 грн - інфляційні втрати.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.
Отже, звертаючись із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, заявник повинен довести за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів той факт, що грошові кошти, наявні у відповідача станом на момент пред'явлення позову, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення в результаті об'єктивних (незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов'язань, відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача тощо) або суб'єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування грошових коштів або вчинення інших дій з метою уникнення майнової відповідальності та перешкоджанню законному стягненню грошових коштів) причин.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.04.2018 у справі №916/2828/17 та від 31.03.2021 у справі №914/2353/20.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
-наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому апеляційним господарським судом враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.
Колегія суддів вбачає, що в обґрунтування заяви №338вих-26 від 15.01.2026 (вх.№2-89/26 від 22.01.2026) керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси послався на те, що невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог у даній справі.
Усталена практика Верховного Суду виходить із того, що достатньо обґрунтованим є не будь-яке припущення заявника, а лише таке, яке підтверджується конкретними фактичними даними, зокрема, відомостями про фінансовий стан відповідача, наявність у нього невиконаних зобов'язань, вчинення дій щодо відчуження активів або інші обставини, що свідчать про реальну, а не гіпотетичну загрозу невиконання рішення суду.
Обов'язок доведення наявності підстав для забезпечення позову покладається саме на заявника, і цей обов'язок не може бути перекладений на суд або іншу сторону. Ненадання відповідних доказів не може компенсуватися посиланням на абстрактні ризики чи загальні міркування про можливу недобросовісну поведінку відповідача.
Між тим, апеляційний господарський суд зауважує, що у матеріалах оскарження ухвали місцевого господарського суду від 26.01.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі №916/162/26 відсутні та керівником Київської окружної прокуратури міста Одеси до суду першої інстанції разом з заявою про вжиття заходів забезпечення позову не подано жодного доказу на підтвердження того, що Фізична особа-підприємець Могильніков Валентин Дмитрович перебуває у незадовільному фінансовому стані, має невиконані безспірні зобов'язання, виступає боржником у відкритих виконавчих провадженнях, вчиняє будь-які дії, спрямовані на приховування грошових коштів та уникнення майнової відповідальності, або здійснює підготовку до вчинення таких дій.
Заява про забезпечення позову має містити не лише формальне посилання на можливість утруднення виконання рішення, а й конкретизацію обставин, які підтверджують таку можливість, із наведенням відповідних доказів. Відсутність такого обґрунтування свідчить про декларативний характер заявлених вимог.
Сам факт звернення із заявою про забезпечення позову прокурором в інтересах держави не звільняє його від обов'язку доведення обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування відповідних заходів, та не є підставою для відступу від принципів рівності сторін і змагальності процесу.
Колегія суддів також враховує, що в умовах дії правового режиму воєнного стану арешт грошових коштів та нерухомого майна фізичної особи-підприємця може призвести до непропорційного втручання у її майнові права та поставити під загрозу забезпечення своїх потреб, а відтак потребує особливо зваженого підходу та наявності беззаперечних доказів необхідності такого заходу. Між тим, за відсутності доведених ризиків утруднення виконання рішення суду застосування такого заходу не відповідатиме вимогам пропорційності, тим більше, що забезпечення позову не повинно мати на меті створення для відповідача негативних наслідків, тотожних наслідкам задоволення позову, та не може використовуватися як інструмент попереднього примусу до виконання спірного зобов'язання.
Відтак всі доводи заяви керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову №338вих-26 від 15.01.2026 (вх.№2-89/26 від 22.01.2026) щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на нічим не підтверджених припущеннях.
Аналогічний висновок стосовно того, що самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову викладено в постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №902/483/18 та від 12.06.2019 у справі №909/19/19.
Твердження апелянта про неналежне виконання відповідачем свого обов'язку зі сплати на користь Одеської міської ради коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси Південно-західним апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки наведені твердження стосуються обґрунтування підстав позову, тобто суті позовних вимог, та жодним чином не свідчать про необхідність забезпечення позову, оскільки сам по собі факт наявності між сторонами судового спору не може бути належною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Крім того, Верховний Суд в постановах від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19 та від 23.07.2021 у справі №915/1429/20 дійшов висновку про те, що піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору.
Водночас, не довівши відсутності або недостатності у Фізичної особи-підприємця Могильнікова Валентина Дмитровича грошових коштів для виконання судового рішення у разі задоволення позову, прокурор просить накласти арешт на нерухоме майно, що належить на праві власності відповідачу, але при цьому не є предметом спору та щодо якого відсутня інформація про вжиття відповідачем заходів, направлених на його відчуження з метою ухилення виконання потенційно негативного для нього судового рішення, у зв'язку з чим такі заходи не є співмірними та адекватними.
За таких обставин, враховуючи, що керівником Київської окружної прокуратури міста Одеси при зверненні з заявою №338вих-26 від 15.01.2026 (вх.№2-89/26 від 22.01.2026) не доведено наявності обставин щодо можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі невжиття такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття відповідних заходів.
Колегія суддів також зауважує на тому, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, на яку посилається апелянт, міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
З огляду на викладене, зазначений висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов'язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.
Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив, що вказаний у вищенаведеній постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. Крім того, наведений зміст вказаної постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).
Сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися коштами і нерухомим майном не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення за конкретно цим позовом, з огляду на його підстави і предмет, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, що, у свою чергу, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Аналогічний висновок щодо необхідності належного тлумачення правової позиції об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, через призму необхідності доведення за допомогою належних та допустимих доказів факту існування обґрунтованих підстав для забезпечення позову відображений у постановах Верховного Суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 та від 18.06.2025 у справі №918/73/25.
Застосування арешту грошових коштів у кожному спорі про їх стягнення фактично означало б запровадження загального правила про автоматичне забезпечення позову, що прямо суперечить положенням процесуального закону та правовим висновкам Верховного Суду щодо виключного характеру таких заходів. Хоча заявлений захід формально кореспондує із майновим характером позовних вимог, сам по собі цей факт не є достатнім для його застосування без доведення необхідності такого втручання, оскільки визначальним є не лише вид заходу, а й наявність об'єктивних підстав для його застосування у конкретних обставинах справи.
Ризик утруднення чи неможливості виконання рішення суду має бути реальним, конкретним і підтвердженим доказами, а не ґрунтуватися на абстрактних припущеннях або загальних міркуваннях про можливу поведінку відповідача. Суд не може підміняти доказування логічними припущеннями, навіть якщо вони видаються вірогідними.
Значний розмір заявлених до стягнення коштів сам по собі не є безумовною підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки інакше це призвело б до формування практики, за якої будь-який значний за сумою позов автоматично обумовлював би застосування арешту майна, що не передбачено процесуальним законом.
Таким чином, оцінивши доводи прокурора щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про те, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси №338вих-26 від 15.01.2026 (вх.№2-89/26 від 22.01.2026) про забезпечення позову у справі №916/162/26.
З огляду на викладене та беручи до уваги те, що доводи апелянта стосовно порушення Господарським судом Одеської області норм права при прийнятті оскаржуваної ухвали від 26.01.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі №916/162/26 не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись статтями 136, 137, 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі №916/162/26 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до приписів статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено та підписано 02.04.2026.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук