Справа № 947/13753/26
Провадження № 2-з/947/217/26
03.04.2026 року
Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого - судді Калініченко Л.В. розглянувши без повідомлення учасників справи заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Адабаш Світлани Аксентіївни про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, поділ спільного сумісного майна подружжя, усунення перешкод у користуванні нерухомим майном,
30.03.2026 року позивачем - ОСОБА_1 через представника адвоката Адабаш С.А. скеровано до Київського районного суду міста Одеси в електронній формі через підсистему Електронний суд позовну заяву до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, поділ спільного сумісного майна подружжя, усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, в якій позивачка просить суд:
- шлюб між ОСОБА_1 , 1989 року народження та ОСОБА_2 , 1980 року народження, зареєстрований 25 серпня 2012 року 1980 року Южненським міським відділом ДРАЦС Одеської області, актовий запис №25, розірвати;
- прізвище позивачки після розірвання шлюбу залишити « ОСОБА_3 »;
- поділити спільне сумісне майно подружжя, набуте під час шлюбу, по ? частині кожному;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 62,5 кв.м, житловою 37,1 кв.м.;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину речей домашнього вжитку та побутових товарів загальною вартістю 195 150 грн.;
- зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 ,
- здійснити розподіл судових витрат.
Вказана позовна заява надійшла до суду та зареєстрована судом 31.03.2026 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову було розподілено судді Калініченко Л.В. та передано судді 01.04.2026 року.
Одночасно з позовною заявою, позивачкою через представника подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій позивачка просить суд вжити заходи забезпечення пред'явленого вказаного позову шляхом накладення арешту на рухоме майно - предмети домашнього вжитку та побутової техніки, які знаходяться у спірній квартирі АДРЕСА_1 , а саме: 1) у приміщенні кухні на майно: холодильник; телевізор; духова шафа; газова плита; мікрохвильова піч; блендер Брауни; кавомолка; стіл; кухонний гарнітур; витяжка; 2) у приміщенні коридору: дзеркало в рамці; банкетка; вішалка дерев'яна; шафа; 3) у приміщенні кладової: пилосос миючий; ялинка світлодіодна; колекція новорічних іграшок; 4) у приміщенні спальні: спальний гарнітур (ліжко евро 1шт, тумба 2шт., комод 1шт, шафа 1шт.); телевізор; крісло в англійському стилі; гобелен тріптіх; 5) у приміщенні гостинної: телевізор; камін з порталом; стіл дерев'яний розкладний; стул дерев'яний; підставка під квіти; люстра хрустальна; 6) у приміщенні кабінету: диван; фотоапарат Nikon зеркалка; крісло комп'ютерне; 7) у приміщенні туалету: ванна; підвісна тумба; бойлер; фен; стиральна машина.
В обґрунтування позову представник позивачки вказує, що сторони під час шлюбу, за рахунок спільних сумісних коштів подружжя придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 62,5 кв.м, житловою 37,1 кв.м, на підставі договору купівлі продажу, укладеного 02.02.2021 ОСОБА_2 за згоди своєї дружини ОСОБА_1 договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шевиріною А.А., (р/н 37), яка як державний реєстратор, ухвалила рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на зазначене нерухоме майно, індексний номер 56418830 від 02.02.2021 року. Вартість 1/2 частини спірної квартири, згідно з довідкою ФДМ від 28.03.2026 року, становить 762 297,76 грн.
Окрім зазначеної квартири, як вказує представник позивачки, подружжя в період шлюбу за спільні сумісні кошти придбали речі домашнього вжитку та побутової техніки, якими облаштована зазначена квартира та які перебували у спільній сумісній власності та спільному сумісному користуванні подружжя, а тепер знаходяться в особистому користуванні відповідача, перелік яких додається до заяви і складається з наступних речей: 1) у приміщенні кухні на майно: холодильник; телевізор; духова шафа; газова плита; мікрохвильова піч; блендер Брауни; кавомолка; стіл; кухонний гарнітур; витяжка; 2) у приміщенні коридору: дзеркало в рамці; банкетка; вішалка дерев'яна; шафа; 3) у приміщенні кладової: пилосос миючий; ялинка світлодіодна; колекція новорічних іграшок; 4) у приміщенні спальні: спальний гарнітур (ліжко евро 1шт, тумба 2шт., комод 1шт, шафа 1шт.); телевізор; крісло в англійському стилі; гобелен тріптіх; 5) у приміщенні гостинної: телевізор; камін з порталом; стіл дерев'яний розкладний; стул дерев'яний; підставка під квіти; люстра хрустальна; 6) у приміщенні кабінету: диван; фотоапарат Nikon зеркалка; крісло комп'ютерне; 7) у приміщенні туалету: ванна; підвісна тумба; бойлер; фен; стиральна машина; загальна вартість яких в цілому становить 390300,00 гривень, а вартість частки кожного з подружжя в цьому рухомому майні, придбані в шлюбі, становить по 195150,00 грн.
Як зазначає представник позивачки, спільне майно подружжя підлягає поділу навпіл, в рівних частках, по 1/2 частині кожному.
Дані обставини зумовили звернення позивачки до суду з вказаним позовом про розірвання шлюбу між ними та поділ спільного сумісного майна.
Також, як стверджує сторона позивача, відповідач перешкоджає позивачці користуванню спільним сумісним майном, а позивачка, як співвласниця, має право володіти та користуватися цим майном без перешкод, у зв'язку з чим, позивачка також заявляє вимогу щодо зобов'язання ОСОБА_2 не порушувати право співвласника на спільну річ.
Представник позивачки посилається на те, що станом натепер позивачка не має доступу в спірну квартиру АДРЕСА_1 , яка є спільною сумісною власністю сторін як подружжя, а відповідач перешкоджає позивачці як у доступі до цієї квартири, так і до речей у даній квартирі. Додатково сторона позивача зазначає, що у спірній квартирі, мешкають інші люди (співмешканка чоловіка та його батьки), у зв'язку з чим на думку позивача, наявні підстави припускати, що відповідач може розпорядитися спірним майном або майно може бути пошкоджене чи зіпсувати.
У зв'язку з цим, ОСОБА_1 вважає, що слід обмежити відповідача у можливості розпорядитися спірним майном, щоб не допустити негативних наслідків у вигляді неможливості виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог позивача. Дані обставини зумовили звернення позивачки до суду з даною заявою про забезпечення позову, а невжиття заходів забезпечення позову, на думку позивача, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивачки.
У відповідності до протоколу передачі судової справі раніше визначеному складу суду, справу за вказаною заявою розподілено головуючому судді Калініченко Л.В. та передано головуючому судді 01.04.2026 року.
Згідно з п. 3 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Статтею 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Одночасно, судом враховані висновки Верховного Суду викладені у постанові від 14.06.2021 року по справі № 308/8567/20, відповідно до яких законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі. Для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п'ять днів відповідно. Першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті. У випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов'язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову. У разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.
Оглянувши подану до суду заяву ОСОБА_1 подану через представника про забезпечення позову, судом встановлено її відповідність вимогам встановленим ст. 151 ЦПК України, у зв'язку з чим дана заява підлягає невідкладному розгляду без повідомлення учасників справи в порядку передбаченому статтею 153 ЦПК України.
Дослідивши подану до суду заяву, оглянувши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Згідно з ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Отже, заявлений до вжиття захід забезпечення позову відповідає визначеному виду забезпечення позову за положеннями статті 150 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п.4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У відповідності до висновку Верховного Суду викладеного у постанові 14.02.2022 року по справі №367/3628/21 згідно з яким, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі №466/2651/23 викладено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахування такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду вразі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками справи.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, перевіряючи надану до суду заяву та додані до неї документи, вбачається, що предметом позову в даній справі є вимоги позивачки про поділ спільного сумісного майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , та майна яке перебуває у даній квартиріЮ, яке позивачка також вважає спільною сумісною власністю сторін як подружжя.
У відповідності наданої до позову інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна за №470262629 від 27.03.2026 року, квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , який визначений відповідачем у пред'явленому позивачкою позові щодо поділу даної квартири. Вказана квартира під обтяженням чи забороною не перебуває.
Отже, між сторонами виник спір щодо поділу майна: квартири АДРЕСА_1 , та майна яке перебуває у даній квартирі, яке визначено позивачкою як: 1) у приміщенні кухні на майно: холодильник; телевізор; духова шафа; газова плита; мікрохвильова піч; блендер Брауни; кавомолка; стіл; кухонний гарнітур; витяжка; 2) у приміщенні коридору: дзеркало в рамці; банкетка; вішалка дерев'яна; шафа; 3) у приміщенні кладової: пилосос миючий; ялинка світлодіодна; колекція новорічних іграшок; 4) у приміщенні спальні: спальний гарнітур (ліжко евро 1шт, тумба 2шт., комод 1шт, шафа 1шт.); телевізор; крісло в англійському стилі; гобелен тріптіх; 5) у приміщенні гостинної: телевізор; камін з порталом; стіл дерев'яний розкладний; стул дерев'яний; підставка під квіти; люстра хрустальна; 6) у приміщенні кабінету: диван; фотоапарат Nikon зеркалка; крісло комп'ютерне; 7) у приміщенні туалету: ванна; підвісна тумба; бойлер; фен; стиральна машина.
Позивачка зазначає, що наразі їй створюються перешкоди у доступі до даної квартири та майна яке перебуває у даній квартирі, за наслідком чого відповідач має можливість, як особа на ім'я якого зареєстровано право власності на дану квартиру, особисто розпоряджатись рухомим майном наявним в цій квартирі. Також позивачка вказує, що у даній квартирі проживаються спільно з відповідачем інші особи, які також можуть вчинити дії з псування речей у спірній квартирі.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, саме пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Крім того судом враховується, що у відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокремачерез належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004у справі №1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №331/3944/18 (провадження №61-11311св19), і підстав відступати від якого суд не вбачає.
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснень Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає обґрунтованими доводи позивача про необхідність та наявними підстави для вжиття заходів забезпечення позову в даній справі шляхом накладення арешту на рухоме майно, а саме предмети домашнього вжитку і побутову техніку, які розташовані у квартирі АДРЕСА_1 , які є предметом позовних вимог, що буде співрозмірним заходом забезпечення позову з заявленими позовними вимогами щодо поділу цього майна, співрозмірним з ціною позову, а також приймаючи, що у разі невжиття заходів забезпечення позову відповідачем спірне майно може бути відчужене на користь третіх осіб, що значним чином ускладнить виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача, а відтак й порушить права позивача на судовий захист, на підставі чого суд доходить до висновку про обґрунтованість заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно.
Між тим, у випадку незабезпечення позову та відчуження відповідачем спірного майна, виконання майбутнього рішення суду може бути значно утруднене або неможливе, у разі якщо суд дійде висновку про порушення прав позивача та наявності підстав для задоволення позову.
У відповідності до ч.1-3 ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або
2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують обставини, передбачені ч. 3 ст. 154 ЦПК України, за наявності яких суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення, у зв'язку з чим судом вказане питання одночасно з вирішенням питання щодо забезпечення позову не вирішується.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідач у відповідності до вимог ст. 154 ЦПК України, мають право після застосування судом заходів забезпечення позову на звернення до суду з відповідним клопотанням про вжиття заходів зустрічного забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 149-153, 354 ЦПК України, суд,
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Адабаш Світлани Аксентіївни про забезпечення позову по справі - задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову по цивільній справі №947/13753/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, поділ спільного сумісного майна подружжя, усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, а саме:
-Накласти арешт на рухоме майно - предмети домашнього вжитку та побутової техніки, які знаходяться у спірній квартирі АДРЕСА_1 , зареєстрованій на праві власності за ОСОБА_2 , а саме: 1) у приміщенні кухні на майно: холодильник; телевізор; духова шафа; газова плита; мікрохвильова піч; блендер Брауни; кавомолка; стіл; кухонний гарнітур; витяжка; 2) у приміщенні коридору: дзеркало в рамці; банкетка; вішалка дерев'яна; шафа; 3) у приміщенні кладової: пилосос миючий; ялинка світлодіодна; колекція новорічних іграшок; 4) у приміщенні спальні: спальний гарнітур (ліжко евро 1шт, тумба 2шт., комод 1шт, шафа 1шт.); телевізор; крісло в англійському стилі; гобелен тріптіх; 5) у приміщенні гостинної: телевізор; камін з порталом; стіл дерев'яний розкладний; стул дерев'яний; підставка під квіти; люстра хрустальна; 6) у приміщенні кабінету: диван; фотоапарат Nikon зеркалка; крісло комп'ютерне; 7) у приміщенні туалету: ванна; підвісна тумба; бойлер; фен; стиральна машина.
Копію ухвали направити для відома учасникам справи.
Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом.
У відповідності до ухвали суду:
- стягувач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
- боржник: ОСОБА_2 , повідомлене місце проживання: АДРЕСА_3 , інші відомості відсутні.
Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом.
Копію ухвали направити для відома учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Оскарження ухвали не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Головуючий Калініченко Л. В.