Єдиний унікальний № 946/8622/25
Провадження № 1-кп/946/524/25
про відмову в стягненні процесуальних витрат на залучення експертів
30 березня 2026 року м. Ізмаїл
Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області
у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Ізмаїлі Одеської області клопотання прокурора ОСОБА_3 про стягнення процесуальних витрат на залучення експертів у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024162150001326, відносно
ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Ставки Піщанського району Вінницької області, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,
звільненої ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11.11.2025 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), у зв'язку з примиренням винної з потерпілим на підставі ст. 46 КК,
сторона обвинувачення: прокурор ОСОБА_3 ,
сторона захисту: обвинувачена ОСОБА_4 ,
інші учасники судового провадження: потерпілий ОСОБА_5 .
Потерпілий ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце його проведення неодноразово був повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставку повідомлень в електронній формі через SMS-повідомлення, у зв'язку з чим його неприбуття у судове засідання згідно не перешкоджає розгляду клопотання.
Суть питання, що вирішується
1.Прокурор ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням, в якому просить вирішити питання про розподіл процесуальних витрат та стягнути з обвинуваченої ОСОБА_4 , яку ухвалою суду від 11.11.2025 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК у зв'язку з примиренням винної з потерпілим на підставі ст. 46 КК, витрати на залучення експертів у сумі 30 817,20 грн, оскільки це питання не було вирішено під час прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні.
Встановлені судом обставини
2.У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав заявлене клопотання, просив стягнути з обвинуваченої ОСОБА_4 витрати на залучення експертів у сумі 30 817, 20 грн.
3.Обвинувачена ОСОБА_4 звернулася до суду з клопотанням про відмову у стягненні процесуальних витрат, пославшись на те, що ухвалою суду від 11.11.2025 її було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК, у зв'язку з примиренням з потерпілим, а кримінальне провадження було закрите, після чого кримінальне переслідування припиняється. Судові експертизи у цьому кримінальному провадженні були призначені з ініціативи органу досудового розслідування, а не за її клопотанням, вона, у свою чергу, не ініціювала призначення зазначених експертиз, не визначала їх обсяг, не впливала на їх вартість та не надавала згоди на понесення відповідних витрат. ОСОБА_4 також посилаючись на ст.ст. 118, 124 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), зазначила, що процесуальні витрати підлягають стягненню з особи, щодо якої постановлено обвинувальний вирок, а у разі відсутності таких підстав - відшкодовуються за рахунок держави, що унеможливлює їх покладення на неї, оскільки вона звільнена від кримінальної відповідальності. Крім того, між нею та потерпілим було досягнуто примирення, а матеріальну та моральну шкоду потерпілому вона відшкодувала у повному обсязі, що стало підставою для її звільнення від кримінальної відповідальності, у потерпілого немає жодних претензій до неї. Вона також просила врахувати її майновий та соціальний стан, оскільки вона самостійно виховує неповнолітню дитину, не має постійного місця роботи та стабільного джерела доходу, тому стягнення з неї вартості судових експертиз призведе до істотного погіршення матеріального становища її сім'ї та суперечитиме принципам справедливості й пропорційності.
4.Згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_4 обвинувачувалася в тому, що 02.10.2024 близько 17:00 години в м. Ізмаїлі Одеської області вона, керуючи технічно справним автомобілем марки «HYUNDAI» реєстраційний номер НОМЕР_1 , і рухаючись по вул. Гоголя з боку вул. Г. Музиченка в напрямку вул. Хотинської, в порушення вимог п. 1.5, підп. «б» п. 2.3, підп.. «б» п. 8.4, п. 16.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР), при виїзді на перехрестя з вул. Білгород-Дністровською, яка по відношенню до вул. Гоголя є головною дорогою та перед яким встановлено дорожній знак групи знаків пріоритету 2.1 «Дати дорогу», передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, легковажно розрахувала на їх відвернення, не була уважною та не надала перевагу в русі мотоциклу марки «YAMAHA» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_5 , який наближався до вказаного перехрестя по вул. Білгород-Дністровський по головній дорозі з боку вул. Семінарської, у результаті чого на перехресті скоїла з ним зіткнення.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди водію ОСОБА_5 спричинено тілесне ушкодження у виді закритого перелому лівої стегнової кістки зі зміщенням уламків кістки, який не викликав небезпечних для життя явищ, але при звичайному своєму перебігу викликає розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш ніж 21 день), і відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
5.Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
6.Відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань у цьому кримінальному провадженні за ч.1 ст. 286 КК були внесені 02.10.2024, обвинувальний акт надійшов до суду 29.10.2025, ухвалою від 30.10.2025 було призначене перше підготовче судове засідання на 11.11.2025, в якому обвинувачена ОСОБА_4 разом з потерпілим ОСОБА_5 звернулися до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК та про закриття кримінального провадження, у зв'язку з примиренням обвинуваченої з потерпілим, оскільки обвинувачена повністю відшкодувала завдані нею збитки.
7.Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11.11.2025, яка набрала законної сили 19.11.2025, задоволено клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_5 , і ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК на підставі ст. 46 КК у зв'язку з примиренням винної з потерпілим, а кримінальне провадження щодо неї закрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності. Ухвалою також вирішено питання про арешт майна та про долю речових доказів.
8.Відповідно до фотокопій довідок Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, під час досудового розслідування цього кримінального провадження були понесені витрати на проведення інженерно-транспортних експертиз: за експертною спеціальністю 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів» від 31.10.2024 №СЕ-19/116-24/20607-ІТ та №СЕ-19/116-24/20605-ІТ у розмірі по 4 775,40 грн, кожна; за експертною спеціальністю 10.4 «Транспортно-трасологічні дослідження» від 31.10.2024 №СЕ-19/116-24/20601-ІТ у розмірі 15 918 грн та за експертною спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод» від 26.05.2025 №СЕ-19/116-25/11260-ІТ у розмірі 5 348,40 грн, а всього у загальному розмірі 30 817,20 грн.
Мотиви, з яких суд виходив при постановлені ухвали
9.Суд, заслухавши думки учасників судового провадження, розглянувши клопотання прокурора, дійшов висновку про відмову у стягненні процесуальних витрат з таких підстав.
10.Відповідно до ст. 2 КПК, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
11.Відповідно до ст. 118 КПК, процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.
12.Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 122 КПК, витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень і досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким установам із Державного бюджету України.
13.Частиною 2 ст. 124 КПК встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. А ч. 1 ст.126 КПК визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
14.Згідно з ч. 5 ст. 534 КПК, процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
15.Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС), викладеного в постанові від 17.06.2020 у справі №598/1781/17, невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не може бути єдиною підставою для скасування прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, оскільки не є істотним порушенням вимог КПК та не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості і призначення покарання. Вирішення питання про розподіл процесуальних витрат полягає у висновку суду про стягнення або відмову у стягненні певної грошової суми, яка є процесуальними витратами у розумінні КПК. Залишення клопотання учасника провадження про розподіл процесуальних витрат без розгляду не є вирішенням судом питання про розподіл процесуальних витрат. Це питання може вирішити відповідно до положень ч. 5 ст. 534 КПК суд, який виніс рішення без вирішення питання про розподіл процесуальних витрат.
16.Таким чином, враховуючи, що ухвалою про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності та про закриття кримінального провадження питання про стягнення процесуальних витрат на залучення експертів не було вирішено, то воно може бути вирішено відповідно до ч. 5 ст. 534 КПК судом, який постановив ухвалу про закриття кримінального провадження без вирішення питання про розподіл процесуальних витрат.
17.Заявляючи вимоги про стягнення з ОСОБА_4 понесених під час досудового розслідування процесуальних витрат на залучення саме за ініціативою сторони обвинувачення експертів для проведення судових експертиз, прокурор в порушення ч. 2 ст. 124 КПК документально не підтвердив ці витрати в повному обсязі, оскільки всупереч ч. 3 ст. 99 КПК надав лише фотокопії довідок про вказані витрати, а не оригінали, та не надав самі висновки експертів для з'ясування їх належності до розглядуваного провадження.
18.Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу також на таке.
19.Хоча ч. 1 ст. 126 КПК і визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою, однак дані положення є загальними, і вони не спростовують наведені вимоги ч. 2 ст. 124 цього Кодексу щодо стягнення з обвинуваченого на користь держави документально підтверджених витрат на залучення експерта виключно у разі ухвалення обвинувального вироку.
20.З наведених норм права випливає, що процесуальні витрати можуть бути стягнуті або ухвалою, або вироком суду (процесуальна форма рішення), а підставою для їх стягнення є ухвалення обвинувального вироку щодо особи (підстава).
21.За змістом наведених норм КПК, процесуальні витрати сторони обвинувачення на проведення експертиз у певному кримінальному провадженні здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України без окремого судового рішення, а їх покладення на обвинуваченого здійснюється лише у разі ухвалення обвинувального вироку за умови належного документального підтвердження (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ККС ВС) від 20.03.2025 у справі № 372/845/20, аналогічна правова позиція міститься в постановах ККС ВС від 03.12.2019 у справі № 476/614/17, від 01.03.2021 у справі № 266/3090/18, а також від 16.07.2025 у справі №712/1678/18).
22.У постановах від 20.03.2025 у справі № 372/845/20 та від 16.07.2025 у справі №712/1678/18 ККС ВС зазначив, що оскільки у кримінальному провадженні суд дійшов висновку про те, що воно підлягає закриттю, при цьому ініціатором проведення експертиз був орган досудового розслідування, тому відповідно до приписів статей 122, 124 КПК процесуальні витрати на проведення експертиз не можуть бути стягнуті з обвинуваченого, а повинні бути віднесені на рахунок держави.
23.Саме тому суд вважає, що процесуальні витрати, понесені під час досудового розслідування на залучення саме за ініціативою сторони обвинувачення експертів для проведення судових експертиз в загальному розмірі 30 817,20 грн не можуть бути стягнуті з ОСОБА_4 , оскільки в даному випадку, у зв'язку зі звільненням обвинуваченої від кримінальної відповідальності та закриттям кримінального провадження, обвинувальний вирок відносно неї не ухвалювався, а ініціатором проведення експертиз був орган досудового розслідування. При цьому при вирішенні цього питання суд також враховує і висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений в наведеній постанові ВП ВС від 17.06.2020 у справі №598/1781/17, згідно якому суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
24.Але слід зазначити, що положення ч. 1 ст. 126 КПК про те, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою, також не можуть бути підставою для стягнення процесуальних витрат, понесених стороною обвинувачення за її власною ініціативою під час досудового розслідування, при закритті провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, оскільки вказана норма лише регулює порядок вирішення питання щодо процесуальних витрат та не встановлює в яких саме випадках ці процесуальні витрати можуть бути стягнуті з обвинуваченого, тобто не встановлює підстави для такого стягнення. А як було вище зазначено, підстава для стягнення витрат на залучення за ініціативою сторони обвинувачення експертів встановлена у ч. 2 ст.124 КПК, а саме це ухвалення обвинувального вироку. Згадування у ч. 1 ст. 126 КПК такого судового рішення як ухвала, пов'язане з можливістю вирішення питання щодо процесуальних витрат ухвалою вже після ухвалення обвинувального вироку, у якому це питання не було вирішено.
25.Вказаний висновок суду відповідає висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ОП ККС ВС), що викладений у постанові від 12.09.2022 у справі №203/241/17, згідно якому якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов'язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту. У вказаній постанові ОП ККС ВС також зазначила, що у постанові ВП ВС від 17.06.2020 (справа №598/1781/17) вказано на необхідність вирішення питання щодо процесуальних витрат у різних за процесуальною формою судових рішеннях, однак не визначено які саме витрати необхідно стягувати з особи, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв'язку зі звільненням її від кримінальної відповідальності, а які відносити на рахунок держави.
26.ОП ККС ВС не знайшла підстав відступати від вказаного висновку і в постанові від 02.12.2024 у справі № 686/1699/20.
27.Хоча у вказаному висновку Об'єднаної палати йде мова про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності, але він може бути застосований й у цьому провадженні при звільненні обвинуваченої від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК у зв'язку з примиренням винної з потерпілим, адже при оцінці наявності підстав для стягнення процесуальних витрат на залучення експертів, що понесені стороною обвинувачення під час досудового розслідування, ОП ККС ВС виходила з того, що кримінальним процесуальним законом прямо не передбачено стягнення процесуальних витрат з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. В цьому аспекті при наведенні цих мотивів ОП ККС ВС не акцентувала увагу безпосередньо на підставі звільнення від кримінальної відповідальності. До того ж, п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК також не розрізняє певні підстави для звільнення від кримінальної відповідальності. Тобто ця норма, як і норми Глави 8. «Процесуальні витрати» КПК, є процесуальними, а не матеріальними. І вирішення будь-якого процесуального питання, в тому числі і про стягнення процесуальних витрат на залучення експертів за ініціативою сторони обвинувачення, не може залежати від норм матеріального права.
28.Саме тому підстава для звільнення особи від кримінальної відповідальності в даному випадку значення не має, а визначальним є саме обставина закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
29.Суд також враховує, що у практиці Касаційного кримінального суду Верховного Суду висловлювалася правова позиція щодо покладення процесуальних витрат на особу у разі закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності. Зокрема, у постановах від 29.09.2021 у справі № 342/1560/20 та від 01.02.2024 у справі № 930/497/23, ККС ВС зазначив, що кримінальне провадження щодо особи закрито на підставі ст. 46 КК у зв'язку з примиренням з потерпілим, що є нереабілітуючою підставою. Нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається. Зазначена підстава дозволяє суду в більш спрощеній формі завершити кримінальне провадження. У разі згоди особи на завершення кримінального провадження у зазначеній формі, без використання своїх прав на доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, всі процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані з розслідуванням кримінального провадження, повинна відшкодувати саме вона. Отже, закриття кримінального провадження щодо особи на нереабілітуючих підставах і застосування до неї більш м'якої форми закінчення кримінального провадження, ніж обвинувальний вирок, не звільняє її від сплати процесуальних витрат, пов'язаних із проведенням експертизи.
30.Однак, постанова від 29.09.2021 у справі № 342/1560/20 була ухвалена до наведених постанов ОП ККС ВС від 12.09.2022 у справі №203/241/17 та від 02.12.2024 у справі № 686/1699/20, а постанова ККС ВС від 01.02.2024 у справі № 930/497/23, хоча й була ухвалена після однієї із постанов ОП ККС ВС, але до ухвалення другої, і в ній жодним чином не враховані мотиви ухвалення першої постанови ОП ККС ВС від 12.09.2022 у справі №203/241/17, зокрема щодо того, що кримінальним процесуальним законом прямо не передбачено стягнення процесуальних витрат з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, незалежно від підстави такого звільнення.
31.Крім того, слід звернути увагу на те, що як звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК (за закінченням строків давності), так і за ст. 46 КК (за примиренням винного з потерпілим), є нереабілітуючими підставами для закриття кримінального провадження. По обом цим обставинам обвинувачена особа має право вимагати продовження кримінального провадження з метою доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, по обом провадження підлягає закриттю незалежно від визнання особою винуватості і обидві підстави для закриття кримінального провадження при наявності певних умов є обов'язковими (імперативними), адже як в ст. 46 КК, так і в ст. 49 КК слово «звільняється» вжито у формі категоричної вимоги. Це означає, що за наявності всіх передбачених законом умов (примирення, відшкодування збитків, певна категорія кримінального правопорушення, сплив певного строку, не ухилення від досудового розслідування або суду, не вчинення іншого злочину певної тяжкості та ін.) суд зобов'язаний звільнити особу та у суду немає права вибору (дискреції) - він не може вирішити «звільняти чи не звільняти» на власний розсуд.
32.Як суд раніше вже зазначав, з процесуальної точки зору (п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК) жодного значення не має підстава закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. І ОП ККС ВС правильно неодноразово зазначала, що кримінальним процесуальним законом не передбачена можливість стягнення з особи понесених за ініціативою сторони обвинувачення процесуальних витрат на залучення експертів у випадку закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. У постанові від 01.02.2024 у справі № 930/497/23 ККС ВС не навів відповідних аргументів відступлення від цього підходу ОП ККС ВС.
33.Тому, оскільки КПК не передбачена можливість стягнення з особи понесених за ініціативою сторони обвинувачення процесуальних витрат на залучення експертів у випадку закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, то суд не уповноважений самостійно запроваджувати відповідні законодавчі норми, перебираючи на себе функцію законодавчого органу.
34.Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Україні поділяється на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
35.Приймати закони в Україні повноважна тільки Верховна Рада України, що передбачено п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України. Натомість відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» завданням суду є здійснення правосуддя.
36.Таким чином, суд шляхом здійснення правосуддя лише застосовує норми закону, однак не може перебирати на себе функції законодавчого органу та своїми рішеннями відступати від правових норм чи змінювати їх.
37.Виходячи з наданих законом ВС повноважень, він повинен лише застосовувати норми закону, але аж ніяк не може підміняти законодавчий орган влади та своїми рішеннями відступати від норм закону, змінювати їх зміст, тим самим спотворювати закріплену в них законодавчу мету (постанова ОП ККС ВС від 15.01.2024 у справі №722/594/22).
38.Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії» (Соме and Others v. Belgium)). У рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ повторив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
39.ЄСПЛ у своїй практиці (справи «Мехмет Хасан Альтан проти Туреччини», «Шахін Алпай проти Туреччини») також наголошує, що суд, встановлений законом (ст. 6 Конвенції), має діяти виключно на підставі норм, прийнятих законодавцем, а не підміняти їх власним розсудом. Суд не може створювати нові норми права, а має виконувати чинні закони.
40.Враховуючи, що ВС, у тому числі в особі його ОП, неодноразово зазначав, що кримінальним процесуальним законом не передбачена можливість стягнення з особи понесених за ініціативою сторони обвинувачення процесуальних витрат на залучення експертів у випадку закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, то з урахуванням зазначеної засади поділу влади, яка передбачає у тому числі те, що суд не уповноважений самостійно запроваджувати відповідні законодавчі норми, перебираючи на себе функцію законодавчого органу, постанови від 29.09.2021 у справі № 342/1560/20 та від 01.02.2024 у справі №930/497/23 не підлягають врахуванню при ухваленні рішення у цьому провадженні. До того ж, ці постанови не містять сформульованих висновків щодо застосування відповідних норм права, у зв'язку з чим це не створює обов'язок суду їх враховувати відповідно до ч. 6 ст. 368 КПК, згідно з положеннями якої суд враховує саме висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не самі постанови.
41.Ухвалюючи рішення від 21.01.2025 № 3-р(II)/2025, Конституційний Суд України констатував, що він раніше в своїх рішеннях зазначав, що основною вимогою до законодавства є його відповідність критеріям і принципам, установленим у Конституції України, зокрема принципові верховенства права (абзац четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 11 червня 2020 року № 7-р/2020); верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020).
Верховенство права як нормативний ідеал для кожної системи права і як універсальний та інтегральний принцип права потрібно розглядати, зокрема, у контексті такої засадничої його складової, як принцип юридичної визначеності. Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформулював юридичні позиції щодо розуміння принципу юридичної визначеності як складника принципу верховенства права, що є застосовними й у цій справі, зокрема, вказавши, що:
- у контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб'єкта правозастосування до нормативних умов юридичної дійсності та його впевненість у своєму юридичному становищі, а також захист від свавільного втручання держави (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020);
- юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations) [абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 5 червня 2019 року № 3-р(I)/2019];
- принцип юридичної визначеності є істотно важливим у питаннях дієвості верховенства права (правовладдя); одним зі складових елементів загального принципу юридичної визначеності є вимога (як принцип) передбачності приписів права [друге речення абзацу першого, перше речення абзацу другого підпункту 2.1.1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020].
42.Враховуючи, що кримінальним процесуальним законом не передбачена можливість стягнення з особи понесених за ініціативою сторони обвинувачення процесуальних витрат на залучення експертів у випадку закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, беручи до уваги зазначений принцип юридичної визначеності, ОСОБА_4 мала всі підстави передбачати, що у випадку примирення з потерпілим шляхом повного відшкодування завданих збитків, вона буде звільнена від кримінальної відповідальності, кримінальне провадження відносно неї буде закрите та вона не нестиме додаткового тягаря щодо відшкодування процесуальних витрат на залучення експертів за ініціативою сторони обвинувачення. Під час здійснення судового провадження суд не мав відповідних повноважень роз'яснювати такі наслідки закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності, як можливість стягнення процесуальних витрат на залучення експертів за ініціативою сторони обвинувачення, з огляду на відсутність відповідного законодавчого регулювання, а як було вище наведено, суд не уповноважений самостійно запроваджувати відповідні законодавчі норми, перебираючи на себе функцію законодавчого органу.
43.Тому, незважаючи на наявність окремих правових позицій Касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо можливості стягнення процесуальних витрат з особи, кримінальне провадження щодо якої закрите у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності, при ухваленні цього рішення суд виходить з принципу правової визначеності, який є складовою засади верховенства права, а також із пріоритетності висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, відповідного до якого за відсутності прямої норми закону та обвинувального вироку покладення процесуальних витрат на особу є неправомірним.
44.У зв'язку з цим суд вважає за необхідним відмовити у задоволенні заяви прокурора про стягнення понесених за ініціативою сторони обвинувачення процесуальних витрат на залучення експертів з ОСОБА_4 , провадження відносно якої було закрите у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності, а вказані процесуальні витрати, які і так були здійснені за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються експертним установам із Державного бюджету України, підлягають віднесенню на рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 118, 124 - 126, 370 - 372, ч. 2 ст. 376 КПК, суд -
постановив:
1.Відмовити у задоволенні клопотання прокурора про стягнення процесуальних витрат на залучення експертів у загальному розмірі 30 817,20 грн у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 , звільненої ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11.11.2025 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК, у зв'язку з примиренням винної з потерпілим на підставі ст. 46 КК.
2.Процесуальні витрати на залучення експертів для проведення судових експертиз у цьому кримінальному провадженні у загальному розмірі 30 817,20 грн віднести на рахунок держави.
3.Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області протягом семи днів з дня її оголошення.
4.Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення Одеським апеляційним судом.
5.Повний текст ухвали оголошений 03 квітня 2026 року.
Ізмаїльського міськрайонного суду ОСОБА_1