03.04.26
22-ц/812/277/26
Провадження № 22-ц/812/277/26
іменем України
30 березня 2026 року м. Миколаїв
справа № 489/4366/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,
із секретарем - Колосовою О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 23 жовтня 2025 року суддею Кокорєвим В.В., в приміщенні цього ж суду, (повний текст складено 28 жовтня 2025 року), у цивільній справі за позовом
Акціонерного товариства «Сенс Банк»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У червні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути 7 514, 12 доларів США.
Позивач зазначав, що 28.12.2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № SME0007517, за яким останній отримав кредитні кошти. Виконавчим написом від 07.12.2016 року з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа- Банк» було стягнуто 50 537, 21 доларів США кредитної заборгованості. Оскільки грошове зобов'язання ОСОБА_1 не виконано, позивачем, за правилами статті 625 ЦК України нараховано 3% річних від простроченої суми, що станом на 23.02.2022 року становить 7 514,12 доларів США.
Узагальнені доводи інших учасників
Відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив, у якому позов не визнав, посилаючись, зокрема, на те, що заборгованість за кредитним договором вже встановлена рішенням суду і вона не може бути переглянута інакше як в апеляційній чи касаційній інстанції, та нарахування 3% річних за правилами статті 625 ЦК України у період дії воєнного стану заборонено.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2025 року позов задоволено частково, з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» стягнуто 7 426, 90 доларів США 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання станом на 23.02.2022 року.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована безпідставним застосуванням до виниклих між позичальником і банком правовідносин, правил статті 625 ЦК України.
Узагальнені доводи інших учасників
Правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.
2.Мотивувальна частина
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
28.12.2008 року між ЗАТ "Альфа - Банк" та ОСОБА_1 укладено договір №SME0007517, за яким останній отримав 35 149 доларів США кредитних коштів строком на 72 місяці зі сплатою процентів у розмірі 15,5% річних.
Виконавчим написом приватного нотаріуса Чуловського В.А. № 21657 від 07.12.2016 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" стягнуто 50537,21 доларів США заборгованості, що виникла за період з 22.12.2013 року по 07.11.2016 року, а також суму плати за вчинення виконавчого напису.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на AT «Сенс Банк».
Встановивши, що відповідачем не сплачена заборгованість за виконавчим написом, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність нарахування 3% річних за правилами частини другої статті 625 ЦК України.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов'язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов'язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.
За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України уразі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Обов'язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
У рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції, заява №183571/91» (Case of Hornsby v. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін.
Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи [справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші].
Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними.
Метою застосування статті 433 ЦПК України є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача.
Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.
Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред'явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов'язання (борг як цивільно-правовий обов'язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов'язання неможлива через примусове виконання.
Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов'язанні поширюється у тому числі на правовідносини щодо боргу, який виник на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Пред'явлення кредитором, за наявності задавненої вимоги позову тільки про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності.
Тобто, складається ситуація, за якої зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги.
Тому кредитор для охорони інтересів боржника може пред'явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
Такого висновку дійшла ВП ВС у своїй постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23.
У справі, що переглядається, 3% річних нараховані позивачем АТ «Сенс Банк» за правилами частини другої статті 625 ЦК України на підставі виконавчого напису, що був виданий приватним нотаріусом 07.12.2016 року.
Жодних доказів перебування цього виконавчого напису на виконанні позивачем не надано.
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції зазначав, що виконавчий напис з 2016 року не виконувався, про його існування він довідався тільки після пред'явлення АТ «Сенс Банк» цього позову.
У письмових поясненнях, наданих апеляційному суду, представник позивача зазначає, що виконавчий напис від 07.12.2016 року до органів ДВС не пред'являвся та не перебував на виконанні. При цьому представник позивача посилався на своє право нарахування 3% річних з тих підстав, що право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим лише у разі відмови судом у його поновленні. Оскільки АТ «Сенс Банк» не було відмовлено у поновленні строку пред'явлення виконавчого напису до виконання, підстави вважати цей строк пропущеним відсутні.
Проте, такий довід колегія суддів вважає помилковим трактуванням норм діючого законодавства.
Отже, апеляційним судом встановлено, що виконавчий напис від 07.12.2016 року не пред'являвся до виконання більше восьми років (станом на день звернення з позовом). Таким чином є очевидним, що строк його пред'явлення до виконання сплинув.
Можливість примусового стягнення заборгованості вичерпується зі спливом строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, якщо суд не поновив цього строку.
З заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого документу до виконання АТ «Сенс Банк» не зверталося.
Хоча в такому випадку позовна давність формально не застосовується, фактично зобов'язання втрачає юридичну примусовість, а вимога за цим зобов'язанням стає такою, що не може бути захищена у примусовому порядку.
Оскільки нарахування 3% річних за правилами частини другої статті 625 ЦК України входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, після вичерпання можливості примусового стягнення основного зобов'язання, правила частини другої статті 625 ЦК України не застосовуються, оскільки призведе до надання стягувачу можливості постійно пред'являти вимоги про стягнення додаткових сум за основною вимогою, яка вже не підлягає примусовому захисту через недбалість самого кредитора, який не передавав виконавчий напис на виконання з моменту його вчинення - 07.12.2016 року, що суперечить принципу правової визначеності.
Отже, оскільки у справі, що переглядається, вимогу про стягнення 3% річних АТ «Сенс Банк» пред'явило після остаточної втрати можливості примусового виконання виконавчого документа, колегія суддів доходить висновку про відсутність правової підстави для стягнення можливого похідного зобов'язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють відповідні правовідносини, а тому ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, яке на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України слід скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволення позову.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: Т.Б.Кушнірова
Н.О.Шаманська
Повний текст постанови виготовлено 03 квітня 2026 року