Справа № 750/1893/26
Провадження № 2/750/1741/26
03 квітня 2026 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Слісаря А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
у лютому 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по кредиту в розмірі 91421,70 грн. та судового збору в розмірі 2662 грн. 40 коп.
Обґрунтовано позов тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк " з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від 26.10.2012 року. Старт карткового рахунку відбувся 04.04.2013р. З встановленням кредитного ліміту та видачі кредитної картки між Банком та відповідачем був укладений договір № б/н від 04.04.2013 р. в порядку ч.1 ст. 634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору. В процесі користування рахунком та видачі кредитних карт з новим строком дії, 15.12.2012, 17.03.2022 р. відповідачем були підписані Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг - далі Заяви про приєднання, на підставі якої погоджені інші суттєві умови користування кредитним рахунком, зокрема і розмір процентної ставки. У Заяві про приєднання, яка підписана відповідачем викладений текст умов, до яких приєднався відповідач на момент підписання. Заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 15.12.2012, 17.03.2022 р. є частиною договору б/н від 04.04.2013 року та відповідно до ч. 3 статті 631 ЦК України має силу письмової домовленості сторін про зміну/встановлення умов кредитування по вже існуючим кредитним правовідносинам. Позивач виконав умови договору та надав Відповідачу кредитну картку зі встановленим кредитним лімітом, що підтверджується випискою по рахунку, проте відповідач зобов'язання за договором не виконала. В процесі підготовки позовної заяви було встановлено, що відповідач не повертає кошти посилаючись на "спірні" транзакції від 23.09.2024-24.09.2024 року по її карті НОМЕР_1 . Перевіркою входів у П-24 під обліковим записом клієнта ОСОБА_1 встановлено, що типовий пристрій, який вона використовує для входу до власного Приват 24. Вхід в Приват24 клієнтки ОСОБА_1 23-24.09.2024 року на момент переказу коштів з карти № НОМЕР_1 , належної останній, відбувся за допомогою пристрою SM-S908E |samsung, версія Android,9. Слід відмітити, що на протязі 2024 р. відбулося кілька входів до П24 клієнтки ОСОБА_1 з вказаного пристрою, перший вхід зареєстрований 06.08.2024. враховуючи вищевказане, а саме наявність входу з нетипового пристрою в акаунт Приват24 клієнт банку ОСОБА_1 , що мало місце до переказу коштів та на момент їх переказу, відсутність зміни конфіденційних даних при цьому - можливий висновок, що зняття коштів з карти №5363542109195702 клієнтки банку ОСОБА_1 відбулося в результаті надання останньою доступу до свого П24 сторонній особі при невстановлених обставинах. Таким чином встановлено, що операції щодо зняття коштів з карти
НОМЕР_1 клієнтки банку ОСОБА_1 знаходиться в зоні відповідальності останньої. Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка відповідачем у добровільному порядку не погашена.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачу було запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
05.03.2026 засобами поштового зв'язку відповідач надіслала письмовий відзив на позовну заяву в якому просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на вчинення відносно неї шахрайських дій, які мали місце 23.09.2026 - 24.09.2026, а саме неправомірне списання коштів в розмірі 75142,23 грн. (в тому числі 74960,46 грн. кредитних коштів в межах кредитного ліміту). 29.10.2024 року відомості за даним фактом внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024270340002513 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України. На даний час в справі проводиться досудове розслідування, відповідача визнано потерпілою.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк " з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 26.10.2012 року.
Старт карткового рахунку відбувся 04.04.2013 року. З встановленням кредитного ліміту та видачі кредитної картки між Банком та відповідачем був укладений договір № б/н від 04.04.2013 р. в порядку ч.1 ст. 634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору.
В процесі користування рахунком та видачі кредитних карт з новим строком дії, 15.12.2012, 17.03.2022 р. відповідачем були підписані Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг - далі Заяви про приєднання, на підставі якої погоджені інші суттєві умови користування кредитним рахунком, зокрема і розмір процентної ставки. У Заяві про приєднання, яка підписана відповідачем викладений текст умов, до яких приєднався відповідач на момент підписання.
Заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 15.12.2012, 17.03.2022 р. є частиною договору б/н від 04.04.2013 року та відповідно до ч. 3 статті 631 ЦК України має силу письмової домовленості сторін про зміну/встановлення умов кредитування по вже існуючим кредитним правовідносинам.
Відповідачем погоджені наступні умови договору:
1. Тип кредиту та розмір кредитного ліміту: відновлювана кредитна лінія до 200 000 грн. (п.1.2. Договору);
2. Тип кредитної карти: Картка «Універсальна»;
3. Строк кредитування: 12 місяців з пролонгацією (п.1.2. Договору);
4. Процентна ставка, відсотків річних: 42,0% (п.1.3 Договору);
5. Кількість та розмір платежів, періодичність: сплата мінімального обов'язкового платежу, а поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту (п.1.4. Договору);
6. Розмір мінімального обов'язкового платежу:- 5 % від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно; - 10 % від заборгованості, але не менше 100 грн, щомісячно - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення. (п.1.4. Договору).
Відповідно до Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, що затверджено Постановою НБУ №164 від 29.07.2022 р., Відповідач є власником рахунку та держателем платіжного інструменту для здійснення операцій за рахунком.
З виписки по договору, яка додана до матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав кредитну картку та користувався нею, здійснюючи платежі за кредитні кошти.
Отже, Відповідач визнав укладення кредитного договору та погодився з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на користування кредитними коштами та виконання умов кредитного договору, в тому числі щодо сплати процентів.
Позивачем зазначено, що свої зобов'язання за договором позивач виконав у повному обсязі та надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, однак, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Так, згідно розрахунку позивача, заборгованість відповідача за вказаним договором становить 91421,70 грн., до якої входить: 71212 грн. 44 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 20209 грн. 26 коп. - заборгованість за простроченими відсотками.
В матеріалах справи наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №12024270340003513 від 29.10.2024 року за ч. 4 ст. 185 КК України, за зверненням ОСОБА_1 .
Матеріалами справи підтверджено, що 29.10.2024 року постановою слідчого СВ ЧРУП ГУНП в Чернігівській області Ковальовим М.В. було залучено ОСОБА_1 до кримінального провадження №12024270340003513 в якості потерпілої.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно із вимогами п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.ст. 3, 6, 11, 525, 627 ЦК України, підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмовій формі (ст. ст. 1054, 1055 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Частиною 3 ст. 642 ЦК України встановлено, що особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, що визначені змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Згідно із вимогами ст. 1054 ЦК України, банк зобов'язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, що встановлені договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно із вимогами ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Суд звертає увагу на те, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відповідно до вказаної норми закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року по справі №910/3105/21 зазначено, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.
Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі №426/4264/19).
Стороною відповідача не було спростовано фактичне користування наданими позивачем кредитними коштами, окрім несанкціонованого списання коштів у розмірі 74960,46 гривень, що слідує з виписки руху коштів за договором ОСОБА_1 за період з 01.01.1999 року по 09.12.2025 року, яка наявна в матеріалах справи, і є належним доказом щодо існування заборгованості відповідача за кредитом, що відповідає п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року №75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду.
Крім того, сам по собі факт часткового користування кредитними коштами ОСОБА_1 також не заперечується стороною відповідача.
Як вбачається з наданої позивачем виписки руху коштів за договором ОСОБА_1 за період з 01.01.1999 року по 09.12.2025 року, борг до несанкціонованого списання коштів, а саме до 23.09.2024 становив 7599,25 грн.
Оскільки відповідач користувалася кредитними коштами протягом строку дії картки та не сплатила дану заборгованість, то заборгованість в розмірі 7599,25 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Частиною 1 статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до ч. 1 ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про платіжні послуги» банки, небанківські надавачі платіжних послуг зобов'язані організувати та забезпечити належне функціонування системи корпоративного управління, системи внутрішнього контролю та належне управління ризиками з урахуванням особливостей виду діяльності, бізнес-моделі, характеру і видів послуг, які вони надають, ризиків, притаманних такій діяльності, а також особливостей, встановлених законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, законами з питань діяльності господарських товариств та нормативно-правовими актами Національного банку України.
Частинами 1, 3 ст. 29 ЗУ «Про платіжні послуги» передбачено, що надання платіжних послуг (у тому числі виконання окремих або разових платіжних операцій, відкриття та обслуговування рахунків тощо) здійснюється на підставі договору, що укладається між надавачем платіжних послуг та користувачем відповідно до вимог законодавства, на узгоджених сторонами умовах. У разі виникнення неоднозначного тлумачення прав та обов'язків сторони за договором за участю споживача платіжних послуг такі права та обов'язки тлумачаться на користь такого споживача.
Згідно з п. 39 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про платіжні послуги» неакцептована платіжна операція - платіжна операція, виконана надавачем платіжних послуг платника на підставі наданої ініціатором платіжної інструкції без отримання згоди платника (крім примусового списання (стягнення) або після відкликання такої згоди.
Частинами 1, 4, 5 ст. 42 ЗУ «Про платіжні послуги» передбачено, що надавач платіжних послуг платника зобов'язаний отримати згоду платника на виконання кожної платіжної операції, крім випадків, передбачених цим Законом. Платіжна операція вважається акцептованою після надання платником згоди на її виконання. Якщо немає згоди платника на виконання платіжної операції - така операція вважається неакцептованою, якщо інше не передбачено цим Законом. Надавач платіжних послуг платника за виконання неакцептованих платіжних операцій несе відповідальність, передбачену цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 66 ЗУ «Про платіжні послуги» банки та небанківські надавачі платіжних послуг зобов'язані затвердити та дотримуватися внутрішніх правил щодо ефективного зниження та контролю за операційними ризиками, кіберризиками та ризиками безпеки, пов'язаними з наданням платіжних послуг (виконанням платіжних операцій). Під кіберризиком для цілей цієї частини розуміється ризик виникнення внаслідок реалізації кіберзагроз збитків та/або додаткових втрат банків, інших осіб, які здійснюють діяльність на ринках фінансових послуг, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України, операторів платіжних систем та/або учасників платіжних систем, технологічних операторів платіжних послуг. Зазначені правила мають також містити процедури забезпечення безпеки виконання платіжних операцій, вжиття заходів з ідентифікації помилкових та неналежних платіжних операцій (суб'єктів таких платіжних операцій) та заходів із запобігання або припинення таких платіжних операцій, реагування на інциденти безпеки, здійснення моніторингу та ведення бази даних операційних інцидентів, кіберінцидентів та інцидентів безпеки, пов'язаних з наданням платіжних послуг (виконанням платіжних операцій).
Частинами 1, 2, 3 ст. 67 ЗУ «Про платіжні послуги» передбачено, що надавачі платіжних послуг зобов'язані запровадити систему захисту інформації, що має забезпечувати безперервний захист інформації про виконання платіжних операцій та індивідуальної облікової інформації на всіх етапах її формування, обробки, передавання та зберігання. Система захисту інформації має забезпечувати цілісність, конфіденційність, доступність та простежуваність інформації, що формується, обробляється, передається та зберігається під час виконання платіжних операцій, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України. Надавачі платіжних послуг зобов'язані виконувати встановлені законодавством вимоги щодо захисту інформації. У разі виявлення порушень законодавства щодо захисту інформації, що містять ознаки вчинення злочину, надавачі платіжних послуг зобов'язані повідомити про це відповідні правоохоронні органи.
Згідно із ч.ч. 1-5 ст. 68 ЗУ «Про платіжні послуги» електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Під час виконання автентифікації надавачі платіжних послуг зобов'язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів. Надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції; 3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій). Надавачі платіжних послуг зобов'язані розробити та застосовувати елементи посиленої автентифікації, які мають бути незалежними, щоб виявлення факту несанкціонованого доступу до одного захищеного елемента або його розголошення не загрожувало надійності інших елементів, а також запровадити заходи із забезпечення захисту конфіденційності даних автентифікації. Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов'язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача.
Статтею 55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами між клієнтом та банком. Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів клієнта банку.
Відповідно до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду України №6-71цс15 від 13.05.2015 року, №202/10128/14-ц від 23.01.2018 року, №758/7327/14-ц від 01.02.2018 року, №592/2386/16-ц від 12.02.2018 року, в яких досліджувалися питання щодо стягнення з банківської установи на користь споживача (позивача) безпідставно списаних коштів з карткового рахунку, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.02.2021 року по справі №711/11121/18 суд також зробив висновок про необхідність встановлення обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Суд також дійшов висновку, що у зв'язку з неправомірним, без волевиявлення позивача, збільшенням кредитного ліміту, переказом грошових коштів на іншу картку через IVR-меню та зняттям готівки в банкоматах суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги про зобов'язання банку припинити нарахування відсотків, пені, щомісячних платежів та інших штрафних санкцій за користування використаним кредитним лімітом, що утворився внаслідок проведення спірних операцій (транзакцій), та відновити залишок коштів на картковому рахунку до того стану, в якому він був перед виконанням спірних фінансових операцій.
Таким чином, при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку їх здійснення покладається як на банк, так і на користувача такого засобу, однак на останнього така відповідальність може бути покладена у разі доведення, що саме його дії чи бездіяльність призвели до втрати, незаконного використання належної йому інформації, яка дає змогу ініціювати відповідні платіжні операції.
В постанові Верховного суду від 26.07.2023 року у справі №759/23568/20 зазначено: «Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втрати, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності».
Також у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 року по справі №751/6050/18 викладено правову позицію, де зазначено: «…що саме на банк, який є професійним учасником ринку надання банківських послуг, покладено обов'язок доведення того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача-фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З урахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони…».
Розділ VIІ «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління НБУ від 29 липня 2022 року №164, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачає, що користувач зобов'язаний: 1) зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень; 2) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором. Платіжний інструмент має відповідати вимогам емітента щодо захисту інформації, установленим з урахуванням вимог нормативно-правових актів Національного банку. Платіжний інструмент, що використовується для здійснення платіжних та/або інших операцій у платіжній системі, має також відповідати вимогам відповідної платіжної системи щодо захисту інформації. Емітент зобов'язаний: 1) забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення); 2) зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; 3) забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату платіжного інструменту або індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання платіжного інструменту після отримання такого повідомлення; 4) забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про потребу розблокування або заміни (перевипуску) платіжного інструменту; 5) повідомляти користувача про виконання операцій з використанням платіжного інструменту; 6) реєструвати та протягом строку, передбаченого нормативно-правовими актами Національного банку, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування емітентом користувача та користувачем емітента, надавати користувачу таку інформацію за його письмовим зверненням. Емітент зобов'язаний зазначити дату і час одержання повідомлення користувача про втрату платіжного інструменту під час реєстрації повідомлення. Емітент у разі невиконання ним обов'язку з інформування користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від виконання таких операцій. Обов'язок емітента щодо повідомлення користувача про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача є виконаним у разі: 1) інформування емітентом користувача про кожну виконану операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; 2) відмови користувача від отримання повідомлень емітента про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача, про що зазначено в договорі з користувачем. Користувач зобов'язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом. Емітент зобов'язаний надавати ПІН, індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням платіжного інструменту, лише держателю платіжного інструменту в порядку, визначеному договором (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення). Надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов'язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов'язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди). Надавач платіжних послуг повинен сприяти власнику рахунку/держателю в поверненні коштів за неналежною платіжною операцією з використанням платіжного інструменту шляхом негайного надання доступної йому інформації про таку операцію (без стягнення плати), уключаючи інформацію, отриману на його запит від надавача платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача. Надавач платіжних послуг, який обслуговує неналежного отримувача, для встановлення правомірності платіжної операції з використанням платіжного інструменту в разі опротестування неналежної платіжної операції власником рахунку та/або держателем та/або на вимогу емітента зобов'язаний після отримання відповідного повідомлення негайно заблокувати кошти в сумі неналежної платіжної операції на рахунку неналежного отримувача на строк до 30 календарних днів. Надавач платіжних послуг у разі повідомлення власником рахунку/держателем про незавершену платіжну операцію з внесення коштів з використанням платіжного інструменту через платіжні пристрої цього надавача платіжних послуг на рахунки/електронні гаманці, відкриті в цього надавача платіжних послуг, після подання власником рахунку/держателем відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок/електронний гаманець. Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків.
Тобто, наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунку, оскільки переказ коштів, розміщених на картковому рахунку відповідача було здійснено без використання платіжної карти.
Також позивачем не доведено, що перекази коштів з рахунку відповідача відбулося за її розпорядженням. Виявивши безпідставні перекази коштів, відповідач повідомила про цей факт банк, та вона також з цього приводу звернулась до правоохоронних органів, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Зазначене також відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному, у постанові від 27.11.2024 року у справі № 190/2037/23.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 83822,45 гривень (91421,70 грн. - 7599,25 грн.), яка утворилась в результаті несанкціонованого списання даних коштів третіми особами.
З наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилась станом на 22.09.2024 року у розмірі 7599,25 гривень, оскільки факти укладення кредитного договору і користування кредитними коштами відповідачем, окрім незаконного списання кредитних коштів у розмірі 67361,23 гривень, підтверджено матеріалами справи.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 212,99 гривень, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ - 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитом в сумі 7599,25 грн.
В решті вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» 212 грн. 99 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
часники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.В. Слісар